II. Імперське законодавство

Cm. 2. Імперія користується правом законодавства в межах союзної території на під­ставі змісту цієї конституції і притому так, що імперські закони вважаються вищими від законів кожної держави...

Ст. 5. Імперське законодавство здійснюється союзною радою — рейхстагом. Для ім­перського закону необхідно і достатньо згоди більшості обох зборів.

III. Союзна рада

Cm. 6. Союзна рада складається з представників членів союзу, голоси між якими розподіляються так, що Пруссія, разом з колишніми голосами Ганновера, Кургессе-на, Гольштейна, Нассау і Франкфурта має 17 голосів; Баварія — 6; Саксонія — 4; Вюртемберг — 4; Баден — 3; Гессен — 3; Макленбург-Шверін — 2; Брауншвейг — 2 голоси.

Кожен член союзу може призначити в союзну раду стільки, скільки він має голосів, однак усі представники однієї держави можуть вотувати тільки разом...

IV. Головування

Cm. 11. Головування в союзі належить королю Пруссії, який має титул Німецького імператора. Імператор виступає представником імперії у міжнародних відносинах, ого-лошуєввійну й укладає мир від імені імперії, вступає в союзи й інші угоди з іноземни­ми державами, акредитує і приймає посланників.

Для оголошення війни від імені імперії необхідна згода союзної ради, якщо тільки не буде нападу на територію союзу або її береги...

Cm. 12. Імператорові належить право скликати, відкривати, відстрочувати і закрива­ти союзну раду і рейхстаг...

Cm. 15. Головування у союзній раді і керівництво її справами належить імперському канцлерові, котрий призначається королем...

Cm. 17. Імператорові належить право складання й обнародування імперських законів і нагляду за їх виконанням...

Cm. 18. Імператор призначає чиновників, розпоряджається про приведення їх до присяги на вірність імперії і, в разі необхідності, дає розпорядження про їх відстав­ку...

V. Рейхстаг

Cm. 20. Рейхстаг обирається загальними і прямими виборами з таємним поданням голосів...

Cm. 32. Члени рейхстагу як такі не одержують ніякої платні або винагороди.

Розділ III. Держава і право країн західної цивілізації 395

Документ № 7

ЗАКОН ПРОТИ УТВОРЕННЯ НОВИХ ПАРТІЙ (14 липня 1933 р.)

(витяги)

§1. У Німеччині як єдина політична партія існує Націонал-соціалістська німецька робітнича партія.

§2. Якщо хто-небудь вживатиме заходів до підтримання організаційної структури якої-небудь іншої політичної партії або до створення нової політичної партії, той кара­ється — оскільки для цієї справи не передбачено вищої кари за іншими приписами — смирительним будинком до 3 років або в'язницею від 6 місяців до 3 років.

Документ № 8

ЗАКОН ПРО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЄДНОСТІ ПАРТІЇ І ДЕРЖАВИ

(1 грудня 1933 Р. зі змінами за законом 8 липня 1934 р.)

(витяги)

§1.1. Після перемоги націонал-соціалістської революції Націонал-соціалістська німецька робітнича партія є носієм німецької державної думки й нерозривно зв'язана з державою.

2. Вона є корпорацією публічного права. її статут затверджується вождем.

§2. (У редакції закону 8 липня 1934 р.). Для забезпечення найтіснішої спільної робо­ти службових органів партії з державними організаціями заступник вождя є членом ім­перського уряду.

§3.1. На членів Націонал-соціалістської німецької робітничої партії і штурмових загонів (включаючи підпорядковані їм поділи), як провідну ведущу і рушійну силу націонал-соціалістської держави покладаються підвищені обов'язки щодо вождя, народу і держави.

2. За порушення своїх обов'язків вони підлягають особливій партійній підсудності й підсудності по лінії штурмових загонів.

3. Вождь може поширити ці правила на членів інших організацій.

§ 4. Порушенням визнається кожна дія або огріх, що торкається складу, організації, діяльності або значення Націонал-соціалістської німецької робітничої партії або загро­жує в цьому плані членам штурмових загонів (включаючи підпорядковані їм підрозді­ли), а особливо будь-яке порушення дисципліни й порядку.

§ 5. Крім інших звичайних службових покарань можуть бути встановлені арешт і ув'язнення.

§ 6. Державні органи в межах своєї компетенції повинні подавати службову і право­ву допомогу службовим органам партії та штурмових загонів, котрим доручено здійс­нення партійної підсудності та підсудності по лінії штурмових загонів.

