47. Оун і упа- проти кого воювала у Другій світовій війні.

Розвиток подій у Західній Україні мав свої особливості. До початку війни ОУН обмежене співпрацювала з гітлерівцями . В червні 1941р. у Львові діячі ОУН здійснили спробу проголосити українську державу, але ці дії суперечили інтересам окупаційного режиму й були придушені. Прагнення ОУН знайти рівновагу між власними інтересами та цілями фашистів не дали результату. Наприкінці 1942р. прихильники С. Бандери (котрий перебував у цей час у нацистському концтаборі) починають формувати великі партизанські сили, а з 1943р. конгрес ОУН закликав до антинацистської й антирадянської боротьби.

ОУН знищувало залишки Червоної Армії після гітлерівського вторгнення, а наприкінці 1941р. ОУН(б) перейшла до партизанської тактики й боротьби на два фронти після спроб окупантів розпустити її загони. Масового характеру збройна боротьба ОУН набула восени 1942р., коли була створена Українська Повстанська Армія (УПА) на чолі з Р. Шукевичем. Почавши збройну боротьбу в Поліссі й наВолині, УПА поступово встановило контроль над Галичиною та деякими іншими регіонами. УПА розраховувало тільки на власні сили, бо не мала підтримку з-за лінії фронту.

УПА визначало себе як повстанський рух, мета якого – створення незалежної Української держави. Тому ( особливо після ІІІ Великого збору ОУН у 1943р.) вона вела воєнні дії проти всіх, хто являв загрозу для української незалежності – СРСР, Німеччини, Польщі.

Після закінчення Другої Світової війни ОУН-УПА продовжували боротьбу проти сталінського режиму.

48. Розвиток урср у 1946-1956 рр. Основні досягнення і проблеми.

Знищена війною матеріально і вичерпана у людських ресурсах, Україна боролася з труднощами відбудови і відновлення. Згідно з радянською статистикою воєнні збитки України становили 285 млрд карб. (у довоєнній валюті). Уряд УРСР одержав лише незначну частину з відшкодувань, недостатню для потреб знищеної економіки. Україні самій доводилося відбудовувати своє народне господарство, без зовнішньої допомоги (Радянський союз відкинув план Маршала), до того ж необхідно було давати свої незначні засоби і робочу силу на відбудову тепер збільшеної радянської імперії. 1946 Україна зазнала чергового голоду.

У 1950-х pp. далі тривав агресивний наступ великодержавного шовінізму на українство, зокрема на західно-українських землях після другої світовій війні фізично винищено організоване збройне й політичне підпілля (УПА, ОУН). 1951 московська газета «Правда» викривала націоналістичні ухили в творах таких режимних авторів, як В.Сосюра (поезія «Любіть Україну») й О.Корнійчук (лібретто опери «Богдан Хмельницький»). Це було продовження «ждановщини» у національній політиці, здійснюване першим секретарем ЦК КПУ росіянином Л. Мельниковим. Стан «Холодної війни» Кремлівська влада використала як додатковий аргумент для посилення терору в Україні, поширеного й на єврейське населення.

Однак смерть Сталіна і наступна боротьба за владу в Кремлі деякою мірою захитали цей курс. Це виявилося в усуненні першого секретаря ЦК КПУ Л. Мельникова, звинуваченого в русифікації західно-українських земель, і призначенні на його місце О. Кириченка, першого українця від часу короткого секретарства Д.Мануїльського (1922). Нове колективне керівництво намагалося знайти тимчасовий компроміс між імперіальними інтересами СРСР і національними прагненнями неросійських народів. В Україні створилися можливості деякої культурної діяльності: пільги в дослідженні і публікаціях з гуманітарних і суспільних наук, почалася контрольована лібералізація («відлига») в літературі і мистецтві. Але ювілей 300ліття Переяславської угоди 1654, т. зв. возз'єднання України з Росією, Москва максимально використала для ідеологічного зміцнення «єдності» (гасло «навіки разом») України з Росією, підкреслюючи іноді ідею партнерства «двох великих народів» СРСР. Пропагандивним виявом «дружби» України з Росією була ухвала Верховної Ради СРСР 19.02.1954 про приєднання Криму до УРСР.

Колгоспам надано деякі пільги й декретовано підвищення цін на сільсько-господарські продукти. Але цілинний проект не дав бажаних наслідків, і Хрущов запровадив дальші реформи: 1958 скасовано машинно-тракторні станції (МТС) з залишенням уруках держави лише ремонтно-технічних функцій (РТС). Проведено кампанію за збільшення посіву кукурудзи, а також збільшеної продукції хімічних добрив. Одночасно запроектовано т. зв. міжколгоспні об'єднання, але для обмежених цілей виробництва будівельних матеріалів і будівництва.

Після досягнення на поч. 1950-х pp. рівня довоєнної продукції, насамперед у видобутку вугілля й металургії, в УРСР розпочато розбудову й інших галузей промисловості, головним чином паливно-енергетичної, машинобудівної і металообробної. Курс Г.Маленкова на підвищення виробництва продуктів споживання не дав бажаних наслідків, й Україна далі терпіла на велику нестачу житлової площі, брак товарів першого вжитку і назагал низьку купівельну спроможність населення, не зважаючи на деяке підвищення заробітної плати.

Реорганізація промисловості відбувалася у двох напрямах: децентралізація господарського управління і творення господарських районів (ради народного господарства). В УРСР постало кілька союзно-республіканських міністерств (чорної й кольорової металургії, вугільної промисловості та ін.), наслідком чого частка промислової продукції УРСР, підпорядкована всесоюзним міністерствам у Москві, зменшилася з 64 % 1953 до 24 % 1956. Розширення повноважень республіканських урядів радянська пропаганда підносила як вияв автономізації республік й усунення т. зв. «антипартійної групи» Молотова, Маленкова, Кагановича виправдувала їх опозицією до розширення прав союзних республік.