Глава II. Про рухомість (527—536)

Ст.527. Майно є рухомим за його природою або за законом.

Розділ III. Держава і право країн західної цивілізації 517

Ст.528. За своею природою є рухомістю предмети, котрі можуть змінити своє місце знаходження, зокрема, коли вони рухаються самі, як, наприклад, тварини, або ж коли вони не можуть змінити свого місця самостійно, а тільки під упливом сторонньої сили, як, наприклад, неживі предмети.

Ст.529. Є рухомістю за законом зобов'язання й позови, що мають предметом сплату грошових сум або (право на) рухомі речі, акції або частки у фінансових, торгівельних або промислових компаніях, навіть якщо компаніям належало б нерухоме майно, пов'язане з цими підприємствами.

Глава III. Про майно стосовно тих, хто ним володіє (537—543)

Ст.537. Приватні особи мають право вільного розпорядження майном, яке їм нале­жить...

Ст.543. На майно можна мати або право власності, або просте право користування, або тільки право вимагати виконання земельних повинностей (сервітутів).

ТИТУЛ II. Про власність (544—546)

Ст.544. Власність є правом користуватися й розпоряджатися речами абсолютним чином з тим, щоб користування не було таким, яке заборонено законом або регла­ментом.

Ст.545. Нікого не можна змушувати поступатися своєю власністю, якщо це тільки не робиться з причин суспільної користі та за справедливого й попереднього відшкоду­вання.

Ст.546. Власність на річ як рухому, так і нерухому дає право на все, що ця річ виро­бляє, і на те, що природно або штучно з'єднується з цією річчю як її невід'ємність. Це право називається «правом приєднання».

Глава І. Про право приєднання стосовно до того, що виробляється річчю ..(547—550) Глава II. Про право приєднання стосовно до того, що з'єднується з річчю і

входить до її складу (551—577)

Ст.552. Власність на землю включає і власність на те, що знаходиться зверху, і на те, що знизу.

Власник може ... зводити будівлі на свій розсуд, за винятком того, що встановлено в титулі «Про сервітути і земельні повинності».

ТИТУЛ III. Про узуфрукт, користування та проживання

Глава І. Про узуфрукт (578—624)

Глава II. Про користування та про проживання (625—636)

ТИТУЛ IV. Про сервітути або земельні повинності (637—639)

Глава І. Про сервітути, що походять з розташування ділянок (640—648)

Глава II. Сервітути, встановлені законом (649—685)

Глава НІ. Про сервітути, встановлені дією людини (686—710)

КНИГА ТРЕТЯ. ПРО РІЗНІ СПОСОБИ, ЯКИМИ ЗДОБУВАЄТЬСЯ ВЛАСНІСТЬ

Загальні правила (711—717)

Ст.711. Власність на майно набувається й передається шляхом успадкування, дару­вання між живими або за заповітом відповідно до зобов'язань.

Ст.712. Власність набувається також шляхом приєднання або включення до складу іншої речі і через давність.

Ст.713. Майно, яке не має господаря, належить державі.

ТИТУЛ І. Про спадкування

Глава І. Про відкриття спадщини та перехід його до спадкоємців (718—724)

Ст.718. Спадщина відкривається внаслідок природної смерті і внаслідок громадянсь­кої смерті.

Ст.723. Закон регулює порядок успадкування між законними спадкоємцями; за їх відсутності майно переходить до позашлюбних дітей, потім до живого подружжя, а як­що таких немає, до держави.

Глава II. Про якості, необхідні для спадкування (725—730)

Глава III. Про різні порядки спадкування (731—765)

518 Частина II. Держава і право країн громадянського суспільства

Ст.756. Позашлюбні діти не є спадкоємцями; закон надає їм право на майно помер­лих батька або матері лише в тому разі, якщо вони були визнані в законному порядку.

Глава IV. Про спадкування поза правилами (766—773)

Глава V. Про прийняття спадщини і про відмовлення від спадщини (767—814)

Глава VI. Про розділення (спадщини) і про повернення (спадкоємної маси (815—892)

ТИТУЛ II. Про дарування між живими та про заповіти

Глава І. Загальні постанови (893—900)

Ст.893. Розпоряджатися своїм майном без вигоди можна лише через дарування між живими або через заповіт...

Ст.894. Дарування між живими є дією, через яку дарувальник позбавляє себе, реально й остаточно подарованої речі на користь того, кому ця річ дарується і хто її приймає.

Ст.895. Заповіт є дією, через яку заповідач дає розпорядження на той період, коли він уже помре, про все своє майно або частину майна, і який він може скасувати.