2.2. Джерела кримінального права країн континентальної правової сім'ї

Джерела кримінального права Франції

Розробка нових принципів кримінального права почалася з перших тижнів Великої французької революції кінця XVIII ст. У найважливішому документі цього часу — Декларації прав людини і громадянина — майже в кожному з її 17 пунктів є положення, які прямо або побічно торкаються питань криміналь­ного права і процесу, забезпечення законності і правосуддя:

1. Законодавча заборона суспільно шкідливих дій («закон має право заборо­няти лише дії, шкідливі для суспільства»).

2. Неприпустимість притягнення до кримінальної відповідальності інакше, ніж на підставі закону («ніхто не може підлягати звинуваченню, затриманню або ув'язненню інакше як у випадках, передбачених законом, і у приписаних ним формах»),

1. Караність діянь встановлюється тільки законом.

3. Гуманізм кримінального покарання («закон має встановлювати покаран­ня лише строго і беззаперечно необхідні».

4. Неприпустимість зворотньої дії кримінального закону («ніхто не може бути покараний інакше, як у силу закону, прийнятого та оприлюдненого до здійснення правопорушення і відповідно застосованого»).

Кримінальний кодекс Франції 1791 р. У силу тієї важливості, якщо ідеоло­ги революції надавали цій сфері, і тих претензій, які висувала громадськість до кримінальної юстиції старого режиму, перетворення кримінального права та суду стало важливим шляхом забезпечення свободи громадянина. У вересні 1789 року Установчими зборами було створено Комітет з реформування кримі­нальної юстиції. До нього увійшли 7 відомих правознавців, у тому числі, Лє-

Розділ III. Держава і право країн західної цивілізації 539

пелєтьє, Турі, Тарже, Тронше. Ними було підготовлено новий загальний кри­мінальний кодекс, котрий зазнав на собі впливу ідей просвітницько-гума­ністичної теорії кримінального права. Прийнятий 25 вересня 1791 р. Кримі­нальний кодекс Франції став першим цілісним кодифікаційним актом рево­люції.

Структура кодексу була репрезентована двома частинами: 1) про судові ви­роки; 2) про злочини та покарання. Перша присвячувалася в основному судо­вому процесові. У другій характеризувалися головні злочини. Усі злочини по-новому поділялися на спрямовані (А) проти публічних інтересів і (Б) проти приватних осіб. Поряд з найнебезпечнішими традиційними злочинами проти особистості і проти майна в кодексі вперше з'явилися нові види: 1) злочини проти зовнішньої безпеки — підтримка іноземних держав, шпигунство, розпа­лення війни; 2) проти внутрішньої безпеки — змова тощо; 3) проти конституції — насамперед порушення прав виборців, зборів тощо; 4) проти законів і авто­ритету влади; 5) посадові злочини.

Порівняно з дореволюційним законодавством, КК 1791 р. вимагав суворого дотримання законності й обмеження репресії рамками необхідності, що свід­чить про вплив ідей просвітницько-гуманістичної теорії кримінального права, його прогресивне значення. Особлива риса КК 1791 р. — система абсолютно визначених санкцій, що не залишали ані найменшого простору для суддівсько­го розсуду. Лібералізація покарань виявилася в тому, що були скасовані особ­ливо жорстокі за формою покарання. Водночас зберігалася страта. Вона при­значалася за 48 конкретних видів злочинів (замість 115 до Революції), а єдиним засобом її здійснення була визнана гільйотина (з 1792 p.).

В умовах революційної диктатури й терору кодекс, однак, втратив своє зна­чення для кримінальної юстиції. Протягом 1793-1794 pp. була прийнята вели­ка кількість декретів, які сформували зовсім нові склади злочинів. Покаран­нями майже за всі нововведення призначалися страта. Переслідування поширилися на всіх, хто виступав за монархію, ховав припаси їжі. У листопаді 1791 р. у практику було введено заочний осуд емігрантів за обвинуваченням у створенні заколотного угруповання. Принцип об'єктивного зобов'язання поши­рювався на «ворожих іноземців», хто не зумів або не встиг довести відданість справі революції й республіки. В останній рік значне місце у кримінальному праві посіли санкції проти різного роду «шкідників».

