§ 4. Буржуазна і капіталістична держави — держави перехідного типу

У попередньому викладі матеріалу ми свідомо обійшли питання про назву нового типу держави, що виникла. Держави станово-кастового суспільства, які передували цьому типові, справедливо називалися рабовласницькими й феода­льними, оскільки являли собою політичні інститути, котрі юридично й факти­чно представляли інтереси привілейованих класів — рабовласників та феода­лів. Ідеалом же нової епохи — епохи громадянського суспільства — стала рів­ність усіх людей, а держава, відповідно, — політичним інститутом, який має представляти їх інтереси, створювати умови для реалізації цієї рівності. Однак запропонована раніше Ж.-Ж. Руссо назва «суспільна держава» (ще придатні­шою є, на нашу думку, «загальнонародна держава», використана опісля у СРСР. — Л. Б., С. Б.), яка цілком би підходила для позначення сутності нового типу держави, закріпилася лише в перших програмних і конституційних до­кументах періоду революції. За новим типом держави, однак, міцно усталили­ся назва «буржуазна». Чи справедливо це?

Основні риси буржуазної держави

На поставлене питання можна дати ствердну відповідь оскільки на користь цього є достатні аргументи.

По-перше, буржуазія (під нею розумівся третій стан — жителі міста), домі­гшись через розвиток товарно-грошових відносин економічної могутності, але не володіючи політичною владою, стала основною рушійною силою в боротьбі за створення безстанового (громадянського) суспільства. Завойовуючи політич­ну владу, буржуазія того часу відіграла вирішальну роль у зламі старої держа-

330 Частина II. Держава і право країн громадянського суспільства

вної машини, руйнуванні соціальних основ феодального ладу. Хрестоматійно основним у буржуазних революціях поряд з розгляданим нами питанням про політичну владу було земельне питання.

У США питання про землю перебувало в іншій площині, ніж у країнах Єв­ропи. Це зумовлено особливостями соціально-економічного розвитку та геогра­фічним розташуванням штатів, потребою освоєння великих територій. У кон­тинентальних країнах становище було іншим. Землі належали старому привілейованому класові феодалів, вони були його основною економічною опо­рою. І якщо вирішення питання про владу в революції було пов'язане з відсто­роненням від політичного впливу дворянства, то вирішення питання про землю позбавляло його колишньої економічної могутності.

В Англії питання про землю виникло ще в роки першої громадянської вій­ни. Зі скасуванням єпископату (1643 р.) землі єпископів та роялістів були конфісковані, пущені в розпродаж (за високу ціну. — Л. Б., С. Б.) і значна час­тина з них опинилася в руках буржуазії і джентрі. Закріпити статус цих зе­мель був покликаний Акт 1646 р. про скасування системи феодальних лицар­ських утримань і перетворення їх у вільні утримання, тобто у фактичну власність. Це сприяло ще більшому посиленню буржуазії, в той час як стосов­но до селян суттєвих змін не відбулося: власниками землі не стали копігольде-ри, котрі залишалися в поземельній залежності від лендлордів, парламент під­твердив законність обгороджень селянських земель.

У Франції земельне питання вирішувалося поетапно, залежно від того, яка політична течія перебувала при владі. Початок було покладено актом Установчих зборів (4-11 серпня 1789 р.), у якому передбачалося наділення селян землею та звільнення від повинностей за викуп. У подальшому — це ціла низка законів, які закладали основу новій формі господарювання: «Про знищення залишків феодального режиму" (25.08.1792 р.); про страту для осіб, котрі вимагають зрівняльного перерозподілу землі (18.03.1793 p.), якобінський Декрет від 17 липня 1793 р. «Про остаточне скасування феода­льних прав», за яким без будь-якої винагороди скасовувалися всі колишні феодальні права. Ужиті заходи мали відповідні соціально-політичні наслід­ки: вони перетворили селянство в масу дрібних власників, що стали попов­нювати ряди буржуазії.

Звідси виходить, по-друге, що на початковому етапі свого становлення нова держава дійсно є державою буржуазною, оскільки вона відображає інтереси бі­льшості населення країни, представленого дрібними власниками-селянами. Од­нак з розвитком нових соціально-економічних відносин у тій верстві міського населення, що раніше називалася буржуазією, відбувалася диференціація, роз­поділ на основні два класи: капіталістів і робітників.

