3.2. Інститут конституційного статусу особи

До загального інституту конституційного статусу особи, котрий відображає й закріплює правове становище індивіда в суспільстві, належать два головних конституційно-правових інститути: а) громадянство; б) основні права та сво­боди особи.

Громадянство

Громадянство було відоме як державно-правове явище ще в античній дер­жаві. Але сучасне поняття громадянства історично пов'язане з французькою революцією кінця XVIII століття. Політико-правова концепція «вільного гро­мадянина» послужила обґрунтуванню ліквідації феодального ладу, розвитку нових політичних та економічних відносин. Ця концепція поступово замінила категорію підданства, яка за часів феодалізму позначала васальні відносини залежності окремого індивіда від держави, персоніфікованої в особі монарха.

У наші дні категорія підданства іноді застосовується в державно-політичній практиці країн з монархічними формами правління, а в розвинутих країнах за своїм юридичним значенням вона практично не відрізняється від громадянства і, по суті, лише фіксує відповідну форму правління.

Існують різні способи набуття громадянства, але головним є філіація, або набуття громадянства за народженням. її зміст визначається двома принци­пами — «права крові» і «права ґрунту». Історично першим був принцип «пра­ва крові», прийнятий ще за римських часів. У феодальну епоху народження на території, підвладній конкретному суверену, призводило до встановлення пра­вового зв'язку підданства. Звідси, у свою чергу, й виник принцип «права ґрун­ту», що домінував у Європі до кінця XVIII століття. «Право крові» знову набу­ло значення після його закріплення у французькому Цивільному кодексі 1804 р. (Кодексі Наполеона). З часом у законодавстві про громадянство переважної більшості країн встановлюється змішаний принцип, за яким домінуючим є «право крові», що узгоджується з елементами «права ґрунту». Так, за «правом ґрунту» визначається громадянство дітей, батьки яких невідомі. «Право ґрун­ту» зберігає провідне або рівне з «правом крові» значення в латиноамерикан­ських країнах, а також у країнах, право котрих історично походить від англій­ської правової системи.

Розділ III. Держава і право країн західної цивілізації 455

З громадянством безпосередньо пов'язана правова регламентація одного з відправних людських прав — права на власне ім'я. Традиція підпорядкування імені загальним правовим приписам склалася ще в давньому Римі. Перші об­щинні реєстри у країнах Європи, що фіксували споконвічно імена та сімейну приналежність, з'явилися у XV столітті. Юристи XVI—XVII ст. визнавали сво­боду змінювати ім'я і прізвище на вибір людини, але з кінця XVIII ст. встано­вилася однозначна вимога застосовувати протягом свого життя тільки ім'я та прізвище, отримані при народженні (перший спеціальний закон з цього приво­ду був виданий у Франції в 1790 p.). Ім'я і прізвище, зафіксовані в акті циві­льного стану, стали вважатися єдиною підставою для цивільних майнових і немайнових прав. У 1803 р. у Франції було визнано, що ім'я складає власність його власника й охороняється поряд з іншими майновими правами. Криміна­льне законодавство стало встановлювати покарання за довільну зміну імені та прізвища. Зміна могла провадитися тільки з дозволу уряду.

У другій половині XIX ст. з'явилися перші ідентифікаційні документи, во­лодіння якими встановлювало особистість громадянина. їх уведення могло бути пов'язане з незвичайними обставинами. Так, у Франції вони з'явилися, оскіль­ки в ході паризького заколоту 1871 р. згоріли записи актів цивільного стану. Тому на майбутнє перейшли до індивідуальних книжечок, подібних до запис­ної. Наприкінці XIX ст. у побут міцно увійшли внутрішні паспорти, котрі міс­тили основні відомості про ім'я, прізвище, прикмети громадянина (з посилан­ням на двох свідків). Паспорти для проїзду в інші країни були відомі з XVIII ст., але видавалися індивідуально відомствами іноземних справ і кошту­вали дуже дорого. Остаточно система індивідуальних паспортів з єдиними ви­знаними законом і владою ім'ям та прізвищем стала загальноприйнятою на початку XX століття.

Основні права та свободи особи

У розвитку прав і свобод виділяють три хвилі, або три покоління.

Перша хвиля бере свій початок ще з періоду народження конституціоналіз­му. Становлення конституційного правового ладу в XVII—XIX ст.ст. було не­роздільне з закріпленням у праві гарантій громадянських свобод. Багато рево­люцій і політичних переворотів, у ході яких формувався новий державний уклад, починалися з декларацій про права та свободи громадян. У більшості конституцій цього періоду закріплюється ідея про громадянську рівність, з якою новий соціальний лад скасував колишні станові порядки. У перших кон­ституційних актах фіксувалися, як правило, дві групи прав і свобод, обумов­лені дуалізмом громадянського й політичного суспільства: це громадянські права і свободи, що прийнято зазвичай іменувати особистими, насамперед не­доторканість особи з її процесуальними гарантіями, і права та свободи полі­тичні — свобода слова, друку тощо.

