§ 2. Спільні риси та особливості суспільного ладу античних країн

В античному світі не могла набути поширення і зберегтися земельна община східного типу, проте тут, особливо в Греції і Римі, склалися сприятливі умови для розвитку ремесла, зокрема металообробки. Широкий розвиток обмінних, а потім і торгових відносин, особливо морської торгівлі, сприяли швидкому ста­новленню ринкового господарства і зростанню приватної власності. Соціальна диференціація, що посилювалася, призвела до більш чіткого, ніж на Сході, оформлення різних за правовим статусом соціальних груп — класів: вільних і невільних. У їх межах існували більш дрібні соціально-класові утворення, але, на відміну від давньосхідних держав, античні, з їх меншою чисельністю насе­лення і не такою багатоукладністю господарського життя, відрізнялися більшою чіткістю соціально-класових меж.

Назва Візантія з'явилася в епоху Відродження.

90 Частина І. Держава і право країн кастово-станового суспільства

Вільні категорії населення

Серед класу вільних виділялися: повноправні; обмежені в правах; неповно­правні.

Повноправне населення Стародавніх Афін складалося із заможних верств

(землевласницької аристократії, власників майстерень, рудників, судновласни­ків, купців, лихварів і т.п.), яким протистояла велика маса вільної бідноти: ремісників, землеробів тощо.

У Стародавній Спарті повноправними громадянами вважалися тільки спа-ртіати, які і складали пануючий клас давньоспартанського суспільства. При збереженні спільної власності громадян на землю належність до пануючого класу підтримувалася наданням кожному спартіату в користування земельної ділянки — клером, разом з прикріпленими до неї рабами. Праця останніх за­безпечувала засобами існування спартіата і його сім'ю. Клери не можна було продати, подарувати або заповідати. Це був своєрідний захист від порушення єдності спартіатів.

З метою підтримки такої єдності спартіати повинні були брати участь у сус­пільних трапезах — сиссітіях, що організовувалися за рахунок встановлених їх щомісячних внесків. Порції учасників сиссітій були рівними. Почесні част­ки отримували посадові особи. Однаковими були одяг і озброєння воїнів. Під­тримці єдності спартіатів сприяли і встановлені Лікургом правила проти роз­коші. Спартіатам заборонялося торгувати, для них вводилися важкі, незручні в обігу залізні монети.

Однак ці обмеження не могли завадити розвитку майнової диференціації, що підривала єдність і «рівність» спартіатів. Оскільки земельні ділянки успад­ковувалися тільки старшими синами, інші могли отримати лише ділянки, що залишалися після смерті володаря, який не мав спадкоємців. Якщо таких не було, вони переходили в розряд гіпомейонів (ті, що опустилися — Л. Б., С Б.) і втрачали право брати участь у народних зборах і сиссітіях.

Повноправними в Стародавньому Римі вважалися особи, які належали до кожного з родів, що входили до складу римської общини і були зараховані в одну з курій. Такими були, як вже відомо, патриції, під якими спочатку ро­зуміли корінних і повноправних членів римської общини. До III ст. до н.е. ста­ра патриціанська знать стала вже вироджуватися і поступатися своїм місцем новій аристократії, так званим нобілям. В цей же час у рядах пануючого класу виділилася ще одна група — вершники, яке претендувала на розподіл влади разом з нобілями. їх назва перестала відповідати своєму первинному призна­ченню — комплектуванню кінноти в армії, оскільки остання стала формувати­ся з інших категорій громадян і навіть чужеземців. «Нові вершники» займали­ся комерцією і лихварством і поповнили ряди фінансової і торгової аристократії.