Капіталісти — це вже та частина буржуазії, що скористалася результатами революції для накопичення капіталу й досягнення ще більшої економічної мо­гутності, робітники — це частина колишньої буржуазії, котра, не маючи май­же ніякої власності і, відповідно, капіталу, змушена була працювати на пер­ших. У цій ситуації держава, на думку капіталістів, повинна відігравати роль «нічного охоронця», регулювати загальні політичні питання й не втручатися у відносини капіталістів та найманих робітників. Невтручання держави за фаса­дом гасел про рівність можливостей і захист власності породжує з боку капіта­лістів свавілля в економічних та соціальних відносинах. Але нинішні робітни­ки — вже не ті робітники: з огляду на характер своєї праці і спільності інтере­сів («нема що втрачати, крім своїх ланцюгів») вони перетворилися в могутній

Розділ III. Держава і право країн західної цивілізації 331

клас, який міг уже чинити організований опір капіталістам, про що свідчать нові революції сер. XIX ст. в Європі.

Вихід з цієї ситуації капіталісти побачили у зміні сутності держави, дер­жавний механізм котрої мав бути переорієнтований на виконання нових функ­цій. Основні з них: охорона «священої та недоторканої» приватної власності, а точніше, добутих ними багатств і пов'язаних із цим соціальних можливостей; захист робітників, а також усіх інших верств населення, які в умовах прого­лошеної революціями формально-юридичної рівності фактичної рівності не до­моглися. Будучи економічно сильними, капіталісти проникають у сформовані на «демократичних засадах» органи державної влади, і, таким чином, перетво­рюють буржуазну державу, що виражає інтереси більшості суспільства, у дер­жаву вузькокласову, котра виражає інтереси представників капіталу. «Притя­гальна» сила останнього призвела до численних революцій, колоніальних експансій, двох світових і безлічі локальних воєн. Від станово-кастового суспі­льства ця держава, по суті, відрізнялося лише тим, що її фактична (привілейо­вана) сутність ховалася за демократичні форми. Вона фактично була кроком назад на шляху побудови наміченого революціями ідеалу «суспільної держа­ви», але цей крок був об'єктивно зумовлений рівнем розвитку громадянського суспільства на відповідному історичному етапі.

Ознаки перехідної держави

Наведене дає підстави стверджувати, що у процесі переходу від станово-кастового суспільства до громадянського буржуазна держава служить своє­рідним містком між двома епохами і являє собою державу перехідного пері­оду. Вона в цілому відповідає загальним ознакам держави: має територію, на якій поширюється її суверенітет; суверенітет цей народний, тобто джере­лом будь-якої влади є народ; має державний механізм, що здійснює функ­ції, спрямовані на злам старого укладу й побудову нового; сформована на нових економічних принципах податкова система. Разом із тим буржуазна держава, як перехідна держава, має низку притаманних їй ознак, котрі за­кономірно знаходять свій прояв на різних перехідних етапах розвитку того чи іншого суспільства.

1. Як уже було відзначено, всі буржуазні держави виникали в результаті соціальних потрясінь — — революцій, народних виступів, воєн тощо.

2. Форми та засоби їх упливу на державне й суспільно-політичне життя, так само як і зумовлені цим впливом темпи й наслідки змін залежать від рі­вня дозрівання необхідних для цього буржуазних відносин, або ступеня «чисто­ти» (від елементів феодального укладу. — Л. Б., С. Б.) ґрунту, на якому мали здійснитися майбутні революційні перетворення.

У цьому відношенні найбільш сприятливим виявився «ґрунт» майбутніх США, де буржуазія домоглася найбільш швидких, безкровних і міцних успі­хів. Основою тому були слабкі паростки феодалізму та особлива духовна ат­мосфера — відчуття свободи й великих можливостей для самореалізації осо­бистості, що сприяли формуванню американської нації для боротьби з диктатом метрополії. Джерелом цієї духовної атмосфери були перші поселен­ці, переважно пуритани — носії буржуазного духу. Переслідувані на батькі­вщині урядом, голландські, а згодом і англійські кальвіністи переселялися в Америку цілими громадами і спочатку відіграли роль свого роду стрижня в економічному, політичному та культурному житті колоній. Крім того, коло-

332 Частина II. Держава і право країн громадянського суспільства

ністи принесли з собою накопичені століттями в Європі демократичні тради­ції, що сприяли появі в колоніях органів самоврядування (радників, легісла-тур), котрі обстоювали місцеві інтереси. Засвоївши ще на батьківщині передо­ві методи господарської діяльності, вони мали можливість упроваджувати їх на сприятливому для буржуазних перетворень ґрунті, де феодальні відносини не мали глибоких коренів.

