kyak_pidrucjnyk

РОЗДІЛ 3. Перекладознавча специфіка оригіналу

драму і т.ін. у балет тощо). Такий панорамний підхід Р.Якобсона до ледве визріваючої тоді всесвітньої теорії перекладознавства був тим більш цікавим, що за два роки до нього два не менш науково вагомих радянських вчених І.І.Ревзін та В.Ю.Розенцвейг надрукували моно-

графію під назвою "Основи загального та машинного перекладу", в

якій весь "загальний" переклад звели цілком аргументовано лише до словесного. Ще більш цікавою стає думка Р.Якобсона, якщо знати той факт, що через два роки після нього провідний радянський перекла- дознавець А.В.Фьодоров теж видав книжку "Основи загальної теорії перекладу", де знову, як і його щойно згадані попередники, справед- ливо розтлумачив увесь "загальний" переклад як лінгвістичний, хоча за 10 років до цього, у 1958 році, у попередньому другому виданні вказаної монографії справедливо відзначав, що "лінгвістичним шля-

хом не можна витлумачити всі факти у галузі перекладу", але тоді він мав на увазі не майбутню думку Р.Якобсона про семіотичне роз- ширення перекладознавства, а лише залучення до нього літературо- знавчих чинників. У 1973 році А.Д.Швейцар вже включав до пере- кладознавства, крім мовознавства й літературознавства, психологію та етнографію, хоч і продовжував вважати, що загальні проблеми пе- рекладу повинна вивчати лише лінгвістика.

Отже, підсумовуючи вище сказане, треба дійти головного методо- логічного і методичного висновку: у нашому підручнику ми буде-

мо розуміти під перекладом лише словесну дію, тобто переро- бку тексту.

І тому виникає потреба у з'ясуванні наступної проблеми: що таке текст (лат. textus – "тканина", "павутиння").

3.2.2. Сутність поняття і терміна "текст"

У будь-якій науці, а тим більше у побуті, є багато понять, які зрозу- мілі всім людям зі здоровим глуздом і тому використовуються всіма однаково точно, але зміст яких визначити конкретно не може ніхто, лише частково. Що таке, наприклад, дружба, кохання, сім'я, щастя, навіть наука, мистецтво тощо? Належать подібні поняття до однознач- них чи полісемантичних, повинні вони бути гомогенними чи синтети- чними, про це дискутували завжди: наприклад, про "науку" та "мис- тецтво" (у хронологічній черзі за останні більш ніж 200 років), поет Ф.Шіллер, філософ Г.Спенсер, літературознавець Б. фон Візе, перекла- дознавець-лінгвіст В.Д.Радчук, наполягаючи на першому рішенні, дру- гому або третьому, а згоди так і не доходили. Тому сьогодні до таких ще не визначених поетичних понять належить і текст. Як літературо-

81

ЧАСТИНА І. Теорія перекладу

знавче явище він вивчався вже за часи античного Арістотеля, але його активне вивчення як лінгвістичного і навіть семіотичного феномена розпочалось лише у 1970-ті роки. Розвідки Р.О.Будагова та О.І. Мос- кальскої в Радянському Союзі, П.Гартманна в Німеччині, М.А.К. Холлі- дея в Англії та ін. започаткували нову філологічну науку – лінгвістику тексту і спровокували справжню лавину зосереджених на тексті дослі- джень. Так, лише за часи існування України як незалежної держави в ній щороку захищалось біля 100 дисертацій з філології, серед яких на- раховувалось 65%-70% з реальних проблем тексту (останні – з абстрак- тних категорій мови). Отже, більше 1000 наукових праць (!), а сутність поняття "текст" залишається і сьогодні науково не витлумаченою.

І не тільки в Україні.

