3.2. Проста (унітарна) форма політико-територіального устрою

Унітарними (від лат. unitas — «єдність, одне ціле») за формою державно-територіального устрою вважаються держави, складовими частинами яких є адміністративно-територіальні одиниці, котрі не мають політичної та юри­дичної самостійності.

На відміну від федерації, народженої епохою громадянського суспільства, унітарна держава є дещо трансформованою формою централізованої держави періоду абсолютної монархії. Про це, зокрема, свідчать «залишки» таких ознак останньої, як наявність: а) єдиної системи вищих органів державної влади, юрисдикція котрих поширюється на територію всієї країни; б) єдиної системи законодавства та єдиної судової системи; в) єдиного громадянства та єдиної си­мволіки; г) так званої одноканальної системи оподаткування (тобто податки йдуть у центр, а потім розподіляються на місця. — Л. Б., С Б.). Крім цього, уні­тарна держава одноосібно виступає в міжнародних відносинах, а адміністрати­вно-територіальні одиниці, з яких вона складається, не можуть мати політич­ної та юридичної самостійності.

Притаманною для нової епохи рисою є те, що унітарна держава має консти­туцію, котра є єдиною для всієї країни й певним чином регламентує взаємовід­носини між центральною владою і владою адміністративно-територіальних одиниць. Але, не зважаючи на це, централізаторські «гени» абсолютизму да­ються взнаки: наражаючись на протидію, вони породжують тенденцію децент­ралізації унітарної держави — тенденції, котра знайшла свій прояв майже в усіх унітарних демократичних країнах. Не становлять винятку й країни, істо­рію держави і права яких ми розглядаємо, — Великобританія і Франція.

Історичні основи сучасного британського унітаризму

До розпаду колоніальної системи Великобританія мала форму державно-територіального устрою з «подвійним обличчям»: з одного боку, все королівст­во являло собою колоніальну імперію, а з іншого — метрополія виступала як унітарна держава. Як зазначалося, імперія як форма державно-територіального

* Така федерація конституціоналістами визначається як симетрична на противагу аси­метричним, де суб'єкти федерації мають різний правовий статус.

_і

386 Частина II. Держава і право країн громадянського суспільства

устрою, не узгоджується з принципами громадянського суспільства, тому вона (у тому числі й у Великобританії) прийшла до свого закономірного фіналу. Іс­торія справжньої унітарної Великобританії, по суті, й починається з 60-х pp. XX століття. Але великобританський унітаризм був дуже далеким від класич­ного, маючи свої особливості, обумовлені складним внутрішнім державно-територіальним устроєм.

У територіальному відношенні Великобританія складається: а) з Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії; б) з «володінь корони» — ост­ровів Протоки (Ла-Манш) та острову Мен; в) з залежних територій, що відділе­ні від Великобританії океаном.

У свою чергу, саме Об'єднане Королівство має у своєму складі чотири істо­ричні частини: Англію, Уельс, Шотландію й Північну Ірландію, кожна з яких має офіціально обмежену власну територію, національно-культурні особливос­ті, адміністративно-територіальний розподіл. Стосовно органів управління слід відзначити, що до 1972 р. їх мала тільки Північна Ірландія, зокрема парла­мент (Стормонт) і уряд. Проте ескалація дій з боку північноірландських теро­ристів привела в цьому році до ліквідації органів влади й уведення прямого правління Лондоном, що триває й по сьогодні. Англія, Уельс і Шотландія та­ких владних органів не мали, але на референдумах, які проводилися в 1997-1999 pp., населення цих історичних частин проголосувало за їх створення.