Також швидким виявився успіх буржуазії у Франції. Але це був успіх ін­шого роду — успіх, заснований на кардинальному ламанні феодальних відно­син, різких соціальних змінах і численних людських втратах. У масштабі всієї країни, варто констатувати, не було ще досить дозрілих нових відносин, котрі б послужили міцною базою для свого розвитку в роки революції й після неї. Зокрема, буржуазні відносини були слабкими у французькому селі. Капіталіс­тичні ферми, що стали в Англії XVIII ст. звичайним явищем, у Франції були рідкістю. Селяни були особисто вільні, але завдяки різним формам оренди та суборенди найбідніша частина з них не позбавлялася залежності остаточно. У їх відносинах з феодалами зберігалися колишні сеньйориальні відносини. Фео­дали, у свою чергу, не квапилися стати на шлях підприємництва: такого роду діяльність у Франції все ще вважалася негідною дворянина. Велике купецтво формувалося насамперед у приморських містах і було зорієнтовано на зовніш­ню торгівлю. Буржуазія охоче купувала посади, тому що становище чиновни­ків, людей мантії, здавалося більш привабливим, ніж ризиковане підприємни­цтво. Нарешті, буржуа нерідко ставали рантьє, купуючи цінні папери й живучи на відсотки з них. Отже, приплив капіталів у виробничу сферу був не­великим. Тому закономірно, що при ламанні старих підвалин успіх французь­кої революції виявився швидким лише на рівні прийняття рішень (законів, де­кретів тощо). Про це свідчить суперечливий політичний розвиток Франції після революції, про що мова йтиме далі.

Англія в цьому плані є прямою протилежністю Франції. У розвиткові капі­талізму тут виявили зацікавленість не тільки місто, але й село, де концентру­валася база для найважливішої в XVI-XVII ст. галузі промисловості — сукнар-ства. Унікальна ситуація, що склалася, дала свої «плоди»: 1) велика частина дворянства, на відміну від Франції, стала займатися підприємницькою діяльні­стю; 2) феодали, реалізуючи свої права на землю, зганяли з неї тримачів-селян, створюючи армію пауперів — людей, котрим не залишалося нічого іншого, як стати вільнонайманими робітниками. Відоме «криваве законодавство» сприяло прискоренню цього процесу і, тим самим, створенню передумов для розвитку буржуазних відносин, що в них виявилися зацікавленими як представники но­вих соціальних верств, так і частина старих. «Горезвісний» компроміс буржуа­зії з феодальними силами під час революції став основою еволюційного соціаль­но-економічного і політичного розвитку Англії після неї, про що мова також піде далі.

3. Рівень зрілості відповідних відносин у роки революції породжує ще ряд особливостей, властивих державі перехідного періоду: різка зміна характеру та масштабів традиційних економічних зв'язків, тимчасовий розлад еконо­міки, ослаблення матеріальної основи держави і правової системи, різке па­діння життєвого рівня частини населення. Становлення нового укладу мало свої втрати. Усупереч очікуванням підвищення рівня добробуту суспільства, селянство під тиском тих, хто встиг «зорієнтуватися в революції», позбавляло­ся землі й розорялося; закони, що переслідували люмпенів, нічого не мали спільного з гаслами проголошеної загальної рівності; робочий день на фабри-

Розділ III. Держава і право країн західної цивілізації 333

ках тривав по 14-16 годин; падала роль кваліфікованої праці, а це означало руйнування прошарку дрібних ремісників; безжалісно використовувалася де­шева дитяча й жіноча праця. Тому не дивно, що робітники ламали машини. Процеси, які розгорталися, набували сили і зупинити їх вже було неможливо, і країни, в яких вони йшли повільніше, неминуче відтискувалися більш силь­ними супротивниками.

4. Перехідна буржуазна держава характеризується періодичною зміною державних форм, зміст і темпи зміни яких залежать від співвідношення со­ ціально-політичних сил, що приймають відповідні владні рішення.