Першою особисті права людини закріпила Англія. Одним з документів пе­редреволюційної епохи, де знайшла відображення недоторканість особи, є «Петиція про право» (1628 р.). У ній було закріплено, що жодного з англійсь­ких підданих не можуть схопити, ув'язнити, позбавити землі чи вигнати без судового вироку. Подальшим етапним закріпленням цих прав був «Habeas Corpus act» або «Акт для кращого забезпечення свободи підданих і для попере­дження заточень за морем» (1679 p.), згідно з яким заарештований або його родичі одержували право вимагати від суду видання наказу про «Habeas Corpus

456 Частина II. Держава і право країн громадянського суспільства

act», тобто начальник в'язниці повинен був доставити потерпілого до суду, по­відомивши про причини арешту.

Класичне втілення права на недоторканість житла теж знайшло закріп­лення у праві Англії. «Найбідніша людина може оголосити про непокору владі корони, знаходячись у стінах свого помешкання, — говорилося в парламентсь­ких звітах 1763 р. — ... король Англії в неї увірватися не може. Уся його сила закінчується біля порогу старого житла». Представник влади міг примусово увійти до чийогось будинку, тільки спираючись на свідчення двох сторонніх людей про явні докази щодо порушення карного обвинувачення.

«Біль про права» (1689 р.) звертає нашу увагу на принцип свободи совісті. Слідом за Англією у XVIII ст. в ряді західних держав були прийняті перші за­кони, котрі гарантували віротерпимість у межах християнського сповідання (Данія, 1771 p., Австрія, Пруссія і Швеція — 1781 p., Франція — 1787 p.). За­кінченого визнання принцип свободи віросповідання одержав у конституційних актах кінця XVIII — першої половини XIX ст., але потім, у силу різних при­чин, у багатьох конституціях було закріплено привілейоване чи єдино офіційне становище якого-небудь одного віросповідання: в Італії — католицизму, Данії — лютеранства, Греції — східного православ'я.

Найбільш послідовно принцип релігійної свободи громадянина виявилося мож­ливим здійснити в межах відділення церкви від держави, хоча такий нейтралітет держави й викликав критику з боку церкви (насамперед католицької). У Європі одним із найрішучих у цьому плані став французький закон 1905 p., що поклав початок нового етапу релігійної свободи, котрий припав на XX століття.

Чималого значення у справі закріплення особистих прав і свобод набули по­ложення «Декларації незалежності США» (1776 р.), в якій стверджується, що «жодна людина і ніяка влада чи група людей не мають права на якісь переваги чи привілеї. Все населення в політичному відношенні повинно мати однакові права». У плані закріплення прав і свобод особливе значення має не сама Кон­ституція США 1787 p., а саме перші десять поправок до неї, котрі були прийн­яті й відповідним чином ратифіковані в 1789-1791 pp. та увійшли в історію як «Біль про права». Перша з цих поправок закріплює права на свободу совісті, слова і преси, на вільні збори; інші містять положення щодо недоторканості особи, житла, власності та відповідні процесуальні гарантії їх захисту.

Але головним досягненням епохи боротьби за практичне втілення прав і свобод людини справедливо вважається французька Декларація прав людини і громадянина (1789 р.). У ній сформульовані основні принципи ставлення держави до людини: людина являє собою самостійну цінність, вона наділена природно обумовленими правами, що не можуть бути обмежені; держава ж покликана служити знаряддям захисту невід'ємних прав людини. Саме під час французької революції права людини набули універсальної цінності й значущості. Ця Декларація, що увібрала попередній досвід у галузі прав і свобод людини (зокрема, англосаксонських традицій), надалі справила величезний вплив на процес боротьби проти «старого режиму» в усьому світі, за повсюдне визнання й захист прав людини і громадянина. Вона стала новою сторінкою в розвитку правової рівності, в історії прав людини і громадянина.

Весь подальший розвиток конституційної теорії і практики в галузі прав людини і громадянина, правової державності, панування права так чи інакше відчувало і продовжує відчувати на собі сприятливий вплив цього історичного документа. Декларація 1789 р. набула всесвітнього значення, авторитетно позначивши магістральний напрямок у визнанні й захисті прав та свобод

Розділ III. Держава і право країн західної цивілізації 457

людини і громадянина. І, мабуть, не випадково, що в тому ж Парижі в 1948 р світовим співтовариством була прийнята «Загальна декларація прав людини», котра узагальнила накопичений державами досвід у цій сфері і надала нового імпульсу післявоєнному конституційно-правовому розвиткові.

