7.6 Сутність, види і функції цін

Найпростішим і історично першим є таке визначення ціни: ціна – грошове вираження вартості. Воно відображало період існування простого товарного виробництва, коли ціни коливались навколо вартості товарів і в основі товарних цін лежали лише суспільно необхідні витрати виробництва. Це можна виразити формулою:

W=c+v+m,

де W - вартість товару;

c - постійний капітал;

v - змінний капітал;

m - додатковий продукт.

За капіталістичного товарного виробництва в основі товарних цін - не лише суспільно необхідні витрати виробництва, а й співвідношення між попитом і пропозицією:

Ц _в=с+v+p,

де р - середній прибуток.

В цих умовах ціна — грошове вираження ціни виробництва, в якій відображається взаємодія закону вартості та закону попиту та пропозиції.

З виникненням монополій та олігополій процес ціноутворення значно ускладнюється, зокрема виникають монопольно високі та монопольно низькі ціни. Ціна виробництва перетворюється в монопольну ціну виробництва, яка виражається формулою:

М_ц.в.=с+v+р+р’,

де р - середній прибуток;

р’ - монопольно високий прибуток.

З урахуванням цього ціна в сучасних умовах — це грошове вираження монопольної ціни виробництва, в якій відображається дія законів вартості, попиту і пропозиції та монополізації виробництва

Монопольні ціни – насамперед ціни виробництва. Зосереджуючи у себе найсучаснішу техніку, найкваліфікованішу робочу силу та ін., підприємства-монополісти формують найнижчі витрати виробництва, а отже й собівартість, яка є основним фактором привласнення монопольно високих прибутків.

У сучасній економічній літературі склалися дві різні концепції ціноутворення.

До першої відноситься трудова теорія вартості (У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо, К.Маркс). Основу цін становлять витрати живої й минулої праці, тобто вартість. Чим вища вартість, тим вища ціна.

Другу концепцію розробили представники маржиналізму (У.Джевонс, К.Менц). Кожний покупець має свою шкалу цінностей і тому той самий товар має різну цінність, тому що кожний покупець оцінює його з урахуванням власної потреби, а тому й ціна буде різною:

1) у міру задоволення потреби, цінність блага зменшується;

2) чим рідше дане благо, тим вище цінність;

3) блага наявні удосталь ніякої цінності не мають;

4) витрати праці не перебувають у безпосередньому зв'язку з величиною цінності.

Загальновизнано, що ціна має верхню і нижню межі:

1) продавець не може продати товар за ціною, що не компенсує вкладені в нього витрати;

2) верхня межа обумовлена платоспроможністю покупця, його можливістю й готовністю купити товар. Якщо ціна перевищить цю межу, то покупець через обмеженість коштів не зможе його придбати.

Нижня й верхня межа ціни постійно змінюється під впливом попиту та пропозиції, можливості вибору альтернативних товарів, монополізації ринку.

У ринковій економіці ціна виконує три головні функції:

1) орієнтуючу, котра надає інформацію для дій покупців і продавців;

2) стимулюючу, котра сприяє найбільш економічним засобам виробництва й раціоналізації попиту;

3) розподільчу, завдяки якій розподіляються доходи між учасниками ринкової економіки.

При всьому різноманітті систем цін їх можна звести до трьох видів: державні, договірні й світові.

Державні можуть установлюватися на продукцію підприємств-монополістів, на базові для економіки даної країни ресурси, на соціально значимі товари. Система державних цін складається із двох елементів: фіксовані ціни, жорстко встановлені урядом і регульовані, що враховують зміну співвідношення попиту та пропозиції на ринку.

Договірні ціни - це ціни, встановлені угодою покупця й продавця, тобто ті, що враховують тільки попит та пропозицію на даний товар.

Міжнародні ціни застосовуються в міжнародній торгівлі й розраховуються на базі найбільш великих експортно-імпортних угод.