11.4 Сукупний попит та його регулювання

Національний обсяг виробництва і рівень цін визначаються взаємодією сукупного попиту (AD) та сукупної пропозиції (AS).

Сукупний попит є основною специфічною формою прояву суспільних потреб в умовах функціонування товарно-грошових відносин.

Сукупний попит (AD) - це величина обсягу продукції, яку готові купити макроекономічні суб'єкти за кожного можливого рівня цін (Р).

AD - це заплановані витрати всіх макроекономічних суб'єктів.

Сукупний попит (AD) можна визначити за формулою розрахунку ВНП методом витрат:

AD = C+ I+G+ NE,

де С - споживчий попит: платоспроможний попит домогосподарств на споживчі товари;

І - інвестиційний попит: попит підприємців на засоби виробництва для:

- відновлення зношеного капіталу (амортизація);

- збільшення реального капіталу.

G - попит держави на товари та послуги:

- для виробництва суспільних благ;

- для державних інвестицій;

NE - попит закордону, або попит на чистий експорт, за умови, що попит на імпорт входить у попередні три компоненти.

Одні компоненти сукупного попиту відносно стабільні, зокрема, споживчий попит та попит держави. Інвестиційний попит найбільш динамічна частина сукупного попиту, зміни якої пов'язані з коливаннями економічної активності. Визначимо основні фактори, які впливають на структурні компоненти сукупного попиту.

1 Фактори, які впливають на споживчий попит.

Споживчий попит (С) залежить від:

- доходу домашніх господарств від участі у виробництві;

- податків та трансфертних платежів;

- величини багатства домашніх господарств, тобто реальних грошових залишків, які складаються з готівки, грошей на поточних рахунках та фінансових активів з фіксованими доходами (облігації тощо);

- доходу від багатства домашніх господарств (процент, рента);

- середньої та граничної схильності до споживання;

- ступеня диференціації населення за доходами;

- чисельності населення.

Дохід домашніх господарств (Y), як правило, складається з двох частин: споживання (С) і заощадження (S).

В системі національних рахунків споживання поділяють на три категорії: споживання товарів довгострокового використання, короткострокового використання та споживання послуг.

До товарів довгострокового використання належать ті, строк використання яких перевищує один рік (автомобілі, меблі, побутові прилади тощо).

Товари короткострокового використання споживаються протягом одного року (продукти харчування, одяг тощо).

Послуга - це компонент споживання, який не має уречевленої форми, його не можна накопичувати, бо процес виробництва і споживання у сфері послуг збігається у часі.

Дохід домашніх господарств є одним з основних факторів споживчого попиту.

На основі гіпотези абсолютного доходу, яку висунув Дж. М. Кейнс у роботі “Загальна теорія зайнятості, процента та грошей”, споживання домашніх господарств залежить від абсолютної величини поточного доходу і зростає з його збільшенням, але не так швидко, як дохід (“основний психологічний закон”).

Відповідно до “основного психологічного закону” функція споживання має вигляд:

C = C₀ + c' - Y,

де С₀ - автономне споживання, яке не залежить від поточного доходу («споживчий кошик» відповідної групи населення: малозабезпечених, з середнім рівнем доходу, високозабезпечених);

с' - гранична схильність до споживання (частка приросту споживання (∆C) у додатковій одиниці доходу (∆Y));

Y - дохід домашніх господарств.

Заощадження (S) - це неспожита частина доходу (Y). Кожній функції споживання (С) відповідає своя функція заощадження (S), тому що дохід домашніх господарств (Y) поділяється на споживання і заощадження. Разом із зростанням доходу зростає середня схильність до заощадження і зменшується середня схильність до споживання.

За класичною теорією процес формування заощаджень (S) залежить від двох основних факторів:

1 Процентного доходу (процентної ставки, коли домашні господарства виступають у ролі кредитора або купують облігації).

Прихильники класичної теорії вважають, що чим більші розміри процентного доходу, тим більше вони будуть стимулювати домашні господарства до заощаджень (рис. 11.1).

2 Величини доходу домашніх господарств.

Рисунок 11.1 - Функція заощаджень за класичною теорією

За кейнсіанською теорією величина заощаджень (S) і крива заощаджень (SS) істотно не змінюються під впливом зміни процентної ставки (i). Основним фактором, який істотно впливає на величину заощаджень (S), є рівень реального доходу домашніх господарств (Y), тому крива заощаджень (SS) зовсім не еластична відносно процентної ставки (і) і має вигляд (рис. 11.2).