Упорядкування кримінального права було зроблено тільки з відновленням республіканської конституції. Новий кодекс 1795 р. в основному повторював систематизацію й покарання кодексу 1791 p., але більшою частиною був при­свячений судовому процесові. З проведенням судових реформ початку Консуль­ства та Першої імперії ряд його положень стали суперечити новим інститутам, що й зумовило потребу в новому кодексі, початок підготовчих робіт над яким було покладено в 1801 році.

Кримінальний кодекс Франції 1810 р. За вказівкою консулів для проведен­ня роботи щодо підготовки нового кодексу була сформована комісія, до якої увійшли відомі адвокати і правознавці. Фактичним главою кодифікаційних ро­біт став Тарже. Проект за назвою «Кримінальний, виправний і поліцейський кодекс» був поданий у Державну раду в 1804 р. і тільки в лютому 1810 р. зі значними змінами він був схвалений, азі січня 1811 р. набув чинності разом із Кримінально-процесуальним Кодексом.

Кримінальний кодекс 1810 р. складався з 484 статей і поділявся на 4 кни­ги: 1) Про покарання кримінальні і виправні та їх наслідки; 2) Про осіб кримі-

540 Частина II. Держава і право країн громадянського суспільства

нальних, звільнених від відповідальності і відповідальних за злочини і прови­ни; 3) Про злочини, провини та їх покарання; 4) Про поліцейські порушення та їх покарання. Це була досить своєрідна структура, і обумовлювалася вона класифікацією правопорушень. Усе, що могло стати об'єктом кримінальної ре­пресії, поділялося на 3 групи: 1) злочини, піддані власне кримінальним пока­ранням; 2) провини, що каралися т.зв. виправними покараннями; 3) порушен­ня, за які призначалися поліцейські покарання.

Кодекс установив суворе дотримання формальної законності у кримінально­му праві: «Ніяке порушення, ніяка провина і ніякий злочин не можуть бути карані покараннями, що не встановлені законом до того, як вони були зробле­ні» (ст. 4). Такий принцип привів до того, що кваліфікація злочинів у кодексі була надто деталізованою, технічно багатослівною. Однак у цьому містилося одне з найважливіших правил усієї нової кримінальної доктрини, спрямованої на те, щоб різко обмежити можливе свавілля суддів.

Стосовно до військово-кримінальних порушень, провин і злочинів зберігала­ся власна система законодавства.

Кодекс 1810 р. фактично був першим в історії європейського права (і світо­вого) кримінальним зводом, у якому на принципово нових засадах системати­зувалися всі кримінальні діяння, визначалися конкретні критерії їх караності. У цьому полягає особливе значення кодексу. Він поставив чинне кримінальне законодавство на рівень вимог класичної школи кримінального права, сформо­ваних в епоху Просвітництва, для якої характерним є ідеал помірного й розу­много законодавства на принципах природного права.

Як перший «класичний» кримінальний кодекс буржуазії французький КК 1810 р. справив значний вплив на розвиток кримінального законодавства в ба­гатьох європейських і латиноамериканських державах, а також у колишніх французьких колоніях в Африці й Азії.

Протягом XIX ст. КК 1810 р. було кілька разів реформовано, здебільшого у ліберальному напрямку: в 1832 р. було скасоване таврування, інші залишки середньовічних форм покарання, в 1848 р. — страту за політичні злочини, а в 1863 р. знижені санкції за численні злочини, що не становили великої небез­пеки.

Винятком стали прийнятий у 1885 р. Закон про довічну висилку у Францу­зьку Гвіану «непоправних рецидивістів» за навіть дрібні злочини, і ряд інших актів, прийнятих під впливом ідей антрополого-соціологічного напрямку у і кримінальному праві.

У XX ст. найбільш суттєва реформа КК Франції була проведена на базі Кон­ституції 1958 p., коли було переглянуто текст понад 100 статтей кодексу, зано­во викладені розділи, що стосуються до державних злочинів і зазіхань на гро­мадський порядок. У 1975 р. як основні почали призначатися додаткові покарання (позбавлення прав, конфіскація автомобіля); у 1981 р. скасовано смертну кару; в 1983 р. уведені роботи у громадських інтересах і система «ден­них ставок».

