37. Індустріалізація в Україні: її досягнення і протиріччя.

Індустріалізація – система заходів, спрямованих на прискорений розвиток промисловості з метою технічного переозброєння економіки й зміцнення оборони країни. Курс на індустріалізацію – з грудня 1925р., XIV з’їзду ВКП(б) .

Труднощі індустріалізації:

Країна могла розраховувати лише на внутрішні джерела фінансування індустріалізації (доходи економіки, держпозики, заощадження населеня). Брак кваліфікованих кадрів робітників та інженерів .

Здобутки:

В кінці першої п'ятирічки в Українській РСР підприємства союзного підпорядкування виробляли 69,8 % продукції, республіканського — 20,3 %, місцевого — 9,9 %. З середини 1930-х років все більше виявлявся курс на мілітаризацію народного господарства, створення ВПК. Кардинально змінилося співвідношення між промисловістю і сільським господарством в структурі економіки Української РСР. Різко скоротилися всі види приватної власності. Ліквідовувалися іноземні концесії. - у 1940 році рівень промислового виробництва збільшився в 7 разів в порівнянні з 1913 р.; -за обсягами виробництва важкої промисловості Україна обігнала низку розвинених європейських країн: друге місце в Європі з випуску машин (після Великобританії) і друге місце з виплавки чавуну (після Німеччини); -Україна з аграрної країни перетворилася на індустріально-аграрну. Було ліквідовано безробіття, з'явилися тисячі нових робочих місць.

Протягом перших п'ятирічок остаточно було зламано механізм саморегуляції економіки. Наростаюча централізація економічного життя призвела до формування командно-адміністративної системи. У цей час особливо чітко виявляється тенденція фактичної монополізації центром управління промисловістю республіки.

Наслідки індустріалізації були неоднозначними. З одного боку, це позитивні зрушення: вихід України на якісно новий рівень промислового розвитку, прогресивні зміни в структурі господарювання на користь промисловості, досягнення промисловістю республіки за низкою головних індустріальних показників європейського та світового рівня, урбанізація, швидке формування національного робітничого класу та ін. З іншого — форсована індустріалізація стимулювала появу багатьох негативних тенденцій: домінуюче, привілейоване становище виробництва засобів виробництва, побудова і реконструкція підприємств-монополістів, заморожування значних коштів у незавершених об'єктах, диспропорційне і нерівномірне формування промислового потенціалу республіки, наростаюча централізація економічного життя, повернення до командних методів управління, посилення експлуатації трудящих, поглиблення відчуженості робітничого класу від засобів виробництва.

38. Колективізація в Україні і її наслідки. Голод 1932-33 рр.: причини і наслідки.

Колективізація — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане ріст виробництва сільськогосподарської продукції на 150 %. Колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак, ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності.

Найрадикальніше колективізація відбувалася у сільській місцевості, де вона нагадувала війну режиму проти селянства. Історики називають колективізацію однією з причин Голодомору 1932—1933 років в Україні.

Причини запровадження колективізації: Економічні – Брак зерна в державі в умовах форсування темпів індустріалізації (хлібна криза 1927-1928рр., і брак валют за хліб, проданий за кордоном, могли зірвати форсовані темпи індустріалізації, тому потрібен був механізм (колгоспи) безперебійного забезпечення хлібом держави). Політичні: а) в умовах тоталітарної держави колгоспами було легше керувати, ніж мільйонами розрізнених селянських господарств; б) за уявленням того часу дрібнотоварний селянський уклад на селі постійно породжував капіталізм , тому керівництво країни намагалося швидше позбутися цієї небезпеки й перевести село на соціалістичні рейки; в) наявність передумов для колективізації .

Наслідки: - сільське господарство стало колгоспним, унаслідок чого: - отримано кошти для індустріалізації;

- голод 1932-1933рр.,

- у селянства вбили почуття хазяїна, а саме сільське господарство розорили й відкинули на багато років назад;

- репресії торкнулися не тільки заможних селян, але й середняків, які не бажали вступати до колгоспів.

Причини голодомору: - голодомор спровокований радянським керівництвом із метою змусити селянські маси вступати до колгоспів; - голодомор був наслідком згубної концепції соціально-економічних перетворень, що проводилися методом адміністративно-командного примусу: у 1931 р. у більшості селян вилучили все зерно, у тому числі посівний фонд; фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кампанію 1932р. ( посіяно було трохи більше половини запланованих площ); політика примусових, із застосуванням репресій, хлібозаготівель.

Голодомор 1932-33 рр. належить до трагедій, наслідки яких відчуваються багато десятиліть. Помирали з голоду здебільшого селяни. Трагедія 1932-33 рр. остаточно зламала їхній опір колгоспно-феодальній системі, суттєво підірвала сили у відстою¬ванні споконвічних національних прав. Саме цього прагнув тоталітарний режим, саме про це цинічно говорили його ставленики в Україні.