У цьому плані пішли вперед інші складові території Великобританії — «во­лодіння корони» та залежні території. З перших, наприклад, острів Мен має свій парламент — Тинвальд, що є одним з найстаріших у світі. Він складається з двох палат: верхньої (Законодавча рада), до якої входять єпископ, прокурор (генерал-атторней), судді острова і 7 членів, що обираються іншою палатою; нижньої (Палата ключів, тобто ключових осіб острову), яка обирається насе­ленням на 5 років і складається з 24 депутатів. Свої парламенти, виконавчі та судові органи мають також острови Протоки, навіть крихітні. Ще більшу авто­номію мають так звані залежні території — колишні колонії, котрі, однак, не стали суверенними державами (Фолклендські острови та ще близько десяти ос­тровів, Гібралтар). Вони мають свої парламенти, органи управління, деякі з них, навіть свою валюту. Тобто до початку третього тисячоліття Великобрита­нія стала максимальною мірою децентралізованою унітарною державою, котра, (ще раз підкреслимо) в умовах громадянського суспільства закономірно набли­жається до федерації.

Історичні основи сучасного французького унітаризму

До середини XX ст. форма державно-територіального устрою Франції, як Великобританії, мала «два обличчя». Тільки з розпадом своєї колоніальної ім­перії та конституційним регулюванням взаємин між складовими частинами держави починається історія сучасної унітарної Франції. Стаття 2 Конституції 1958 p., котра закріплює положення про неподільність Французької республі­ки, свідчить про те, що порівняно з Великобританією, централізаторські корені тут більш глибокі. На прихильність французів до історичної традиції вказує і стаття 72 Конституції, що визначає як територіальні об'єднання Республіки комуни, департаменти й заморські території.

Базовою адміністративно-територіальною одиницею країни визнано депар­тамент: на території континентальної Франції було створено 96 таких одиниць. У свою чергу, департаменти поділяються на більш дрібні територіальні одиниці —

Розділ III. Держава і право країн західної цивілізації 387

25*

комуни. У 1982 p. з метою вдосконалення управління був створений ще один вищий адміністративно-територіальний рівень — регіони. Кожен регіон (на по­чаток XXI ст. нараховувалося 22 регіони. — Л. Б., С. Б.) містить у собі 4—5 департаментів. Таким чином, у країні встановився трирівневий адміністратив­но-територіальний поділ: регіони, департаменти і комуни зі своєю специфікою управління. У комунах діють органи самоврядування (населення обирає мера й раду комуни), а в департаментах і регіонах поєднуються принципи самовряду­вання (рада, голова ради, адміністрація) та управління з центру (призначений комісар республіки).

У складі континентальної Франції особливий автономний статус має Корси­ка (великий острів у Середземному морі). Населення Корсики обирає свій пар­ламент — Збори, котрий у свою чергу формує виконавчий комітет. Вона має більше прав, ніж звичайний континентальний департамент, але менше, ніж, скажімо, заморська територія в Тихому океані.

Заморські територіальні об'єднання — колишні колонії, що стали частиною Франції, поділяються на заморські департаменти, заморські території, те­риторії з особливим статусом. Ними здебільшого є розкидані по всій Земній кулі острова, що належать Франції.

Заморські департаменти (їх чотири — території, що мають близький полі-тико-правовий зв'язок із Францією (тобто звичайні департаменти), але зі спе­цифічним расовим складом (переважають темношкірі) і територіально віддале­ні від Франції океаном: 1) Гваделупа; 2) Мартініка (великі острови в Карибсь­кому морі); 3) Гвіана (невелика територія на Південноамериканському конти­ненті, північніше Бразилії); 4) Реюньйон (острів у південній частині індійсь­кого океану поблизу Мадагаскару).

Заморські території (їх також чотири), на відміну від заморських департа­ментів, не є частиною метрополії за океаном. Це землі, що мали набагато мен­ший політико-правовий зв'язок із Францією, дуже велику автономію і значне віддалення від неї (двома океанами): Французька Полінезія (велика кількість дрібних островів у південній частині Тихого океану); Нова Каледонія (великий острів у Тихому океані, населений камаками-індейцями); острови Уолліс та Фугуна (також у Тихому океані); Арктичні землі.

