22. Причини, характер та рушійні сили революції 1905-07 рр. „Кривава неділя”.

Крива́ва неді́ля — термін, яким в історіографії називають події 9 січня 1905 року у Санкт-Петербурзі. У цей день була розстріляна 2,5 тисячна мирна демонстрація робітників, що йшли до царських палат з наміром вручити петицію з проханням поліпшити умови життя. Демонстрацiю очолював відомий священик Георгій Гапон. Перед Зимовим палацом демонстрантів заатакувало військо. Згідно з даними поліції тоді загинуло близько 100 осіб, а близько 300 поранено; ймовірно ці цифри занижено. Ці події викликали обурення в Росії; ця дата вважається початком Революції 1905 року. Кривава розправа сколихнула всю країну, робітники найбільших промислових центрів відповіли загальним політичним страйком, у якому брали участь 440 тисяч робітників. Так почалася перша російська революція 1905-07 р.

Причини революції:

1. Невирішення аграрного питання, що призвело до того що 65% всієї землі належало поміщикам (3 млн. чол.) а 35% (100 млн. чол.) селянам.

2. Феодальні пережитки

3. Загострення стосунків між пролетаріатом та буржуазією. Висока експлуатація робітників

4. Робоче питання: низький рівень оплати праці і тривалий робочий день.

5. Національне гноблення російських окраїн

6. Сполучення самодержавного капіталістичного і національного гноблень з поліцейською сваволістю

7. Монархія. В більшості країн конституційна, а в Росії абсолютна.

8. Найтяжча економічна криза

9. Невдала Російсько-Японська війна.

За характером: буржуазно-демократична революція

Три етапи революції:

I етап (Кривава неділя — жовтень 1905)

Страйки;

селянські виступи;

повстання на броненосці «Потьомкін».

II етап (Маніфест Миколи II від 17 жовтня 1905 року — 10 грудня)

Робітничі страйки та мітинги;

утворення Рад робітничих та селянських депутатів;

виступи на флоті, повстання крейсера «Очаків» під проводом лейтенанта Шмідта;

повстання саперів (Б. Жданівський).

III етап (січень 1906 — 3 червня 1907)

Спад та знищення здобутків революції.

Висновки революції: Революція 1905 – 1907рр. зазнала поразки. Пролетаріату і селянству не вдалося знищити монархічний лад і ліквідувати поміщицьке землеволодіння. Але трирічна героїчна боротьба не пройшла безслідно. Царський уряд вимушений був піти на поступки і надати деякі економічні і політичні права робітникам і селянам.

23. Загальноросійський політичний страйк у жовтні 1905 р. та його наслідки. Маніфест царя 17 жовтня 1905 р. та утворення Державної Думи.

Переломний етап у російській революції 1905 —1907 pp. Був фактично капітуляцією правлячих кіл перед вимогами чи не всіх верств суспільства модернізувати існуючий політичний лад.

Самим масовим виступом революції став Всеросійський жовтневий політичний страйк (6-25 жовтня), розпочатий робітниками-залізничниками Москви. У страйку взяли участь 2 млн. чол. Крім робочих великих і дрібних фабрик, заводів, майстерень і залізниць, цю пролетарську форму боротьби взяли службовці приватного та державного секторів (страйкували навіть службовці Державного банку), студенти, інтелігенція (у тому числі Союз Союзів): вчителі, поштовики, артисти, лікарі , а також дрібні підприємці. Страйк підтримали деякі представники великій буржуазії. Учасники вимагали +8-годинного робітничого дня, демократичних свобод, Установчих зборів, які б переглянуло державне та політичний устрій Росії.

Прагнучи придушити його, уряд 14 числа запровадив військовий стан у багатьох містах, утому числі в Києві та Харкові Університети було закрито, фабрики й заводи заполонили поліція і війська. Однак страйк ширився. В Україні у ньому взяло участь 120 тис.чол.

Голова уряду граф С Вітте наполіг на кардинальній реформі. 17 жовтня 1905 р. цар Микола II видав Маніфест, який "дарував" народу громадянські свободи — недоторканість особи, свободу совісті, друку, зборів, союзів. Декларувалось скликання законодавчої Державної думи (парламенту). Цей маніфест вніс розкол у революційний табір: прихильники ліберальних поглядів-вважали революцію завершеною і закликали до розбудови демократичних завоювань революції. Радикально настроєні політичні сили закликали до подальшого поглиблення революції і повалення самодержавства.

Після царського маніфесту з'явилися україномовні журнали. До часописів, коло читачів яких було вужчим, власті ставилися набагато м'якше, ніж до газет.

У період спаду першої російської революції 1905—1907 pp. працювали І і II Державні Думи.

