34. Встановлення Радянської влади у лютому-березні 1919 р. Програма діяльності. Перша радянська Конституція усрр.

Шість основних політичних військових сил діяли в українських землях: українські на чолі з Директорією, радянські, Антанти, білогвардійські, польські, анархістські.

Взимку 1919 р. на переважній частині України було встановлено радянську владу. Ще 20 листопада 1918 р. радянські війська почали просуватися з Росії в напрямку Харкова. 28 листопада 1918 р. у м. Суджі Курської губернії виник Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з Г. П'ятаковим. З січня 1919 р. він переїхав до Харкова, куди вступили радянські війська, а 6 січня 1919 р. - видав декрет про відмову від попередньої назви держави (УНР) і встановлення нового її найменування - Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). 25 січня уряд УСРР ухвалив декларацію про необхідність об'єднання УСРР та РСФРР на засадах соціалістичної федерації, а 29 січня він був реорганізований у Раду Народних Комісарів (РНК) України на чолі з болгарином Християном Раковським. У губернських містах створювалися Ради, у містах і повітах - ревкоми. На селі нова влада опиралася на комітети бідноти (комбіди), створені за російським зразком. Головне своє завдання органи радянської влади вбачали у доведенні соціалістичної революції до кінця. Планувалася націоналізація промисловості, вироблення всеохоплюючого законодавства з питань охорони праці, страхування, пенсійного забезпечення. Проголошувалася ліквідація поміщицького, куркульського й монастирського землеволодінь. Робилися певні кроки у реорганізації шкільної та позашкільної освіти, створенні єдиної трудової школи.

6 березня 1919 року у Харкові почав роботу III Всеукраїнський з'їзд Рад. На ранковому засіданні 10 березня було розглянуто і затверджено проект першої Конституції Радянської України. В обговоренні взяли участь представники трьох найбільших фракцій: більшовиків, боротьбистів і лівих есерів. Саме з ініціативи бюро комуністичної фракції III Всеукраїнський з'їзд Рад 10 березня 1919 прийняв першу Конституцію Української Соціалістичної Радянської Республіки. Остаточна її редакція прийнята Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом на засіданні 14 березня 1919 року. Цей основний закон, як і Конституція РРФСР, ґрунтувався на марксистсько-ленінському вченні про соціалістичну революцію та диктатуру пролетаріату. Тому він був більшою мірою політичним, ніж правовим документом. Державною формою диктатури пролетаріату Конституція визначала Республіку Рад, де вся повнота державної влади належить трудящим у формі Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Це означало, що Республіка Рад проголошена класовою організації.

35. Нова економічна політика: її сутність і наслідки у 1920-ті роки.

Нова́ економі́чна полі́тика (неп) — економічна політика, яка проводилася в Радянських республіках починаючи з 1921 року. Була прийнята весною 1921 року X з'їздом РКП(б), змінивши політику «воєнного комунізму», що проводилася в ході Громадянської війни. Нова економічна політика мала на меті відновлення народного господарства і подальший перехід до соціалізму. Головний зміст НЕП — заміна продрозкладки продподатком в селі, використання ринку і різних форм власності, залучення іноземного капіталу у формі концесій, проведення грошової реформи (1922—1924), в результаті якої рубль став конвертованою валютою.

Введення продподатку не стало одиничним заходом. X з'їзд проголосив Нову економічну політику. Її суть — допущення ринкових стосунків. НЕП розглядався як тимчасова політика, направлена на створення умов для соціалізму. Тимчасова, але не короткочасна. Сам Ленін підкреслював, що «НЕП — це серйозно і надовго!».

Головна політична мета НЕПу — зняти соціальну напруженість, укріпити соціальну базу радянської влади у вигляді союзу робітників і селян. Економічна мета — запобігти подальшому посилюванню розрухи, вийти з кризи і відновити господарство. Соціальна мета — забезпечити сприятливі умови для побудови соціалістичного суспільства, не чекаючи світової революції. Крім того, НЕП був націлений на відновлення нормальних зовнішньополітичних зв'язків, на подолання міжнародної ізоляції.

Наслідки:

Безперечним успіхом НЕПу було відновлення зруйнованої економіки, причому, якщо врахувати, що після революції Росія втратила багато висококваліфікованих кадрів (економістів, управлінців, виробничників), то успіх нової влади стає ще більшим, стаючи справжньою «перемогою над розрухою». В той же час, відсутність тих самих висококваліфікованих кадрів стала причиною прорахунків і помилок.

Значні темпи зростання економіки, проте, були досягнуті лише за рахунок повернення в буд довоєнних потужностей, адже Росія лише до 1926—1927 року досягла економічних показників довоєнних років.

Також суперечливою була ситуація і вселі, де явно гнобилися «куркулі» — найбільш дбайливі і ефективні господарі. У них був відсутній стимул працювати краще. Змусити село збільшувати обсяг виробництва можна було лише переклавши її на колективний спосіб господарювання, що підкоряється централізованому плануванню.