Дійсно, якщо взяти декілька дитячих кубиків і на кожній їх повер- хні написати одну лексему у словниковій формі, а потім кинути їх до- долу, то випаде якась сума слів. Постає питання: чи буде вона текс- том? Не треба поспішати з відповіддю, шановний читачу, бо морфо- логічні зв'язки, які вагомі для однієї мови (наприклад, української), можуть не відігравати майже ніякої або значної ролі в іншій (напри- клад, в англійській). Отже, домовимось, що у нашому філологічному експерименті випало (з урахуванням морфології відповідної мови): "wir – trinken – Milch – in – [der] – schwarz[en] – Frühe" у німецькій, "о – сум – ос[е]н[і] – осанна – осанна" в українській, "потому – зима – что – каблук – оставля[ет] – след[ы]" у російській. Тут, мабуть, кожний по- годиться, що маємо текст (речення). А якби випало інакше: "Milch – der – schwarzen – Frühe – trinken – wir", "осені – о – осанна – сум – осан-

на", "потому – следы – что – каблук – оставляет – зима"? Тут деякі будуть стверджувати, що випав текст, а інші – що нісенітниця. А те-

пер третій варіант: "schwarze Milch der Frühe wir trinken", "осанна осе-

ні о сум осанна", "потому что каблук оставляет следы зима." На пе-

рший погляд видається, що випала частина тексту, хоча три останні речення є рядками із віршів всесвітньо відомих поетів ХХ ст.: авст- рійця П.Целана, українки Л.Костенко, росіянина Й.Бродського. Трохи пізніше ми обов'язково повернемось до процитованих сполучень, щоб пом'якшити наш закид їх талановитим авторам у створенні не тексту, а набору слів. Але лише щоб пом'якшити, а не зняти зовсім, так що попередній висновок про відсутність там традиційного змісту зали- шається поки що відносно справедливим.

Отже, одиницею тексту не може бути лексема, і тому немає сенсу перекладати насамперед її, бо не будь-який набір слів є текстом. Не може бути з тієї ж причини одиницею тексту морфема або фонема,

82

РОЗДІЛ 3. Перекладознавча специфіка оригіналу

як і, з іншого боку, синтагма чи навіть речення. Взагалі лінгвістичним або структурним шляхами цієї проблеми не вирішити, бо на них сьо- годні панує чисто формальний принцип, згідно з яким може бути сполученням, синтагмою, реченням, а отже, і текстом випадковий збіг не лише слів, а навіть і складів та літер, наприклад: "Чарари! Чурари!

Чурель! Чарель! Чареса и чуреса. И чурайся и чаруйся" (В.Хлєбніков), "...серце моё зубр арбр урбр хлрпр крпр трпр" (О.І.Введенський), "Дыр бул щил убещур скум вы со бу рл эз" (О.Кручених), опус німця Тіма Ульріхса, в якому літеру "е" розташовано у квадраті 625 разів, хоч і у різних положеннях (і більше нічого!) і т.ін. Про те, що сучасні дослідни- ки вважають такі опуси за текст, свідчить занадто висока оцінка останньої інсталяції українцем Б.В.Сторохою: "Вірш (?! – Н.А.М.) де-

монструє ризоматичне розгортання простору, рух фрактальної кри- вої, взаємодію магнітних полей, парадигму обертальних рухів чи прос- то насолоду артикуляцією, яка коріниться у персональному досвіді автора". І знову, як і у випадку з рядками П.Целана, Л.Костенко, Й.Бродського, ми можемо дійти висновку, що безглуздя панує і тут, але є у процитованих опусах ще щось таке, що дозволить нам повернутися до них, хоч і зовсім на іншому рівні.

Так що ж таке текст? Широко відоме визначення тексту, яке за- пропонував ще чверть сторіччя тому корифей радянської лінгвістики І.Р.Гальпєрін і на яке активно спираються сучасні лінгвісти, не може задовольнити вдумливого філолога, бо є багатослівним, непрозорим, занадто звуженим, навіть помилковим і може відноситися (та і то лише частково) до таких же багатослівних, непрозорих, занадто зву- жених, навіть помилкових, але претендуючих на істину в останній ін- станції релігійних текстів, типу іудейської Тори, християнського Но- вого Заповіту, мусульманського Корану і т.ін., які, скоріше за все, і вплинули на гальперінське тлумачення тексту. Ось воно: [Текст – це] "витвір мовленнєвотворчого процесу, який є завершеним, об'єктиво- ваним у формі письмового документа, літературно обробленим від- повідно до типу цього документа, витвір, який складається з назви (заголовка) і низки основних одиниць, об'єднаних різними типами лек- сичних, граматичних, логічних, стилістичних зв'язків, і має певну ці- леспрямованість та прагматичну настанову." Неважко бачити, що через брак у цьому визначенні посилання на оточуюче нас і нашу мо- ву середовище, воно легко може бути віднесено і до тих опусів, які було розглянуто вище і було названо не текстом, а безглуздою сумою слів. Більш за те: воно є занадто звуженим, бо викреслює із поняття