І Державна Дума працювала в Петербурзі 27 квітня — 8 липня 1906 р. Вибори до Думи ліві партії бойкотували. Здобули перемогу кадети. У виборах брали участь Українська радикально-демократична партія, Українська народна партія. Налічувалося 102 депутата.. Запартійною ознакою 38 депутатів були кадетами і співчуваючими цій партії, 28 — трудовиками. Трудова партія становила не політичну партію, а парламентську фракцію, яка об'єднувала, восновному, безпартійних селянських членів Думи.

I Дума була розпущена трохи більше як через 2 місяці її роботи.

II Дума розпочала роботу 20 лютого 1907 р. і працювала до 3 червня 1907 р.

Українська громада нового складу налічувала в Думі 47 членів. Вона видавала журнал українською мовою "Рідна справа (Вісті з Думи)". Платформа громади складалася на основі програмних установок УСДРП: автономія України, амністія політв'язням, свобода слова, друку, зборів, пересувань, союзів і віросповідань, українізація школи, судочинства й церкви. Щодо аграрного питання нова думська громада також не мала єдиної позиції.

II Державну Думу було розігнано З червня 1907 р. Микола II видав новий виборчий закон, який забезпечував цілковиту перевагу в новому складі Думи поміщикам і представникам буржуазії. Цей крок правлячих кіл став можливим у результаті спаду революції і вважається її кінцем. Юридично його можна охарактеризувати як державний переворот, оскільки він не відповідав положенню маніфесту 17 жовтня 1905 р. про те, що жодний законодавчий акт не повинен прийматися без згоди Думи.

24. Столипінська аграрна реформа 1906-1911 рр.: сутність, цілі, причини краху.

Столипінська реформа безпосередньо пов'язана з революційними подіями 1905 року та невдачами царського уряду задовільно вирішити аграрне питання.

Основними законодавчими актами був указ від 9(22) листопада 1906 року «Про доповнення деяких постанов діючих законів, які стосуються селянського землеволодіння і землекористування» і ухвалений на його підставі Державною Думою закон від 14(27) червня 1910 року.

Столипінська аграрна реформа передбачала:

— руйнування общини, яка відіграла активну роль у виступах селян під час революції, і закріплення у приватну власність за кожним домогосподарем земельної ділянки, яка йому належить;

— надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельний банк;

— переселення селян у малоземельні райони Сибіру, Північного Кавказу, Середньої Азії.

Важливою ланкою столипінської аграрної політики було відділення селян на хутори і відруби. Зведенням земель в одне ціле у відруби і заснуванням хуторів заможних селян. Столипін планував утворити міцну верству багатих господарів – куркулів, які служили би опорою самодержавства на селі. З другого боку розпорошенням селян по хуторах і відрубах він намагався роз`єднати селянські маси і припинити їх революційну боротьбу. Але досягти поставленої мети царизмові не вдалося. На Україні на початок 1916 року на землях сільських громад було створено 440 тисяч хутірських і відрубних господарств, що становило приблизно 13 % загальної кількості селянських дворів.

Причини невдачі аграрної реформи.

Ряд зовнішніх обставин (смерть Столипіна, початок війни) перервали столипінську реформу.

Причин краху реформ було декілька: протидія селянства, нестача коштів, що виділяються на землеустрій і переселення, погана організація землерозпорядних робіт, підйом робочого зрушення в 1910-1914 рр. Але головною причиною був опір селянства проведенню нової аграрної політики. Незважаючи на сприятливі економічні, ідеологічні і політичні обставини, Столипін здійснив все ж ряд помилок, що поставили його реформи під загрозу невдачі. Першою помилкою Столипіна була відсутність продуманої політики відносно робітників. Другою помилкою Столипіна стало те, що він не передбачував наслідків інтенсивної русифікації неросійських народів.

18 вересня 1911 р. Столипін був убитий у Києві одним з подвійних агентів, якими поліція наповнила революційні організації. Його смерть означала поразку останньої спроби свідомого і цілеспрямованого оновлення політичної системи в країні.

Результати реформи.

Результати реформи характеризуються швидким зростанням аграрного виробництва, збільшенням ємкості внутрішнього ринку, зростанням експорту сільськогосподарської продукції, причому торгівельний баланс Росії набував все більш активного характеру. У результаті вдалося не тільки вивести сільське господарство з кризи, але і перетворити його в домінанту економічного розвитку Росії. Валовий прибуток усього сільського господарства склав в 1913 році 52,6% від загального ВП. Прибуток усього народного господарства завдяки збільшенню вартості, створеної в сільському господарстві, зріс в порівняльних цінах з 1900 по 1913 роки на 33,8%.