зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

Організаційні форми

Великі підприємства

Організовують та керують аналізом: заступник директора з економічних питань; головний економіст; фінансовий директор

Виконавці: 1) економічна лабораторія; 2) бухгалтерія; 3) фінансовий відділ; 4)

планово-економічний відділ; 5) керівники технічних служб і структурних підрозділів підприємства.

Середні і малі підприємства

Організовують та керують аналізом: бухгалтер, начальник фінансового чи планового відділу

Виконавці: 1) техніко-економічна рада, до складу якої входять керівники структурних підрозділів управління і виробництва; 2) керівники функціональних підрозділів тощо.

Рис. 1. Організаційні форми і виконавці економічного аналізу

Загалом організація аналітичної роботи на підприємстві включає: розробку загальних засад і порядку проведення аналізу; планування роботи в цілому, окремих її робіт та етапів; загальне керівництво; матеріальне, науково-методичне та кадрове забезпечення;

прийом виконаних аналітичних робіт, порядок їх оформлення; контроль за реалізацією на практиці розроблених заходів з метою

поліпшення діяльності підприємства [4, c. 34].

Отже, методика економічного аналізу – це сукупність методів та прийомів обробки економічної інформації, використовуваних для вивчення окремих показників або їх системи, з метою оцінки фінансово-господарської діяльності підприємств і їх структурних підрозділів. Методика проведення економічного аналізу реалізовується за допомогою засобів обчислювальної техніки і методів та прийомів обробки досліджуваної економічної інформації. В свою чергу організація економічного аналізу передбачає використання технічних засобів, інформаційного та методичного забезпечення, поєднання в часі та просторі та залучення виконавців аналітичної роботи з метою перетворення за допомогою вибраної методики економічної інформації на аналітичні висновки, що вкрай необхідні для прийняття всіх видів управлінських рішень.

Список використаних джерел:

1. Аналіз господарської діяльності: теорія, методика, розбір конкретних ситуацій: навч. посібник / Н.Г. Шпанковська, Г.О. Король, К.Ф. Ковальчук та ін.; за ред. К.Ф. Ковальчука. – К. : Центр учбової літератури, 2012. – 328 с.

161

2.Кащена Н.Б., Цуканова О.В., Гаркуша Н.М. Методика економічного аналізу: сутність та елементи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: file:///D:/downloads/esprstp_2014_1_6.pdf

3.Бутко А.Д. Теорія економічного аналізу : підручник / А.Д. Бутко. – К.:

КНТЕУ, 2009. – 411 с.

4.Організація і методика економічного аналізу. навч. Посібник / Т.Д.Косова, П.М. Сухарев, Л.О. Ващенко та ін. – К. : Центр учбової літератури, 2012. – 528 с.

Марина Ковальчук Науковий керівник: Копчикова І.В., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

МОДЕЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ

Економіко-математичне моделювання є наукою, яка використовується економістами для моделювання економічних процесів. Воно необхідне для однозначного формулювання та вирішення проблеми, що потребує рішення. І це важливо не тільки для індивіда, а й для суспільства в цілому. В економічній сфері ця обставина є найбільш важливим аспектом діяльності будь-якого менеджера, для якого економіко-математичне моделювання є найважливішим інструментом, що дозволяє приймати йому адекватні рішення. Всі аспекти економіко-математичного моделювання призначені для менеджерів та керівників вищих ланок управління, що приймають відповідальні рішення, а всі учасники в цьому процесі повинні лише допомагати їм в цій діяльності [2, с. 4].

Проблеми моделювання економічних процесів проаналізовано в працях таких вчених як: В. Вітлінського, Б. Грабовецького, Р. Кравченка, В. Кічора, О. Іващука, Р. Фещура, В. Козика та інших.

Моделювання в наукових дослідженнях, яке почали застосовувати ще в глибоку давнину, охоплює нині все нові й нові сфери наукових знань. Однак методологія моделювання впродовж тривалого часу розвивалась незалежно від інших наук. Була відсутня єдина система понять, єдина термінологія. Лише згодом почали усвідомлювати роль моделювання як універсального методу наукового пізнання [1, с.35].

Будь-яка соціально-економічна система є складною системою, в якій взаємодіють десятки і тисячі економічних, технічних і соціальних процесів, що постійно змінюються під впливом зовнішніх умов, в тому числі і науковотехнічного прогресу. В таких умовах управління соціально-економічними і виробничими системами перетворюється в найважчу задачу, що потребує спеціальних методів і засобів.