З розвитком рабовласницького ладу і розширенням державних кордонів значно виріс і зміцнів клас рабовласників. Остаточно оформився і становий розподіл в ньому. Ряди нобілей і вершників, що поріділи в період громадянсь­ких війн, поповнювалися багатими рабовласниками з Італії і провінцій — му-ніципалами, провінційною знаттю, а також державними чиновниками. Нобілі­тет перетворився в сенаторський стан. Сенатори займали вищі посади в державному апараті й армії і ставали найміцнішою опорою імператорської вла­ди. Стан вершників перетворився в служивий стан, що постачав кадри для ім­ператорської адміністрації в Римі, провінціях і для командних посад в армії.

Розділ І. Держава і право стародавніх цивілізацій 91

Більш значною за чисельністю була провінційна знать, яка ще не оформи­лася за станами, але вже відігравала впливову роль у місцевому управлінні. До неї примикали римські і неримські власники ремісничих майстерень, судно­власники і торговці.

На нижчих соціальних сходинках античних держав знаходилися вільні, але обмежені в правах жителі цих країн. До них, зокрема, в Афінах відносилися метеки — іноземці; у Стародавній Спарті — періеків — жителів периферій­них, гірських районів Спарти. Вони були особисто вільні, володіли майновою правоздатністю, але не користувалися політичними правами і знаходилися під наглядом особливих посадових осіб гармостів. На них розповсюджувався вій­ськовий обов'язок: вони повинні були брати участь у битвах ЯК BcivKKO озброєн­ні воїни. Основне заняття періеків — торгівля і ремесло. За своїм становищем вони були близькими до афінських метеків, але на відміну від останніх, вищі посадові особи держави могли стратити їх без суду.

У Стародавньому Римі, крім повноправних громадян, були дві категорії не­повноправних: клієнти і плебеї.

Клієнт знаходився в особистій і спадковій залежності від повноправного члена общини, який називався його патроном. Відносини між патроном і кліє­нтом виражалися в тому, що клієнт, входячи в сім'ю патрона, зобов'язаний був слідувати за ним на війну, допомагати йому працею або коштами, відноситись до нього з повагою і т.д. Патрон у свою чергу зобов'язаний був протегувати клієнта і захищати його перед судом, оскільки клієнт не мав можливості сам захищати свої права та інтереси. Інститут клієнтели зустрічається майже у всіх народів. Його походження викликано умовами існування родового суспіль­ства, де всяка людина, яка не належала до цього суспільства, вважалася не тільки чужою, але навіть ворогом.

Плебеї були особисто вільними людьми, мали право власності на землю, повинні були платити податки і від'їжджати на військову службу. Вони мо­гли придбати майно, здійснювати операції і самостійно від свого імені ви­ступати на суді, тобто володіли цивільною правоздатністю, за винятком права одружуватися з патриціями і патриціанками. Тому вони не потребу­вали патронату.

Проте плебеї були позбавлені можливості брати участь в управлінні справа­ми римської общини, а саме: брати участь у народних зборах, обіймати різні посади і отримувати свою частку землі під час розподілу державних земель. Протягом багатьох століть плебеї боролися за зрівняння в правах з патриціями і на початку III ст. до н.е., домоглися свого, стали поповнювати нарівні з пат­риціанською знаттю ряди нобілей.

Питання про походження клієнтів і плебеїв є дискусійним. Ймовірно, що до розряду клієнтів попадали «чужаки», тобто чужоземці, які не мали пле­мінних зв'язків з римлянами. Відносно плебеїв існує припущення, що вони бу­ли переселенцями з племен, родинних за своїм походженням з римлянами. Та­кими племенами були латини, які не вважалися ворогами і тому не потребували патронату.

На правах іноземців довгий час у Римі були так звані перегрини — жителі римських провінцій. З розширенням кордонів Римської держави зростала і їх чисельність. Центральна влада стала перед проблемою визначення їх правового статусу, що було здійснено на початку II століття. У 212 p., владою імператора Каракали, право громадянства було надане всім вільним жителям Римської ім­перії.

92 Частина І. Держава і право країн кастово-станового суспільства

До третьої категорії відносно вільних але неповноправних жителів анти­чних держав потрібно віднести так званих люмпен-пролетарів (Стародавні Афіни і Рим) і ілотів (Стародавня Спарта).