Кримінальний кодекс Франції 1992 р. Незважаючи на постійне вдоскона­лення, КК 1810 р. мав значні недоліки, що й зумовило необхідність розробки і прийняття нового Кримінального кодексу. Ним став прийнятий у липні 1992 р. Кримінальний кодекс, який набув чинності з 1 березня 1994 року. Йо­го поява ознаменувала перехід Франції на якісно новий рівень розвитку кримі­нального права, для котрого пріоритетом стають загальнолюдські цінності, пе­ревага міжнародного права над внутрішньодержавним, суворе дотримання

Розділ III. Держава і право країн західної цивілізації 541

принципу законності, адекватність заходів боротьби з найбільш небезпечними злочинами сьогоднішнього дня.

Кодекс має досить складну структуру. Оскільки кримінально-правові норми можуть видаватися не тільки законодавчими, але й виконавчими органами державної влади, він поділяється на дві частини: законодавчу та регламента-ційну. При цьому регламентаційна частина включає, з одного боку, положен­ня, прийняті Державною Радою в межах виконання делегованих повноважень Парламенту, з іншого — положення, прийняті в межах власної компетенції, та визначальні ознаки конкретних видів порушень і санкції за них.

Основна частина законодавчих положень представлена в чотирьох книгах: Книга І присвячена загальним положенням КК і являє собою його Загальну частину; Книга II відкриває Особливу частину кодексу і встановлює криміна­льну відповідальність за злочини і провини проти людини; книга НІ включає положення про кримінальну відповідальність за злочини, провини проти влас­ності; книга IV встановлює відповідальність за злочини і провини проти нації, держави та громадського спокою. Книга V, що доповнила текст КК з ініціативи Сенату, сьогодні містить лише дві статті, які встановлюють кримінальну відпо­відальність за жорстоке ставлення до тварин.

У 1993 і 1994 pp., до набуття КК чинності, його положення були доповнені новими нормами: про відстрочку призначення покарання з судовою затримкою, про періоди надійності для осіб, котрі скоїли тяжкі вбивства, тощо.

Регламентаційна частина була прийнята на основі декрету Державної Ради в березні 1993 р. і згодом доповнена. Положення, видані з метою виконання законодавчого доручення, уточнюють, роз'ясняють і доповнюють законодавчу частину КК. Тому система і структура цієї частини в точності відповідає систе­мі та структурі законодавчої частини КК, а всі положення згруповані у п'ять книг: «Загальні положення», «Злочини та провини проти людини», «Злочини та провини проти власності», «Злочини та провини проти нації, держави і гро­мадського спокою», «Інші злочини та провини». Положення, які стосуються до конкретних видів порушень і санкцій за їх здійснення, включені у книгу VI «Порушення». Ця книга являє собою встановлення, прийняті в межах автоно­мної компетенції виконавчої влади.

Таким чином, сьогодні КК включає шість книг, остання — цілком регламе­нтаційна. Перші п'ять включають і законодавчі, і регламентаційні положення.

У цілому новий КК Франції характеризується, з одного боку, наступністю, з іншого — еволюцією своїх положень порівняно з колишнім КК. Наступність виражається в термінології, розподілі злочинних діянь на три основні групи (злочини, провини і порушення), правових наслідках замаху, тлумаченні спів­участі, збереженні основних видів покарань. Наступність відображається в сис­темі Особливої частини чинного КК Франції, оскільки злочинні діяння проти особистості і проти власності розміщені поруч, утворюючи «блок» зазіхань на приватні інтереси (у КК 1810 р. усі злочини поділялися на дві основні групи: проти публічних інтересів і проти інтересів приватних осіб), далі випливають зазіхання на публічні інтереси, однак поняття останніх наповнюється новим змістом. Наступність відбилася також у нормах Особливої частини. Деякі види злочинних діянь увійшли до КК без будь-яких суттєвих змін, інші піддалися незначному редагуванню, спрямованому на уточнення їх диспозицій.