Динаміка цих процесів така: на початковому етапі соціально-політичні сили об'єднані загальною ідеєю боротьби з абсолютною монархією й задовольняють­ся вимогою встановлення обмеженої монархії та «слабким» демократичним режимом. По досягненні цього єдність учасників революції розпадається й по­чинається запекла боротьба різних угруповань за владу. На другому етапі, до­мігшись встановлення республіки й більш демократичного режиму, перемага­ють помірні течії. На останньому етапі гору беруть радикали, котрі, з огляду на свою позицію «все і сьогодні», приймають невиважені, необдумані та попу­лістські рішення, що вимагають особливих форм й методів їх виконання. Вони, коригуючи форму правління, головну увагу зосереджують на політичному ре­жимі, який набуває характеру диктатури. Такий режим, щоправда, виявляєть­ся недовговічним, але може призвести до руху назад або ж реставрації старих державних форм. Ця схема, як ви могли переконатися, особливо чітко прояви­лася в Англії та Франції.

5. Перехідний стан суспільства містить у собі кілька можливих варіантів подальшої еволюції держави, можливі альтернативні шляхи його розвитку.

Наявність реальної альтернативи в перехідний період, можливість дійсного вибору шляху розвитку держави визначається багатьма об'єктивними та суб'єктивними факторами: економічні можливості держави й суспільства, спів­відношення протиборчих сил, здатність їх до компромісів, інтелектуальні мож­ливості новоявлених вождів та політичних лідерів, їх здатність виробити кон­цепцію перехідного періоду не з урахуванням короткострокової вигоди й інтересів, а з урахуванням більш далекої перспективи та прогресивного розви­тку держави.

Ці фактори найбільш вдало склалися в США, де перехідний період був най­менш хворобливим. «Батьки-засновники» зуміли забезпечити надійну базу для подальшого вдосконалення американської держави. Дещо іншим було стано­вище в європейських державах, котрі зробили своєрідний крок назад, у бік відновлення монархії. В Англії, слідом за періодом глобального ламання всіх підвалин суспільства, відбувалося поступове повернення до еволюційного шля­ху розвитку, в тому числі відновлення колишніх форм державності, хоча й з іншим внутрішнім змістом. Королівська влада в Англії втратила свою колиш­ню могутність, а спроби спадкоємців страченого Карла І повернути її закінчи­лися Славною революцією 1688 р. — мирним переворотом, що заклав основи безконфліктного еволюційного розвитку змісту й форми сучасної англійської держави. У Франції монархічна влада, що була відновлена вже за часів Напо­леона І, зберегла достатню силу, і потрібні були ще три революції (1830, 1848-1850, 1871), під час яких та у проміжках між якими французька держава на­бувала різних форм.

Більш докладно про зміст обраного кожною з держав свого варіанту після­революційного розвитку ми зупинимося в наступних двох модулях.

334 Частина II. Держава, і право країн громадянського суспільства

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Виконайте такі завдання:

Продовжіть роботу над складанням словника основних понять та термінів з історії держави і права зарубіжних країн. Розкрийте зміст таких понять та термінів:

Поняття	Терміни
Дуалістична монархія	Бікамералізм
Конфедерація	Джентрі
Муніципалітети	Імпічмент
«Парламентський абсолютизм»	Конгрес
Революція	Контрасигнатура
Федералізм	Сенат
	Статхаудер

Продовжіть роботу над складанням хронологічної таблиці за за­пропонованою раніше формою (див.: С. 25).

Перевірте себе

Продовжіть думку:

1. За своїм характером голландська революція була а за формою —

2. Республіка Об'єднаних провінцій, що юридично була закріплена в , явля­ла собою

3. Історичне значення першої з ранніх буржуазних революцій — голландської — для становлення держави нового типу полягає в тому, що

4. Соціально-економічні, політичні й ідеологічні передумови англійської революції полягали в тому, що:

5. Становлення «конституційної монархії» в Англії було закріплено парламентськи­ми актами:

6. Особливістю «конституційної монархії» було те, що нова система влади являла собою

7. Конституційне закріплення республіканської форми правління в Англії було здій­снено актами:

8. Протекторат Кромвеля в Англії — це

9. Особливістю американської революції було те, що

10. Історичне значення «Декларації незалежності» полягає в тому, що

10. Форма держави американських штатів, утворення яких проголошувалося в знайшла юридичне закріплення в , і являла собою

10. Історичне значення «Статей конфедерації», котрі набули чинності в ,

полягає в тому, що

13. Юридичне закріплення СІЛА як суверенної незалежної держави здійснено у

яка була прийнята у році.