Території з особливим статусом — це острови, відділені від метрополії океаном, що повільно еволюціонують убік перетворення в майбутньому та не­залежні держави: острови Майотта (у південній частині Індійського океану); острови Сен-П'єр і Мікелон (у північній Атлантиці, поблизу Канади).

Заморські департаменти й заморські території мають велике значення для Франції, оскільки вони розкидані по всьому світові, і Франція завдяки цьому зберігає свою присутність у всіх його частинах.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Виконайте такі завдання:

Продовжте роботу над складанням словника основних понять та термінів з історії держави і права зарубіжних країн. Розкрити зміст таких понять і термінів:

388 Частина II. Держава і право країн громадянського суспільства

Поняття	Терміни
Бонапартистська монархія Веймарська республіка Директоріальна республіка Домініон Змішана республіка Імперія Консульська республіка Конфедерація «Легітимна монархія» «Липнева монархія» Міністеріальна монархія Міністеріальна республіка Паризька Комуна Парламентська монархія Протекторат Суперпрезидентська республіка Федерація Унітарна держава	Віги Гауляйтер Гестапо Консул Контрасигнатура Нацисти Октройування Промульгація Рейхсканцлер Торі Фашисти Фюрер

Продовжте роботу над складанням хронологічної таблиці за про­понованою раніше формою.

Перевірте себе

Продовжіть думку:

1. Збагачення типології форм державного правління в епоху громадянського суспіль­ства більшою мірою, ніж у попередню епоху, зумовлюється

2. «Славна революція» — це

3. Головне значення «Білля про права», прийнятого в Англії в році, полягає в

тому, що

4. На початку XVIII століття в Англії встановлюється

5. Головним напрямком еволюції британської монархії протягом XVIII ст. було

6. Серед основних рис парламентської монархії, що остаточно склалася в Англії на­прикінці XIX ст., слід назвати

7. Домініони Великобританії — це

8. Розвиток англійської парламентської монархії у XX ст. відбувався шляхом і, як наслідок, набуттям нею політико-правової форми.

9. Закладені в Конституції СІЛА 1787 р. основні юридичні характеристики форми правління СІЛА знайшли подальший розвиток у прийнятті

10. Поправки XX, XXII, XXV до Конституції США торкнулися передусім інституту , а саме:

11. Демократизація виборчого права у США в ХІХ-ХХ ст. знайшла юридичне закрі­плення у

12. Жирондистська, якобінська, директоріальна та консульська республіки — це рі­зновиди республіки у Франції.

13. Сутність принципів «представництва за плебісцитом» та «верховенства» уряду, за Конституцією 1799 р. у Франції, полягає в тому, що

14. Період Першої імперії у Франції охоплює роки й обумовлений

15. За своєю суттю бонапартистська монархія (1804—1814 pp.) була

16. Легітимна монархія у Франції — це

17. Друга республіка у Франції років характеризувалася

18. Характерними рисами суперпрезидентської республіки Луї Бонапарта були:

19. «Груднева» монархія у Франції років характеризувалася

Розділ III. Держава і право країн західної цивілізації

389

20. «Вереснева» республіка у Франції років характеризувалася

20. Основними рисами Паризької Комуни як різновиду соціалістичної республіки були:

20. Особливістю Конституції Третьої республіки було те, що вона

прийнятих парламентом у році, і встановлювала у Франції рес­ публіку.

23. Незмінність республіканської форми правління у Франції була закріплена в • році.

23. Еволюція Третьої республіки у Франції в ХІХ-ХХ ст. виявлялася в тому, що

23. За формою державного правління, закріпленою в Конституції 1946 p., Франція залишалася республікою, в системі владних елементів якої домінував

23. Парламентська республіка в Німеччині бере свій початок від , що

було закріплено у прийнятій в , і, відповідно, отримала назву

27. Веймарська республіка по суті дала зразок і може розглядатись як пе­рший досвід

28. Юридичний зміст форми державного правління за Конституцією 1949 р. у Німе­ччині зводиться до того, що:

29. Уже в 1919 р. Німеччина дала певну конституційну модель змішаної форми рес­публіканського правління, яка характеризувалася і може бути визначена як

республіка.