83

ЧАСТИНА І. Теорія перекладу

"текст" усне мовлення взагалі і фольклор зокрема, а також будь-яку писемну пам'ятку, якщо вона фрагментарна і не має заголовка.

Зовсім протилежну позицію займає всесвітньо відомий французь- кий структураліст Р.Барт, розширюючи межі цього поняття через змішування двох різних категорій (аналізу як об'єктивного сприйнят- тя та рецепції як сприйняття суб'єктивного): для нього головний зміст тексту (у термінології Р.Барта – "культурний код тексту") полягає не

усамому тексті, а у "вписуванні тексту до вже існуючих текстів."

Аналогічної позиції, але майже безмірно розширеної так, що вона змішує (навіть підмінює) дві різні думки ("ідея, яка поки що лише ви-

тає, відчувається у повітрі" та "ідея, яку вже реалізовано у вербаль-

ному тексті"), дотримується і не менш славнозвісний французький мислитель К.Леві-Стросс: "...джерела тексту існують не лише до те-

ксту, але й після нього." А провідна російська представниця сучасної когнітивної лінгвістики О.С.Кубрякова вважає разом з О.В. Олексан- дровою, що поняття "текст" взагалі не можна визначити: "Чим гли-

бше рівень розуміння тексту, тим більше кількості різних напрямів

уйого інтерпретації він відкриває. (...) уявлення про текст (...) і не по- винні бути вичерпаними жорсткими дефініціями, вони не уклада-

ються у межі суворих категорій." Так впевнено і також не безперечно відстоював колись американський батько генеративної граматики Н.Хомський твердження, що "мова не є точно визначеним поняттям лінгвістичної науки."

Українські філологи Л.А.Мурач та Н.А.Полєжаєва взагалі відмовля- ють тексту у власному змісті і розглядають його лише як наслідок від- носин між текстами, хоча залишається незрозумілим, як може беззмі- стовність мати відношення до іншої беззмістовності і при цьому по-

роджувати сутність: "Сутність тексту полягає не у тексті як тако- му, а в його міжтекстовому характері." Чи не через таке витиску-

вання соціального і об'єктивного змісту з поняття "текст" та напов- нення його волюнтаризмом реципієнта відомий російський структу- раліст Ю.М.Лотман помилково стверджував, що "тексти для більшо-

сті є незрозумілими і підлягають витлумаченню," "бо художній ефект в цілому виникає із зіставлень тексту та складного компоненту життєвих та ідейно-естетичних уявлень." Чи не через це вже цито-

ваний англієць М.А.К.Холлідей стверджував у 1976 році, що під текс- том треба розуміти одиницю мови під час її використання, а через 10 років Ч.Філлмор підтримав цю думку, заявивши, що термін текст

"використовується для визначення будь-якого цілісного продукту мо-

вної спроможності людини." Але ж безглуздий набір таких одиниць є

84

РОЗДІЛ 3. Перекладознавча специфіка оригіналу

також використанням та цілісним продуктом мовної спроможності людини, та чи буде він текстом? Як справедливо вказує М.К. Бісімалі-

єва, "в цьому випадку ми будемо мати справу вже не з текстом, а з набором або послідовністю часто не пов'язаних за змістом, але гра-

матично правильних речень." Але німець Е.Оккель і через 22 роки піс- ля М.А.К.Холлідея впевнений, що будь-яка сума мовних одиниць ство-

рює текст: "Текстом є для мене будь-яке зібрання речень, слів або складів, яке поділено на члени і оформлено, завершено і логічно скріп-

лено." Отже, поняття і термін "текст" за останні десятиріччя, особливо після появи терміна "дискурс", стали розмитими настільки, що у Німеч- чині змогла навіть з'явитися монографія про танок як "текст руху."

