Клініко-лабораторна задача № 1
При дослідженні харкотиння хворого отримані наступні дані: Кольор – жовтий, характер слизисто-гнійний, в'язкої консистенції без запаху; мікроскопічна картина – лейкоцити 20-25 в полі зору, еозинофіли 4-5 в полі зору, епітелій циліндровий 3-5 в полі зору, кристали Шарко-Лейдена поодинокі.
Питання:
Про який патологічний процес органів дихання свідчать макро і мікроскопічні властивості харкотиння?
Для якого захворювання характерне таке харкотиння?
Клініко-лабораторна задача № 2
В аналізі харкотиння отримані наступні дані: характер – кров’янисто- гнійний, кольор зелений, густої консистенції із смердючим запахом.
Мікроскопічно: лейкоцити на всьому полі зору, еритроцити – 40-50 в полі зору, еластичні волокна у великій кількості; бактеріологічно виділений патогенний стафілокок.
Питання:
Про який процес в системі органів дихання свідчать дані харкотиння?
Для яких хвороб характерне таке харкотиння?
Клініко-лабораторна задача № 3
У хворого, який страждає понад 15 років хронічним бронхітом, отримане харкотиння в кількості 50 мл. сіро-зеленуватого кольору, в'язке з неприємним запахом. При мікроскопії знайдені лейкоцити до пів поля зору, еритроцити 6-8 в полі зору, клітини циліндрового епітелію у великій кількості, кристали холестерину і пробки Дитріха.
Питання:
Про яке захворювання у хворого можна думати?
Які патологічні включення в харкотинні свідчать про це?
Клініко-лабораторна задача № 4
Хворий виділяє в'язке харкотиння іржавого кольору в невеликій кількості. без запаху. Мікроскопічно: лейкоцити 20-25 в полі зору, еритроцити до 1/4 в полі зору, альвеолярні макрофаги 10-15 в полі зору. Бактеріологічно знайдені диплобацили Фрідлендера.
Питання:
Який характер представленого харкотиння, механізм його утворення?
Для якого захворювання властиве таке харкотиння?
Тема: Дослідження плевральної рідини.
Випітну рідину – транссудат або ексудат – здобувають для дослідження за допомогою пункції плевральної порожнини.
Загальноклінічне дослідження плевральної рідини включає: визначення фізичних і хімічних властивостей; мікроскопічне і бактеріоскопічне дослідження.
Об'їм і послідовність дослідження
Пункція плевральної рідини.
Визначення фізичних властивостей
(характер, кольор, прозорість, густина).
Визначення хімічних властивостей
(визначення білка, відмінність ексудату від транссудату – проба Рівальта).
Мікроскопічне дослідження:
а) приготування нативних препаратів;
б) вивчення і опис мікроскопічної картини;
в) приготування забарвлених препаратів;
г) вивчення і опис мікроскопічної картини.
Бактеріоскопічне дослідження.
Порядок і методика забору плевральної рідини
Забір плевральної рідини проводять при пункції плевральної порожнини. Перед маніпуляцією лікар обробляє руки. як перед операцією, а також ділянку грудної клітини, де проводитиметься пункція. Маніпуляцію проводять в процедурній кімнаті або перев'язувальній. Хворого усаджують на жорсткий стілець спиною до лікаря, грудну клітку злегка нахиляють в здорову сторону (щоб розширилися міжребер'я), руку з боку пункції кладуть на протилежне плече хворого. Найбільш зручна і безпечна пункція в сьомому – восьмому міжребер'ї по задній пахвовій лінії. Після дезінфекції шкіри йодом, спиртом і місцевої анестезії міжребер'я роблять прокол по верхньому краю нижчележачего ребра (щоб уникнути пошкодження нервово-судинного пучка) довгою голкою (8-10 см). Попадання в плевральну порожнину відчувається як "провалення" голки, і з вільного кінця її з’явиться випітна рідина. До пункційної голки під'єднують електровідсмоктувач і евакуюють не більш ніж 1-1,5 літрів рідини. Потім швидко витягують голку, обробляють місце пункції йодом і заклеюють стерильною наклейкою. Отриманий матеріал збирають в чистий сухий посуд і всю кількість негайно відправляють на обстеження.