Еволюція торкнулася положень КК про кримінальний закон, про суб'єкт злочинного діяння, про обставини, що виключають злочинність діяння, про звільнення від кримінальної відповідальності і покарання тощо. Кодекс досить

542 Частина II. Держава і право країн громадянського суспільства

докладно регламентує чинність кримінального закону в часі й просторі, уво­дить кримінальну відповідальність юридичних осіб та розробляє для цих суб'єктів кримінальної відповідальності спеціальну систему покарань, по-новому формулює поняття неосудності й уводить поняття зменшеної осудності, встановлює нові обставини, що виключають кримінальну відповідальність (крайня необхідність, помилка у праві), закріплює принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності і пропонує судді великий вибір засобів такої ін­дивідуалізації. Особлива частина відобразила іншу ієрархію цінностей, що охо­роняються правом, у якій на першому місці стоїть особистість, а також увела ряд нових видів злочинних діянь.

Загалом новий французький КК увібрав у себе все найкраще, що було виро­блено у кримінально-правовій доктрині та судовій практиці Франції, в теорії і практиці інших держав (тих, які належать до системи загального права), а та­кож у сфері міжнародного права.

Разом із тим КК 1992 р. не містить поняття злочинного діяння, а лише під­тверджує сформовану у французькому праві класифікацію діянь, увівши новий критерій їх диференціації — тяжкість правопорушення. Кодекс не розкриває поняття провини та її форм, за винятком навмисної, хоч у тексті досить часто використовується терміни «навмисне», «необережне», «недбалість», «винний» тощо. Поняття ненавмисної провини законодавець намагається визначити че­рез перелік можливих варіантів поведінки. До цього прийому він вдається при викладі диспозиції ненавмисного заподіяння смерті: заподіяння іншій людині смерті помилково, за необережністю, неуважністю або недбалістю тощо.

Кодекс не містить і загального визначення співучасті, а лише називає види співучасників. Слід зазначити й відсутність норм про кримінальну відповіда­льність неповнолітніх осіб. З цього питання КК відсилає до спеціального зако­ну про відповідальність неповнолітніх, у якому визначені умови застосування покарань до осіб котрі досягли 13-річного віку на час здійснення правопору­шення.

Крім КК Франції, кримінально-правові норми й інститути містяться в ін­ших кодексах, спеціальних кримінальних законах і законах, які у цілому не мають кримінально-правового змісту.

Одним із джерел кримінального права є також Кримінально-процесуальний кодекс (КПК). Сьогодні у Франції діє КПК 1958 р. (з подальшими змінами та доповненнями). У ньому міститься важливий принцип кримінального права: «Ніяка особа, виправдана на підставі закону, не може бути знову піддана кри­мінальному переслідуванню... за те ж саме діяння, навіть якщо воно інакше кваліфіковано». Подаються також поняття провини і порушення. До КПК включені й норми про умовне звільнення, встановлені терміни давності притя­гнення до кримінальної відповідальності й виконання обвинувального вироку для деяких категорій злочинних діянь.

Тут же містяться важливі з матеріально-правової точки зору положення про звільнення від кримінальної відповідальності співробітників поліції, які з ме­тою встановлення осіб, котрі: скоїли злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотиків; здобувають, зберігають або транспортують, передають наркотики особам, які скоюють названі злочинні діяння або здійснюють інші дії, зазначе­ні в КПК, за винятком підбурювання.

У цьому Кодексі існують навіть норми, котрі встановлюють кримінальну відповідальність за деякі злочинні діяння. Так, у ст.404 встановлене кримі­нальне покарання у вигляді тюремного ув'язнення терміном від 2 місяців до

Розділ III. Держава і право країн західної цивілізації 543

2 років за надання опору чи влаштування безладдя під час судового засі­дання.

До джерел кримінального права Франції належить також Кодекс військової юстиції 1982 р., у якому вміщені норми про кримінальну відповідальність за військові злочини.

Кримінальна відповідальність встановлюється й іншими кодексами: Дорож­нім (за автотранспортні порушення 1-4 класів), Трудовим кодексом, Кодексом житлових і нежитлових приміщень, Кодексом інтелектуальної власності, Мит­ним кодексом, Податковим кодексом, Містобудівним кодексом, Кодексом про захист прав споживачів (здебільшого мова йде про провини в галузі економіки та фінансів).