Але, як сказано на початку цього параграфу, текст є для здорового глузду звичайним і зрозумілим поняттям і, отже, нісенітниця,

яку продемонстровано прикладами, наведеними вище, текстом бу- ти не може. І здоровий глузд має рацію, бо на рівні підсвідомості людина відчуває, що мові притаманно багато інших і більш головних функцій, крім традиційного спілкування. В протилежному випадку поширений український анекдот про буцімто комунікативність був би зразковим символом сутності (точніше: пустоти) будь-якої мови: "Ку-

ме, ти по рибу? – Ні, я по рибу. – А я вважав, що ти по рибу".

Отже, одиницею тексту на рівні змісту є думка, а на рівні форми – висловлювання, яке може втілюватися в одну лексему (наприклад, "причинна" як назва поеми Т.Шевченка або "gefunden" як назва поезії Й.В.Гете), у поширене речення (наприклад, фразеологізм "хіба ревуть воли, як ясла повні?" як назва роману П.Мирного або "kleiner Mann – was nun?" як назва роману Г.Фаллади) чи навіть у цілий епізод (на- приклад, фрагмент "Ідуть дощі..." з повісті М.Коцюбинського "Fata morgana" або фінальний монолог Галілея "In meinen freien Stunden..." у

п'єсі Б.Брехта "Життя Галілея").

Ми будемо вважати за текст лише такий набір слів і грамати- чних категорій, в якому є логічно оформлена думка про наше середовище.

Звісно, думка про дійсність може бути різною за змістом та стильо- вим оформленням, що потребує вирішення наступної проблеми про різновиди тексту.

Примітка: Лише тепер є сенс повернутися до прикладів щодо ні- сенітниць О.Кручених, П.Целана, Л.Костенко та ін. Чи є у процитова- них з їх виробів рядках думка про наше середовище, тобто чи можна їх оцінити як тексти? Звичайно, є, але вона випливає не з семантики використаних ними слів, як у класичній поезії, а з типу зв'язку між

85

ЧАСТИНА І. Теорія перекладу

лексемами, який є однаковим для будь-якого опусу будь-якого реміс- ника вказаного безглуздя: не логіка поєднання слів, а лише морфоло- гія (і частково синтаксис), котра і символізує абсурдність (так вважає творець опусу) навколишнього світу або його занадто герметичну складність для розуміння. Констатація абсурдності соціального буття або його незрозумілої ускладненості і є думкою про наше середовище, але вона подається автором настільки узагальненою, що немає сенсу шукати в її втіленні у конкретного автора будь-які додаткові нюанси (наприклад, "не слово, а звук або склад є сировиною поезії" – це у О.Кручених та А.Введенського, "не думка, а звукопис є суттю поезії" – це у Л.Костенко, "не семантика, а графіка є сенсом поезії" – це у Т.Ульріха, "не прозорість думки, а герметичність є принципом поезії"

– це у П.Целана та Й.Бродського тощо).

3.2.3. Типи тексту

Оскільки під текстом розуміється лише словесно втілена думка про навколишній світ, остільки видів тексту може бути велике розмаїття в залежності від рівня пізнання (часткове чи цілісне), ступеня впливу (нейтральний чи емоційний), зрілості адресата (дитина чи дорослий), форми мовлення (усна чи письмова) і т.ін. Серед такої безлічі тексто- вих видів можна і треба виділити головні, які є суттєвими для пере- кладознавства. Логічно буде класифікувати їх за пануванням в них однієї з головних функцій мови: науковий (панує функція пізнання), діловий (функція інформативна), публіцистичний (вплив), художній (естетична), побутовий (спілкування). У стилістиці такі типи тексту звуться функціональними стилями і підрозділяються на підтипи (або жанри) в залежності від додаткової активності в них ще однієї з мов- них функцій. Так, зокрема, К.Е. Зоммерфельдт та Г.Шрайбер вичле- новують з публіцистичного стилю жанри "оголошення, реклами, ін- струкції" тощо, а київські укладачі найсучаснішої "Програми з теорії і практики перекладу" для вищої школи ще більше деталізують жанро- вий підхід, розмежовуючи тексти "газетно-інформаційний", "суспіль-

