4 Економічний розвиток: рушійні сили, фактори та ступені

4.1 Зміст економічного прогресу та його критерії

Економічна теорія , вивчаючи суспільство, виходить з того, що в основі суспільного прогресу лежать способи виробництва умов і засобів існування людей. Такий підхід дає можливість розглядати історію людства як закономірний процес зміни способів виробництва життєвих благ, кожен з яких також має свої ступені зростання. В цілому ж утворюється ланцюг економічного прогресу, який лежить в основі суспільного розвитку взагалі.

У загальному плані змістом економічного прогресу є зростання ефективності виробництва. А що таке ефективність?

Результатом або ефектом виробництва є продукт або благо. Звідси, ефективність виробництва - це зіставлення результату виробництва з витратами праці на його отримання. В найбільш загальній формі ефективність виробництва можна виразити такою формулою:

Е_в = Р_в / З_{п ,}

де E_в - ефективність виробництва; Р_в - результат виробництва (продукт, благо); З_п - затрати праці (факторів виробництва).

Ефективність - найважливіша характеристика виробництва, тому що зростання ефективності, одержання більших результатів при менших або незмінних затратах є головним змістом економічного прогресу суспільства. Таке значення ефективності випливає з того, що вона органічно пов'язана з факторами виробництва. Фактично ефективність - це ступінь і якість використання факторів виробництва: робочої сили, засобів і предметів праці. Кожен з цих факторів має свій показник використання, який в той же час є складовою частиною загального показника ефективності суспільного виробництва. Що це за показники та як їх розраховують?

Показником використання робочої сили є продуктивність праці. Вона розраховується за формулою:

П_р = П/З,

де П_р - продуктивність праці; П - вироблений продукт (вартісна або натуральна форма); З - затрати праці (заробітна плата або кількість працюючих).

Зворотною величиною продуктивності праці є трудомісткість продукції (Т_р). Вона, на відміну від продуктивності праці, яка характеризує кількість продукції, виробленої одним робітником за певний час або на 1 грн. затрат на заробітну плату, показує, скільки затрачено праці (заробітної плати або робочого часу) на одиницю продукції. Вимірюється трудомісткість за формулою:

Т_р = З/П

Показником використання засобів праці виступає капіталовід-дача. Цей показник свідчить, скільки вироблено продукції на одиницю основного капіталу (засобів праці). Він розраховується за формулою:

К_в = П/К_о,

де К_в - капіталовіддача; К_о - вартість основного капіталу (основних виробничих фондів).

Зворотна величини – капіталомісткість ( К_м ). З її допомогою вимірюється вартість основного капіталу, яка припадає на одиницю виробленої продукції. Ця величина розраховується за формулою:

К_м = К_о/П

Ступінь використання предметів праці (сировини, матеріалів) вимірюється показником матеріаловіддачі. Вона відповідно, свідчить, скільки вироблено продукції з певної кількості сировини й матеріалів. Розраховується за формулою:

М_в = П/М,

де М_в - матеріаловіддача; М - вартість витраченої сировини, матеріалів.

Зворотна величина – матеріалоємність (М_м). Дає уявлення про те, скільки затрачено матеріалу на виготовлення одиниці продукції. Формула розрахунку:

М_м = М/П

Критерії економічного прогресу диференційовані в залежності від рівня розвитку економічної системи. Але можна визначити загальні критерії, які характеризують якісні зміни.

Вищим, основоположним критерієм економічного, а отже й суспільного розвитку, є рівень розвитку продуктивних сил. За цим критерієм оцінюється рівень розвитку суспільного виробництва, ступінь оволодіння силами й явищами природи, а також потенціал науково-технічних досягнень, якими суспільство володіє на даний момент.

Параметрами, які характеризують рівень розвитку продуктивних сил є:

1) продуктивність засобів виробництва, що застосовуються. Вимірюється вона за допомогою показників, - капіталовіддача та матеріаловіддача, тобто показників, які відображають результативність застосування речових факторів виробництва;

2) рівень кваліфікації працівників, їх спеціальна й загальна підготовка. Вимірюється показниками продуктивності праці;

3) технічна будова виробництва, під якою розуміється співвідношення між масою засобів виробництва, що застосовується, і кількістю зайнятих у виробництві робітників. Тобто, це співвідношення між речовим і особистим факторами виробництва. Якщо маса засобів виробництва, яка обслуговується одним робітником, невелика, така технічна будова вважається низькою і, навпаки, якщо маса велика, технічна будова вважається високою.

Вищий критерій економічного прогресу розгортається в систему конкретних критеріїв, до яких відносяться:

- ступінь поділу та кооперації праці;

- ступінь економії часу;

- норма й маса додаткового продукту.

Всі критерії разом складають єдину систему.

1 Ступінь поділу і кооперація праці.