Кримінальна відповідальність за цілу низку провин передбачена окремими законами, котрі не увійшли до жодного з кодексів. Наприклад, Законом 1966 р. про комерційні товариства, Законом 1983 р. про азартні ігри, Законом

1984. р. про діяльність кредитних установ і про контроль за ними, Законом

1985. р. про судову реорганізацію й ліквідацію підприємств тощо.

Таким чином, незважаючи на прийняття нового Кримінального кодексу, процес кодификації у Франції не можна вважати завершеним.

Джерелами сучасного кримінального права Франції є й міжнародні угоди, укладені нею. Міжнародні договори — складова частина французької правової системи. Про це свідчать положення Конституції Франції та нового КК, якими закріплено принцип переваги міжнародного права над внутрішньодержавним. Згідно зі ст.55 чинної Конституції, «міжнародні договори або угоди, належним чином ратифіковані або схвалені, мають силу, що перевищує силу законів, з моменту опублікування за умови застосування кожної угоди або договору ін­шою стороною». Реалізація зазначеного принципу зумовила включення до ко­дексу нових норм, зокрема, норм про відповідальність за злочини проти людст­ва, а також норм, котрі хоч і існували у кримінальному праві Франції, однак були приведені у відповідність до міжнародно-правових угод (норми про неза­конне поширення наркотиків, катування, сутенерство, викрадення транспорт­них засобів тощо). Крім того, кодекс прямо вказує на застосування французь­кого закону про кримінальну відповідальність до осіб, які здійснили тяжкі злочини проти держав, котрі підписали Північноатлантичний Договір, встано­влює відповідальність за різні зазіхання, пов'язані з незаконним збиранням або розголошенням інформації таємного характеру, що стала об'єктом спеціа­льної угоди між Урядом Французької Республіки та Королівством Швеція, підписаної 22 жовтня 1973 р.

Джерела кримінального права Німеччини

Основи правової системи Німеччини були закладені після створення в 1871 р. Германської імперії. Розробка єдиного для Німеччини кримінального законодавства підпорядковувалася завданню посилення влади буржуазії та юн­керства. З цією метою у травні 1871 р. як кримінальний кодекс Германської імперії набуло чинності Кримінальне уложення Північно-Германського союзу

1870 p., яке відзначалося порівняно високою юридичною технікою. Кримінальне законодавство. В основу проекту цього кодексу покладено

Прусський кримінальний кодекс 1851 р. зі змінами. Кримінальний кодекс

1871 р. в основному відповідав теоретичним концепціям класичної школи бу­ ржуазного кримінального права, декларуючи формально-демократичні прин-

544 Частина II. Держава і право країн громадянського суспільства

ципи буржуазної законності й ретельно регламентуючи інститути Загальної та Особливої частин кримінального права. У ньому закріплено принцип, відповід­но до якого підлягали покаранню тільки діяння, недвозначно заборонені зако­ном на момент їх скоєння.

Уложення складалося з трьох частин, перші дві з яких були присвячені за­гальним питанням кримінального права: розмежуванню злочинів, проступків і поліцейських порушень, кримінальної відповідальності, принципам покарання, замаху, співучасті тощо. Третя частина була присвячена конкретним видам злочинів та покарань і виконувала функцію особливої частини кодексу.

До встановлення фашистської диктатури в Німеччині не раз створювалися комісії з метою реформи КК 1871 року, котрі підготували вісім проектів но­вого кодексу, жоден з яких не був реалізований. Перші суттєві зміни КК по­чалися ще в епоху Веймарської республіки (1919—1933 pp.), коли були при­йняті Закони про грошовий штраф 1921—1924 pp., які відкрили шлях для широкого застосування цього виду покарання при призначенні покарання за злочинне діяння. У 1923 р. був прийнятий Закон про відправлення правосуд­дя по справах неповнолітніх, у 1933 році уведена система заходів виправлен­ня і безпеки.

З 1933 по 1945 pp. діяло націонал-соціалістичне кримінальне право, яке відзначалося крайньою реакційністю, властивою фашистській правовій політи­ці та ідеології. Серед законодавчих актів цього періоду слід назвати Указ «Проти зради германському народові і злочинних дій» 1933 р. (уведена смерт­на кара й каторжні роботи за політичні та загальнокримінальні діяння), Закон «Проти підступних посягань на державу й партію для захисту партійних форм одягу» (від 20 грудня 1934 p.), «Закон проти утворення нових партій» (від 14 липня 1933 р.), за яким особи, котрі прагнули утворити нову партію, підляга­ли ув'язненню на 3 роки, Закон «Про захист німецької крові та німецької гід­ності» (від 15 вересня 1935 p.).