но-політичний", "економічний", "науково-технічний", "науково- популярний", "художній", "міжнародно-дипломатичний", "юридичний"

і.т.ін. Для перекладознавства така ретельна класифікація значної ролі не відіграє, бо труднощі йому приносять саме функціональні стилі, а не їх гібриди та підстилі: зокрема, наприклад, термінологія наукового типу тексту, конотативність публіцистичного, поетичність художньо- го, спонтанність побутового і т.ін.

Функціонально-стильовий підхід, запропонований нами для пере- кладознавчої класифікації типів тексту, притаманний і багатьом ін-

86

РОЗДІЛ 3. Перекладознавча специфіка оригіналу

шим сучасним філологам. З боку перекладознавства важко (та і не- суттєво) встановлювати ціннісну ієрархію між вказаними типами те- ксту, але немає сумніву, що найбільш вагомим і через це найскрутні- шим для перекладу є текст художній, бо лише в ньому не тільки акти- вно діють усі 5 головних функцій, але й присутні всі інші типи тексту. Не випадково ж російський теоретик перекладу А.В.Фьодоров спра- ведливо писав ще півсторіччя тому, що теорія та історія європейсько- го перекладу складалася практично як еволюція перекладу художньо- го. Специфіку та класифікацію художніх текстів буде розглянуто в подальшому підрозділі, а зараз треба сказати лише про те, що один з видів белетристичних текстів активно вплинув і продовжує міцно впливати з кінця ХХ ст. на всі інші типи нехудожнього тексту, так що є сенс окреслити його тут у загальних рисах.

3.2.4. Класифікація тексту з перекладознавчого боку

Названі вище дві поширені сьогодні класифікації текстів (функціона- льно-стильова та белетристична), як і багато інших, мають, зрозуміло, безпосереднє відношення до труднощів перекладу, про що вже мова йшла. Але до їх фундаментальних засад покладено все ж таки не пере- кладацькі чинники, а лінгвістичні (стилістичний підхід), літературознав- чі (белетристична систематизація), логічні (прагматичне групування) тощо. Тому є сенс навести ще одну класифікацію текстів оригіналу – з погляду перекладача, бо, як вже було сказано раніше, в залежності від того, як перекладач оцінює статус оригіналу (тобто його прагматику, намір автора), інакше характеризується ним кожного разу і тип тексту, а разом з цим використовуються і засоби перекладу останнього.

Якщо згадати про наше попереднє тлумачення тексту як вербаль- ного віддзеркалення людського середовища і про мовну одиницю як лінгвістичне втілення фрагменту навколишнього світу ("образ мира, в слове явленный" – Б.Пастернак), то можна встановити два головних класи текстів: "дотекстові тексти" (лексема, словосполучення, фра- зеологізм) і "власне текстові тексти". У першому класі народжується словниковий переклад з його трьома різновидами: лексемний, слово- сполучниковий, фразовий; наприклад: "кохання", "керувати маши-

ною", "гуртом добре і батька бити"; "Faust", "an einem Roman schreiben", "Ich habe meine Beine nicht gestohlen." Через другий клас текстів породжу-

ється текстовий переклад, який може мати наступні вербальні оформ- лення (вони ж виступають і як типи тексту оригіналу):

– висловлювання (тобто констатація факту без урахування ре- ципієнта і ситуації мовлення), наприклад: "Він народився у се-

87

ЧАСТИНА І. Теорія перекладу

лянській сім'ї", "Österreichs Industrie liegt weiterhin in EUSpitzenfeld". Не важко зрозуміти, що на рівні композиційно- мовленнєвих форм тут панує повідомлення, а на рівні мовленнє- вих актів – розповідь (асертив) та констатація (декларатив);