30. Прийняття Конституції 1958 р. у Франції знаменувало початок нової,

за своїм характером республіки, основними рисами якої були

31. Політичний режим Німеччини за правління націонал-соціалістів характеризува­вся як , основними рисами котрого були

32. Складна форма державно-територіального устрою в епоху громадянського суспі­льства знайшла свій прояв у таких видах, як:

31. У XX ст. процес розпаду імперій стає незворотним, що було зумовлено

31. 16 квітня 1871 р. було прийнято Конституцію Німеччини, яка закріпила утво­рення , що проіснувала до

31. Австро-угорська імперія виникла після і проіснувала до , коли на

її колишніх територіях виникли незалежні держави:

36. Організація колоніального управління у Британських колоніях визначалася

37. Британська співдружність націй — це

38. Система управління у Французькій колоніальній імперії була представлена

39. Збільшення території США в XIX ст. відбувалося шляхом

36. Характерні риси розвитку «внутрішнього федералізму» у СІЛА були закладені у і зводились до того, що

37. Після поразки у II світовій війні Німеччина обрала форму державно-територіального устрою, яка відповідає принципам суспільства.

38. Основи сучасного німецького федералізму були закладені у і зводи­лися до того, що

36. Історія справжньої унітарної Великобританії, по суті, починається з ,

основними рисами якої є

44. На початок третього тисячоліття Великобританія стала максимальною мірою державою, яка в умовах громадянського суспільства закономірно має на­ближатися до

45. Історія сучасної унітарної Франції бере свій початок з і характери­зується тим, що

Схарактеризуйте:

1. Основні етапи становлення конституційної монархії в Англії.

2. Процес становлення парламентської монархії в Англії в XIX столітті.

3. Еволюцію парламентської монархії в Англії у XX столітті.

4. Еволюцію президентської республіки у США в ХІХ-ХХ століть.

390 Частина II. Держава і право країн громадянського суспільства

5. Різновиди республіканських форм державного правління періоду Першої респуб­ліки (1792—1804 pp.) у Франції.

6. Зміни, що вплинули на зміну форми державного правління Франції періоду Пер­шої імперії.

7. Другу республіку у Франції, її відмінні риси та особливості.

8. Паризьку Комуну як різновид соціалістичної республіки; її роль у становленні держави нового типу.

9. Третю республіку у Франції й основні тенденції її еволюції в к. XIX — на поч. XX століть.

10. Четверту республіку у Франції (1946—1958 pp.) та визначити її основні риси.

11. Парламентську республіку в Німеччині (1949 — по сьогодні ), основні тенденції її розвитку у другій половині XX століття.

12. П'яту республіку у Франції (1958 — по сьогодні), її відмінні риси як республіки змішаного типу.

13. Політичний режим у Німеччині за часів правління націонал-соціалістів.

14. Німецьку імперію 1871—1918 pp. як різновид складної форми державно-територіального устрою періоду становлення громадянського суспільства.

15. Австро-угорську імперію і визначити її роль для становлення державності інших народів

16. Британську колоніальну імперію й основні тенденції її розвитку в XX столітті.

17. Французьку колоніальну імперію й основні тенденції її розвитку у XX столітті.

18. Американський федералізм у ХІХ-ХХ століттях.

19. Основні етапи становлення федеративної форми державно-територіального устрою в Німеччині після II Світової війни.

20. Французькій унітаризм другої пол. XX — поч. XXI століть.

21. Британський унітаризм другої пол. XX — поч. XXI століть.

^,₄,-g.„,—-:: г- т Визначте, використовуючи текст:

• документів №№ 1-2, ті положення, що відображають процес обмеження монархі­чної влади в Англії;

• документів №№ 3-5, форму правління Франції за «Конституцією 1875 р.» та її «законодавчо закріплені» риси;

• документа №6, своєрідність форми державно-територіального устрою Німеч­чини за Конституцією 1871 року.