Одним з основних таких методів являється моделювання – це один з найбільш поширених способів вивчення економічних процесів і явищ. Моделювання – це основний специфічний метод науки, що застосовується для аналізу та синтезу систем управління, а також особливий пізнавальний

162

спосіб, коли суб‘єкт дослідження замість безпосереднього досліджуваного об‘єкта пізнання обирає чи створює подібний до нього допоміжний об‘єктобраз чи модель, досліджує його, а отримані нові знання переносить на об‘єкт-оригінал. Завдяки активній ролі суб‘єкта сам процес моделювання має творчий, активний характер [3, с. 30].

Розглядаючи термін «моделювання», не можна не згадати і термін «модель», що тісно пов‘язані між собою. Модель – це спрощене відображення економічного явища чи об‘єкта або спрощений опис реальності. Її можна подати у вигляді рівняння, схеми, графіка, діаграми тощо. Моделі відображають певні проблеми і будуються за певними припущеннями та полегшують розуміння реального світу.

Помилковою є думка, що чим більше модель схожа на реальний об‘єкт, тим вона краща. Критерієм корисності економічної моделі є не її відповідність реальним економічним процесам, а відповідність отриманих за її допомогою прогнозів реальним подіям. Тому модель має бути достатньо простою, щоб дати нам змогу збільшити масштаби та ефективність її застосування. З появою комп‘ютерів було зроблено досить багато спроб, іноді навіть достатньо успішних, створення ефективних економікоматематичних моделей.

Щодо моделювання економічних процесів, то для нього також використовують і агреговані величини (параметри) – це сукупність специфічних економічних одиниць як одного цілого [4, с. 31].

Моделювання економічного процесу треба починати з ретельного вивчення його за різними джерелами інформації. При цьому необхідно виявити зовнішні і внутрішні зв‘язки економічного процесу, встановити які потреби задовольняються результатами, що отримаємо, які потрібні ресурси, за допомогою яких технологічних способів ресурси перетворюються в продукцію. Слід досконало вивчити природно-еконономічне середовище (попит, пропозицію товарів на регіональному ринку), встановити, на який плановий період повинно бути змодельовано цей проект.

Об‘єктом моделювання в економіко-математичних моделях є економічні процеси, а сама така модель відображає економічні взаємозв‘язки та відносини, що існують у реальній дійсності (в реальних процесах та явищах). Здійснюючи ідентифікацію та інтерпретацію економіко-математичних моделей, використовують економічні показники [1, с. 32].

Кожна модель реального явища характеризується: об‘єктом моделювання; системним описом об‘єкта; цілями щодо побудови моделі; принципами та апаратом моделювання; способами ідентифікації та інтерпретації результатів.

Об‘єктом моделювання може бути або реальна господарська система, або один чи кілька процесів, що розвиваються в даній системі. Для побудови моделі потрібно не просто вказати найменування об‘єкта, а й дати його опис у вигляді системи, тобто виявити суттєві грані його взаємодії із зовнішнім середовищем, його структуру.

163

Використання моделювання визначається тим, що багато об‘єктів безпосередньо досліджувати чи взагалі неможливо, чи це вимагає багато часу і коштів.

Процес моделювання включає три системоутворюючі елементи:

1.суб‘єкт дослідження (аналітик);

2.об‘єкт дослідження;

3.модель, яка опосередковує відносини між об‘єктом, який вивчається, та суб‘єктом, який пізнає (аналітиком).

Побудова моделі включає чотири етапи:

1)формування системи економічних показників об‘єкта моделювання;

2)дослідження діяльності підприємства;

3)формування знань про об‘єкт. Знання про модель мають бути скорегованими з урахуванням тих властивостей діяльності об‘єкта дослідження.

4)практична перевірка одержаних за допомогою моделей знань та використання їх для побудови об‘єкта з метою управління [3, с. 45].

Моделювання економіки та економічних процесів як науковий напрям сформувався у 60-ті роки ХХ століття, хоча має багату передісторію. У його основу, окрім економічних, покладено низку фундаментальних дисциплін (математику, теорію ймовірностей, статистику, інформатику, теорію автоматичного управління та інші) [2, с. 65].

На даному етапі економічного розвитку світова практика переконує у високій ефективності застосування економіко-математичного моделювання.

У нашій державі процес економіко-математичного моделювання недостатньо розвинутий і потребує систематизації і узагальнення фактів економічної реальності.

Отже, дослідивши сутність моделей та процесу моделювання дає підстави говорити про те, що мистецтво побудови економіко-математичної моделі полягає в тому, щоб узгоджувати якомога більшу лаконічність у її економіко-математичному описі з достатньою точністю модельованого відтворення тих сторін аналізованої економічної реальності. Для більш ефективного моделювання економічних процесів, та й взагалі економіки, необхідно використовувати надійні та достовірні джерела інформації, змістовно описувати об‘єкт (явище, процес), що моделюється та відтворювати дані про природу (сутність) об‘єкта, його кількісні характеристики, характер взаємодії між складовими елементами, місце та важливість даного явища у загальному процесі функціонування системи.