У переліку політичних прав головне місце посідає свобода слова. У консти­туційному праві воно затверджувалося як відмова від примусового регламенту­вання преси, що стало однією з важливих вимог у загальній політичній боро­тьбі проти абсолютизму і старого режиму. Першою країною, де фактично встановилася свобода друкувати без цензури, стала Англія: у 1695 р. «Акт про обов'язкове ліцензування» не був більше відновлений, і практика попередніх дозволів відпала. Однак це не означало повної відсутності обмежень на друко­ване слово: законом 1819 р. спеціально було уведено посилене переслідування бунтівницьких пасквілів, що призводили до хвилювань, заборонялося викорис­товувати друк для шантажу приватних осіб.

У XVIII ст. з'явилися перші закони про друк загального значення: шведсь­кий закон 1766 р. і датський указ про межі свободи преси 1799 року. Власне в них уперше пролунала й загальна ідея свободи друку. Однак розумілося це тільки як звільнення від попередньої цензури та від ліцензування видавницт­ва. Разом із тим розглянутими законами вперше були визначені правові межі існування друку: обов'язок авторів і видавців, редакторів, порядок спростуван­ня публікацій у суді приватними особами тощо.

Наприкінці XVIII—першій половині XIX ст. у зв'язку з загальним поворо­том до конституціоналізму майже повсюдно в Європі, Америці як одне з най­важливіших політичних прав громадян законодавство закріпило свободу друку від цензури: СІЛА — 1791, 1801 pp.; Норвегія — 1814 p., Італія і Голландія — 1848 p., Австрія — 1867 p., Німеччина в цілому — 1874 p., Швеція — 1877 p., Іспанія — 1887 р. тощо.

На початку XIX ст. визначилося особливе становище періодичної преси (га­зет, журналів) у межах загальної свободи друку. Як правило, закони, навіть звільняючи друк від цензури та ліцензування, зберігали дозвільну практику (уряду, міністерств внутрішніх справ тощо) щодо преси. А до кінця XIX ст. свобода друку від цензури стала загальновизнаним конституційним правилом, закріпленим спеціальними законами. Разом із тим була виділена особлива гру­па злочинів, скоєних за допомогою друку: оприлюднення якої-небудь думки, заклику, образи, визнаних за своїм змістом злочинним.

З кінця XVIII ст. уперше — також в Англії — певним чином визнається свобода мітингів і петицій. Але збори обмежувалися кількістю учасників і по­винні були проходити на відкритому повітрі. У цілому свобода зборів виявила­ся тісно пов'язаною з іншим принципом — свободою асоціацій, широке ви­знання котрої в конституційному праві припало вже на XX століття.

Друга хвиля (покоління) прав і свобод (перша чверть—середина XX ст.) характеризуються широким включенням у конституції соціально-економічних прав і свобод, що гарантують інтереси насамперед тих, хто працює за наймом, право на працю і пов'язані з ним гарантії, включаючи соціальне забезпечення трудящих, а також прав і свобод соціально-культурного характеру (права на освіту, на доступ до досягнень науки й культури тощо).

Третя хвиля зумовлена загостренням у другій половині XX ст. глобальних проблем, серед яких однією з найактуальніших стала екологічна, що обумовила потребу захистити право людини на здорове навколишнє середовище; зі вступом найбільш розвинутих країн в епоху інформатизації — права на інформацію тощо.

458 Частина II. Держава і право країн громадянського суспільства

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Виконайте такі завдання:

Продовжте роботу над складанням словника основних понять та термінів з історії держави і права зарубіжних країн. Розкрийте зміст таких понять та термінів:

Поняття	Терміни
Доктринальні джерела Конституційне право Конституції кодифіковані Конституції некодифіковані Конституціоналізм Конституційна юстиція Парламент Парламентаризм	Октроювання Омбудсман «Сенат» Філіація

Продовжіть роботу над складанням хронологічної таблиці за

пропонованою раніше формою.

Перевірте себе

Продовжіть думку:

1. Порівняно з епохою станово-кастового суспільства, конституційне право, яке , одразу стало

2. Друга половина XVII ст. — кінець XVIII ст. — це час, коли

3. Об'єднання окремих норм та інститутів у систему конституційного права значною мірою залежало від ступеня практичної реалізації таких головних принципів побудови держави нової епохи, як

4. Парламентаризм як став об'єктивною необхідністю, коли

5. Поява конституціоналізму — — теж пов'язана з Анг­лією, але затвердження його як одного з основних принципів конституційного права пов'язано з досвідом

6. До числа визначних документів, що сприяли формуванню конституційно-правових основ і є віхою у процесі затвердження конституціоналізму та становленні конституційного права, слід віднести

7. Винятково важливе значення для затвердження конституційного права як само­стійної галузі права мало

8. На формування й розвиток інститутів конституційного права впливало дуже бага­то факторів:

9. XIX—початок XX століть характеризується ліквідацією , за­твердженням і набуттям

10. Характерною рисою другого етапу конституційного права є Це, зок­рема, знайшло своє відображення в тому, що