Після розгрому фашизму в силу Потсдамських угод і постанов Союзної Кон­трольної Ради, яка здійснювала верховну владу у країні в період її окупації, на всій території Німеччини скасовувалася дія кримінальних законів, прийнятих протягом 1933—1945 pp., натомість була відновлена дія кримінального кодексу в редакції до 1933 року.

Незабаром після утворення в 1949 р. Федеративної Республіки Німеччини почалася підготовка реформи КК 1871 p., спрямована на пристосування кримі­нального законодавства до потреб розвитку країни. У прийнятій у 1949 р. Кон­ституції ФРН містяться важливі кримінально-правові положення: наприклад, ст. 102 Конституції скасувала страту, ст.103 проголосила головною вимогою принцип законності («діяння підлягає покаранню, якщо його караність була встановлена законом до здійснення діяння»), установила, що «ніхто не може бути покараним за те саме діяння на підставі загального кримінального зако­ну», ст. 104 допускає позбавлення волі тільки на підставі кримінального зако­ну й за вироком суду.

За Конституцією, кримінальне право, а також норми щодо виконання пока­рань відносяться до сфери конкурувального законодавства: воно може походи­ти як від республіки в цілому, так і від кожної з земель окремо. При цьому в разі, якщо федеральний законодавець видав норми в тій чи іншій сфері кримі­нального права, то втрачають чинність норми законодавства земель; у тій же сфері, де відносини не врегульовані федеральним законодавством, чинними є норми законодавства земель.

Розділ III. Держава і право країн західної цивілізації 545

₃₅2"

Компетенція федерації визначається як «умовна»: законодавець втручається у визначених випадках, коли цього потребують інтереси необхідності регулю­вання того чи іншого питання на території всієї країни: а) коли це питання не може бути врегульоване законодавством земель досить ефективно; б) коли ре­гулювання питань порушує інтереси інших земель або федерації в цілому; в) коли врегулювання питань федеральним законодавством потрібне для збере­ження «правової або економічної єдності» ФРН. Визначення самої необхідності є прерогативою самого федерального законодавця.

З 1951 р. Бундестаг приступив до видання так званих законів про зміну кримінального права, що здебільшого стосуються Особливої частини КК і спрямовані на його загальну модернізацію, «розчищення» від застарілих положень тощо. Так, закон про зміну КК від 4 серпня 1953 p., привів до опублікування нової редакції КК від 25 серпня 1953 року, відколи з назви КК було вилучено «для Німецької імперії» й замінено назвою «Криміналь­ний кодекс».

Для більш радикальних змін основних інститутів кримінального права, ка­ральної політики, системи покарань та інших засобів репресії, у ФРН викорис­товувалася інша правова форма — так звані закони про реформу кримінально­го права. З 1954 р. розгорнулася робота утвореної Бундестагом комісії з підготовки «великої реформи» кримінального права. Комісія подала попере­дній, а згодом і офіційний проект нового КК (1962 p.), котрий відзначався крайньою реакційністю.

На противагу йому група професорів-криміналістів у 1966 р. подала «альте­рнативний проект», що пропонував більш гнучку каральну політику й більш ліберальне тлумачення завдань кримінального законодавства (широке застосу­вання умовної відмови від призначення покарання, ідеї ресоціалізації ув'язне­них тощо). Створений у 1966 р. Спеціальний комітет Бундестагу з реформи кримінального права спробував знайти компроміс шляхом усунення найбільш реакційних положень проекту 1962 р. і прийняття деяких вимог авторів «аль­тернативного проекту», зокрема про розширення застосування умовного осуду та про формулювання окремих статтей, які відносяться до найважливіших пра­вових інститутів.