Рисунок 11.2 - Функція заощаджень за кейнсіанською теорією

2 Інвестиційний попит.

Інвестиції - економічні ресурси, що спрямовуються на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення і модернізацію виробничого потенціалу.

Під інвестиціями розуміють усі витрати, які безпосередньо сприяють збільшенню загальної величини капіталу в економічній системі.

Інвестиції складаються з двох основних компонентів:

1) інвестиції в основний капітал, тобто придбання новостворених капітальних благ, а саме: виробничого обладнання, будинків виробничого призначення тощо;

2) інвестиції в товарно-матеріальні запаси, які складаються з нагромаджених запасів сировини (комерційних товарно-матеріальних запасів), призначених для використання у виробничому процесі, а також нереалізованих готових товарів.

Комерційні товарно-матеріальні запаси прийнято вважати основною складовою частиною загальної величини запасів капіталу в економічній системі. Вони необхідні для безпосереднього процесу виробництва, як і капітал у формі обладнання і виробничих споруд.

Інвестиції в основний капітал складаються з двох частин:

1) у відновлення основного капіталу (амортизація);

2) у розширення основного капіталу (збільшення реального капіталу).

Інвестиціями за економічним змістом не є витрати, пов'язані з придбанням раніше використовуваних капітальних благ, нерухомого майна тощо. Угоди, пов'язані з придбанням раніше використовуваних капітальних благ, не збільшують загальної кількості капітальних благ в економічній системі, а є простими переказами активів з балансових рахунків одних макроекономічних суб'єктів іншим.

Підприємницький сектор постійно планує здійснення інвестицій як в основний капітал, так і в товарно-матеріальні запаси, але обсяг власних фінансових ресурсів у нього обмежений.

Здійснення інвестиційних проектів пов'язане з альтернативною вартістю інвестицій, тобто з нормою банківського процента (і).

Для того, щоб зробити правильний вибір, фінансові менеджери повинні оцінити потенційний прибуток від реалізації проектів та зіставити його з альтернативною вартістю одержання грошових коштів для здійснення інвестицій, тобто з нормою банківського процента (і).

При інших сталих умовах, чим нижча альтернативна вартість інвестицій, тим вищий рівень запланованих інвестицій.

Будь-які зміни процентної ставки за інших сталих умов призводять до просування по кривій графіка запланованих інвестицій.

Рис. 11.3 відображає класичну точку зору на функціональну залежність обсягу інвестицій (I) від ставки банківського процента (i) на рівні економічної системи в цілому.

Рисунок 11.3 - Графік запланованих інвестицій (економіка в цілому)

За кейнсіанською теорією крива запланованих інвестицій значно менш еластична відносно величини процентної ставки (і) (рис. 11.4).

Рисунок 11.4 - Графік запланованих інвестицій за кейнсіанською теорією

Інвестиційний попит (I) залежить від:

1 Обсягу виробництва.

2 Витрат на капітал (вони визначаються податковою політикою та процентною ставкою).

3 Кон'юнктурних коливань економіки.

4 Стійкого зростання попиту на товари та послуги.

5 Розвитку науково-технічного прогресу.

6 Сподівань на майбутнє.

Попит на інвестиції (I) - найбільш мінлива частина сукупного попиту (AD)

Залежно від того, які фактори визначають обсяг попиту на інвестиції, вони поділяються на індуційовані та автономні.

Інвестиції називаються індуційованими, якщо причиною їх здійснення є стійке зростання попиту на товари та послуги в результаті зростання національного доходу.

Індуційовані інвестиції є функцією від приросту національного доходу. Коефіцієнт прирістної капіталоємкості називається акселератором (b).

Акселератор (b) - коефіцієнт, який показує, скільки одиниць додаткового основною капіталу ( ∆Ко) необхідно для виробництва додаткової одиниці продукції (∆ Y):

b =∆ Y /∆Ко ,

де ∆Ко - зростання основного капіталу під впливом індуційованих інвестицій.

Величину індуційованих інвестицій (In^інд ) можна визначити за формулою:

I_n^інд = b(Y_n-1 – Y_n-2),

де I_n^інд - індуційовані інвестиції в n-му році;

b - акселератор;

Y_n-1 - національний дохід в (n - 1)-му році;

Y_n-2 - національний дохід в (n - 2)-му році.

