Розділ і Тема: Загальний аналіз харкотиння

Загальноклінічне дослідження харкотиння включає: визначення зміни його кількості, фізичних властивостей, мікроскопічного і бактеріоскопічного дослідження.

Об'єм і послідовність дослідження.

1. Збір і знезараження . харкотиння

2. Визначення фізичних властивостей

(кількість, характер, кольор і консистенція

запах, розподіл на шари).

3. Мікроскопічне дослідження:

а) приготування нативних препаратів;

б) вивчення і опис мікроскопічної картини.

4. Бактеріоскопічне дослідження:

а) приготування і забарвлення препаратів.

б) вивчення мікроскопічної картини.

Порядок і методика забору харкотиння

Свіжо виділене харкотиння, отримане шляхом відкашлювання, збирають в чистий, сухий посуд із широким горлечком. Харкотиння краще збирати з ранку до прийняття їжі. Перед відкашлюванням хворий повинен ретельно вичистити зуби, прополоскати рот і глотку водою.

Збирати харкотиння впродовж доби і більш недоцільно, оскільки тривале його зберігання веде до аутолізу елементів.

Якщо харкотиння не можна отримати шляхом відкашлювання, то беруть змиви з бронхів за допомогою спеціальних приладів.

Знезараження харкотиння і посуду де воно було проводять за допомогою дезінфекційних розчинів (хлорамін, хлорне вапно).

Експозиція - чотири години.

Дослідження фізичних властивостей.

(Макроскопічне дослідження)

1. Кількість. Діагностичне значення має як одноразова кількість харкотиння, так і виділене за добу. Кількість харкотиння залежить від характеру патологічного процесу в бронхах і легенях.

Мізерне відділення харкотиння (одноразове до 2-5 мл), або добове до півстакана пов'язані з посиленням секреції слизової оболонки органів дихання (бронхіт, бронхіальна астма, осередкова пневмонія). Велика кількість харкотиння (одноразове до 200 мл) або добове ( до 1,5л) спостерігається при розплавленні тканини легені ( абсцес легені, бронхоектази, туберкульоз, рак легені ).

2. Характер. Харкотиння неоднорідне. В його склад входить слиз, гній, кров, серозна рідина, фібрин. Воно буває: слизисте, слизисто-гнійне, слизисто-гнійно-кров'яне, серозне, серозно-гнійне, кров'яно-слизисте та ін.. При описі прийнято переважаючий субстрат ставити на друге місце.

3. Ділення на шари спостерігається у разі виділення харкотиння при спорожненні великих порожнин в легені. Нижній шар (щільний) складається з гною, детриту; а верхній шар – рідкий. На поверхні його часто є третій шар – пінистий.

4. Кольор залежить від характеру харкотиння, або від кольору частинок з повітря. Сіруватий, жовтий або зеленуватий говорить про наявність гною. Іржавий, червоний, коричневий –про домішки крові і продуктів її розпаду. Сірий і чорний кольор додає харкотинню вугілля і пил; а білий – борошняний пил.

5.Консистенция залежить від складу харкотиння. За наявності слизу – в'язке, великої кількості фібрину – клейке, серозної рідини – рідке.

6. Запах. В більшості випадків харкотиння не має запаху. При розпаді тканини легені набуває смердючий або гнильний запах (абсцес, гангрена, розпад злоякісних пухлин, бронхоектазів)