–дискурс (тобто констатація факту як дійсного або удавано- го діалогу з реципієнтом), наприклад: "О сестри, сестри, горе вам, мої голубки молодії…" (Тарас Шевченко), "Kennst du das Land, wo die Kanonen blühen?" (Е.Кестнер). Тут на рівні компо-

зиційно-мовленнєвих форм буде панувати вже опис або мірку- вання, а на рівні мовленнєвих актів – спонукання (директив) або побажання (експресив);

–фрейм (тобто констатація факту з урахуванням ситуації мо-

влення), наприклад: "І всі ми як один підняли вгори руки, і тисяч молотів о камінь загуло..." (І.Я.Франко), "Wer reitet so spät durch Nacht und Wind?..." (Й.В.Гете). Тут панувати може будь-яка ком- позиційно-мовленнєва форма і будь-який мовленнєвий акт.

Всі вказані форми тексту можуть мати три рівні перекладу: адек- ватний, вільний, дослівний.

Таким чином, беручи до уваги сказане вище, що одні філологи ос- нову мови та мовлення вбачають у тексті, а інші – у слові, ми будемо акцентувати всі ці категорії з позицій потреб перекладознавства і вважати, що через наявність структур мовленнєвих (текст) і мовних (дотекстові: лексема, словосполучення, речення тощо) переклад може бути текстовим або словниковим. І не треба їх змішувати, хоч у пере- кладацькій практиці це, на жаль, трапляється часто-густо. Словнико- вий переклад використовує лише функцію пізнання (денотативну се- мантику), тоді як текстовий повинен враховувати всі 5 головних фу- нкцій з їх денотативною, конотативною і підтекстною семантикою, без чого перекладач не зможе об'єктивно оцінити оригінал і адекват- но витлумачити його мовою перекладу. Але при цьому він обов'язково буде спиратися на категорії, які розглянуто у наступних підрозділах.

3.2.5. Сутність поняття і терміна "гіпертекст"

Не зайвим буде тут ще раз нагадати, що два розглянуті вище ком- плекси текстів (класичний, або колективістський, та постмодерністсь- кий, або самовираження), хоч і породжують кожний свої особливі тру- днощі для перекладача, все ж таки принципових, непереборних пере- шкод йому не ставлять, бо об'єктивний аналіз класичного тексту зав- жди залежить від філологічного досвіду та фонових знань творця пе- рекладу, а дешифрування ним постмодерністських опусів може бути або вдалим, або не здійснитися зовсім у випадку герметичної нісеніт-

88

РОЗДІЛ 3. Перекладознавча специфіка оригіналу

ності оригіналу. Обидва комплекси текстів не ставлять перекладачу непереборних перешкод через те, що активно використовують мовну функцію спілкування: перший – на рівні постійного діалогу автора з читачем, другий – на рівні спочатку діалогічного поштовху автором читача (тобто адресант лише провокує реципієнта на роздуми), а потім вже виключно "монологічного діалогу" (тобто реципієнт постійно запи- тує себе, що може означати інсталяція адресанта, бо сам автор пост- модерністського виробу відповіді на це запитання дати не може, тому що і сам її не знає).

Однак наприкінці ХХ ст. активно заявив про себе третій комплекс текстів, який базується майже виключно на мовній функції повідом- лення і який більшість дослідників одностайно назвала "гіпертекс- том", але повкладала у цей термін таке розмаїття смислів, що він відразу ж перетворився на багатозначний поетизм. І хоча для пере- кладознавства він не став складною й важкою категорією, бо є сумою фрагментів з двох попередніх комплексів, розглянути цей феномен все ж таки треба, тому що його – на відміну від класичного та пост- модерністського – перенасичено такими важливими перекладацьки- ми перепонами, як ремінісценція, алюзія, цитування тощо.