Ілоти — поневолені жителі Мессенії — були власністю держави. Вони надавалися в розпорядження спартіатів, обробляли їх землю і віддавали їм біля половини врожаю (на домашніх роботах спартіати використовували ра­бів з військовополонених). Ілоти практично самостійно вели своє господарст­во, не були товаром, як раби, і вільно розпоряджалися частиною врожаю, що залишалася у них. їх економічне і соціальне становище було близьким до становища майбутніх кріпосних селян. Вважається, що вони мали сім'ю і утворювали подібність общини, яка була колективною власністю общини спа­ртіатів.

Ілоти брали участь у війнах Спарти як легкоозброєні воїни. Вони могли викуповуватися на волю, але в інших відносинах були абсолютно безправ­ними.

Невільні категорії населення

У цю категорію входили раби. Соціальний статус раба в античних державах відрізнявся від статусу раба в давньосхідних суспільствах. На самій ранній стадії рабство тут зберігає свій патріархальний характер, але надалі експлуата­ція рабської праці різко інтенсифікується і вона стає, як і праця дрібних виро­бників, основою економічного життя. Нарівні з такими характерними для країн Давнього Сходу джерелами рабства, як війна і боргова кабала (перетво­рення боржників в рабів) в античних країнах, особливо в Римі, джерелом «жи­вого товару» стають провінції і колонії. Так, у II—І ст. до н.е. римлянами в рабство було звернено біля 500 000 чоловік, у той час як римських громадян нараховувалося біля 400 000^і. Таке ж співвідношення спостерігалося і в інших античних державах.

Розрізнялися' державні раби і раби приватних осіб. Державні раби мали своє господарство, могли придбати власність і тому нерідко знаходилися в кращих умовах, а ніж раби приватних осіб. З державних рабів в Афінах, на­приклад, була сформована поліцейська варта, яка охороняла порядок у народ­них зборах, судах, громадських місцях, а також вербувалися в'язничні служи­телі, виконавці судових вироків, писарі. Рабська праця широко застосову­валася для домашніх послуг, у сільському господарстві, в промисловості. Раби працювали в майстернях, що виготовляли продукцію для продажу на ринку, нерідко для вивозу за кордон, в копалинах, каменоломнях, у самих різних га­лузях народного господарства.

Однак незалежно від того, яке місце займав раб у виробництві, він був власністю свого господаря і розглядався як частина майна. Його могли прода­вати, купувати, безкарно вбити. Таке становище природно породжувало анта­гоністичні суперечності в рабовласницькому суспільстві.

По-перше, рабовласницький лад породив протилежність між розумовою і фізичною працею. Рабовласники все більше перекладали на рабів тягар фі­зичної роботи і зрештою відмовилися від продуктивної діяльності. Відрив розумової праці від фізичної, перетворення розумової діяльності в монопо-

1 История государства и права зарубежных стран / Под ред. Н. А. Крашенинниковой и О. О. Жидкова. — М., 1996. — Ч. 1. — С. 128.

Розділ І. Держава і право стародавніх цивілізацій 93

лію пануючих класів нанесли величезний збиток інтелектуальному розвитку людства.

По-друге, відділення ремесла від землеробства і скотарства породило проти­лежність між містом і селом. Активізація ремесла, розширення, передусім, торгівлі, позитивно вплинуло на розвиток міста. Але в той же час це призвело до розорення села, бо посилювалася експлуатація селянства і дрібних виробни­ків, які обкладалися великими податками. Обезземелюванні селяни і розорені дрібні ремісники утворили численну верству жебракуючого населення — люм-пен-пролетаріїв, наближених за своїм становищем до рабів.

По-третє, рабська форма праці і рабовласницька форма власності, породи­ли суперечність між рабами і рабовласниками —основне протиріччя рабовлас­ницької епохи.