11. Поряд із політизацією вже в XIX столітті проявляється інша тенденція — , яка найбільш яскравого вираження набула в

12. Стосовно назви нової галузі права представники німецької юридичної школи зу­пинилися на , а британці, американці та французи — на —

13. Посилення соціально-класових конфліктів у XX столітті призвело до того, що конституції стали в тій чи іншій формі регулювати

14. Конституційно-правова наука зазвичай поділяє конституції на тобто

такі, що , і , що складаються з

Розділ III. Держава і право країн західної цивілізації 459

15. Кодифіковані конституції (в їх сучасному розумінні) існують

За цей період мало місце , що породило характер

яких визначався

16. Конституції першої «хвилі», які приймалися основну увагу

приділяли

17. Конституції, прийняті після 1918 p., сильно відрізнялися від перших конститу­цій і характеризувалися

18. . Прийняття конституцій «третього покоління» відбувалося за двома напрям­ками :

19. Європейські конституції 50-х—80-х років нерідко визначають як у них ві­дображено вони визнають

20. Некодифіковані конституції характерні для конституційної практики таких країн:

21. Повсюдним упровадженням парламентів як характеризуєть­ся епоха суспільства, де з практичним утіленням

закладаються основи

22. Палати бікамеральних парламентів, як і самі представницькі органи, мають різ­ ні назви. Найпоширенішими назвами нижньої палати є ; для верхніх палат

майже універсальною назвою є

23. Характерною рисою еволюції виборчого права як інституту конституційного пра­ва була

24. У XIX столітті також формуються основні виборчі системи, котрі являють собою

25. Характерною рисою мажоритарної виборчої системи було те, що ,

а пропорційної —

26. Якщо в середньовіччі та в більш ранні часи главою держави найчастіше висту­ пав монарх, то в нову епоху, з виникненням та розвитком демократичних тенденцій у

суспільстві, з'являється Уперше він був запроваджений у , а

згодом у деяких країнах.

27. Важливим елементом конституційно-правового статусу монарха є порядок пре-столонаслідування. Серед систем успадкування престолу — , які ха­рактеризуються

28. Тенденція міністеріалізації системи влади спостерігається Але

більш загального характеру вона набула коли Уряди діс­ тають так зване право , яке стає неодмінною частиною законодавчого

процесу.

29. У процесі історичного розвитку сформувалися три основні системи конституцій­ної юстиції : їх характерними рисами стали

30. Серед різних способів набуття громадянства головним є , або

її зміст визначається двома принципами :

31. У розвитку прав і свобод виділяють три хвилі, або три покоління:

Схарактеризуйте

1. Процес формування засад конституційного права в зарубіжних країнах.

2. Основні тенденції розвитку конституційного права в XIX столітті.

3. Основні тенденції розвитку конституційного права у XX столітті.

4. Процес еволюції джерел конституційного права на прикладі кодифікованих кон­ституцій зарубіжних країн.

5. Некодифіковані конституції.

6. Парламент як інститут конституційного права.

7. Основні виборчі системи. Розкрийте їх історичні основи.

8. Конституційно-правовий інститут глави держави.

9. Конституційно-правовий інститут уряду. 10. Конституційну юстицію.

460 Частина II. Держава і право країн громадянського суспільства

11. Інститут громадянства.

12. Основні права та свободи особи в їх історичному розвитку.

Використовуючи матеріал модуля та додаткову літературу підготуй­те коротку довідку про історичні обставини появи таких конститу­ційних актів: Habeas corpus act 1679 p. і Білль про права 1689 р. в Англії; Конституція США і перші десять поправок до неї (Білль про права 1791 р.) та Конституція Франції 1958 року.

Гї«~'~з;ї5^«Щ"! Використовуючи текст: Щ Завдання в у ^е "

документа № 1—2:

а) визначте основні права і свободи, які були закріплені англійським парламентом у 70—80 pp. XIX століття;

б) з'ясуйте історичні причини, що обумовили саме закріплення цих прав і свобод. документа № 4:

а) визначте основні права і свободи, що були закріплені в перших десяти поправках Конституції СІЛА (Білль про права 1791 р.), та класифікуйте їх;

б) виділіть ті права та свободи, котрі стосуються процесуальних гарантій громадян США.

документа № 3, визначте конституційно-правовий статус глави держави у Сполуче­них штатах Америки;

документа № 5, визначте конституційно-правовий статус:

а) Уряду V республіки у Франції;

б) Парламенту V республіки у Франції.

Готуйтеся до вивчення матеріалу 17-го модуля

Повторіть матеріал зі шкільного курсу «Правознавства» та з курсу «Теорії держави і права», в тій його частині, де дається характерис­тика цивільного права як галузі права.

