20. Соціал-демократичний рух в Україні у 1880-90-х рр.: „Союзи боротьби за визволення робітничого класу” у Києві та Катеринославі.

Союз боротьби за визволення робітничого класу - російська марксистська організація, створена В. І. Леніним 1895 року у Петербурзі для боротьби робітників проти самодержавства. За прикладом петербурзького Союзу 1897 створено союзи боротьби в Україні у Києві, Катеринославі, Харкові. З утворенням 1898 року РСДРП союзи боротьби перетворилися на її комітети. Катеринославський союз боротьби за визволення робітничого класу — соціал-демократична організація, що виникла в грудні 1897 внаслідок об'єднання марксистських гуртків і груп Катеринослава. Організаторами й керівниками його були І. В. Бабушкін і І. X. Лалаянц. Катеринославський "Союз" за прикладом петербурзького "Союзу боротьби за визволення робітничого класу" почав переходити від пропаганди марксизму в невеликих гуртках до політичної агітації серед широких робітничих мас. У лютому — березні 1898 "Союз" випустив 16 листівок, у яких наводилися факти жорстокої експлуатації робітників на підприємствах. Протягом 1897— 98 в Катеринославі під керівництвом"Союзу" було проведено страйки. Після І з'їзду РСДРП (1898) "Союз боротьби" було реорганізовано на Катеринославський комітет РСДРП. Київський союз боротьби за визволення робітничого класу — марксистська організація, створена в березні 1897 у Києві за прикладом петербурзького "Союзу боротьби за визволення робітничого класу". Об'єднання марксистських гуртків і груп у "Союз боротьби" відбулося у 1897. Організаторами і керівниками київського "Союзу боротьби" були Ю. Д. Мельников, Б. Л. Ейдельман, П. Л. Тучапський та ін. "Союз боротьби" розповсюджував нелегальну літерару, організував підпільну друкарню, керував діяльністю марксистських гуртків і груп, вів боротьбу проти немарксистських угруповань. "Союз боротьби" розгорнув широку агітацію по внесенню організованості і соціалістичної свідомості в робітничий рух. Під впливом політичної агітації "Союзу боротьби" 1897—1898 посилився страйковий рух на підприємствах Києва та Київської губернії. Київський "Союз боротьби" підтримував зв'язки з марксистами Петербурга, Москви, Харкова, Катеринослава, Одеси, Миколаєва, Полтави, з групою "Визволення праці". Київський "Союз боротьби" відіграв важливу роль у підготовці Першого з'їзду РСДРП (1898), організував видання і розповсюдження нелегальної "Рабочей газеты". Навесні 1898 згідно з рішеннями І з'їзду РСДРП "Союз боротьби" став називатися Київським комітетом РСДРП. В. І. Ленін високо оцінив діяльність "Союзів боротьби", назвавши їх революційними організаціями, які «з'єдналися і поклали основу «Російської соціал-демократичної робітничої партії» ».

21. Утворення рсдрп: цілі боротьби.

РСДРП (російська соціал-демократична робітнича партія) – російська політична партія, утворилася на І з'їзді в Мінську в березні 1898 року. У з'їзді взяли участь 9 делегатів, що репрезентували Союз Боротьби за визволення робітничого класу з Петербурга, Москви, Києва та Катеринослава, єврейський Бунд та «Рабочую Газету», що видавалась у Києві. З'їзд обрав Центральний комітет, до якого увійшли А. Кремер, А. Ейдельман та С. Радченко. Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП), виступала згідно з програмою за повалення самодержавства й заміну його демократичною республікою, рівноправність громадян і право всіх націй на самовизначення.

У 1903 в Лондоні відбувся II з'їзд РСДРП. Там дійшло до розколу партії на фракції більшовиків (див. КПРС) і меншовиків. Групу більшовиків н.а II з'їзді очолював Ленін, керівниками меншовиків були П. Аксельрод, О. Потресов, Віра Засуліч, Л, Мартов, пізніше Г. Плеханов. Розкол у РСДРП стався в наслідок розбіжностей думок щодо структури та характеру партії та її ролі в суспільстві. Ленінська філософія створила передумову для перетворення спершу демократичної РСДРП на партію тоталітарної диктатури, яка під гаслом «диктатури пролетаріату» виконує монопольну владу в суспільстві. Меншовики були близькі до мислення західних соціал-демократичних партій як у питаннях внутрішньої структури партії, так і її ролі в суспільстві. Ленін вважав їх прихильниками «буржуазно-інтеліґентського індивідуалізму» і протиставляв їм концепцію «пролетарської організації і дисципліни».

Спір між меншовиками і більшовиками поглибився під час революції 1905. Меншовики були проти центрально керованого робітничого повстання і проповідували зростання організованого робітничого руху, проф. спілок, кооперативів, культурних і освітніх організацій у капіталістичній Росії. Їхні діячі (І. Церетеллі, Н. Чхеїдзе й ін.) брали активну участь у діяльності Думи. Під час першої світової війни стався розкол серед меншовиків на групу т. зв. оборонців під керівництвом Потресова, що стояли на позиції захисту Росії, і другу групу (Аксельрод, Мартов, Церетеллі, Т. Дан), які у війні бачили початок революції. У 1917 Церетеллі, Чхеїдзе та інші ввійшли до Тимчасового Уряду. Після більшовицького перевороту меншовики були в опозиції до комуністичної диктатури в советах, але частина з них перейшла на більшовицькі позиції і потім була на важливих посадах (напр., нарком закордонних справ РРФСР Ґ. Чічерін, сталінський верховний прокурор А. Вишинський та ін.). Від 1922 репресії проти меншовиків унеможливили леґальну діяльність їхньої партії в СРСР. На еміграції група меншовиків видавала ж. «Социалистический Вестник» у Берліні, а потім у Парижі й Нью-Йорку.