Подальший економічний розвиток все більше демонстрував невигідність рабської праці. Ніякий наглядач і ніякі покарання не могли замінити економі­чного стимулу. Позбавлений самого необхідного, вороже ставлячись до свого господаря, раб робив тільки те, до чого його безпосередньо примушували, і ро­бив так, щоб уникнути бича. Будь яке нове знаряддя виявлялося в його руках недовговічним.

Розуміючи це, рабовласники періоду Римської імперії стали шукати більш ефективні форми експлуатації рабської праці. Такими стали пекулій і коло­нат.

Пекулій — частина майна господаря (земельна ділянка, реміснича майстер­ня тощо), яку він надавав рабу для самостійного господарювання і отримання частини прибутку від нього. Пекулій дозволяв господарю більш ефективно ви­користовувати своє майно для отримання прибутку і зацікавлював раба в ре­зультатах своєї праці.

Колонат — своєрідна система оренди землі з боку осіб (які іменувалися колонами), котрі попали в економічну залежність від землевласників. Ко­лони не були рабами, ними ставали збіднілі вільні, звільнені і раби. У ко­лона було особисте майно, він міг укладати договори і одружуватися. Він стає в сільському виробництві такою ж помітною, а згодом і більш помітною фігурою, як і вільний селянин і раб. Ряди колонів згодом поповнювали не тільки вільні і звільнені, але і «варвари», що селилися в прикордонних об­ластях Римської держави. Колонат з договору оренди, що укладався на пев­ний термін (5 років), внаслідок неминучої заборгованості колонів ставав до­вічним, а потім і спадковим. Аналогічний процес спостерігався в містах, де ремісники спадково прикріплялися до професії і включалися в ремісничі колегії.

Але це вже були форми експлуатації періоду занепаду рабовласницького ла­ду. Господарство ж періоду його розквіту будувалося на відносинах панування і підкорення. Швидке зношення робочої сили рабів і їх масова гибель внаслідок нещадної експлуатації не турбувала рабовласників, оскільки «знаряддя праці, що розмовляло» легко і швидко могло бути замінено новим.

Це забезпечувало відносну дешевизну робочої сили. Як вже було відзна­чено вище, кількість рабів у багатьох містах Греції і Риму перевищувала кількість вільного населення. Виникає питання: яким чином відносно нечи­сленний клас рабовласників міг використовувати величезну масу рабів і тримати їх у покорі? Це досягалося в першу чергу за допомогою створення системи державних органів, яка могла виконувати функції рабовласницької держави.

94 Частина І. Держава і право країн кастово-станового суспільства

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Виконайте такі завдання:

Продовжіть роботу над складанням хронологічної таблиці основ­них подій виникнення та розвитку античних держав за запропонова­ною раніше формою.

Продовжіть роботу над складанням словника основних понять та термінів з історії держави і права зарубіжних країн. Розкрийте зміст таких понять та термінів:

Поняття (визначення)	Терміни
Поліс Остракізм Пекулій Колонат	Архонти, ареопаг, архагети, ахейці, базилевс, евпатриди, етру-ськи, геліея, геомори, гіпоймени, деміургі, демос, дорійці, зев-гити, ілоти, курія, латини, метекі, нобілі, остраконе, патриції, перегрини, періекі, плебс, плебеї, пролетарі'!, реке, ретра, сабі-ни, сенат, сісахфія, сіссітії, спартіати, триби, фети, центурії.

суспільстві.

Використовуючи текст документа № 1, доведіть, що в Спарті мало місце штучне стримування процесів майнової диференціації у

Використовуючи текст документа № 2, підтвердьте, що реформи Солона мали компромісний характер.

Використовуючи текст документа № 2, заповніть таблицю: «Роз­поділ населення Афін за реформами Солона».

Розподіл громадян (розряди)	Політичні права

Використовуючи текст документа № 3, покажіть що реформи Клісфена остаточно зруйнували родовий лад в Афінах.

Використовуючи текст документа № 4, заповніть таблицю: «Роз­поділ населення Риму за реформами Сервія Туллія».