ДЖЕРЕЛА

Документ № 1

HABEAS CORPUS ACT — АКТ ПРО КРАЩЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СВОБОДИ ПІДДАНОГО І ПРО ПОПЕРЕДЖЕННЯ УВ'ЯЗНЕНЬ ЗА МОРЯМИ (26 травня 1679 р.)

(ВИТЯГИ)

II. ...для швидкого звільнення всіх осіб, ув'язнених за які-небудь кримінальні... вчинки..., затверджується таке:

Якщо яка-небудь особа або особи принесуть наказ Habeas corpus, звернений до яко-го-небудь шерифа ..., тюремника, наглядача, то ця посадова особа ... протягом 3 днів по пред'явленні зазначеного наказу... повинна (крім випадків, коли згаданий вище арешт зроблено за державну зраду або тяжкий кримінальний злочин...) виконати такий наказ і доставити... заарештованого або затриманого до лорда-канцлера... або до суддів., або до баронів того суду, котрий буде видавати зазначений наказ..., і одночасно засвідчити справжні причини затримання або ув'язнення.

III. ...І названі лорд-канцлер..., судді або барони... цим... зобов'язуються присудити й дарувати... наказ Habeas corpus..., який повинен бути виконаний негайно... Протягом двох днів після того, як... зацікавлена особа була доставлена до них, лорд-канцлер...

Розділ III. Держава і право країн західної цивілізації 461

або суддя або барон... повинні звільнити зазначеного ув'язненого з-під варти, взявши з нього зобов'язання з однією або більше поруками... з'явитися до суду... в наступну се­сію... в тому графстві, місті або містечку, де було зроблено арешт або де було скоєно злочин, або з'явитися до такого іншого суду, якому підсудний зазначений злочин... Ви­ключаються ті випадки..., в яких за законом ув'язнений не може бути взятий на поруки.

IV...якщо яка-небудь особа свідомо знехтує протягом цілих двох судових періодів... після свого ув'язнення можливість клопотати про Habeas corpus для свого звільнення, то такій... особі не повинен видаватися ніякий наказ Habeas corpus у вакаційний час...

У...якщо які-небудь чиновники знехтують зазначений вище наказ..., то в такому ви­падку кожен начальник тюрми і наглядач і будь-яка інша особа, під охороною котрої перебуває ув'язнений, підлягає після першої... провини штрафові на користь ув'язненої або потерпілої особи в сумі 100 фунтів, а після другої провини — штрафові в сумі 200 фунтів, а також буде визнана... нездатною обіймати свою посаду...

VI...ніяка особа або особи, звільнені... за яким-небудь Habeas corpus, не можуть бути надалі ув'язнені або заарештовані за той самий злочин, інакше як за законним ходом судової справи або з наказу... суду...

VII...якщо яка-небудь особа або особи будуть затримані за державну зраду або тяж­кий кримінальний злочин.,., і на їх прохання або петицію про призначення справи до розгляду, подані у прилюдному суді протягом першого тижня судового періоду..., не будуть віддані до суду в найближчий судовий період..., то буде законним для суддів... звільнити ув'язненого на поруки, якщо тільки суддям не буде зрозуміло ..., що свідки короля не можуть бути доставлені в той же судовий період... І коли яка-небудь особа заарештована, як сказано вище, не буде віддана до суду й судитися протягом другого, після її затримання, судового періоду..., то вона повинна бути звільнена від ув'язнення.

VIII...ніщо в цьому акті не повинно поширюватися на звільнення з тюрми якої-небудь особи, ув'язненої за борговим або іншим позовом, або за процесуальною дією по цивільній справі, і після того, як вона буде звільнена з ув'язнення по своєму криміна­льному переслідуванню, вона має утримуватися під вартою по цивільній справі згідно з законом.

XII...Жоден підданий цього королівства... не може бути засланий для ув'язнення в Шотландію, Ірландію, Джерсей, Гернсей, Танжер або області, гарнізони, острови чи фо­ртеці за морями... Якщо який-небудь з названих підданих у теперішній час ув'язнений або надалі буде так ув'язнений, то кожна така особа або особи в такий спосіб ув'язнені, можуть подавати позов або позови...

XIV...якщо яка-небудь особа або особи, законно викриті в якому-небудь тяжкому кримінальному злочині, будуть у прилюдному суді просити про заслання їх за моря, і суд вважатиме за потрібне залишити її або їх у в'язниці для цієї мети, то така особа або особи можуть бути заслані в які-небудь країни за морями...

XVI...якщо яка-небудь особа або особи, що проживають у цьому королівстві, скоять який-небудь кримінальний злочин у Шотландії, Ірландії, або на якому-небудь з островів або в зарубіжних колоніях..., де вони повинні судитися за такий злочин, то такі особи можуть бути послані в це місце, щоб там постати перед судом...