Серед вказаного розмаїття смислів лексеми "гіпертекст" легко вичленувати дві тематичні групи: філологічну і логічну. "Батьки" та прихильники першої йдуть поверховим шляхом від етимології пре- фікса гіпер- (гр. hyper-, тобто "зверх, занадто" тощо) і звуть гіпертес- том будь-який надвеликий текст, розуміючи під останнім не обсяг конкретного тексту, а його змістовне співвідношення з тематично спорідненими текстами: наприклад, усі юридичні тексти як "право-

вий гіпертекст", усі дані про яке-небудь явище як "довідниковий гі-

пертекст" тощо. Про помилковість такого сьогодні поширеного (перш за все серед лінгвістів) підходу до тексту писав ще на початку 1980-х років провідний радянський філолог Р.О.Будагов: "Раніше казали, що суттєвими є не слова, а речення, тепер вже стверджу- ють, що більш суттєвими є сполучення багатьох речень, будь-який текст, художній твір (...). Розміри подібного тексту теж безупинно збільшуються. Текст 'Братів Карамазових' Достоєвського, напри- клад, виявляється вже недостатнім і треба говорити про зібрання творів цього автора, і навіть про всю російську літературу минуло- го століття. Через це починають стиратися грані між лінгвісти- кою, з одного боку, та історією літератури, історією культури, іс- торією суспільної думки – з іншого. Виникає не взаємодія наук – ва- жлива проблема нашого часу! – а їх повне змішення".

89

ЧАСТИНА І. Теорія перекладу

Трохи інакше (не за суттю, а лише за формою) дивляться на гіпер- текст літературознавчі структуралісти, і тому їх теж треба віднести до першої тематичної групи. Вони вбачають у сучасному тексті явні або приховані – незалежно від задуму його творця – посилання на попе- редників, через що він у них змістовно "розбухає" настільки, що ста- новиться текстом-монстром, дійсно "зверхтекстом", тобто гіпертекс- том. Таку здібність сучасного тексту до безмежного змістовного роз- бухання за рахунок посилань-зчеплень з текстами інших авторів структуралісти називають інтертекстуальністю, розуміючи під нею не, як вже було вказано раніше, обов'язково свідомі ремінісценції або алюзії його автора, а наявність у першотворі розхожих усталених кліше мислення, поведінки, висловлювання тощо. Таке розуміння сутності гіпертексту притаманно майже всім структуралістам, хоча терміни тут можуть бути у них різними: у "батьків" інтертекстуально- го аналізу Ю.Крістевой та Р.Барта конкретний текст зветься відповідно "фено-текст" і "твір", а його "розбухлий" варіант – "гено-текст" і "текст"; у Ю.Н.Караулова – "текст" і "прецедентний текст", у О.С.Кубрякової її "множинність просторів та світів" теж повинна ро-

зумітися як структуралістська інтертекстуальність і т.ін.

Неважко бачити, що такий гіпертекст, щоб там не казали його тво- рці та дослідники, не може бути новиною, відкриттям лише останньо- го часу, бо його архітектонічний стрижень (явне або приховане циту- вання) існував у словесному творі завжди, ще у давньофольклорну добу первісного суспільства. Тому він є принципово перекладним, бо потребує лише відповідного рівня фонових знань перекладача. Зовсім іншу картину пропонує нам друга тематична група, засновники і розроблювачі якої підходять до лексеми "гіпертекст" з логічного, тоб- то не кількісного, як працівники першого, філологічного угрупування, а якісного боку, оцінюючи вказане поняття як змістовну й формальну новизну, притаманну лише другій половині ХХ ст. як добі комп'ютер- них засобів масової інформації. Зовсім не випадково, а закономірно у 1998 році австрійська спілка прикладної лінгвістики провела теоре- тичний семінар щодо нових засобів суспільного спілкування, які вона назвала гіпертекстом, розуміючи під ним теж обсяг конкретного тек- сту, але не кількісний, а якісний, тобто такий об'єм, який є змістовно нескінченним, хоч і існує тільки у межах двох книжкових обкладинок (або однієї комп'ютерної програми).

Історія такого парадоксального явища (тобто фізично обмеженого тексту, який чомусь має безліч варіантів прочитання; щось на зразок дитячого калейдоскопу, де невелика кількість кольорових камінців

90