Розподіл громадян (розряди)	Кількість центурій	Політичні права

Перевірте себе

Продовжіть думку:

1. Особливості процесу становлення державності в античному світі полягають у то­му, що

2. Держава Стародавня Спарта виникає в ст. шляхом

3. Передумовами для об'єднання племен Аттики під єдиною владою стали

4. Особливість виникнення Стародавнього Риму як держави полягає в тому, що

Розділ І. Держава і право стародавніх цивілізацій

95

5. Спільне в реформах Солона в країна) і Сервія Туллія

в (країна...) полягає в тому, що

6. Своєрідність соціально-правової структури античного суспільства на відміну від давньосхідного полягає в тому, що

Схарактеризуйте:

1. Процес виникнення античних держав.

2. Роль суб'єктивного чинника у становленні державності в античному світі.

3. Спільні риси та особливості суспільного ладу античних країн.

Готуйтесь до вивчення матеріалу 5-го модуля

Повторіть матеріал шкільного підручника з «Основ правознавства» (9 кл.), а саме, що таке: республіка, різновиди республіканської фор­ми правління.

ДЖЕРЕЛА

Документ JV5 1

ПЛУТАРХ ПРО РЕФОРМИ ЛІКУРГА (витяги)

Про законодавця Лікурга не можна повідомити нічого строго достовірного ... про йо­го закони і про устрій, який він дав державі, існують суперечливі оповіді...

Із чисельних нововведень Лікурга першим і найголовнішим була Рада старійшин. У поєднанні з ... царською владою, маючи з нею рівне право голосу у вирішенні найваж­ливіших справ, ця Рада стала запорукою добробуту і розсудливості... Двадцять вісім старійшин тепер постійно підтримували царів, чинячи опір демократії, але одночасно й допомагали народові берегти батьківщину від тиранії.

...Нікому із звичайних громадян не дозволялось проголошувати свою думку, і народ, збираючись, лише затверджував або відхиляв те, що запропонують старійшини і царі.

Але після натовп шляхом вилучення і додавання став викривляти і ламати затвер­джені рішення, і тоді царі Полідор і Теопомп зробили до ретри (ретра — усний договір, закон) такий припис: «Якщо народ постановить помилково, старійшинам і царям роз­пустити», — тобто рішення прийнятим не вважати, а піти і розпустити народ з тої при­чини, що він викривляє і переінакшує краще і найкорисніше.

...Перших старійшин Лікург призначив із тих, хто брав участь у його задумі. Потім він постановив замість померлих кожного разу обирати з-поміж громадян тих, хто досяг шестидесяти років, тих, які будуть визнані найдоблеснішими...

...Народ і в цьому випадку, так само як у інших, вирішував справу криком. Претен­дентів вводили не усіх відразу, а по черзі, у відповідності із жеребом, і вони мовчки проходили через збори. Обраним оголошувався той, кому кричали найдовше і найголос-ніше за інших...

...Лікург надав державному управлінню змішаного характеру, але наступники його, бачачи, що олігархія все ще надто сильна ... надівають на неї, ніби вуздечку, владу ефорів — наглядачів

Створення посади ефорів сприяло не послабленню, а зміцненню держави: воно тільки на перший погляд було поступкою народові, а насправді ж — посилило аристократію.

...Відмовившись від надмірної влади, спартанські царі, разом з тим, позбавлялись ворожості і заздрощів...

96 Частина І. Держава і право країн кастово-станового суспільства

Друге і найсміливіше із перетворень Лікурга — переділ землі:

...Лікург ... умовив спартанців об'єднати усі землі, а потім розподілити їх знову і надалі зберігати майнову рівність... Він розподілив Лаконію між періеками, або, інакше кажучи, жителями околиць, на тридцять тисяч наділів, а землі, що входили до міста Спарти, на дев'ять тисяч, за кількістю сімей спартіатів... Кожен наділ був такого розмі­ру, що давав сімдесят медимнів (медимн — 52,5 л) ячменю на одного чоловіка і дванад­цять на жінку і відповідну кількість рідинних продуктів...