XVII...ніяка особа або особи не повинні переслідуватися, бути звинувачені, хвилюватися за провини проти цього акту, якщо винний не буде переслідуватися і позов не буде вчине­ний протягом найбільше двох років після провини у випадку, якщо потерпіла особа не пе­ребуватиме тоді у в'язниці; а якщо вона буде у в'язниці, то протягом двох років після смер­ті ув'язненої особи або її звільнення з в'язниці, з огляду на те, що раніше трапиться...

XVIII...щоб ніяка особа не могла уникнути розгляду своєї справи..., домігшись свого переміщення до сесії, так що її не можна було б встигнути повернути назад для суду в цій сесії, узаконюється, що після того, як оголошені терміни сесій..., ніхто не може бу­ти переміщений з громадської в'язниці за яким-небудь наказом Habeas corpus ...

XXI...якщо яка-небудь особа є підданою арештові... за обвинува-ченням у співучас­ті... в тяжкому кримінальному злочині... або за підозрою у скоєнні тяжкого криміналь­ного злочину..., то такі особи не повинні переміщатися або віддаватися на поруки си­лою цього акта...

462 Частина II. Держава і право країн громадянського суспільства

_І

Документ № 2

БІЛЛЬ ПРО ПРАВА (13 лютого 1689 р.) (АНГЛІЯ) (витяги)

...духовні і світські лорди та общини, ... що зібралися нині як повне і вільне пред­ставництво цього народу, ...заявляють, для відновлення і засвідчення своїх стародавніх прав і вольностей, таке:

[...] 5. Що звернення з клопотанням до короля є правом підданих, і будь-яке затри­мання й переслідування за такі клопотання є незаконними.

7. Що піддані протестантського віросповідання можуть носити зброю, відповідну їх становищу, і так, як дозволено законом.

10. Що не допускається вимагання надмірних застав, ні накладання надмірних штрафів або жорстких і незвичайних покарань.

11. Що присяжні мають вноситись у списки й закликатися до черги належним по­рядком, і присяжні, котрі вирішують долю людини у справах про зраду, повинні бути вільними землевласниками.

12. Що будь-які пожалування та обіцянки з сум, яких чекають від штрафів і конфі­скацій, до засудження є незаконними та недійсними.

Документ № З

КОНСТИТУЦІЯ США (1787 p.) (витяги)

СТАТТЯ II. Розділ 1. Виконавча влада надається Президентові Сполучених Штатів Америки. Він перебуває на своїй посаді протягом чотирирічного терміну...,

Не може бути обраний на посаду Президента той, хто не є громадянином Сполуче­них Штатів за народженням чи не мав громадянства Сполучених Штатів під час прийн­яття цієї Конституції; так само не може бути обраний на цю посаду той, хто не досяг тридцятий'ятилітнього віку й не проживав протягом останніх чотирнадцяти років у Сполучених Штатах.

У разі усунення Президента з посади чи його смерті, відставки або неспроможності здійснювати пов'язані з посадою права та обов'язки ці останні переходять до Віце-президента; на випадок усунення, смерті чи неспроможності Президента й Віце-президента Конгрес може визначити законом, яка посадова особа повинна діяти як Пре­зидент, і така особа діятиме надалі відповідно, аж поки будуть усунені причини, що пе­решкоджають Президентові здійснювати свої обов'язки, чи буде обрано нового Президента.

Президент у визначені строки дістає за свою службу винагороду, що не може збіль­шуватися чи зменшуватися протягом періоду, на який його обрано, і протягом цього періоду він не може діставати ніякої іншої грошової винагороди від Сполучених Штатів чи від котрогось із штатів. ...

Розділ 2. Президент є головно-командувачем армії та військово-морського флоту Сполучених Штатів і міліції окремих штатів, коли вона призивається на дійсну службу Сполучених Штатів; він може вимагати від керівника кожного виконавчого департаме­нту письмової думки з будь-якого питання, що стосується його компетенції; він має право відстрочувати виконання вироків, а також надавати помилування за злочини, скоєні проти Сполучених Штатів, за винятком засудження шляхом імпічменту.

Він має право, за порадою і згодою Сенату, укладати міжнародні угоди за умови, що їх схвалять дві третини присутніх сенаторів; за порадою і згодою Сенату призначати по­слів та інших повноважних представників і консулів, суддів Верховного суду, а також усіх інших урядовців Сполучених Штатів, про призначення яких у цій Конституції не­має інших настанов і посади яких засновані законом; але Конгрес може законом надати право призначати нижчих урядовців, яких вважатиме за потрібне, самому лише Прези­дентові, судам або головам департаментів.

Розділ III. Держава і право країн західної цивілізації 463

Президент мае право заповнювати всі вакансії, що відкриються в період між се­сіями Сенату, надаючи посадові повноваження на термін до закінчення найближчої сесії Сенату.