У ряді законів про реформу кримінального права, прийнятих починаючи з 1969 p., була схвалена нова редакція Загальної частини Кримінального кодексу і внесені зміни до статей Особливої частини КК 1871 p., котра лишалася чин­ною. Необхідність приведення у відповідність двох різнорідних частин КК зу­мовила видання у 1974 р. Вступного закону до КК, — найбільшого за обсягом з усіх раніше прийнятих у ФРН законів (нараховує 326 статей). У результаті ре­форми з 1 січня 1975 р. у ФРН став діяти Кримінальний кодекс, Загальна час­тина якого складена в 60-ті pp. XX ст., а Особливою частиною служать статті кодексу 1871 p., зі змінами, колишньою системою побудови, нумерацією. Мо­жна сказати, що з прийняттям цієї редакції КК реформа Загальної частини КК у цілому була логічно завершена.

Реформування норм Особливої частини після 1975 р. продовжувалося й продовжується дотепер. Найбільш суттєві зміни внесені Законом від 28 березня 1980 р. про злочинні діяння проти навколишнього середовища та про посадові злочинні діяння. Законом від 13 квітня 1986 р. і від 15 травня 1986 р. КК до­повнено новими нормами про господарські злочини. «Закон про захист потер­пілих» від 18 грудня 1986 р. до переліку пом'якшувальних обставин увів по­няття «відшкодування збитку» і «примирення з потерпілим». Закон про адмі-

546 Частина II. Держава і право країн громадянського суспільства

ністративні правопорушення від 19 вересня 1986 р. декриміналізував частину дрібних злочинів у сфері дорожньо-транспортних і майнових злочинів тощо. Усі ці та інші зміни й обумовили прийняття нової редакції КК від 10 березня 1987 року.

Після 1987 р. зміни в КК ФРН стосувалися насамперед питань, пов'язаних з новими видами злочинності. Законом від 9 червня 1989 р. у зв'язку з уведенням інституту головного свідка при терористичних актах була посилена відповідальність за викрадення людини з метою вимагання викупу й захоплення заручників. 26-й Закон про зміну КК від 14 липня 1992 р. посилив відповідальність за торгівлю людьми. Суттєві зміни відбу­лися у зв'язку з прийняттям «Закону про боротьбу з нелегальною торгівлею наркотиками й іншими формами прояву організованої злочинності» від 15 липня 1992 р. у таких складах діянь, як особливо тяжкий випадок крадіж­ки, зробленої бандою, приховування майна, здобутого злочинним шляхом, сковане бандою у вигляді промислу і відмивання грошей. У результаті цього була значно посилена відповідальність за здійснення корисливих злочинних діянь бандою.

Цим же Законом уведено новелу до Загальної частини КК: до системи пока­рань був унесений новий вид покарання — майновий штраф. 27-й Закон про зміну КК від 23 липня 1993 р. посилив відповідальність про розпусні дії стосо­вно до опікуваних осіб, у тому числі дітей, вніс зміни щодо відповідальності за поширення порнографічних видань, у тому числі з зображенням порнографіч­ного насильства над дітьми.

Чимало проблем виникло також у зв'язку з об'єднанням Німеччини в 1990 p., що було зумовлено насамперед розходженням у правових системах двох держав на території колишніх Східної й Західної Німеччини. Криміналь­ний кодекс ФРН у редакції від 10 березня 1987 р. з подальшими змінами набув чинності з 3 жовтня 1990 р. (з деякими винятками) на території нових федера­льних земель (Бранденбург, Мекленбург — Передня Померанія, Саксонія, Сак­сонія — Анхальт, Тюрінгія й колишня східна частина Берліну) на підставі «Договору про об'єднання» від 31 серпня 1990 року.

Новели до КК ФРН вносилися протягом 1994—1995 pp., а також у 1997 році Законами про зміну КК та іншими законами, що містять кримі­нально-правові положення: «Закон про боротьбу зі злочинністю» (від 28 жо­втня 1994 p.), 28-й «Закон про зміну КК» (від 13 січня 1994 р.) увів до Осо­бливої частини КК норму про підкуп депутатів; 29-й Закон виключив кримінальну відповідальність за гомосексуальні дії. Закон від 6 червня 1995 р. щодо виконання Конвенції ООН з міжнародного морського права від 10 грудня 1982 p., а також Конвенції від 28 липня 1994 р. щодо здійснення частини XI Конвенції з міжнародного морського права вніс зміни до КК ФРН і встановив, що німецьке кримінальне право діє незалежно від права місця скоєння діяння стосовно подальших діянь, що відбуваються за кордо­ном, і т. ін.

