kyak_pidrucjnyk

РОЗДІЛ 3. Перекладознавча специфіка оригіналу

у різних мовних світах та культурних контекстах. Однак вектори силового поля кожного перекладу повинні бути спрямовані – в ідеаль- ному випадку – на досягнення якомога більшої ідентичності".

Про об'єктивну неминучість втрат суттєвих якостей оригіналу при їх перекладі свідчать і теоретичні положення методологічно споріднених наук. За теоретиками кібернетики, кількість інформації (у нашому ви- падку: об'єм змісту оригіналу) втрачається під час передачі від адреса- нта до адресата. Завершити цю нескінчену низку трагічних оцінок пе- рекладу хочеться двома не менш драматичними, ніж наведені щойно думки, прикладами з двохсотрічної практики перекладу. На початку ХІХ ст. в Росії велися запеклі дискусії щодо можливості вивчати Бай- рона за перекладами його творів чи необхідності знайомитись з ним тільки в оригіналі; точної відповіді тоді не знайшли, хоч більшість схи- лялася до другої точки зору. Через 150 років в одній європейській кра- їні було влаштовано творчий конкурс на переклад листа пушкінської Тетяни до Онєгіна, щоб, як вказували в умовах конкурсу його органі- затори, донести до читача відсутні в існуючих перекладах "крилату та виразну легкість, яскравість, особливу ритміку, надзвичайну обра-

зність оригіналу". Наслідки конкурсу виявилися занадто сумними: з 241 варіанту перекладів, виконаних як професійними, так і аматорсь- кими перекладачами й поетами, жюрі конкурсу не визначило жодного повноцінного, котрий заслуговував би на першу премію.

Отже, сучасне перекладознавство знає два когнітивних полюси протилежних зарядів (можливість і неможливість повноцінного пере- кладу), і в ньому не припиняються спроби звести їх до цілісної гармо- нії, якщо навіть вона і буде лише удаваною. Так, у 1970 році значний майстер практики і непоганий дослідник теорії перекладу росіянин В.В.Лєвік заявив стосовно цих полюсів: "Мистецтво перекладача, як і мистецтво фокусника-ілюзіоніста, ґрунтується на обмані. Пере- кладач створює зовсім інше, зовсім несхоже на оригінал, але обманює нас ілюзією повної схожості".

Отже, адекватність – це проблема не лише теоретична: чи можливо зберегти у перекладі концепцію оригіналу, тобто єдність ідейного змі- сту та художніх засобів його втілення. Зберегти цю єдність неможли- во в першу чергу практично, бо, крім неминучого об'єктивного сприйняття оригіналу перекладачем як читачем-інтерпретатором, є ще й свавілля перекладача як митця, який переносить оригінал в ін- ше мовно-мисленнєве середовище (тобто свавілля, яке зветься індиві- дуальним стилем перекладача й зумовлене ситуацією вибору однієї одиниці мови з-поміж багаточисленного синонімічного ряду в лекси-

101

ЧАСТИНА І. Теорія перекладу

ці, морфології, синтаксисі тощо або однієї одиниці літературознавчого багатства тексту, а також зумовлено прихильністю перекладача до якихось бажаних, улюблених засобів). Зберегти цю єдність неможливо навіть у восьми рядках гетевської "Нічної пісні мандрівника", про сві- тові переспіви якої йшлося вище, а що ж тоді казати про переклади таких об'ємних творів, як "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" українця П.Мирного, "Війна і мир" росіянина Л.М.Толстого, "Зачарована душа" француза Р.Роллана, "Сага про Форсайтів" англійця Дж.Голсуорсі, "Йосиф та його брати" німця Т.Манна та ін.?

Т.Манн в 1942 р. у зв'язку з відкриттям у Мексиці німецького еміг- рантського книжкового видавництва "Вільна книга" казав: "Я дуже добре знаю той болісний і неприродний настрій, який охоплює пись- менника, коли його книжки видаються лише у перекладах."