Розділ 3. Президент періодично подає Конгресові інформацію про стан Союзу й про­понує на його розсуд такі заходи, які вважатиме за необхідні й корисні; в надзвичайних випадках він може скликати обидві палати або одну з них, а в разі незгоди між палата­ми щодо часу відкладення сесій може сам переносити їх на такий час, який вважатиме за потрібний; він приймає послів та інших повноважних представників, забезпечує точ­не виконання законів і визначає повноваження всіх посадових осіб Сполучених Штатів.

Розділ 4. Президент, Віце-президент і всі цивільні урядовці Сполучених Штатів усу­ваються з посади, якщо при обговоренні шляхом імпічменту вони будуть визнані вин­ними в державній зраді, хабарництві чи в інших тяжких злочинах та проступках.

Документ Л5 4 БІЛЛЬ ПРО ПРАВА США (1791 p.)

ПОПРАВКА І

Конгрес не повинен ухвалювати законів, що запроваджували б будь-яку релігію чи забороняли вільне відправлення релігійних обрядів, обмежували свободу слова чи преси або право народу мирно збиратися й звертатися до Уряду з петиціями про відшкодуван­ня збитків.

ПОПРАВКА II

Оскільки для безпеки вільної держави необхідна добре організована міліція, право народу зберігати й носити зброю не підлягає обмеженню.

ПОПРАВКА III

У мирний час жоден солдат не повинен бути прикомандировании на постій до будь-якого будинку без згоди його власника; а під час війни це дозволяється лише в передба­чених законом випадках.

ПОПРАВКА W

Право народу на охорону особи, житла, паперів та власності від необґрунтованих обшуків чи затримань не повинно порушуватися, і ордери на обшук чи затримання не можуть видаватися без достатніх підстав, підтверджених присягою чи урочистою обіця­нкою. Такі ордери повинні містити докладний опис місця обшуку, а також осіб чи май­на, що улягають арештові.

ПОПРАВКА V

Ніхто не повинен притягатися до відповідальності за тяжкий чи інший ганебний злочин інакше, як за постановою чи звинуваченням, ухваленим розширеною колегією присяжних, за винятком випадків порушення справ, які стосуються суходільних і морських сил або мі­ліції, в період, коли вона у зв'язку з війною чи небезпекою, що загрожує суспільству, пере­буває на дійсній службі; ніхто не повинен двічі відповідати життям чи тілесною недотор­канністю за один і той самий злочин; нікого не повинні примушувати свідчити проти самого себе в карній справі; ніхто не повинен бути позбавлений життя, свободи чи власності без належного судового розгляду; ніякої приватної власності не повинні відбирати для дер­жавного використання без справедливого відшкодування.

ПОПРАВКА VI

У всіх випадках карного переслідування звинувачуваний має право на швидкий і прилюдний суд безсторонніх присяжних того штату й округу, де скоєно злочин, причо­му цей округ повинен бути заздалегідь визначений законом; звинувачуваний має право вимагати, щоб його повідомили про характер і мотиви звинувачення й дали очну ставку зі свідками, які свідчать проти нього; звинувачуваний може вимагати примусового ви­клику своїх свідків і користуватися допомогою адвоката для захисту.

464 Частина II. Держава і право країн громадянського суспільства

ПОПРАВКА VII

Для судових справ, заснованих на загальному праві з ціною позову, яка перевищує двадцять доларів, зберігається право на суд присяжних, і жоден факт, що його розгля­дають присяжні, не повинен переглядатися будь-яким судом Сполучених Штатів інак­ше, як на основі положень загального права.

ПОПРАВКА VIII

Не повинні вимагатися надмірно великі застави, стягуватися завеликі штрафи, на­кладатися жорстокі й незвичайні покарання.

ПОПРАВКА IX

Перелік у Конституції певних прав не повинен тлумачитись як заперечення чи при­меншення інших прав, що зберігаються за народом.

ПОПРАВКА X

Повноваження, не надані цією Конституцією Сполученим Штатам і не заборонені нею ж окремим штатам, залишаються відповідно за штатами або за народом.

Документ JV° 5

КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (4 жовтня 1958 р.)

(витяги)

Розділ III. УРЯД

Стаття 20. Уряд визначає і здійснює політику Нації.

У його розпорядженні перебувають адміністративні органи і збройні сили.

Він відповідальний перед Парламентом...

Стаття 21. Прем'єр-міністр керує діяльністю Уряду. Він несе відповідальність за національну оборону. Він забезпечує виконання законів, ...здійснює регламентні повно­важення і призначає на військові та цивільні посади.

Він може передати деякі зі своїх повноважень міністрам.

У разі потреби він головує замість Президента Республіки на засіданнях рад і комітетів...

У виняткових випадках він може головувати замість Президента на засіданні Ради міністрів за визначеним дорученням Президента і з визначеним порядком денним.