§ 7. Закон, що стосується дисциплінарної влади над членами штурмових загонів та охоронних загонів, від 28 квітня 1933 р. втрачає свою силу.

§ 8. Рейхсканцлер як вождь Націонал-соціалістської німецької робітничої партії і як верховний вождь штурмових загонів видає розпорядження, необхідні для проведення й розвитку цього закону, особливо розпорядження про організацію та порядок здійснення партійної підсудності й підсудності по лінії штурмових загонів. Він визначає час набут­тя чинності приписами про цю підсудність.

Документ № 9

ЗАКОН ПРО ВЕРХОВНОГО ГЛАВУ НІМЕЦЬКОЇ ІМПЕРІЇ (1 серпня 1934 р.)

(витяги)

§ 1. Посада президента імперії об'єднується з посадою рейхсканцлера. У силу цього встановлені досі повноваження президента імперії переходять до вождя і рейхсканцлера — Адольфа Гітлера. Він призначає свого заступника.

§2. Цей закон набирає чинності з моменту смерті президента імперії фон Гінденбурга.

396 Частина II. Держава і право країн громадянського суспільства

Документ №10

ОСНОВНИЙ ЗАКОН ФРН (23 травня 1949 p.) (витяги)

Відділ II. ФЕДЕРАЦІЯ ТА ЗЕМЛІ

Стаття 20.

1. Федеративна Республіка Німеччини є демократичною й соціальною федеративною державою.

2. Уся державна влада походіть від народу. Вона здійснюється народом шляхом ви­борів і голосувань та через посередництво спеціальних органів законодавства, виконав­чої влади і правосуддя.

3. Законодавство зв'язане конститу-ційним ладом, виконавча влада і правосуддя — законом і правом.

Стаття 21.

1. Партії сприяють формуванню політичної волі народу. Вони можуть вільно утво­рюватися, їх внутрішня організація повинна відповідати демократичним принципам. Вони повинні подавати публічний звіт про джерела своїх коштів.

2. Партії, що за своїми цілями чи поведінкою своїх прихильників прагнуть завдати шкоди основам вільного демократичного порядку або усунути його, або поставити під загрозу існування Федеративної Республіки, протиконституційні. Питання щодо проти-конституційності вирішує Федеральний конституційний суд.

3. Подробиці регулюються феде-ральним законодавством.

Відділ VII. ЗАКОНОДАВСТВО ФЕДЕРАЦІЇ

Стаття 70.

1. Землі мають право законодавства тією мірою, якою дійсним Основним законом права законодавчої влади не надані Федерації.

2. Розмежування компетенції Федерації та земель встановлюється відповідно до роз­поряджень дійсного Основного закону про виключну і конкуруючу законодавчу компе­тенцію.

Стаття 71.

У сфері виняткової законодавчої компетенції Федерації землі мають право законо­давства лише тоді й остільки, коли й оскільки вони спеціально вповноважені на це фе­деральним законом.

Стаття 72.

1. У сфері конкуруючої законодавчої компетенції землі мають право законодавства лише тоді й остільки, коли й оскільки Федерація не використовує своїх прав законодавства.

2. У цій сфері Федерація має право законодавства, якщо існує необхідність у феде­ральному законодавчому регулюванні, тому що:

1. яке-небудь питання не може бути ефективно врегульоване законодавством окре­мих земель;

2. урегулювання якого-небудь питання законодавством однієї землі може порушити інтереси іншої землі чи всієї країни в цілому;

3. цього вимагає дотримання правової чи економічної єдності, зокрема однаковості життєвих умов на території не лише однієї землі.

Стаття 73.

Федерація має виключну законодавчу компетенцію у наступних питаннях: 1) зовнішні відносини, а також оборона, включаючи військову службу чоловіків, ко­трі досягли вісімнадцяти років, і захист цивільного населення;

Розділ III. Держава і право країн західної цивілізації 397

2. громадянство Федерації;

3. свобода пересування, паспорту, еміграції й імміграції, видачі;

2. валюта, грошовий обіг, карбування монети, режим міри і ваги, встановлення точ­ного часу;

3. митна й торгова єдність території, договори про торгівлю та судноплавство, свобо­да товарного обігу, товарних обігів і платіжних розрахунків з зарубіжними країнами, включаючи митну й прикордонну охорону;

2. залізниці Федерації та повітряне сполучення;

3. пошта, телеграф, телефон, радіо;

2. правове становище осіб, котрі перебувають на службі Федерації і безпосередньо залежних від її корпорацій публічного права;

2. правова охорона промислової власності, авторське, патентне й видавниче право;

10. співробітництво Федерації й земель у галузі кримінальної поліції й охорони Кон­ституції, установа федерального відомства кримінальної поліції і міжнародна боротьба зі злочинами;

11. статистика для цілей Федерації.