• документів №№ 7-9, форму політичного режиму нацистської Німеччини, місце і роль правлячої партії та А.Гітлера у здійснені політичної влади;

• документа №10, основні риси післявоєнного німецького федералізму.

Готуйтесь до вивчення матеріалу 15-го модуля

^^Ча'Япи ' Повторіть матеріал з «Теорії держави і права» в тій його частині, де

висвітлюються: сутність держави, її функції та механізм. Зосередте увагу на питаннях, які відображають місце й роль судових та правоохоронних (особли­во поліцейських) органів у державному механізмі.

ДЖЕРЕЛА

АНГЛІЯ

Документ № 1

БІЛЛЬ ПРО ПРАВА (13 лютого 1689 Р.) (витяги)

...духовні і світські лорди та общини, ... що зібралися нині як повне й вільне пред­ставництво цього народу, ...заявляють для відновлення і засвідчення своїх стародавніх прав і вольностей таке:

Розділ III. Держава і право країн західної цивілізації 391

1. Домагання влади припиняти закони або виконання законів королівським повелін­ням без згоди парламенту незаконні.

2. Домагання влади вилучати з законів або виконання законів королівським пове­лінням ... незаконні.

3. Стягнення зборів на користь і в розпорядження короля, в силу нібито прерогати­ви, без згоди парламенту або на більш тривалий час або іншим порядком, ніж встанов­лено парламентом, незаконне.

6. Набирання чи утримання постійного війська в межах королівства в мирний час, інакше як за згодою парламенту суперечать законові.

8. Вибори у члени парламенту мають бути вільними.

9. Свобода слова, дебатів та актів у парламенті не повинна обмежуватись і підлягати контролеві в якому-небудь суді або місці, крім парламенту.

13. Для припинення всяких зловживань і для поліпшення, зміцнення та збереження законів парламент має скликатися досить часто.

І вони визнають за собою, вимагають і наполягають на всіх цих пунктах... як на своїх безсумнівних правах та вольностях....

Документ № 2

АКТ ПРО ПРЕСТОЛОНАСЛІДУВАННЯ (12 червня1701 р.) (витяги)

II. ...Постановлено його ... величністю королем за порадою і за згодою лордів духов­них та світських, громад, що засідають у парламенті, і відповідно до їх влади:

Кожна особа, яка надалі володітиме зазначеною вище короною, має приєднатися до англійської церкви, як це й передбачено законом.

У разі, коли корона та королівське надбання англійської держави перейдуть опісля до якоїсь особи, котра не є уродженою зазначеного вище англійського королівства, анг­лійський народ не зобов'язаний вступати у війну для захисту яких-небудь володінь або територій, що не належать англійській короні, якщо на те не буде згоди парламенту.

...Ніяка особа, котра обіймає якусь платну посаду або місце, підпорядковані королю, або отримує пенсію від корони, не може бути членом палати громад.

...Патенти на посади суддів будуть надаватися, «поки вони будуть поводити себе до­бре», а жалування суддів буде визначено й встановлено, але в разі подання обох палат парламенту визнається дозволеним їх зміщення.

Не допускається посилання на будь-яке помилування за великою печаткою Англії проти impeachment (impeachment — форма кримінального переслі-дування вищих поса­дових осіб, при якій у ролі обвинувача виступала нижня палата парламенту, а суддею — верхня. — Л.Б, С.Б.), порушеного громадянами в парламенті.

IV. Беручи до уваги те, що закони Англії є природженими правами її народу, ... всі королі та королеви зобов'язані здійснювати управління англійським народом відповідно до вказаних вище законів і всі їх підлеглі та міністри повинні нести обов'язки служби, дотримуючись тих же законів...

ФРАНЦІЯ

Документ № З

КОНСТИТУЦІЙНИЙ ЗАКОН ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ (25 Лютого 1875 Р.) (ВИТЯГИ)

Стаття 1. Законодавча влада здійснюється двома зібраннями: палатою депутатів і сенатом.