Отже, з наведених прикладів можна зробити висновок, що тради- ційний так званий адекватний переклад з будь-якою мірою набли- ження до оригіналу (на відміну від дослівного перекладу) є завжди обробкою, яка від справжньої (тобто офіційної, самим перекладачем заявленої) різниться лише тим, що перекладач запевнює себе (та й то не завжди), що він перекладає, а не оброблює, хоч насправді він є теж "оброблювачем". Закони, згідно з якими суб'єктивне бажання пе- рекладача перекласти адекватно породжує об'єктивну обробку оригі- налу, дуже складні: тут і філософія (дійсність та її художнє відбиття), і естетика (специфіка художньої творчості), і психологія (белетристика як мовний акт), і лінгвістика (закони мов оригіналу та перекладу), і літературознавство (позамовні компоненти художнього образу) тощо. Осмислення цих законів є прерогативою перекладознавця-теоретика, головним завданням якого сьогодні виступає вирішення питання про можливість зберегти у перекладі концепцію оригіналу. І тут основопо- ложними будуть філософські, психологічні, лінгвістичні, літературо- знавчі та інші закони перекладацької діяльності, в якій треба виділя- ти та одну від одної відокремлювати (зрозуміло, лише для цілей аналі- зу) дві сфери: творчість художню і власне перекладацьку. І хоча оби- дві ці сфери в дійсності практично є злитими в єдиний процес, теоре- тично все ж треба оцінювати їх окремо.

Філософський аспект законів художньої творчості полягає у тому, що художній образ є моделлю сучасної йому дійсності та позачасової цілісності навколишнього світу, тобто головним інструментом пізнан- ня буття, точнішим, ніж наука. Їх естетичний аспект зводиться до то- го, що художній твір будується за принципами краси, тобто не має нічого зайвого. Психологічний аспект цих законів висвітлює той

102

РОЗДІЛ 3. Перекладознавча специфіка оригіналу

факт, що художній задум знаходиться у голові автора ще до початку безпосередньо явної, тобто чуттєво сприйманої роботи над твором, ще до втілення концепції у відповідний "будівельний" матеріал мисте- цтва (тобто у слово, звук, фарбу, мармур тощо).

У законі словесної творчості є ще декілька важливих аспектів, без знання яких не буде зрозумілою і сутність перекладацького акту. Один з них – аспект лінгвістичний, другий – літературознавчий. Пер- ший пов'язується з "будівельним" матеріалом, тобто зі словом. І хоча вибір слова зумовлюється думкою автора, хоча воно є однією з форм втілення концепції (є ще й інші, наприклад, черговість слів у тексті), все ж таки зв'язок між словами та, зрозуміло, форма і зміст втіленої концепції підпорядковуються значною мірою законам мови, а не ли- ше філософським, естетичним і психологічним законам творчості, про які мова йшла вище. І якщо інші закони породжують та обмежують мовне новаторство письменника, то лінгвістичні утримують автора в рамках національних традицій. Туди ж націлено і літературознавчий аспект творчості, але не на мовні новації й традиції (про це дбає лінгві- стичний чинник), а на суто літературні: сюжет, принцип побудови пер- сонажу та конфлікту, предметну деталізацію, жанровий зміст тощо.

Ті ж самі аспекти зумовлюють і сферу перекладу, бо він теж є тво- рчістю. Але тут вони ускладнюються оригіналом, заради якого пере- клад і створюється. Парадокс перекладацької діяльності полягає у то- му, що для її успіху є бажаним, навіть обов'язковим відречення від поверхового сприйняття оригіналу (як це, наприклад, мало місце у перекладацькій творчості Жуковского, Лєрмонтова, Старицького та ін.). Причин у цього парадокса теж п'ять, бо вони відповідають п'яти вище зазначеним аспектам художньої творчості.

По-перше, у перекладача суттєво змінюється філософський аспект творчості. Якщо автор оригіналу реалізує у творі свою і тільки свою художню правду, роблячи тим самим твір інструментом і джерелом пізнання дійсності (хай і перетвореної суб'єктивним сприйманням письменника), то автор перекладу повинен реалізувати у своєму творі вже дві правди, дві дійсності: свою особисту й ту, що в оригіналі. І цей чинник спрацьовує у будь-якому перекладі: від художнього через побутовий до науково-технічного. Так, німецькі фахівці з електронно- го перекладу вважають, що його адекватність руйнуються національ- но забарвлені культурні та побутові традиції; бізнесмени із США скеп- тично ставляться до можливості скласти еквівалентні контракти анг- лійською та російською мовами через відсутність в останній підпри- ємницької термінології, подібної американській, а французькі пере-

103

ЧАСТИНА І. Теорія перекладу

кладачі взагалі вважають, що переклади міждержавних документів є настільки неадекватними, що загострюють політичні відносини. На- віть у тому суто гіпотетичному випадку, коли душі перекладача та ав- тора оригіналу споріднені, співзвучні, проблема двох правд, двох дій- сностей не розв'язується й не усувається, бо, з одного боку, спорідне- ність і співзвучність все одно не дають тотожності, а з другого, тут діють ще й інші чинники, про які мова піде нижче. Отже, вже на рів- ні філософії перекладу виникає викривлення концепції оригіналу.