На підставі Закону про інформаційну та комунікаційну службу від 22 липня 1997 р. як письмові матеріалами за змістом КК стали розглядатися й носії ін­формації. На підставі 33-го Закону про зміну кримінального права від 1 липня 1997 р. були внесені зміни, які передбачають кримінальну відповідальність за злочини проти статевого самовизначення.

Суттєві зміни до КК ФРН внесені Законом про боротьбу з корупцією від 13 серпня 1997 p., що не тільки уточнив поняття посадової особи, але й змінив

Розділ III. Держава і право країн західної цивілізації 547

35*

ряд норм Особливої частини. Так, цим Законом був доданий новий розділ про злочинні діяння проти конкурентів. У зв'язку з посиленням боротьби з корум­пованими посадовими особами цим же законом були внесені зміни й до норм про посадові злочинні діяння.

Велике значення в реформуванні КК ФРН мали 6-й Закон з реформи кримі­нального права від 26 січня 1998 року і Закон про боротьбу з сексуальними де­ліктами й іншими небезпечними злочинними діяннями від 26 січня 1998 року, якими було покладено початок всеосяжному реформуванню Особливої частини через гармонізацію меж покарання, посилення та модернізацію окремих груп складів злочинних діянь, посилення кримінально-правового захисту об'єктів, що підлягають найбільшій загрозі (наприклад, дітей) та декриміналізації окремих злочинних діянь.

Реформа КК Німеччини ще не завершена. Імовірно, що наступні зміни тор­кнуться насамперед складів Особливої частини, оскільки очевидно, що будь-який сучасний КК повинен відповідати вимогам розвитку суспільства і вчасно криміналізувати нові види небезпечних діянь. У зв'язку з цим має бути продо­вжена законодавча робота з криміналізації діянь, пов'язаних з організованою злочинністю, в тому числі з кримінальним наркобізнесом. Висловлюються про­позиції про уведення до КК Німеччини норм, котрі б мали на меті захист інте­ресів Європейського співтовариства. З урахуванням вимог розвитку техніки передбачається уведення нових кримінально-правових норм у галузі комп'ю­терної злочинності й охорони навколишнього середовища. Таким чином, більш ніж столітня реформа КК Німеччини, і насамперед її Особливої частини буде продовжуватися й надалі. її головною метою прогресивні вчені вважають за­хист особистості та її основних прав і свобод від злочинних посягань з ураху­ванням принципів правової держави.

Додаткове кримінальне право. Додатковими вважаються всі закони (крім кримінального кодексу), що містять правові розпорядження, які ставлять певні дії під загрозу покарання. Такі кримінально-правові положення містяться в ба­гатьох законах, число яких важко назвати навіть німецьким правознавцям. Ці закони здебільшого увібрали норми, які регулюють не кримінально-правові, а публічно-правові або цивільно-правові відносини (наприклад, у галузі економі­чного права — Закон про атомну енергію, Закон про федеральний банк, Закон про кредитні установи, у галузі охорони здоров'я — Федеральний закон про боротьбу з епідеміями) тощо.

До додаткового кримінального права належить також Закон про відправ­лення правосуддя у справах неповнолітніх від 4 серпня 1953 р. (у редакції від 11 січня 1974 року). Зазначений закон є своєрідним правовим актом, котрий містить норми кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого права, на яких будується відправлення правосуддя у справах не­повнолітніх і молоді.

Ще одним важливим джерелом додаткового кримінального права є Закон про порушення громадського порядку від 24 травня 1968 р. (у редакції від 19 лютого 1987 p.), Закон про набуття чинності КК ФРН від 2 березня 1974 р. (у редакції від 16 червня 1995 p.), який містить ряд розпоряджень, що не увійшли до КК ФРН (наприклад, про предметну дію КК, про відпові­дність федерального й земельного кримінального права, про застосування окремих кримінально-правових розпоряджень, наприклад, про застосування кримінального права ФРН для діянь, скоєних на території НДР до об'єднання Німеччини).

548 Частина II. Держава і право країн громадянського суспільства