14. Метою прийняття перших десяти поправок до Конституції США 1787 p. було ....

14. Основні ідеї нової державності, а саме , були теоретично обґрунту­ванні у працях таких французьких просвітителів, як

Розділ III. Держава і право країн-західної цивілізації

335

16. Ідеали нового державного і правового порядку у Франції останньої чверті XVIII

ст. я знайшли своє відображення в , прийнятій

року.

17. Форма державного правління Франції за Конституцією 1791 р. відома як

Вона характеризувалася

18. Початок першої Республіки у Франції було покладено

19. Ідейно-політична і практична програми якобінського режиму були засновані

20. Особливістю становлення держави нового типу в Німеччині було те, що

21. Визначення нового типу держави як буржуазної зумовлено

Схарактеризуйте:

1. Основні зміни, які відбулися в Нідерландах у період ранньої буржуазної револю­ції, і покажіть їх значення для становлення держави нового типу.

2. Зміни, які відбувалися у формі державного правління Англії в роки буржуазної революції середини XVII століття.

3. Основні етапи становлення буржуазної держави в США.

4. Процес формування державно-територіального устрою США з сер.70-х до сер.80-х pp. XVIII ст.

5. Форму держави США за Конституцією 1787 року.

6. Форми французької держави в роки буржуазної революції кінця XVIII ст.

7. Модифікації республіканської форми правління у Франції періоду Першої респуб­ліки.

8. Зміни в державно-територіальному устрої Німеччини протягом XIX ст.

9. Основні характерні риси буржуазної держави як держави перехідного типу.

Використовуючи текст :

• документа №1, визначте характерні риси індепендентської республіки, проголо­шеної в Англії19 травня 1649 року;

• документа №2 («Знаряддя управління»), виділіть положення, в яких закріплено основи для відновлення монархічної форми правління в Англії;

• документа №3, занотуйте ті положення американської «Декларації незалежнос­ті» 1776 р., в яких проголошується утворення вільних і незалежних штатів;

• документа №3, визначте ті природні права людини, які знайшли відображення в «Декларації незалежності» 1776 року;

• документа №4, визначте ті основні права і свободи, які знайшли відображення у французький «Декларації прав людини і громадянина 1789 року»;

• документа №5, випишіть положення, які відбивають повноваження вищих орга­нів державної влади та юридичне закріплення принципу поділу влад у першій Консти­туції Франції 1791 року.

• документа №6, визначте характерні риси політичного режиму Франції під час правління якобінців.

Складіть узагальнену порівняльну таблицю основних прав та свобод, які знайшли відображення в американській «Декларації незалежнос­ті» і французькій «Декларації прав людини і громадянина 1789 року.

Готуйтесь до вивчення матеріалу 14-го модуля

Повторити матеріал з «Теорії держави і права» у тій його части­ні, де висвітлюються: форма держави та її складові елементи: фо­рма державного правління; форма державного устрою; форма політичного ре­жиму.

336 Частина II. Держава і право країн громадянського суспільства

ДЖЕРЕЛА

Документ № 1

АКТ, ЩО ПРОГОЛОШУВАВ АНГЛІЮ РЕСПУБЛІКОЮ (19 травня 1649 р.)

Оголошується й затверджується цим парламентом і владою його, що народ Англії й усіх належних їй володінь та територій є і буде республікою та вільною державою, що віднині він управлятиметься як республіка і вільна держава верховною владою нації, представниками народу в парламенті і тими, кого вони призначать і затвердять як під­леглих їм урядових осіб та міністрів, на благо народу і без будь-якого короля і палати лордів.

Документ № 2

«ЗНАРЯДДЯ УПРАВЛІННЯ» (13 грудня 1653 р.) (витяги)

I. Вища законодавча влада республіки Англії, Шотландії, Ірландії та володінь, на­ лежних їй, здійснюється й зосереджується в одній особі і народі, зібраному в парламен­ ті; титул цієї особи — лорд-протектор республіки Англії, Шотландії та Ірландії.

II. Вища судова й адміністративна влада над вказаними країнами і володіннями та населенням їх належить лордові-протектору з Радою, котра складається з кількості осіб не більше двадцяти одного і не менше тринадцяти.