По-друге (естетичний аспект перекладу), у кожного перекладача як в індивідуума та представника якоїсь національної культури є своє уявлення про те, що таке краса (тобто "зайве-незайве" у творі), і це уявлення ніколи не збігається з уявленням автора оригіналу, бо автор теж є індивідуумом і представником якоїсь, на цей раз іншої націо- нальної культури. Отже, на рівні естетики перекладу виникає додат- кове (до філософського аспекту) викривлення концепції оригіналу.

По-третє (і це вже рівень психології перекладацького акту), ще до початку своєї творчої праці перекладач, на відміну від автора оригі- налу, має (спочатку перед собою у прямому розумінні цього словоспо- лучення, тобто в оригіналі, а після його прочитання вже в собі, тобто у своєму уявленні) втілену в слові та композиції концепцію свого май- бутнього твору. Тим самим його праця відрізняється від творчості ав- тора оригіналу своєю яскраво виявленою (і тому ним зрозумілою) об- меженістю. Перекладач, якщо застосувати порівняння, може будува- ти лише з даху вниз, тоді як автор оригіналу творить з фундаменту вгору і не розуміє при цьому, в яку височінь йому доведеться піднес- тися. Кажучи образно, Тетяна Ларіна у Пушкіна у процесі її створен- ня ще могла без дозволу автора "вискочити за генерала", як дивував- ся з приводу такої поведінки своєї героїні її творець, а мадам Боварі ще могла несподівано наїстися миш'яку, як трагічно жалкував її тво- рець Флобер; у перекладача "Євгенія Онегіна" та "Мадам Боварі" неза- плановані кроки персонажам вже не дозволено. Жуковскій не мав рації, коли стверджував, що перекладач лише у прозі є рабом оригіна- лу, а в поезії він, мовляв, є його суперником; насправді перекладач є рабом завжди, є рабом за своєю суттю, бо він повинен вічно служити його величності Оригіналу. Зрозуміло цілком, що служба ця є добровіль- ною: якщо хочеш бути вільним – будь ласка, але тоді ти вже не пере- кладач. Тільки-но заявлене не протирічить тому, що висловлювалось вище про цілковиту залежність автора оригіналу від своєї концепції.

По-четверте (лінгвістичний аспект перекладу), думка перекладача, хоч вона і прагне реалізувати себе за законами мови перекладу, не

104

РОЗДІЛ 3. Перекладознавча специфіка оригіналу

може не нести на собі відбитків мови оригіналу. Справа тут не в гли- бині цих відбитків, а у принциповій неможливості для перекладача уникнути впливу іншої мовної атмосфери. Цей вплив мови оригіналу породжується тим, що мислення перекладача одночасно повинно функ- ціонувати у двох мовних системах, синтезом яких і виступає склад, мовний стиль перекладача. Чи не через цей злам стилю великий анг- лійський прозаїк Дж.Джойс, прочитавши пушкінську "Капітанську дочку" в англійському перекладі, сказав, що ця "метушлива історія здібна зацікавити хіба що учнів", хоча інший великий прозаїк, М.В. Го-

голь, оцінив цю повість як неперевершений зразок російської прози? Але ця "нечистість", "забрудненість" мови перекладу, яка призводить його читача до спотвореного уявлення про склад, мовний стиль автора оригіналу, є ще не найголовнішим аспектом лінгвістичних законів пе- рекладацької діяльності. Справа тут ще й в тому, що слово перекладу, навіть якщо воно за своїм предметним, речовим змістом є прямою відповідністю до необхідного слова оригіналу, входить у такі контактні (тобто безпосередні), а тим більше у дистантні (тобто опосередковані) зв'язки з іншими словами перекладу (або порушує у читача такі асоці- ації), які відсутні в оригіналі й тому змінюють його концепцію.

І, нарешті, останній головний аспект законів перекладацького акту – літературознавчий: усі категорії змісту та форми будь-якого твору мають національну специфіку, забарвленість, так що перекладач і тут не може "стрибнути вище голови". Саме на це натякає відомий іронічний жарт про перекладацьку долю С.Я.Маршака, що він так і залишився Маршаком, тоді як Роберт Бернс, якого він перекладав, – і до речі, непогано – був і залишився поетом.

