24. Відбір і підготовка проб торфу до аналізу

При відборі проб торфу перш за все обстежують рослинний покрив торф’яника. Якщо на торф’янику зустрічаються ділянки з різною рослинністю, то і характеристика торфу буде неоднаковою. Тому проби торфу для аналізу слід брати в різних, за станом рослинності, місцях.

Проби зазвичай беруть буром або викопують шурф (яму) на повну глибину залягання торфу. Якщо є загроза заливання шурфу водою, яку важко видалити відром, глибину його зменшують до 1–1,5 м. В готовому шурфі найбільш освітлену вертикальну стінку вирівнюють, а на протилежній роблять східці.

Торф’яники зазвичай бувають неоднорідні і складаються з пластів торфу, що відрізняються забарвленням, тому проби слід брати з кожного шару.

Якщо рослинність на торф’янику більш менш однорідна, шурфи риють в місцях, що відрізняються по рельєфу і проби беруть пошарово, через кожні 0,5 м.

Частіш за все на торф’яниках площею 10 га закладають по 2–3 шурфу. На більших площах з кожних 10 га додатково беруть зразки торфу в кожному пункті.

При взятті проби торфу верхній шар, приблизно в 1–2 см, разом з рослинним покривом потрібно зняти, щоб попередити потрапляння сторонніх забруднювачів. Не слід брати проби поблизу доріг, канав, будівель.

Пробу торфу беруть вагою не менше 1 кг (розміром 30х15х10 см), завертають в пергаментний папір (або целофан) або поміщають в банку з притертою пробкою і додають етикетку з вказаними на ній (простим олівцем): область, район, господарство, а також час і глибина взяття зразка, короткої характеристики рослинності торф’яника, та прізвище того, хто відібрав пробу.

Після ретельного перемішування окремих проб на чистій сухій фанері складають середню пробу вагою 1–1,5 кг, до якої додають етикетку, як вказано вище, і відправляють у лабораторію для аналізу.

Аналітичні проби торфу готують в лабораторії. Для цього частину торфу підсушують на повітрі до повітряно–сухого стану в приміщенні, що не має специфічних запахів аміаку та летких кислот. Торф подрібнюють і просівають крізь сито з діаметром отворів 1 мм до тих пір, поки весь торф не пройде крізь сито. Потім торф ретельно перемішують, розсипають тонким шаром на чистому папері або краще на склі і методом квадратування залишають пробу торфу приблизно 100–150 г, поміщають в банку з притертою пробкою. Приступаючи до аналізу, весь торф висипають із банки на скло, розрівнюють тонким шаром і з різних місць проби шпателем або ложечкою беруть торф для аналізу.

Для таких аналізів, як ботанічний склад, ступінь розкладення, вологість, вологоємкість і кислотність, проби беруть із вологого торфу; при цьому вологість і кислотність слід визначати в день отримання торфу в лабораторію.

Аналіз кормів

25. Характеристика силосу

Силос – це корм, що приготовлений із свіжескошеної або підв’яленої зеленої маси, законсервованої в анаеробних умовах хімічними консервантами або органічними кислотами, які утворюються в результаті життєдіяльності молочнокислих бактерій.

Цінність силосу залежить від виду і якості вихідної сировини і технології його виготовлення. Найбільш цінні в кормовому відношенні силоси, які виготовленні з посівних кормових культур (кукурудзи, злаково–бобових сумішей, соняшника, коренеплодів), а також виготовленні спеціальні комбіновані силоси для телят, свиней та птиці.

Оцінюють доброякісність силосу у виробничих умовах за органолептичними показниками і даними лабораторних досліджень. Роздивляються його на місці зберігання, при відборі загальної проби, звертаючи увагу на колір, запах, смак, структуру засилосованих рослин та ін.