5. Ярослав Мудрий і його „Руська Правда”.

Ярослав Мудрий (978-1054 pp.) - державний діяч, великий князь київський. Ярослав Мудрий заснував бібліотеку й архів при Софійському соборі. Там же було засновано школу для «книжкового навчання». Успіхи зовнішньої політики Ярослава ґрунтувалися не на застосуванні збройних сил, а на дипломатичній діяльності, що спиралася на династичні родинні зв’язки.

Часи Ярослава Мудрого увійшли в історію України як період розквіту Руської Землі, піднесення її економічної і політичної могутності, поширення християнської віри, її світогляду, становлення в країні цивілізованого суспільства.

Вважають, що автором найстарішого варіанта «Руської Правди» був князь Ярослав. Тому цей перший короткий список дістав назву «Правда Ярослава». Пізніші списки значно доповнили сини й онуки князя. У першому варіанті документа зберігся значний вплив родових звичаїв, у тому числі й кровної помсти. У цілому ж закони «Руської Правди» визначали правове становище різних груп тогочасного населення. Укодексі чітко виражені норми кримінального права, зокрема покарання за вбивство, образи, крадіжку.

Основним джерелом «Руської правди» були норми звичаєвого права. Зокрема «Правда Ярослава» відбиває суспільні відносини ранньофеодального періоду, зберігає, хоча і в дуже обмеженому вигляді, інститут кривавої помсти. У «Правді Ярославичів» уже досить ясно відбито феодальну сутність регульованих нею суспільних відносин. Майже всі її норми спрямовано на захист княжого феодального маєтку, земельної власності князя тощо. Тут чітко виражено природу феодального права як права привілею.

6. Галицько-Волинське князівство і Данило Галицький.

У 12 ст. могутня ранньофеодальна держава Київська Русь роздробилася на окремі самостійні князівства і землі. Найсильнішим серед південно-західних князівств були князівства Галицьке й Волинське. Від Києва Галицьке князівство відокремилося раніше, ніж інші землі – наприкінці 11 ст., після Любецького з’їзду князів 1097р. Волинська земля відокремилася від Києва у середині 12ст .

У 1199р. після смерті Володимира, останнього представника галицької династії Ростиславичів, волинський князь Роман Мстиславич, спираючись на підтримку дружинників, частини середніх і дрібних бояр та міщан, які були незадоволені могутністю великих бояр, зайняв Галич. Утворилося єдине Галицько-Волинське князівство. Після загибелі князя Романа у 1205р. (його сини тоді ще були малолітками) почалися численні усобиці й феодальні війни, що тривали понад 30 років. Галицька земля не раз переходила із рук в руки. Данило Романович зумів припинити усобиці й поновити єдність Галицько-Волинське князівство. У 1238р. він зайняв Галич.

У 1240р. Данило зайняв Київ і поставив там свого воєводу Дмитра. Водночас наприкінці 1230р., коли Данило об’єднав галицько-волинські землі, з півночі їм, як і іншим руським землям , почали загрожувати хрестоносці. Війська під проводом Данила у 1238р. розгромили рицарів.

7. Виникнення запорізького козацтва та устрій Запорізької Січі.

Виникнення Запорозької Січі було зумовлене колонізацією Середнього Придніпров'я феодалами Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського, посиленням феодально-кріпосницького та національного гніту і пробудженням самосвідомості українського народу. Перші козаки з'явилися на порогах Дніпра, ймовірно, наприкінці 15 ст.

Козацтво на Україні – явище самобутнє , національне , суто народне . Воно виникло і сформувалося як форма протесту українського народу проти зростаючого соціального та національно – релігійного гноблення, посилення кріпацтва і розвитку кріпосного права .

Існувало 8 січей: Хортицька, Базавлуцька, Томаківська, Микитинська, Чортомлицька, Олешківська, Кам'янська, Нова (Підпільненська).

Відзначаючи специфічні риси політичної організації запорозького козацтва, Січ називають «козацькою республікою». Запорозькі козаки становили товариство — громаду, яка поділялася на курені. Найвищим органом влади на Січі була військова козацька рада, у якій брали участь усі козаки. Рада обирала кошового отамана, козацьку старшину, спільно вирішувала найважливіші питання. На З. С. діяв козацький військовий суд, при церквах діяли школи, де діти козаків навчалися письма, церковного читання, співу та музики. Ще одним показником розвитку культури на Січі було шанобливе ставлення запоріжців до книги.

На Січі не було ні феодальної власності на землю, ні кріпосництва. На Запоріжжі панував не феодальний примус, а принцип найму. Панівну верству З. С. становили не феодали як привілейований стан, а власники рибних промислів, багаті скотарі й торговці, а пізніше, в міру розвитку землеробства та інших галузей господарства — власники великих зимівників, водяних млинів, чумацьких валок тощо. Цим багатіям протистояла сірома (голота) — маса бідняків, позбавлених засобів виробництва і власного житла. Між цими двома протилежними класовими групами стояв прошарок дрібних власників. Із середовища багатого козацтва виходила правляча верхівка — старшина, яка зосереджувала у своїх руках адміністративну владу і судову, керувала військом і розпоряджалася фінансами. Вона представляла З. С. у зносинах із зовнішнім світом. Усю старшину обирали на військовій козацькій раді, причому у виборах мало право брати участь усе козацтво.