...Потім Лікург ліквідував у Спарті непотрібні і зайві ремесла..., щоб завдати розкошам і прагненню до наживи ще більшого вдару, Лікург провів третє і найкраще перетворення ■— встановив загальні обіди: громадяни збиралися разом і усі їли одну й ту ж саму їжу...

На обіди збиралось осіб п'ятнадцять, інколи більше чи менше. Кожен обідаючий при­носив щомісячно медимн яшного борошна, вісім хоїв (хой — міра рідини, що дорівнює 3,283 л) вина, п'ять мін (міна — одиниця ваги, від 440 до 600 г) сиру, дві з половиною міни шовковиць і, нарешті, зовсім незначну суму грошей для купівлі м'яса і риби...

...Займатися ремеслами їм було суворо заборонено...

...Низькою і рабською вважали вони будь-яку ручну працю, будь-які турботи, пов'язані з наживою...

Документ № 2

ПЛУТАРХ ПРО РЕФОРМИ СОЛОНА (витяги)

Оскільки нерівність між бідними і заможними стала тоді, так би мовити, безмежною, держава перебувала у надзвичайно небезпечному стані. Увесь простий народ був боржни­ком заможних: обробляли землю, віддаючи заможним шосту частку врожаю, .. інші бра­ли у заможних у борг гроші під заклад тіла, їх лихварі мали право віддати в рабство, причому, одні залишалися рабами на батьківщині, інших продавали на чужину. Дехто змушений був продавати навіть власних дітей (ніякий закон не забороняв цього) і втікати з батьківщини через жорстокість лихварів. Проте, величезна більшість, і до того ж люди великої фізичної сили, збирались і умовляли один одного не залишатися байдужими гля­дачами, а обрати собі вожаком надійну людину і звільнити боржників, які пропустили строк плати, а землю переділити і повністю змінити державний лад.

Тоді найрозсудливіші люди в Афінах, бачачи, що Солон, — мабуть, єдина людина, за якою немає ніякої вини, яка не є спільником заможних у їх злочинах, і у той же час не пригнічена злиднями, як бідні, стали просити його взяти до своїх рук державні справи і ліквідувати протиріччя. Між іншим, Фаній Лесьбоський (письменник IV — III ст.ст. до н.е.) розповідає, що сам Солон для врятування вітчизни вдався до обману обох сторін: бідним він таємно обіцяв розподіл землі, а людям заможним — забезпечення боргових зобов'язань.

Його обрали архонтом, одночасно і посередником, і законодавцем. Усі прийняли йо­го із задоволенням: заможні — як людину заможну, а бідні — як чесну...

Першим актом його державної діяльності був закон, у відповідності з яким існуючі бор­ги були скасовані і у майбутньому заборонялось давати гроші у борг «під заклад тіла»...

Солон не вгодив ні тій, ні іншій стороні: заможних він розгнівив тим, що знищив боргові зобов'язання, а бідних — ще більше тим, що не здійснив переділу землі, на який вони сподівалися...

... Бажаючи залишити усі вищі посади за заможними, як було раніше, а до решти по­сад, до яких раніше простий люд не допускався, допустити і його, Солон ввів оцінку май­на громадян. Так, тих, хто виробив у сукупності п'ятсот мір продуктів, як сухих, так і рідинних, він поставив першими і назвав їх «пентакосіомедимнами» (п'ятисот-мірниками), другими поставив тих, хто міг утримувати коня або виробляти триста мір; цих називали «вершниками»; «зевгитами» (зевгит, той, хто володіє парою волів, коней) були названі люди третього цензу, у яких було двісті мір тих і інших продуктів, разом взятих. Всі решта називалися «фетами», їм він не дозволив займати якусь посаду; вони

