27. Причини та характер першої світової імперіалістичної війни. Відношення політичних партій до війни: рсдрп, Кадети, усдрп, Союз руського народу.

Війна велася між Троїстим ( Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) та Антантою ( Росія, Англія, Франція). У ході війни до Троїстого (згодом Четверного) союзу приєдналися Туреччина й Болгарія, до Антанти – Румунія і США. У грудні 1915р. Італія , що прагнула до панування в районі Адріатики , вийшла зі складу Троїстого союзу й перейшла на бік Антанти. Причини війни: прагнення монополістичних об’єднань збільшити прибутки за рахунок військових замовлень, захоплення нових ринків збуту; бажання всіх держав захопити нові землі, переділ колоній і усунення конкурентів. Німеччина і США , зробивши економічний ривок на початку ХХ ст.., були позбавленні колоній; уряди воюючих держав прагнули відвернути увагу своїх народів від внутрішніх проблем, роз’єднати соціалістичні робітничі партії ІІ Інтернаціоналу, а також трудящих усіх країн. Характер війни був загарбницький і несправедливий з усіх боків (за винятком Сербії). Приводом до війни стало вбивство австро-угорського ерцгерцога Франца Фердинанда та його дружини сербським націоналістом Гаврилом Принципом.

2 серпня 1914 р. представники радикальної, соціал-демократичної і націонал-демократичної партій заснували у Львові міжпартійний блок — Головну українську раду (ГУР), очолену Костем Левицьким. ГУР закликала український народ до боротьби проти царської імперії за визволення України. Був створений «Легіон Українських січових стрільців». Австро-Угорщина використовувала січових стрільців проти російської армії на найтяжчих ділянках фронту , внаслідок чого вони зазнавали величезних втрат і кілька разів були розгромлені.

За ініціативою емігрантів з Наддніпрянщини Дмитра Донцова, Дмитра Дорошенка, О. Скоропис-Йохтуховського, М. Меленевського була утворена політична організація «Союз визволення України» (СВУ). Проіснувала з серпня 1914 до червня 1918. Основне завдання – створення Української конституційної монархії під егідою Німеччини та Австро-Угорщини.

Що ж стосується Наддніпрянської України, то в її національному русі стався розкол. Насамперед це стосувалось УСДРП, частина представників якої на чолі з Симоном Петлюрою підтримали у війні царську Росію. Інші соціал-демократи на чолі з В. Винниченком засуджували війну, виступали за автономію України, а деякі навіть підтримали противників Росії. На найбільш помірковану позицію стало ТУП, яке пропонувало українцям дотримуватись у війні нейтралітету.

28. Лютнева революція 1917 р. в Росії: утворення двовладдя.

1917 відбулася Лютнева революція, яка скоріше походила на розвал, ніж на повстання. Почалася вона 8 березня, коли петроградські робітники оголосили страйк протесту проти нестачі продуктів. Але, отримавши наказ стріляти в цивільних людей, царські війська перейшли на бік робітників. Водночас населення міста заповнило вулиці, щоб продемонструвати солідарність із страйкарями. З поширенням демонстрацій по всій імперії Микола II зрікся престолу, його міністри й урядовці розбіглися, а ненависні жандарми поховалися. До 12 березня царський режим розсипався.

Хоч повалити царат було напрочуд легко, знайти йому заміну, прийнятну для всіх, виявилося надзвичайно важко. З'явилося два претенденти на політичну владу. Одним із них був Тимчасовий уряд, сформований із ліберальних депутатів Думи, який прагнув узяти на себе функції управління до тих пір, доки в Росії не встановиться постійна форма правління. Тимчасовий уряд не мав великої реальної влади, оскільки адміністрація перебувала в хаосі, а поліція була майже вся розпущена. Суперником Тимчасового уряду виступала Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів. Підпорядкована соціалістам, серед яких більшовики складали лише одну з меншостей. Петроградська Рада складалася з нтелігенції, робітників і солдатів. Подібні органи швидко утворювалися по всій країні. Мета Ради полягала в тому, щоб «поглибити» революцію, штовхаючи її до перетворення суспільства на соціалістичних засадах. Постійні сутички між цими двома органами, суперечки та взаємні перешкоди вносили ще більшу плутанину в питання, кому ж належить остаточна влада в колишній імперії. Це безладдя незабаром стало всезагальною ознакою життя революційної Росії.

Лютнева революція в Росії лише на певний час зняла політичну напруженість у країні. Після падіння царизму перед суспільством постали невідкладні завдання, з'явилися нові проблеми. Першочерговими завданнями були: створення нової стабільної держави; визначеність у питанні про участь у війні; подолання негативних тенденцій в економіці; вирішення аграрного та національного питань.

Звістка про падіння царського режиму досягла Києва 13 березня 1917 р. За кілька днів представники найголовніших установ і організацій міста утворили Виконавчий комітет, що мав утримувати порядок і діяти від імені Тимчасового уряду. Водночас осередком радикальних лівих стала Київська Рада робітничих і солдатських депутатів. Але, на відміну від подій у Петрограді, в Києві на арену вийшла й третя дійова особа: 17 березня українці заснували власну організацію - Центральну Раду, її створили помірковані ліберали з Товаривства українських поступовців під проводом Євгена Чикаленка, Сергія Єфремова та Дмитра Дорошенка разом із соціал-демократами на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою.

Президентом Центральної Ради було обрано Михайла Грушевського - добре відомого, авторитетного діяча, котрий повер¬нувся із заслання. Відтак, навідміну від росіян у Києві, що розкололися на поміркованих у Виконавчому комітеті та радикалів у Київській Раді, українці всіх ідейних переконань згуртувалися в єдиний представницький орган.