Палата депутатів призначається (nommee) загальним голосуванням, згідно з умова­ми, визначеними виборчим законом.

Склад, спосіб призначення та повноваження сенату визначаються особливим законом.

392 Частина II. Держава і право країн громадянського суспільства

Стаття 2. Президент республіки обирається абсолютною більшістю голосів сенатом і палатою депутатів, об'єднаних у національні збори. Він обирається на 7 років. Він може бути переобраний.

Стаття 3. Президент республіки має право ініціативи законів поряд з членами обох палат. Він оголошує закони, ухвалені обома палатами, стежить за їх виконанням і за­безпечує його. Він має право помилування; амністії можуть бути даровані тільки зако­ном.

Він розпоряджається збройною силою.

Він призначає на всі цивільні та військові посади.

Він головує на національних святах; представники й посли іноземних держав акре­дитуються при ньому.

Кожний акт президента республіки повинен бути скріплений міністром.

Стаття 5. Президент республіки може, за згодою сенату, розпустити палату депу­татів до спливу законного терміну її повноважень.

Стаття 6. Міністри солідарно відповідальні перед палатами за загальну політику уряду й індивідуально — за їх особисті дії. Президент республіки відповідає тільки в разі державної зради.

Стаття 7. У випадку вакантності через смерть або з іншої причини обидві палати, об'єднавшись, негайно приступають до виборів нового президента.

У проміжний час рада міністрів має виконавчу владу.

Стаття 8. Палати мають право постановами, ухваленими нарізно в кожній з них, з власної ініціативи або за зверненням президента республіки, абсолютною більшістю го­лосів оголосити про необхідність перегляду конституційних законів.

Після ухвалення такої резолюції кожною з обох палат вони об'єднуються в націона­льні збори для здійснення перегляду.

Документ Л? 4

ЗАКОН ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ СЕНАТУ (24 лютого 1875 р.) (витяги)

Стаття 8. Сенат має поряд з палатою депутатів право ініціативи й вироблення за­конів. Проте фінансові закони мають передусім подаватися до палати депутатів та ухва­люватися нею.

Стаття 9. Сенат може перетворюватися в найвищий суд, щоб судити президента республіки або міністрів і розглядати справи про замахи на безпеку держави.

Документ № 5

ЗАКОН ПРО ВІДНОСИНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ (16 липня 1875 р.)

(витяги)

Стаття 1. Сенат і палата депутатів збираються щороку в другий вівторок січня в разі, якщо президент республіки не призначить скликання на більш ранній термін.

Обидві палати повинні засідати не менше 5 місяців щороку.

Сесія однієї палати починається й закінчується одночасно з сесією другої.

Стаття 2. Президент республіки оголошує про закриття сесії. Він має право екст­реного скликання палат. Він повинен їх скликати, якщо цього вимагає абсолютна біль­шість членів кожної палати у проміжку між сесіями.

Президент може відстрочити засідання палат. Проте, відстрочення не може ані три­вати більше місяця, ані повторюватися більше двох разів протягом тієї ж сесії.

Стаття 3. Принаймні за місяць до спливу законного терміну повноважень президе­нта республіки палати повинні об'єднуватися в національні збори для обрання нового президента.

Якщо не настане скликання на 15-й день, то таке об'єднання відбуватиметься за за­коном до спливу терміну цих повноважень.

Розділ III. Держава і право країн західної цивілізації 393

У разі смерті або відставки президента республіки обидві палати збираються негайно за законом.

У разі, якщо, в силу застосування статті 5 закону від 25 лютого 1875 p., палата де­путатів буде розпущеною в той час, коли відкриється вакансія на пост президента, то негайно мають бути скликані виборчі колегії й за законом зібраний сенат.

Стаття 5. Засідання сенату і палати депутатів прилюдні. Однак кожна палата мо­же розпорядитися про закриття дверей засідання на вимогу певного числа своїх членів, встановленого наказом.