НІ. Будь якого роду приписи, судові накази, повноваження, патенти, жалувані гра­моти тощо, які досі випускалися від імені й авторитету охоронців свободи Англії, вла­дою парламенту випускатимуться від імені лорда-протектора, від котрого в майбутньому виходитиме призначення всієї вищої влади і вся шана цих трьох націй; він [лорд-протектор] має право помилування (за винятком випадків убивств і державної зради) і право повернення збитків, яких зазнав хто-небудь заради громадського блага, і управ­ляє всіма згаданими країнами й володіннями з допомогою Ради і згідно з цими пункта­ми та існуючими законами.

IV. Лорд-протектор у період парламентських сесій розпоряджається міліцією й вій­ ськами як на морі, так і на суші в цілях миру й добробуту трьох націй, за згодою пар­ ламенту; під час перерв парламенту лорд-протектор розпоряд-жається міліцією з вище­ згаданими цілями, за згодою і за ухвалою більшості членів Ради.

V. Згідно з тією самою ухвалою Ради, лорд-протектор керує всіма справами, що сто­ суються відносин з іноземними королями, принцами й державами, а також має право при згоді більшості членів Ради оголошувати війну та укладати мир.

VI. Закони не можуть бути змінені, тимчасово припинені дією або скасовані, так само як не можуть бути запроваджені які-небудь нові закони або накладений який-небудь по­ даток або подушне на народ, інакше як за загальною згодою, висловленою в парламенті.

VII. З вересня 1654 р. у Вестмінстері буде скликаний парламент, і в подальшому па­ рламент скликатиметься один раз на три роки, рахуючи з часу розпуску теперішнього парламенту.

VIII. Ні майбутній парламент, ні будь-який інший з наступних парламентів не може бути відстрочений, відкладений або розпущений протягом п'яти місяців, рахуючи з дня його перших зборів, якщо на те не буде його власної згоди.

IX. [Кількість членів парламенту визначається в 400 депутатів від Англії, 30 від Шотландії і 30 від Ірландії.]

X. [Дається повний розподіл депутатських місць по містах і графствах.]

XIV. Усі і кожна особа або особи, котрі допомагали, радили, сприяли або підбурю­вали до війни проти парламенту, рахуючи з 1 січня 1641 р. (якщо тільки вони не були

Розділ III. Держава і право країн західної цивілізації 337

22^м4

потім на службі парламенту і не довели своєї відданості йому), не можуть бути обрані або обирати у члени найближчого парламенту і трьох наступних трирічних парламентів.

XV. Усі ті, хто радив, допомагав або підбурював до ірландських повстань, не можуть ніколи бути обраними або обирати у члени парламенту, як і ті, хто визнає римсько-католицьку релігію.

XVII. Особи, котрі обираються до парламенту, повинні бути людьми бездоганної че­сності, богобоязливими, вміти добре говорити і мати не менше 21 року.

XXVII. Повинен бути визначений, встановлений і призначений постійний річний прибуток на утримання 10 тис. чоловік кінноти і 20 тис. чоловік піхоти в Англії, Шот­ландії та Ірландії для захисту й безпеки їх, а також необхідної кількості кораблів для охорони морів...

XXXIII. Олівер Кромвель, головнокомандувач збройних сил Англії, Шотландії та Ірландії, проголошується лордом-протектором республіки Англії, Шотландії, Ірландії і володінь, які належать їй.

Документ М З

ДЕКЛАРАЦІЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ США (4 липня 1776 р.) (витяги)

Коли в ході людських подій для народу стає необхідним розірвати політичні зв'язки, які з'єднували його з іншим народом, і зайняти серед держав земної кулі те окреме й рівне становище, на яке йому дають право закони природи і творця природи, то належ­на повага до думки людства вимагає, щоб він вказав причини, які спонукують його до відокремлення.

Ми вважаємо очевидними такі істини: всі люди створені рівними; вони наділені своїм творцем певними невід'ємними правами, серед яких — життя, воля і прагнення до щастя; для забезпечення цих прав серед людей встановлюються уряди, справедлива влада яких випливає зі згоди керованих; коли яка-небудь форма правління стає згуб­ною для цієї мети, то народ має право змінити або знищити її і встановити новий уряд, заснувавши його на таких принципах і організовуючи його владу в тій формі, яку він вважатиме найбільш придатною для здійснення його безпеки та щастя. Розважливість, звичайно, приписує, щоб уряди, встановлені з давніх часів, не змінювалися б з незнач­них і скороминущих причин; і згідно з цим весь досвід показує, що людство більш схи­льне терпіти, поки зло терпиме, ніж встановлювати свої права, знищуючи порядки, до яких воно звикло. Але коли ряд зловживань і насильств, незмінно ставлячи все ту ж мету, виявляє намір підкорити людей абсолютному деспотизмові, то їх право, їх обов'язок — скинути такий уряд і встановити нових стражів для своєї майбутньої без­пеки.