Розділ І. Держава і право стародавніх цивілізацій 97

■7264

брали участь в управлінні лише через участь у народних зборах і могли бути суддями. Останнє здавалось спочатку незначним правом, але пізніше стало у достатній мірі важли­вим, тому що більшість важливих справ потрапляли до суддів. Більш того, на рішення по тих справах, які Солон передав посадовим особам, він дозволив також апелювати до суду. Солон створив раду Ареопага із архонтів, які щорічно мінялися; він сам був його членом як колишній архонт. Але, бачачи, у народа нахабні задуми і зверхність, народ­жені знищенням боргів, він створив другу раду, обравши до неї по сто осіб від кожної із чотирьох філ. їм він доручив попередньо, раніше народу, обговорювати справи і не доз­воляти винесення жодної справи на народні збори без попереднього обговорення. А «верхній раді» (Ареопагу) він передав нагляд і охорону законів...

Документ № З

АРИСТОТЕЛЬ ПРО РЕФОРМИ КЛІСФЕНА (витяги)

... Він (Клісфен) почав з того, що розподілив усіх громадян між десятьма філами замість чотирьох. Він хотів змішати їх, щоб більша кількість людей одержала мож­ливість брати участь у справах держави. Звідси й пішов вислів: «не рахуватися філами» — відповідь тим, хто хоче дослідити походження. Потім він створив Раду п'ятисот замість чотирьохсот, по п'ятдесят від кожної філи, а до того було по сто.

Окрім того, Клісфен поділив і країну по демах на тридцять часток: десять узяв із демів приміських, десять — із демів прибережної смуги, десять — із демів внутрішньої смуги. Найменувавши ці частки тритіями, у кожну філу він призначив за жеребом три» тритії, так, щоб до складу кожної філи входили частини із всіх цих областей.

Далі, він змусив вважатися демотами жителів кожного із демів, щоб люди не відріз­няли нових громадян, називаючи їх по батькові, а щоб публічно називали за назвою де­мів. Ось чому афіняни і називають себе за назвою демів. Створив він і посаду демархів, які мають ті ж обов'язки, що й колишні навкрари, оскільки деми він створив замість навкрарій. Стосовно назв, то деяким із демів він дав їх за містечками, деяким — за іменем засновників, оскільки вже не всі деми були зв'язані з місцевостями.

... У результаті цих змін державний лад став більш демократичним, ніж со-лонівський. Це і зрозуміло: Закони Солона знецінила тиранія, залишаючи їх без засто­сування; між тим, видаючи інші, нові закони, Клісфен мав на увазі інтереси народу. Разом з ними було видано і закон про остракізм.

Вперше на восьмому році після встановлення цього порядку, за архонта Гермокреон-та, ввели для Ради п'ятисот присягу, яку проводять ще й тепер. Потім стали обирати по філах стратегів, по одному від кожної, керівником же усієї армії був полемарх.

Документ № 4

ТГГ ЛІВІЙ ПРО РЕФОРМИ СЕРБІЯ ТУЛЛІЯ (витяги)

..Перекази серед нащадків називали Сервія засновником станового поділу держави, який визначив різницю у справах і становищі. Він встановив ценз, річ благочинну для держави, якій було суджено досягти такої величі: військові і громадські обов'язки були розподілені не поголовно, як раніше, а за майновим становищем; тоді введені були класи і центурії, і на основі цензу було здійснено розподіл, зручний для мирного і військового часу.

Із тих, хто мав 100 000 асів або більший ценз він утворив 80 центурій — по 40 цен-турій старших і молодших; громадяни, що входили до їх складу, були названі першим класом; старші були призначені для охорони міста, молодші — для ведення війни за містом. Зброю для захисту тіла визначено їм: шолом, круглий щит, поножі, панцир — все із бронзи; зброя наступальна — спис і меч. До цього класу було приєднано дві цен­турії ремісників, які відбували службу без зброї; на них було покладено спорудження військових машин.