Вона вирішує потім абсолютною більшістю голосів, чи має засідання бути відновле­ним з того ж предмету, як прилюдне.

Стаття 6. Президент республіки спілкується з палатами через послання, які чита­ються з трибуни одним з міністрів.

Міністри мають доступ в обидві палати і їх повинні вислухувати, коли вони того ви­магають. Вони можуть притягати на допомогу собі особливих комісарів, які признача­ються для обміркування певного закону декретом президента республіки.

Стаття 7. Президент республіки оголошує закони протягом місяця, що йде за пе­редачею урядові остаточно ухваленого закону. Він повинен оголошувати протягом трьох днів закони, що їх оголошення буде визнане спішним спеціальною постановою тієї чи іншої палати.

Протягом терміну, встановленого для оголошення, президент республіки може звер­нутися до обох палат з мотивованим посланням про нове обговорення, в якому йому не може бути відмовлено.

Стаття 8. Президент республіки укладає й ратифікує договори. Він доводить їх до відома палат, як тільки інтереси і безпека держави це дозволяють.

Договори мирні, торговельні, які покладають на державу фінансові зобов'язання, які стосуються особистого стану і права власності французів за кордоном, є остаточними лише після ухвалення їх обома палатами. Жодна поступка, обмін або приєднання тери­торії не можуть відбуватися, інакше як за законом.

Стаття 9. Президент республіки не може оголосити війну без попередньої згоди обох палат.

Стаття 10. Кожна з палат є суддею в питанні про наявність права бути обраним у її членів і про правильність їх обрання; тільки вона може приймати їх відставку.

Стаття 11. Бюро кожної з палат обирається щороку на весь час сесії і для будь якої надзвичайної сесії, котра може мати місце до відкриття звичайної сесії наступного року.

При об'єднанні обох палат у національні збори їх бюро складається з голови, віце-голів і секретарів сенату.

Стаття 12. Президент республіки може бути відданий під суд тільки палатою депу­татів і судитися тільки сенатом.

Міністри можуть віддаватися під суд палатою депутатів за злочини, заподіяні при виконанні службових обов'язків. У цьому випадку їх судить сенат.

За декретом президента республіки, ухваленим у раді міністрів, сенат може перетво­рюватися в найвищий суд, щоб судити будь-яку особу, яку обвинувачують у замахові на безпеку держави.

Якщо слідство розпочато звичайними судовими органами, то декрет про скликання сенату може бути виданий лише до постанови про дальше направлення справи. Закон визначить порядок обвинувачення, слідства і суду.

Стаття 13. Ні один із членів тієї чи іншої палати не може бути відданий до слідст­ва або суду за висловлені ними думки або голосуванні при виконанні своїх обов'язків

Стаття 14. Ні один із членів тієї чи іншої з палат не може під час сесії підлягати переслідуванню або арешту у кримінальному або поправному судовому порядку, інакше як з дозволу палати, до складу якої він належить, за винятком випадку захоплення на місці злочину.

Затримання члена тієї чи іншої з палат або порушене проти нього переслідування повинні бути перервані під час сесії і на весь її час, якщо палата цього вимагає.

394 Частина II. Держава і право країн громадянського суспільства

НІМЕЧЧИНА

Документ № 6

КОНСТИТУЦІЯ НІМЕЧЧИНИ (16 квітня 1871 р.) (витяги)

.- І. Союзна територія

Cm. 1. Союзна територія складається з держав: Пруссія з Лауенбургом, Баварія, Са­ксонія, Вюртемберг, Баден, Гессен, Мекленбург-Шверін, Саксен-Веймар, Мекленбург-Стрелиця, Ольденбург, Брауншвейг, Саксен-Мейнінген, Саксен-Альтенбург, Саксен-Кобург-Гота, Ангальт, Шварцбург-Рудольф-штадт, Шварцбург-Зондерсгаузен, Вальдек, Рейс старшої лінії, Рейс молодшої лінії, Шаумбург-Ліппе, Ліппе, Любек, Бремен і Гам­бург.