Таке було довготерпіння цих колоній і така необхідність, яка примушує їх змінити свою колишню систему управління. Історія короля Великобританії, який нині править, є історією цілої низки образ і насильств, прямою метою яких було встановлення необ­меженої тиранії над нашими штатами...

На кожній стадії цих утисків ми подавали петиції в найшанобливіших висловах про відновлення наших прав; відповіддю на наші неодноразові петиції були тільки неодно­разові образи. Державець, характер якого таким способом виявлений усіма вчинками, що показують його як тирана, нездатний бути правителем вільного народу.

Ми не виявляли й браку уваги до наших британських братів. Ми попереджали їх час од часу про намагання їх законодавчих зборів поширити на нас нічим не виправдану юрисдикцію. Ми нагадували їм про умови нашої еміграції і нашого заселення тут. Ми зверталися до їх вродженої справедливості та великодушності і ми закликали їх зв'язками нашого загального споріднення зректися цих насильств, які неминуче по­рвуть наші зв'язки і зносини. Вони також були глухі до голосу справедливості і крові. Тому ми повинні підкоритися необхідності, яка вказує наше відокремлення, і вважати їх, як ми вважаємо інше людство, ворогами у війні та друзями в мирі.

338 "~" Частина II. Держава і право країн громадянського суспільства

-пгТому ми, представники Сполучених Штатів Америки, що зібралися на спільний конгрес, закликаючи найвищого суддю світу у свідки правоти наших намірів, іменем і владою доброго народу наших колоній, урочисто оголошуємо і проголошуємо:

Що наші Сполучені колонії є і по праву повинні бути вільними й незалежними шта­тами, що вони звільнені від будь-якого підданства британській короні, і будь-який полі­тичний зв'язок між ними й державою Великобританії повинен бути і є цілком знище­ний; як вільні й незалежні штати вони мають цілковиту владу оголошувати війну, укладати мир, вступати в союзи, встановлювати торгівлю і здійснювати всі інші акти та справи, що їх незалежні держави можуть чинити по праву. За підтримання цієї декла­рації з твердою надією на опіку божого промислу ми взаємно ручимося один одному нашим життям, нашим майном і нашою священною честю.

Документ М 4

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА (26 серпня 1789 р.)

Представники французького народу, які складають Національні збори, беручи до уваги, що незнання, забуття або зневаження прав людини є єдиними причинами суспі­льних лих і псування уряду, вирішили відновити в урочистій декларації природні, не-відчужувані, невіддільні і священні права людини з тим, щоб ця декларація, будучи по­стійно перед усіма членами суспільного організму, безперервно нагадувала їм їх права та їх обов'язки; щоб дії законодавчої і виконавчої влади, будучи щохвилинно порівню­вані з метою будь-якого політичного встановлення, були через це більш шановані; щоб вимоги громадян, засновані віднині на простих і безспірних принципах, зверталися завжди до підтримання конституції й до загального щастя.

З огляду на це Національні збори визнають та оголошують перед лицем заступницт­вом верховної істоти такі права людини і громадянина:

1. Люди народжуються вільними та рівними у правах. Суспільні відмінності можуть ґрунтуватися тільки на загальній користі.

2. Метою будь-якого політичного союзу є збереження природних та невід'ємних прав людини. Права ці: свобода, власність, безпека та опір гнобленню.

3. Джерело всієї верховної влади завжди є в нації. Ніяка установа, ніяка особа не може здійснювати влади, що не походить прямо від нації.

4. Свобода полягає у праві робити все, що не шкодить іншому; таким чином, здійс­нення кожною людиною її природних прав не має інших меж, крім тих, котрі забезпе­чують іншим членам суспільства користування тими ж правами. Ці межі можуть бути визначені тільки законом.

5. Закон може забороняти лише дії, шкідливі для суспільства. Усе, що не заборонено законом, дозволено, і ніхто не може бути примушений робити те, чого закон не при­писує.