Стаття 74.

Конкуруюча законодавча компетенція поширюється на такі сфери:

1. цивільне право, кримінальне право та виконання вироків, судоустрій, судочинст­во, адвокатура, нотаріат і юридична консультація;

1. акти цивільного стану;

2. право союзів та зборів;

3. перебування та постійне проживання іноземців;

4. охорона пам'яток німецької культури від вивозу за кордон;

5. справи про біженців і вигнанців;

6. державне соціальне за¹ без-печення;

7. громадянство земель;

8. військові збитки та їх відшкодування;

10. піклування про інвалідів війни, жертви війни, що залишилися в живих, про ко­лишніх військовополонених і захоронения полеглих воїнів;

11. господарське право (гірська справа, промисловість, енергетичне господарство, ремесла, кустарна промисловість, торгівля, банківська та біржова справа, приватне страхування);

12. робоче право, включаючи організацію виробництва, охорону праці й посередницт­во в наймі, соціальне страхування, включаючи страхування від безробіття;

13. сприяння науково-дослідній роботі;

14. право примусового відчуження, оскільки воно стосується справ, згаданих у стат­тях 73 і 74;

15. перехід землі та земельної власності, природних ресурсів і засобів виробництва в суспільну власність чи в суспільне господарство інших форм;

16. запобігання зловживанням економічною могутністю;

17. сприяння виробництву в сільському й лісовому господарствах, забезпечення по­стачання продоволь-ством, ввіз та вивіз продукції сільського й лісового господарства, рибальство у відкритому морі й у прибережних водах, охорона узбережжя;

18. перехід власності на землю, земельне право та сільсько-господарську оренду, жит­лова справа, поселення, хутори;

19. заходи проти небезпечних і заразних захворювань людей і тварин, допуск до лі­карських та інших медичних професій, до виробництва лікарських засобів, торгівля лі­ками, лікарськими засобами, наркотиками й отрутою;

20. охорона торгівлі продоволь-ством, предметами широкого вжитку, предметами першої необхідності, фуражем, насінним і посадковим матеріалом для сільського й лі­сового господарства, захист дерев і рослин від хвороб та шкідників;

21. судноплавство у відкритому морі та у прибережних водах, водні пізнавальні зна­ки, внутрішнє судно-плавство, метеорологічна служба, морські канали і внутрішні водні шляхи загального значення;

398 Частина II. Держава і право країн громадянського суспільства

22. рух по дорогах, автомобільна справа, спорудження й нагляд за справністю доріг далекого сполучення;

23. рейкові шляхи, крім федеральних залізниць і за винятком гірських залізниць.

Стаття 75.

Федерація має право з дотриманням умов, передбачених статтею 72, видавати зага­льні розпорядження з таких питань:

1. правове становище осіб, котрі знаходяться на державній службі земель, громад та інших корпорацій публічного права;

2. загальне правове становище засобів масової інформації та кіно;

3. мисливська справа, охорона природи та мальовничих місць;

4. розподіл землі й упорядкування території і водний режим;

5. прописка та виписка.

Стаття 76.

1. Законопроекти вносяться до Бундестагу Федеральним урядом, членами Бундеста­гу або Бундесратом.

2. Законопроекти Федерального уряду насамперед подаються до Бундесрату. Бундес­ратові належить право висловитися про них протягом трьох тижнів.

3. Законопроекти Бундесрату подаються Бундестагові через Федеральний уряд, що зобов'язаний висловити щодо них свою точку зору.

Стаття 77.

1. Федеральні закони приймаються Бундестагом. Після прийняття вони негайно пе­редаються Бундесрату через Голову Бундестагу.

Примітка: Документи №№ 1, 3-9 використані з: Хрестоматія з історії держави і права зарубіж­них країн. — К.: Ін Юре,1998. — Т. II. — С 31—32, 281—294, 306—308, 442, 444, 445; Документ №2 — з: Крестовская Н. Н. История государства и права зарубежных стран: Практикум. — X.: ООО Одиссей, 2002. — С. 316.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

І.Еабанцев Н. Ф., Прокопьев В. П. Германская империя 1871—1918гг. Историко-правовое исследование. — Красноярск: йзд-во Красноярск, ун-та, 1984.

