Завдання 1. Для перевірки вихідного рівня знань з анатомії, рентгенології, патологічної анатомії і фізіології дайте відповідь на наступні запитання:

1. Механічна травма. Характерні місцеві та загальні прояви. Морфологічні зміни.

2. Травматичний шок. Патогенез, фази, зміни у внутрішніх органах.

3. Запалення. Морфологія та патогенез запалення. Чим відрізняється асептичне запалення від септичного?

4. Особливості анатомічної будови верхньої кінцівки.

5. Особливості анатомічної будови нижньої кінцівки.

Завдання 2. На основі вивчення літератури по темі заняття дати письмову відповідь на наступні запитання:

1.Опишіть клінічні ознаки травматичного шоку в залежності від важкості фази.

2. Проводіть диференційну діагностику переломів кісток з забоями та м'якотканинними пошкодженнями.

3. Диференційна діагностика множинних переломів кісток тулуба і пошкоджень внутрішніх органів.

4. Транспортна імобілізація при пошкодженнях кінцівок, хребта.

5. Показання, принципи та методи місцевого знеболення, провідникової анестезії і новокаїнових блокад при множинних переломах.

6. Проведіть диференційну діагностику переломів, вивихів та переломо-вивихів ділянок великих суглобів.

7. Принципи та показання до консервативного лікування множинних переломів та поєднаних пошкоджень.

8. Які показання, принципи та методи до оперативного лікування множинних переломів.

9. Терміни імобілізації при множинних переломах та ушкодженнях верхньої та нижньої кінцівок. Терміни непрацездатності.

10. Які особливості лікування відкритих поліфрактур? Обсяг, термін проведення первинної хірургічної обробки ран.

11. Профілактика і принципи лікування гнійних ускладнень при множинних та поєднаних пошкодженнях.

12. Принципи реабілітації хворих при даних пошкодженнях.

Блок інформації.

Політравма найбільш часто зустрічається після шляхово-транспортних пригод. Типовим для цього виду травм є пошкодження кісток декількох сегментів нижніх кінцівок з одночасним ураженням м'яких тканин у вигляді великого відшарування шкіри, відділення м'язів від кісток, пошкодження нервових та судинних утворень. Доволі часто пошкодження кінцівок супроводжується черепно-мозковою травмою, травмою черева та грудної клітки.

Падіння з висоти переважно зустрічається в побуті і характер пошкоджень залежить від висоти падіння, положення людини, жорстокості поверхні. Типовими є симетричність ураження нижніх кінцівок. Пошкодження супроводжується переломами хребта, таза, черепно-мозковою травмою.

В останні роки значну частку серед чинників поєднаних та множинних ушкоджень є кримінальний травматизм, який характеризується перш за все пошкодженнями грудної та черепної порожнини вогнепальними засобами.

Характерною особливістю виробничих травм є їх локалізація, переважне пошкодження верхніх кінцівок з ураженням декількох сегментів.

Принципи діагностики.

Труднощі ранньої діагностики пошкоджень при політравмі обумовлені різними факторами: тяжким станом постраждалих, взаємним нашаруванням симптомів, маскуванням типових ознак, зміненння больової чутливості та ін. Діагностичні дослідження здійснюють послідовно, систематично, одночасно з наданням етапної допомоги, реанімацією та лікуванням. Не дивлячись на множинність пошкоджень, в клінічній картині політравм необхідно виділити декілька основних травматичних вогнищ, безпосередньо загрожуючих життю постраждалих. Дослідження опорно-рухового апарата здійснюють в декілька етапів. Тільки ретельне неодноразове дослідження кожного сегмента кінцівок і скелета тулуба, перевірка функції кожного суглоба гарантують від помилок.

Програма допомоги постраждалим з політравмою на дошпитальному етапі полягає в наступному:

1. Своєчасне прибуття бригади швидкої допомоги до місця події.

2. Оцінка важкості стану і виявлення загрожуючих життю порушень дихання та кровообігу.

3. Проведення реанімаційної допомоги гіри гострих розладах основних життєвих функцій.

4. Орієнтовна діагностика множинних переломів кісток, виявлення найбільш тяжких пошкоджень.

5. Проведення знеболення та імобілізації пошкоджених сегментів.

6. Швидка госпіталізація.

У перебігу політравми (травматичної хвороби) розрізняють декілька періодів. До тепер існує багато класифікацій, однак найбільш розповсюдженою на Україні є класифікація І. І. Дерябіна (1987), яка відокремлює три періоди хвороби:

1. Гострий період (має три стадії):

а) стадія шоку (тривалість декілька годин —доба);

б) стадія нестабільної адаптації (тривалістю до 7 діб). У цій стадії у разі декомпенсації однієї із систем організму може наступити поліорганна недостатність;

в)стадія стійкої адаптації або стабілізації (до 3—4 тижнів).

2. Період реконвалесценції (тривалістю до 10 і більше тижнів в залежності від первинного стану організму, тяжкості та обсягу пошкодження).

3. Період реабілітації. У цей період повинні бути поновлені усі функції організму і не в останню чергу — функція опори та руху.

Іноді виділять також легку, середню і важку форми травматичної хвороби.

Основні принципи лікумання постраждалих з множинними та поєднаними переломами кісток:

І. Збереження життя постраждалого.

2. Усуннення анатомічних порушень скелета, які перешкоджають нормальнії діяльності життєво важливих органів (череп, грудна клітка, хребет, таз).

3. Відновлення анатомічної будови та функції пошкоджених кінцівок.

При лікуванні множинних переломів застосовуються консервативний та оперативний методи.

Консервативне лікування полягає у закритій репозиції відламків та наступній імобілізації гіпсовою пов'язкою.

Скелетне витяжіння при лікуванні множинних та відкритих переломів кісток стегна, гомілки, таза, на сьогоднішній день має обмежене використання.

Оперативне лікування застосовується у 34—40% випадків. Для внутрішнього (занурюючого) остеосинтезу використовують інтрамедулярні стержні, гвинти, пластини та ін.

Впровадження в практику методів позавогнищевого компресійно-дистракційного остеосинтезу дало нові можливості в лікуванні множинних пошкоджень, дозволило здійснювати репозицію та фіксацію відламків без безпосереднього втручання в ділянці перелому. Перевагою цього методу є малатравматичність, можливість уникнення гіпсової імобілізації, можливість нагляду за шкірою та м'якими тканинами, збереження рухомості в суглобах пошкоджених кінцівок.

Особливою проблемою є лікування відкритих множинних переломів. Величезні руйнування скелета і м'яких тканин при множинних пошкодженнях значно знижують життеспроможність всього ураженого сегмента, а іноді і всієї кінцівки.

Основним засобом профілактики гнійних ускладнень при відкритих пошкодженнях є первинна хірургічна обробка ран, широке дренування, довгочасне промивання анситептичними розчинами, антибактеріальна терапія. Імобілізація уламків здійснюється гіпсовими пов'язками, апаратами зовнішньої фіксації.

Результати лікування поєднаних пошкоджень залишаються не досить втішними. Летальність складає 20—27%. Причини смертельного виходу є гостра втрата крові, тяжкі пошкодження головного мозку, гостра дихальна недостатність. Реальні шляхи зниження летальності — рання діагностика, більш досконалі методи корекції важких порушень, активна тактика лікування пошкоджень апарата руху та опори.