Отже, під впливом проаналізованих законів творчості та їх усклад- нення у сфері традиційної перекладацької діяльності наслідок такої діяльності завжди відрізняється від свого першоджерела щонаймен- ше трьома незбігами: нетотожністю соціальної реальності, неадекват- ністю логічного змісту, невідповідністю мовленнєвих засобів. Неваж- ко побачити, що ці розбіжності не є чимось другорядним для оригіна- лу, якимось орнаментально-прикрашальним обрамленням його сутно- сті, а є саме цією сутністю, тобто його концепцією. Чи не тому остан- німи роками світові видавництва все активніше видають паралельні, тобто двомовні переклади (мовами оригіналу і перекладу)?

105

ЧАСТИНА І. Теорія перекладу

3.5. Контрольні завдання

Примітка: відповіді обґрунтовуйте матеріалом підручника, пого- джуючись або дискутуючи з ним.

3.5.1. Контрольні запитання (матеріал для відповіді шукайте у відповідних розділах та параграфах).

1.1.Встановіть загальне та відмінне у різних тлумаченнях поняття "текст" як категорії перекладознавства. Акцентуйте при цьому спе- цифіку їх використання в теорії та практиці перекладу.

1.2.Визначте семантичний об'єм поняття "художність" і вкажіть, охоплює він усі типи тексту чи лише белетристичний комплекс. При позитивній відповіді ("усі типи") опишіть специфіку цього поняття для кожного функціонального стилю, а при негативній ("тільки беле- тристика") обґрунтуйте Ваше функціональне бачення мови.

1.3.Розтлумачте категорію "адекватність" у пристосуванні її до оригіналу, а не до перекладу і чому це важливо для останнього. По- кажіть її змістовну структуру і місце в ній знань та вмінь адресанта.

1.4.Доведіть, яка логічна основа дозволяє найбільш об'єктивно класифікувати тексти з боку їх перекладацьких особливостей.

1.5.Аргументуйте, чи має перекладацький сенс твердження про не- повторність концепції оригіналу і як воно співвідноситься з лінгвістич- ними поглядами на спорідненість мов, філософськими – на універсаль- ність законів сприйняття, психологічними – на подібність мислення.

3.5.2. Контрольні тести (матеріал для відповіді шукайте у відпо- відних розділі та параграфах)

Примітка: Застерігаємо, що правильною відповіддю може бути не лише одне із запропонованих тверджень.

2.1. Текстом може бути:

а) тематично оформлені слова, б) морфологічно оформлені словосполучення, в) вербально оформлена думка,

г) синтаксично оформлені речення. 2.2. Гіпертекст – це:

а) великий лінійний текст, б) текст гронуватого типу письма, в) усі тексти одного автора,

г) сума текстів одного функціонального стилю.

106

РОЗДІЛ 3. Перекладознавча специфіка оригіналу

2.3.Під "концепцією" розуміється: а) задум автора оригіналу, б) стислий переказ оригіналу, в) головна думка оригіналу,

г) сума тематично однорідних лексико-семантичних груп.

2.4.Інтерпретація оцінюється як:

а) будь-який переклад оригіналу, б) особисте тлумачення оригіналу перекладачем,

в) об'єктивне сприйняття оригіналу перекладачем, г) коментар перекладача до свого перекладу.

2.5. Оригінал як перекладацький об'єкт – це: а) зрозуміле іншомовне висловлювання, б) будь-яка іншомовна писемність,

в) іншомовне вербальне оформлення соціальної дійсності, г) іншомовне вербальне оформлення особистих асоціацій адресанта.

3.5.3. Контрольні самостійні вправи

1.Складіть бібліографію з 4-5 джерел до кожного наступного по- няття і вкажіть, в якій бібліотеці Ви їх знайшли (приватній, навчаль- ного закладу, міській тощо): текст, гіпертекст, концепція, художність.

2.Випишіть 2-3 цитати з праць до пункту 3.1 до кожного вказано- го там поняття.

3.Напишіть аналітичний реферат обсягом 4-5 сторінок про сучасні точки зору 3-4 перекладознавців на одне з понять пункту 3.1.

4.Зіставте знайдені у працях до пункту 3.1 точки зору з позицією авторів даного підручника і аргументуйте її об'єктивність або диску- сійність.

5.Влаштуйте міжнародну дискусію-гру щодо тематики та захисту рефератів пункту 3.3 за схемою: вступне слово голови конференції, доповідь основного референта, рецензії 2-3 офіційних опонентів (од- на – українською, інші німецькою, їх переклад), виступи останніх членів студентської групи різними мовами (їх переклад), підсумкове слово голови.

107

)`qŠhm` 2

op`jŠhj`

lPjpnoepejk`dr