Складні економічні системи виникають на базі найпростіших елементів. Такими найпростішими елементами господарювання, що ведуть до зростання продуктивності застосовуваних засобів виробництва, є поділ і кооперація праці. Це означає що:

1) на основі поділу й кооперації праці розвиваються такі складні елементи системи, як продуктивні сили, їх організація та галузева структура;

2) поділ і кооперація праці є основою виникнення й розвитку економічних (виробничих) відносин між людьми;

3) від поділу й кооперації праці залежить професійна структура робітничих кадрів;

4) поділ і кооперація праці відіграють значну роль в усуспільненні виробництва.

Виходячи з такого значення названих категорій поділ праці - це розподіл роботи між різними виробниками, зайнятими різними видами праці, що передбачає виробництво ними різних видів корисних речей або виконання різних видів роботи. Основною формою існування поділу праці є спеціалізація.

Спеціалізація відображає процес зосередження виробництва окремих видів продукції або її частини у самостійних галузях виробництва або підприємствах. Вона сприяє збільшенню виробництва продукції та підвищенню її якості, зростанню продуктивності праці.

Чим більше праця поділена, спеціалізована, тим більше вона потребує об'єднання, погодження діяльності окремих її ланок. Така погоджена діяльність виробників у процесі виробництва отримала назву кооперації праці.

Отже, кооперація праці - це форма організації праці, яка забезпечує узгодженість спільних дій працівників у процесі виробництва.

Поширеними формами кооперації праці є концентрація та комбінування виробництва.

Концентрація - це укрупнення або об'єднання вузькоспеціалізованих підприємств.

Комбінування - форма концентрації виробництва, основана на об'єднанні підприємств: а)різних галузей; б) таких, які є послідовними ступенями обробки сировини (металургійний комбінат); в)таких, які виконують допоміжну роль у відношенні одне до одного (агропромкомбінат).

У результаті кооперації, яка доповнює поділ праці, формується єдина ефективно функціонуюча система суспільного виробництва. В цьому ж полягає й процес усуспільнення виробництва, тобто процес, у ході якого на основі поглиблення суспільного поділу праці, концентрації, спеціалізації та кооперування виробництва окремі роздрібнені виробництва зливаються в єдиний суспільний процес виробництва.

Отже, поділ праці, в міру розвитку його форм, виступає неодмінною умовою розвитку продуктивних сил. Тому він вважається одним з найважливіших критеріїв економічного прогресу.

2 Економія часу

Реально рівень розвитку продуктивних сил виражається у зростанні фактичної ефективності виробництва, що повинно проявлятися в економії робочого часу.

Час є простір, в межах якого відбувається розвиток людського суспільства, і ефективне його використання - найголовніше завдання людства. Щоб раціонально використовувати сукупний фонд часу суспільства, треба знати його структуру. Вона включає три основних види часу:

- сукупний фонд робочого часу в сфері виробництва;

- сукупний фонд часу, необхідного для відтворення фізичної здатності людей до праці;

- сукупний фонд вільного часу, необхідного для відтворення духовних здібностей до праці, всебічного розвитку людини.

Головною є тенденція до економії робочого часу та збільшення за рахунок цього вільного часу для всебічного розвитку людини.

Економія часу виступає як перший економічний закон, який відображає загальну основу та внутрішню логіку економічного розвитку. Суть його полягає в тому, що можливості розвитку суспільства й окремої людини, їх споживання й діяльність залежать від того, як використовується відведений їм природою час. Саме ступінь використання сукупного фонду часу характеризує рівень розвитку суспільства.

Як же досягається економія часу та в чому це конкретно проявляється? Результатом будь-якого виробництва є продукт, благо. На їх виробництво затрачується праця. Будь-яка праця проходить в часі. Збереження цього часу і є його економія Ступінь економії робочого часу характеризує продуктивність праці. Зростання продуктивності праці (економія робочого часу) може бути досягнуто лише двома шляхами:

1) шляхом застосування більш досконалої техніки й технології, більш ефективних предметів праці, підвищення кваліфікації працівників, кращої організації праці, більш досконалого управління та інших методів, які передбачають прогресивні зміни в корисній формі праці, що веде до збільшення виробництва за одиницю часу або до зменшення часу на виробництво одиниці продукції;

2) шляхом збільшення напруження (фізичного, розумового) праці за одиницю часу, що також веде до збільшення виробництва продукції за одиницю часу.

3 Норма й маса додаткового продукту

Економія часу в остаточному підсумку матеріалізується в зростанні маси й норми додаткового продукту. Додатковий продукт виникає лише на певному етапі розвитку продуктивних сил. З того моменту значення додаткового продукту в розвитку суспільств визначається тим, що він є матеріальною основою, по-перше, для безперервного зростання та вдосконалення виробництва, по-друге, для збільшення в майбутньому додаткового продукту, по-третє, для розвитку науки, культури і всієї соціальної сфери, по-четверте, він є реальною основою зростання добробуту населення. Тому зростання маси й норми додаткового продукту виступає теж одним із критеріїв економічного прогресу.