2. Беляева Г. П., Ливанцев К. Е. Государство и право Англии (1640—1871гг.) и Франции (1789—1871 гг.). — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1967.

3. Бостан С. К. Змішана форма республіканського правління: проблеми теорії і практики // Вісник Академії праці і соціальних відносин федерації профспілок Украї­ни. — 2002. — №2. — С 53—56.

4. Бостан С. К Президентсько-парламентська республіка як різновид змішаної фор­ми республіканського правління // Вісник Запорізького юридичного інституту. — 2001.

— №2. — С 39—50.

5. Бостан С. К Напівпрезидентсько-напівпарламентська республіка як різновид змі­шаної форми республіканського правління // Вісник Запорізького юридичного інститу­ту. — 2001. — №3. — С 16—25.

6. Бостан С. К Напівпарламентсько-напівпрезидентська республіка як різновид змі­шаної форми республіканського правління // Вісник Запорізького юридичного інститу­ту. — 2001. — №4. — С 31—40.

7. Бостан С. К Парламентсько-президентська республіка як різновид змішаної фор­ми республіканського правління // Вісник Запорізького юридичного інституту. — 2002.

— №2. — С 88—97.

8. Громаков Б. С. История буржуазного государства и права в период общего кризиса капитализма; США, Великобритания, Франция, довоенная Германия, Италия, ФРГ и Япония. — М.: Изд-во ВЮЗИ, 1967.

Розділ III. Держава і право країн західної цивілізації 399

9. Громаков Б. С, Лисневский Э. В. История государства и права США (1870—1917). — Ростов: Изд-во Ростовск. ун-та, 1973.

10. Драбкин Я. С. Становление Веймарский республики. — М.: Наука, 1978.

11. Ерофеев Н.А. Империя создавалась так... Английский коллониализм в XVIII веке. — М.: Наука,1964.

12. Ерофеев Н. А. Английский колониализм в середине XIX века: Почерки. — М.: Наука, 1977.

13. Желубовская Э. Крушение Второй империи и возникновение Третьей республики во Франции. — М.: Изд-во АН СССР, 1956

14. Ильинский И. П. Система органов власти и управления ФРГ. — М.: МГИМО, 1977.

15. История буржуазного государства и права (1640—1917). — М.: Высш. школа, 1964.

16. Калинович В. І. Сполучені Штати Америки (1776—1917). — Львів: Вид-во Львівськ. ун-ту, 1965.

17. Конституция США: История и современность. — М.: Юрид. лит., 1988.

18. Круглоголов М. А. Государственный строй современной Франции: Четвертая рес­публика. — М.: Изд-во АН СССР, 1958.

19. Лапова Р. А. Ноябрьская революция 1918 г. в Германии и образование Веймарской республики (1918—1919 гг.). — Саратов: Изд-во Сарат. юрид. ин-та, 1962.

20. Лисневский Э. В. История государства и права Великобритании (1870—1917). — Ростов: Изд-во Ростовск. ун-та, 1975.

21. Лисневский Э. В., Беркович Е. Ф. История двухпартийной системы США. — Рос­тов: Изд-во Ростовск. ун-та, 1985.

22. Мишин А. А. Государственный строй США. — М.: ВЮЗИ, 1953.

23. Молчанов Н.Н. Четвертая республика. — М.: Изд-во соц.-эконом, лит., 1963.

24. Никонов В. А. От Эйзенхауэра к Никсону: Из истории республиканской партии США. — М.: Изд-во МГУ, 1984.

25. Парфенов И. Д. Коллониальная экспансия Великобритании в последней трети XIX века. — М.: Наука, 1991.

26. Прокопъев В. П. История германской государственности ХІХ-ХХ вв. — Калинин­град: Изд-во Калинингр. ун-та, 1985.

27. Руге В. Как Гитлер пришел к власти: германский фашизм и монополии. — М.: Мысль, 1985.

28. Савельев В. А. Английский кабинет в XVIII — начале XIX вв. // Труды ВЮЗИ. — Т. 43., 1977.

29. Степанова О. Л. Импичмент // Вопросы истории. — 1974. — № 11.

30. Урьяс Ю. П. Политический механизм ФРГ. — М.: Наука, 1978.

400 Частина И. Держава і право країн громадянського суспільства

ФУНКЦІЇ ТА МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ В ЕПОХУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА