kyak_pidrucjnyk

РОЗДІЛ 4

ФОНЕТИЧНІ ТРУДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУ

4.1. Орфоепічні аспекти перекладу

Фонологічні проблеми не відіграють в перекладознавстві значної ролі, хоча для усного перекладу важливими стають акустичні та інто- наційні задатки самого перекладача. Погане враження справляє, на- приклад, нечітка вимова, дефекти мовлення, неправильне інтонацій- не членування тощо. Більше того, красивий тембр голосу перекладача може навіть "згладити" фонетичні ґанджі особи, яку перекладають. Орфоепічні задатки перекладача особливо актуальні для усного пере- кладу драматичних текстів, промов. Навіть для перекладу пошепки такі задатки відіграють далеко не другорядну роль.

Стосовно практичної фонетики німецької мови перекладач пови- нен насамперед засвоїти особливості звуків, які відрізняються від українських, до автоматизму опанувати правила довготи, напівдовго- ти й короткості голосних, робити правильний словесний наголос, ви- діляти в реченні синтагми з відповідними паузами і наголосами, від- творювати потрібну методику.

Не вдаючись до деталей (це має бути метою окремого практичного курсу) наведемо найвагоміші особливості практичної фонетики німе- цької мови, які не притаманні українській орфоепії.

4.1.1. Загальні особливості звуків

1) В усіх відкритих складах німецьких лексичних одиниць голосний звук вимовляється закрито і, навпаки, в усіх закритих складах (якщо вони при зміні слова не відкриваються) голосні вимовляються відкрито.

ЧАСТИНА 2. Практика мікроперекладу

2)На початку слова або основи слова голосний звук вимовляється з твердим приступом.

3)Довгі голосні не дифтонізуються.

4)Дуже важливим є фактор довготи, напівдовготи та короткості приголосних:

а) голосний вимовляється довго і закрито: у наголошеному відкритому або у закритому складі, якщо при зміні слова склад відкривається; при подвоєнні голосного; якщо після голосного присутній "h"; при написанні "іе"; в суфіксах –bar, -sam, -sal, -tum, -nam;

б) закрито й напівдовго голосно вимовляється у відкритому ненаголошеному складі в кінці слова, а також у відкритому не- наголошеному складі, якщо він розташований за чотири склади перед наголошеним (наприклад, Ratifikation – перший склад);

в) голосний вимовляється коротко й закрито у відкритих не- наголошених складах;

г) коротко й відкрито голосний звук вимовляється у закритих складах, якщо при зміні слова склад не відкривається і завше перед ng, sch, x.

5)Головними відмінностями німецьких приголосних можна вважа- ти такі:

а) при подвоєнні приголосних вони вимовляються як один звук; б) німецькі приголосні не палаталізуються (не пом'якшуються); в) приголосні p, t, k вимовляються з придиханням; це саме

стосується b, d, g в кінці слова;

г) німецькі приголосні не асимілюються, тобто не припасову- ються до вимови сусіднього звука.

4.1.2. Специфічні німецькі звуки для українського усного перекладача

1.Голосні: закритий –а-; закритий та відкритий -е-; закритий -о; відкритий, закритий та нескладовий -і-; умлаути, запозичені носові голосні.

2.Приголосні: p, t, k b, d, g в кінці слова; l; язичкове, тертєве та во- калізоване r; Ich – Lant; h; сполучення ng.

Правильна вимова зазначених звуків свідчить про рівень кваліфі- кації перекладача і її слід вважати обов'язковою для усного перекладу.

Решта голосних та приголосних зовсім або майже не відрізняються від українських.

112

РОЗДІЛ 4. Фонетичні труднощі перекладу

4.1.3. Наголос у складних словах

Особливу увагу слід приділяти наголосу у складних словах, які складаються з означального та означуваного (основного) слів. На означальне слово, яке, як правило, розташоване на першому місці, падає наголос, на друге – означуване – слово падає побічний наголос. Слід зауважити, що різниця між цими наголосами значно більша, ніж в українській мові.

4.1.4. Поняття фонетичного слова

Вагомим чинником між комплексом звуків та інтонацією виступає фонетичне слово, яке рідко збігається з лексичною одиницею і вимов- ляється як єдина фонетична субстанція з одним наголосом. Отже, кі- лькість фонетичних слів у реченні дорівнює кількості наголосів у ньо- му на практиці слід обов'язково реалізувати дану закономірність: як правило, не наголошуються у німецькому реченні прийменники, ар- тиклі сполучники, заперечення (крім "nein"), модальні та допоміжні дієслова, більшість займенників. Останні вимовляються з наступним наголошеним словом як єдиний і окремий фонетичний імпульс, який лежить в основі ритміки мовлення. Слід також зазначити, що завше наголошуються іменники, прикметники, вагомі дієслова, вагомі чис- лівники, які виступають як основа фонетичного слова, формуючи смислову структуру речення.

4.2. Практичні аспекти інтонації німецького речення

Зупинимося окремо на головних інтонаційних особливостях фоне- тики німецької мови. Тут, як і для інших європейських мов, головни- ми інтонаційними засобами виступають: наголос у реченні, паузи, мелодія, тембр, висота тону, сила тону, темп вимовлення. Звісно, реа- лізація цих засобів суттєво залежить від індивідуальних (психічних, фізіологічних і навіть інтелектуальних) особливостей мовця як і від конкретної ситуації мовлення (загальновідомо, що К.Станіславський виділив для вимови лише одного слова "здравствуйте" аж 25 інтона- ційних варіантів). Проте перекладачеві слід мати на увазі й застосо- вувати на практиці головні канонічні закономірності інтонування ні- мецького речення.

113

ЧАСТИНА 2. Практика мікроперекладу

І. У вигляді атомарної інтонаційної структури речення виступає про- сте непоширене розповідне речення із підметом, вираженим займенни- ком. Тут логічний (головний) наголос у реченні падає на присудок.

Ich '''lese.

Якщо ж іменний присудок складний, то наголос падає на його дру- гу частину.

Ich heiße '''Anna. Ich bin '''Studentin.

Мелодія такого речення зростає до логічного наголосу й спадає до кінця. ІІ. Поширені розповідні речення відзначаються наявністю різних за вагою наголосів, внутрішніх пауз, різних мелодичних рисунків. Ви- значальним тут є поділ розповідного речення на синтагми, цих інто- наційно, граматично та смислово організованих фрагментів речення. На початку речення синтагмою може виступати поширений підмет чи другорядний член речення. Окремі синтагми формують ланки пе- речислення або сюжетно вагомі фрагменти речення. Знову ж таки, кількість синтагм зумовлена індивідуальними особливостями мовця, його досвідом, декламаторською майстерністю та ситуацією мовлен- ня. З одного боку, перекладач не має права демонструвати у процесі перекладу свій голосовий артистизм, але, з іншого боку, його інтона- ція має бути багатою, приємною, доповнюючи інтонаційні особливос-

ті об'єкту перекладу та сприяючи його розумінню.

Слід розрізняти попередню та завершальну (кінцеву) синтагми. Між синтагмами виділяють синтагматичну паузу. В кожній синтагмі присут- ній синтагматичний наголос, розташований на найвагомішому в син- тагмі слові, якщо, звісно, мова не йде про синтагму з логічним наголо- сом. Всі попередні синтагми мають висхідну мелодію до синтагматич- ної паузи; кожна наступна синтагма розпочинається на тому ж інто- наційному рівні, що і початок речення; прикінцева синтагма має інто- наційний рисунок простого непоширеного розповідного речення.

Крім синтагматичної паузи має місце більш тривала мала пауза, яка зазвичай відповідає розділовим знакам. Між реченнями в тексті є велика пауза.

Auf dem ''Tisch ξ ''liegen '''Hefte, '''Bücher, '''Bleistifte.

ІІІ. Складносурядні сполучникові речення інтонуються як синтаг- ми, якщо ж вони безсполучникові, то кожне окреме речення має, як правило, свою завершальну (висхідну-спадну) інтонацію. Кожне ре- чення має власний логічний наголос.

Mein 'Bruder ist '''Lehrer , meine 'Schwester ist '''Studentin.

Mein 'Bruder ist '''Lehrer ξ und meine 'Schwester ist '''Studentin.

114

РОЗДІЛ 4. Фонетичні труднощі перекладу

Різноманітним може бути інтонаційний рисунок складнопідрядного речення. Підрядне речення перед головним має характер попередньої синтагми. Це саме стосується, як правило, головного речення, розта- шованого перед підрядним. Вставне ж підрядне речення цілком ви- мовляється здебільшого на тому ж рівні, на якому завершилася попе- редня синтагма, й формує окрему синтагму. Подібна особливість ха- рактерна для вставних звертань. Логічний наголос присутній або в головному, або в підрядному реченні, залежно від смислового наван- таження та розташування речення (здебільшого в кінцевому).

Da ich keine ''Zeit habe 'gehe ich ins '''Kino nicht. Ich 'gehe ins ''Kino nicht, weil ich keine ''Zeit habe. ''Heute meine liebe ''Freunde 'gehen wir ins '''Kino.

ІV. Наказові й окличні речення не діляться на синтагми, отож їм не властиві синтагматичні паузи та синтагматичні наголоси. Загальна схема мелодій аналогічна розповідним реченням (висхідна до логічно- го наголосу й спадна до кінця речення). Головна відмінність полягає у висоті тону: наказові речення вимовляють на ступінь вище, ніж роз- повідні. Окличні ж речення можуть розпочинатися й завершуватися, як і розповідні, проте їх логічний наголос реалізується на інтонацій- ному рівні показових речень. Це стосується і прохань.

'Gehen sie nach''' Hause! 'Gehen sie nach''' Hause bitte!

Aug Vaterland, aus teureschließ dich an!

V. Інтонація питальних речень суттєво залежить від наявності в них питального слова. Речення без питального слова розпочинаються на високому рівні (десь приблизно на рівні логічного наголосу наказо- вого речення), далі мелодія поступово спадає до логічного наголосу, який за висотою тону дорівнює початку розповідного речення, і завер- шується на тому ж рівні, з якого розпочиналося речення.

'Gehen sie 'heute nach '''Hause?

У питальних реченнях з питальним словом, мелодія здебільшого схожа до мелодики розповідного речення (висхідна-спадна), надто коли логічний наголос падає на присудок, хоча в деяких випадках, в залежності від наголосу, мелодія може мати характер питального ре- чення без питального слова.

Wohin '''gehen sie 'heute? Wohin 'gehen sie '''heute?

115

ЧАСТИНА 2. Практика мікроперекладу

Ми навели лише найважливіші канони інтонації німецького речен- ня. Зрозуміло, різних нюансів чи винятків може бути безліч. Їх опис, аналіз та закріплення мають стати об'єктом уваги окремого посібника з практичної фонетики німецької мови для перекладача.

4.3. Контрольні вправи

ВПРАВА №1. Уважно прочитайте прислів'я, виділіть фонетичні слова та синтагми, розставте наголоси й правильно передайте інто- наційний рисунок.

Übung macht den Meister. Ohne Fleiss kein Preis.

Fleiss bringt Brot, Faulheit Not. Morgenstunde hat Gold im Munde.

Morgen, morgen, nur nicht heute, – sagen alle faulen Leute.

ВПРАВА №2. Проаналізуйте та прочитайте уважно фонетичні зраз- ки, звернувши увагу на вимову специфічних німецьких звуків та ін- тонаційні особливості фраз:

1. "Nur der verdient sich Freiheit, wie das Leben, der täglich sie erobern muss" (J.W.Goethe).

2."Ans Vaterland ans teure schliess dich an!

Das halte fest mit deinem ganzen Herzen! (F.Schiller).

3."Welche Regierung die beste sei?

Diejenige,die uns lehrt, uns selbst zu regieren" (J.W.Goethe).

ВПРАВА №3. Зверніть увагу на зміст вірша Й.В.Гете "Нічна пісня мандрівника", наведеного вище, та продекламуйте його напам'ять. Бажана тривалість 20+-2 секунди.

ВПРАВА №4. Зіставте два різнопланові вірші Й.В.Гете, вивчіть їх та намагайтеся передати внутрішній настрій.

116

РОЗДІЛ 4. Фонетичні труднощі перекладу

Meeresstille

Tiefe Stille herrscht im Wasser,

Ohne Regung ruht das Meer,

Und bekümmert sieht der Schiffer

Glatte Fläche ringsumher.

Keine Luft von keiner Seite,

Todesstille fürchterlich...

In der ungeheuern Weite

Reget keine Welle sich...

Cophtisches Lied

Geh! Gehorche meinem Winken!

Nutze deine jungen Tage,

Lerne zeitig klüger sein!

Auf des Glückes grosser Waage

Steht die Zunge selten ein:

Du musst steigen oder sinken,

Du musst herrschen und gewinnen

Oder dienen und verlieren,

Leiden oder triumphieren,

Amboss oder Hammer sein.

117

РОЗДІЛ 5

ЛЕКСИЧНІ ТРУДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУ

5.1. Нарис проблематики

5.1.1. Слово та його дефініція для перекладознавства

Мова як найважливіший системно-структурний організований за- сіб суспільної комунікації, що відбувається шляхом передачі різноти- пної інформації, виконує різні функції (за сучасними дослідженнями

– від 2 до 10 й більше). До їх числа лінгвісти відносять, у першу чергу, функції: комунікативну чи спілкування; мислетворчу чи вираження думки та, поряд із тим, експресивну чи вираження емоцій. Серед решти тісно взаємопов'язаних функцій мови суттєве місце посідає номінативна функція (на позначення предметів), оскільки вона ле- жить в основі використання мови як структурованої системи знаків.

Саме номінативну функцію найповніше репрезентує лексичний рі- вень мови, сформований завдяки відображенню позамовної дійсності в структурах головного мозку на основі сіткової організації ментально- го лексикону1. У такий спосіб словниковий склад мови опосередковано виражає і систему об'єктивної дійсності ("мовну картину світу"), і соці- ально перероблений суб'єктивний досвід кожної людини, передаючи їх

1 Це підтверджують лінгвістичні експерименти, детально описані в: Залевс- кая А.А. Психолингвистические проблемы семантики слова. – Калинин: Изд- во Калининг. Ун-та, 1982. – С. 15-48; Огуй О.Д. Нейрофізіологічні аспекти формування значення // Науковий вісник Чернівецького університету. – Чернівці: ЧДУ, 1999. – Вип.47: Педагогіка та психологія. – С. 77-86 та ін.

ЧАСТИНА 2. Практика мікроперекладу

за допомогою слів. Величезний обсяг явищ навколишнього світу, що розвивається, їх складні взаємовідносини спричиняють розростання словникового складу, який охоплює від 2 до 10 млн. слів (хоча в найбі- льших словниках репрезентовано не більше 500 тис.).

Основною одиницею словникового складу, яка репрезентує лексич- ний рівень мови, є слово, щодо якого в лінгвістиці склалися різнотипні, не досить чіткі міркування. Найповніше їх репрезентує визначення, за яким слово є найменшим відносно самостійним носієм значення, що міститься в лексиконі та графічно відокремлюється прогалинами. За фонетико-фонологічними показниками слово є найменшим звуковим сегментом, що теоретично відділяється від інших на основі та з допо- могою певних фонетичних ознак; за морфологічними показниками во- но характеризується тією чи іншою парадигмою флексій, а синтаксич- но є найменшою рухомою та відносно незамінною основною мовною одиницею. Слово виступає як єдність матеріального (звучання) та ідеа- льного (значення), необхідна, на нашу думку, для комунікації. Завдяки цьому матеріально оформлене слово виступає основною одиницею мо- ви, яка містить традиційно закріплений набір інформації і служить для комунікативного формування думки, вираження емоцій та передачі повідомлення у складі речення /тексту.

Загалом, слово може розглядатися як місце синтагматичного пере- січення для фонологічних, морфологічних, синтаксичних та реченнє- во-семантичних компонентів мовної діяльності, що реалізуються у словесному змісті. Підставою для цього є те, що звуки конструюють морфеми й лова, морфеми складають слово та видозмінюють його форму, синтаксис організовує слова у словосполучення, речення та тексти. Тому на лексикон припадає організаційна роль у презентації мовних систем та структур, а слова можна розглядати як основні (ба- зові) семантичні одиниці мови, значення (інформація) яких є ключо- вими для здійснення перекладу.

Зважаючи на ці різнотипні екстра- та інтралінгвістичні характери- стики слова, здійснення перекладу навіть на лексичному рівні є зо- всім не простим, як видається. Щоб не порушити "живої тканини контексту", розглянемо за прикладом І.Кашкіна лише заголовок однієї з розвідок Оскара Уайлда про мистецтво, який звучить англійською як "Pen, Pencil and Poison". Формальна організація цього вислову є тра- диційною для британських заголовків алітерацією (всі три слова як номінативні одиниці розпочинаються зі звука р) та ритмічним нарос- танням кількості складів у словах (1+2+3, рахуючи і сполучник), слу- жить митцеві для нагнітання основної думки статті про те, що будь-

120