6. Закон є виразником загальної волі. Усі громадяни мають право особисто або через представників брати участь у виданні законів. Закон мусить бути рівний для всіх, неза­лежно від того, чи дає він заступництво, чи карає. Через те, що всі громадяни перед ним рівні, вони повинні однаково допускатися до всіх занять, місць, громадських посад залежно від їх здібностей без будь-яких відмінностей, крім відмінності в їх доброчинно-стях і талантах.

7. Ніхто не може бути обвинувачений, затриманий або арештований інакше, як у випадках, визначених законом, і за приписаними ним формами. Ті, хто випрошує, від­дає, виконує або примушує виконувати свавільні накази, підлягають карі; але кожен громадянин, викликаний або взятий законно, повинен негайно коритися; чинячи опір, він стає винним.

8. Закон повинен встановлювати тільки суворо й очевидно необхідні кари; ніхто не може бути покараний інакше, як з огляду на закон, встановлений та оприлюднений до скоєння злочину й законно застосований.

Розділ III. Держава і право країн західної цивілізації 339

22*

9. Через те, що кожна людина вважається невинною до того часу, поки її не оголо­сять винною, в разі необхідності її арешту будь-яка суворість, котра не є необхідною для забезпечення (за судом) її особи, повинна суворо каратися законом.

10. Ніхто не повинен бути занепокоєний за свої переконання, навіть релігійні, якщо їх прояви не порушують громадською ладу, встановленого законом.

11. Вільний обмін думками та переконаннями є одним із найцінніших прав людини, відтак кожен громадянин може вільно говорити, писати, друкувати за умови відповіда­льності за зловживання цією свободою у випадках, визначених законом.

12. Для гарантії прав людини і громадянина потрібна публічна сила; таким чином, ця сила встановлена для загальної користі, а не для приватної вигоди тих, кому вона дору­чена.

13. Для утримання громадської сили і для витрат щодо управління необхідне загаль­не оподаткування; податки повинні бути розподілені рівномірно між громадянами від­повідно до їх засобів.

14. Усі громадяни мають право особисто через своїх представників визначати необхід­ність громадських податків, вільно на них погоджуватися, стежити за їх уживанням, встановлювати їх розмір, спосіб оподаткування, стягнення і термін, на який вони вста­новлюються.

15. Суспільство має право вимагати звіт у кожної службової особи своєї адміністрації.

16. Кожне суспільство, в якому не забезпечена гарантія прав і не встановлено розпо­діл влади, не має конституції.

17. Через те, що власність є непорушним і священним правом, ніхто не може бути її позбавлений, крім тих випадків, коли того явно вимагає суспільна необхідність, закон­но засвідчена, і за умов справедливого й попереднього відшкодування.

Документ № 5

КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦІЇ (3 вересня 1791 р.) (витяги)

...Немає більше ні дворянства, ні перства, ні спадкових, ні станових відміннос­тей, ні феодального порядку, ні вотчинної юстиції, ніяких титулів, звань і переваг, що випливали з цього порядку, ніяких лицарських орденів, ні корпорації, ні виріз­них знаків, для яких необхідне було доведення дворянства або шляхетного похо­дження, і ніяких інших переваг, окрім відзнак, даних посадовим особам при вико­нанні їх обов'язків.

Не існує більше ні продажу, ні успадкування яких-небудь державних посад. Ні для жодної нації, ні для жодного індивіда не існує більше ніяких особливих переваг або ви­нятків із права, спільного для всіх французів.

Не існує більше ні станових цехових управ, ні фахових, художніх або ремісничих корпорацій.

Закон не визнає більше ні релігійних обітів, ні якихось інших зобов'язань, що супе­речать природнім правам або Конституції.

РОЗДІЛ 3. Про державні влади

1. Суверенітет належить нації; він єдиний, неподільний, не відчужений, не­від'ємний. Ні жодна частина народу, ніяка особа не може привласнити собі його здійс­нення.

2. ... Французька конституція має характер представницький; представниками є за­конодавчий корпус і король.

3. Законодавча влада належить Національним Зборам, до складу яких входять пред­ставники, вільно обрані народом на певний термін.

4. Форма правління монархічна. Влада виконавча належить королю і здійснюється під його зверхністю міністрами та іншими відповідальними органами...

340 Частина II. Держава і право країн громадянського суспільства