Інвестиції називаються автономними (I^а), коли вони здійснюються при фіксованому національному доході, тобто при незмінному сукупному попиті на блага.

Автономні інвестиції здійснюються в нову техніку, сприяючи підвищенню якості продукції, і стають умовою зростання національного доходу.

3 Попит держави.

Державні видатки (G) при макроекомічному моделюванні сукупного попиту (AD) розглядаються як екзогенна наперед задана величина, визначена Державним бюджетом країни. Тому функція попиту держави на ринку благ має вигляд:

G = const

Одним з елементів державних видатків є суспільні блага.

Суспільні блага - це товари та послуги суспільного використання (національна оборона, контроль за навколишнім середовищем, контроль за правопорядком та інші). Ці блага споживаються колективно усіма членами суспільства незалежно від того, платять вони за них чи ні, а витрати фінансуються із бюджета за рахунок податків.

4 Попит закордону.

Попит закордону на блага певної країни залежить від співвідношення цін на вітчизняні і закордонні товари і обмінного курсу національних валют, тобто від реальних умов обміну (θ).

Реальні умови обміну показують, скільки закордонних благ країна може отримати за одиницю своїх благ, і розраховуються за формулою:

де Р, Р^z - рівні цін відповідно в межах країни і за кордоном;

e - обмінний курс вітчизняної валюти.

Зростання θ означає, що реальні умови обміну поліпшуються, оскільки за одиницю вітчизняних благ можна отримати більше закордонних благ. Але для закордону це означає подорожчання товарів з даної країни, що призводить до скорочення експорту.

Графічно сукупний попит зображується кривою AD, яка має від'ємний нахил (рис. 11.5).

Основною причиною від'ємного нахилу кривої AD є ефект пропозиції грошей: зростання ціни за сталої номінальної пропозиції грошей робить гроші “дорогими” і відповідно низькими сукупні витрати.

Рисунок 11.5 - Крива сукупного попиту (AD): Р - рівень цін; Q - реальний обсяг виробництва

Крива AD показує величину реальних витрат усіх макроекономічних суб'єктів для кожного рівня цін, коли інші умови не змінюються.

Цінові фактори, що визначають сукупний попит:

1 Ефект процентної ставки.

2 Ефект багатства, або реальних касових залишків.

3 Ефект імпортних закупівель.

Ефект процентної ставки. Підвищення рівня цін (Р) спричиняє підвищення попиту на гроші, що при сталій пропозиції грошей робить їх дорожчими в кредитній системі, відповідно, ставка процента (і) зростає. Збільшення ставки процента (і) зменшує як інвестиційний попит, так і споживчий попит, що скорочує загальний рівень витрат в економіці.

Ефект багатства, або реальних касових залишків. При високому рівні цін реальна вартість (купівельна спроможність) накопичених фінансових активів, особливо з фіксованою грошовою вартістю (строкових рахунків або облігацій), зменшується - це означає, що населення реально стає біднішим, а тому можна очікувати скорочення споживчих витрат, і навпаки.

Ефект імпортних закупівель. При зростанні внутрішніх цін (за умов стабільності цін на імпорт) попит на вітчизняні товари та послуги скорочується і, відповідно, збільшується на імпортні товари та послуги. Експорт вітчизняних товарів та послуг також скорочується через погіршення реальних умов обміну для закордонних країн (за одну одиницю національної валюти країни-експортери тепер можуть купити менше благ).

Таким чином, сукупний попит на товари внутрішнього ринку скорочується.

Під дією цінових факторів сукупний попит змінюється за кривою AD.

Нецінові фактори, що визначають сукупний попит:

1 Зміни в споживчих витратах:

а) добробут населення;

б) очікування споживача;

в) заборгованість споживача;

г) податки.

2 Зміни в інвестиційних витратах:

а) процентні ставки, зміна яких викликана, наприклад, змінами грошової маси в країні, а не зміною цін;

б) очікувані прибутки від інвестицій;

в) податки з підприємств;

г) технологія виробництва;

д) надлишкові потужності.

3 Зміни у витратах на чистий експорт:

а) національний дохід у закордонних країнах;

б) валютні курси.

4 Зміни в державних витратах.

Під дією нецінових факторів крива сукупного попиту (AD) (рис. 11.6) переміщується:

а) вправо вгору, коли попит зростає (AD  AD₁);

б) вліво вниз, коли попит зменшується (AD → AD₂)

Q

Рисунок 11.6 - Вплив нецінових факторів на криву сукупного попиту (AD)