Стаття 22. Акти Прем'єр-міністра в разі потреби скріплюються підписом міністрів, на яких покладено їх виконання.

Стаття 23. Функції члена Уряду несумісні з парламентським мандатом, з будь-якою посадою професійного представництва загальнонаціонального характеру, з будь-якою державною службою чи професійною діяльністю.

Органічний закон визначає порядок заміщення осіб, що володіють вищевказаним мандатом чи обіймають вищевказані посади.

Розділ IV. ПАРЛАМЕНТ

Стаття 24. Парламент складається з Національних зборів і Сенату.

Депутати Національних зборів обираються прямим голосуванням.

Сенат обирається шляхом непрямого голосування. Він забезпечує представництво те­риторіальних одиниць Республіки. У Сенаті представлені французи, котрі проживають за межами Франції.

Стаття 25. Органічний закон визначає тривалість повноважень кожної палати, чи­сло її членів, їх винагорода, умови їх обрання, режим необрання й несумісності посад.

Він визначає також умови заміщення вакантних місць депутатів чи сенаторів аж до повного чи часткового відновлення відповідної палати.

Стаття 26. Жоден член Парламенту не може піддаватися переслідуванню, розшу­кам, арешту, ув'язненню чи суду за висловлені думки чи за участь у голосуванні при виконанні ним своїх обов'язків.

Розділ III. Держава і право країн західної цивілізації 465

ЗО²"

Жоден член Парламенту під час сесії не може піддаватися переслідуванню чи ареш­ту за злочини чи правопорушення без дозволу палати, до складу якої він входить, за винятком випадків, коли він затриманий на місці злочину.

Жоден член Парламенту під час парламентських канікул не може бути арештований без дозволу бюро палати, до складу якої він входить, за винятком випадків, коли він затриманий на місці злочину, коли його переслідування дозволено чи коли він остаточ­но засуджений.

Затримання чи переслідування члена Парламенту припиняється, якщо палата, до складу якої він входить, зажадає цього.

Стаття 27. Будь-який імперативний мандат є недійсним.

Право голосування членів Парламенту здійснюється особисто.

Стаття 28. Парламент збирається по праву на дві чергові сесії в рік. Стаття 32. Голова Національних зборів обирається на термін легіслатури. Голова Сенату обирається після кожного часткового відновлення Сенату. Стаття 33. Засідання обох палат є відкритими...

Примітка: Документи №№ 1—5 використані з: Хрестоматія з історії держави і права зарубіж­них країн. — К.: Ін Юре,1998. — Т. II. — С 28—31, 31—32, 60—71, 71—73, 484—498.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Боботов С. В. Конституционная юстиция (сравнительный анализ). — М.: ИЧП ЕАВ, 1994.

2. Бромхед Питер. Эволюция британской конституции. — М.: Юрид. лит., 1978.

3. Государственное право Германии: В 2 т. — М.: ИГП РАН,1994.

4. Иванян ЭА. Белый дом: президенты и политика. — М.: Изд-во полит, лит., 1975.

5. История буржуазного конституционализма. XVII-XVIII. — М.,1983.

6. Каленский В.Г. Билль о правах в конституционной истории США. — М.: Юрид. лит., 1983.

7. Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки. — К.: Веселка, 1993.

8. Кашкин СЮ. Конституция на переломе цивилизаций: формирование глобального конституционного идеала // Государство и право. — 1992. — № 11.

9. Ковалев A.M. Современное состояние Конституции V республики во Франции: Проблема реформы Конституции // Государство и право. — 1997. — №4,

10. Конституция США: История и современность. М.: Юрид. лит., 1988.

11. Кострицина (Крашенинникова) НА. Ограничение гарантий неприкосновенности личности в английском праве: Habeas Corpus Act 1679 года и чрезвычайное законода­тельство. — М.: Госюриздат, 1957.

12. Крутоголов НА. Президент Французской республики. — М.: Наука, 1980.

13. Крутоголов НА. Парламент Французской республики. — М.: Наука, 1988.

14. Крылов Б.С. Парламент буржуазного государства. — М.: Юрид. лит., 1963.

15. Мулукаева О.Р. Из истории формирования биллей о правах в американских шта­тах // Государство и право. — 1983. — № 2.

16. Николайчик В.М. «Билль о правах» и полицейское расследование. — М.: Наука, 1973.

17. Савельев ВА. Капитолий США: прошлое и настоящее. М.: Мысль, 1989.

18. Серебренников В.П. Конституционное право Франции. — Минск: Изд. БГУД976.

19. Хессе К. Основы конституционного права ФРГ. — М.: Юрид. лит., 1981.

466 Частина И. Держава і право країн громадянського суспільства

^{ЛЛодг#,л> iS7}

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО КРАЇН АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКОЇ ТА КОНТИНЕНТАЛЬНОЇ ПРАВОВИХ СІММЕЙ