98 Частина І. Держава і право країн кастово-станового суспільства

Другий клас створено із тих, хто мав ценз від 100 до 75 тисяч асів, і з них створено 20 центурій старших і молодших. Зброю призначено: замість круглого щита — довгува­тий, а все решта — те ж саме, окрім панциря.

Ценз третього класу визначено у 50 тисяч асів, з них створено стільки ж центурій і з тим же віковим поділом. У озброєнні також не зроблено ніяких змін, окрім того, що віднято поножі.

Ценз четвертого класу 25 тисяч; з нього створено стільки ж центурій; озброєння змінено: їм призначено тільки довгий спис і дротик.

П'ятий клас чисельніший: із нього створено ЗО центурій; вони носили з собою лише пращі і пращні камені; до них були зараховані горнисти і трубачі, поділені на дві цен­турії; ценз цього класу був 11 тисяч.

Із решти населення, що мало менший ценз, створено було одну центурію, вільну від військової служби. Організувавши і розподіливши таким чином піхоту, він набрав 18 центурій вершників із найзаможніших громадян, які ...перш за все запрошувались до подачі голосів, потім — 80 центурій першого класу; якщо там виникала різноголосиця, що траплялось нечасто, то треба було запрошувати і другий клас, і майже ніколи не спускалися так низько, щоб дійти до останніх.

... Розподіливши усе місто, усі його частини і заселені пагорби на чотири відділи, він назвав їх трибами, як я думаю, від слова tributum (податок), рівномірне стягнення якого у відповідності з цензом встановлено ним же; але ці триби не мають ніякого від­ношення до поділу на центурії і до їх кількості».

Примітка: Документи №№ 1-3 використані з: Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. — К.: Ін Юре,1998. — Т.І. — С 64-65, 76-77, 78-79. Документ № 2 — з: Шевченко О. О. Історія держави і права зарубіжних країн: Хрестоматія для студентів юридичних вузів та факуль­тетів. — К.: Вентурі, 1995. — С 30-31.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Андреев Ю. В. Раннегреческий полис. — Л., 1976.

2. Бирюков Ю. М. Государство и право Древнего Рима. — М., 1969.

3. Галанза П. Н. Государство и право Древнего Рима. — М., 1969.

4. Кечекьян С. Ф. Государство и права Древней Греции. — М., 1966.

5. Колобова К. М. Возникновение и развитие Афинского государств. — М., 1958.

6. Кошеленко А. Г. О некоторых проблемах становления и развития государственнос­ти в Древней Греции // От доклассовых обществ к раннеклассовым. — М., 1987.

7. Ливии Тит. История Рима от основания города: В 3-х т. — Т. I.— М., 1989; Т. 2. — М., 1992. /

8. Немировский А. И. История раннего Рима и Италии. Возникновение классового общества и государства. — Воронеж, 1962.

9. Нечай Ф. М. Образование Римского государства. — Минск, 1972.

10. Перетерский И. О. Всеобщая история государства и права. — Ч. I.— Вып. 2 — Древний Рим. — М., 1954.

11. Разумович Н. Н. Политическая и правовая культура. Идеи и институти Древней Греции. — М., 1989.

12. Страхов М. М. Всесвітня історія держави і права: Вип.І.Держава і право Старо­давнього світу: Учбовий посібник. — Харків: УВС, 1994.

13. Тищик Б. Й. Історія держави і права країн Стародавнього світу: Навчальний посіб­ник. — Т. 1. Історія держави і права країн Стародавнього Сходу і Стародавньої Греції. — X. 2. Історія держави і права Стародавнього Риму Львів: «СПОЛОМ», 1999.

14. Федоров К. Г. Афины — правовое государство античности. — Краснодар, 1991.

15. Фролов Э. Д. Рождение греческого полиса // Становление и развитие раннеклассо­вых обществ. — Л., 1986.

16. Штаерман Е. М. К проблеме возникновения государства в Риме //Вестник древ­ней истории. — 1989. — № 2.

Розділ І. Держава і право стародавніх цивілізацій 99

_Лґ\од

V~A^>