Список використаних джерел:

1. Базась М. Ф. Моделювання економічних процесів та прийняття управлінських рішень // Проблеми теорії та методології бухгалтерського обліку, контролю і аналізу. – 2009. – С. 33-39.

2. Коропецька, Т.О. Використання ендогенних змінних у відкритих економіко-математичних моделях [Текст] / Т.О. Коропецька, Н.А. Коропій // Вісник Сумського державного університету. − 2011. − С. 63-71.

164

3.Матвійчук А. В. Моделювання економічних процесів із застосуванням методів нечіткої логіки: монографія / А. В. Матвійчук / Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана». − К.: КНЕУ, 2007. − 264 с.

4.Островський П.І., Гострик О.М., Добрунік Т.П. Моделювання економічних процесів: навчальний посібник. – 2012. − 132 с.

Марина Ковальчук Науковий керівник: Майстер Л. А., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКОВОГО ПРОЦЕСУ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

На сьогодні досить актуальним питанням на підприємствах будь-якої форми власності, величини або напрямку діяльності є кваліфікована організація обліку. Тільки чітко продумана та правильно організована система обліку господарської діяльності дає змогу працівникам підприємства отримувати достовірну, своєчасну інформацію, на основі якої здійснюється прийняття управлінських рішень.

Питанню організації облікового процесу на підприємствах присвячена значна кількість праць відомих вчених, зокрема Ф. Бутинця, В. Дерія, В. Завгороднього, В. Сопка, М. Пушкара, Л. Ловінської, М. Кутера, С. Свірка, М. Кужельнього та інших.

Організація бухгалтерського обліку є важливим елементом ефективного функціонування підприємства. Інформаційне забезпечення системи управління має місце на всіх етапах організації системи бухгалтерського обліку та є його невід‘ємною частиною. На сьогоднішній час існує ряд питань з організації бухгалтерського обліку в Україні, що потребують вирішення.

Для детальнішого ознайомлення з ситуацією облікового процесу на підприємствах України слід розглянути теоретичну сторону поняття «організація бухгалтерського обліку». Організація бухгалтерського обліку на підприємствах, в установах та організаціях – це система методів, способів, заходів, які забезпечують його оптимальне функціонування та розвиток відповідно до мети, цілей та місії [3, с. 33].

Бухгалтерський облік на підприємствах, в установах та організаціях може здійснюватися:

а) бухгалтерською службою (відділом), що є самостійним підрозділом підприємства й очолюється головним бухгалтером або штатним бухгалтером;

б) централізованою бухгалтерією; в) спеціальною організацією або нештатним фахівцем-бухгалтером

(підприємець без створення юридичної особи) на договірних засадах; г) самостійно власниками або керівниками [2, с. 101].

Найбільш ефективним є ведення обліку бухгалтерською службою на чолі з головним бухгалтером. Але якщо підприємство невелике, облік може

165

проводитися самим власником або керівником. Вибір залежить від розміру підприємства.

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство в особі власника (керівника, виконавчого органу) самостійно вибирає форми його організації.

Бухгалтерський облік фінансово-господарської діяльності великих і середніх підприємств, організацій і установ здійснюють працівники бухгалтерії.

Залежно від розподілу облікової праці між головною бухгалтерією, його оперативно відокремленими структурними підрозділами підприємства, організації, установи розрізняють дві організаційні форми бухгалтерського обліку:

1.Централізовану.

2.Децентралізовану.

При централізованій формі бухгалтерського обліку весь обліковий апарат зосереджений у центральній бухгалтерії й адміністративно та методологічно підпорядкований головному бухгалтеру. При децентралізованій формі бухгалтерського обліку частина облікового апарату бухгалтерії підприємства міститься у складі окремих виробничих підрозділів, адміністративно підпорядкована керівникам цих підрозділів, а методологічно

– головному бухгалтеру.

Довгий час облік в Україні був інструктивний, тобто вівся за затвердженими інструкціями, в яких були чіткі вказівки про те, як треба вести бухгалтерський облік. Але з часом з'явились нормативні документи, в яких бухгалтеру пропонуються декілька методів при відображенні в бухгалтерському обліку тієї чи іншої ситуації. Унаслідок реформування в Україні бухгалтерського обліку в 2000 році коло рішень, які потребують професійного судження бухгалтера, розширилося. Підприємство може самостійно вибирати той чи інший метод оцінки активів, метод нарахування амортизації та інше, тобто у бухгалтерському обліку з'явилася варіантність. Зміни допускаються в особливих випадках:

змінюються статутні вимоги; змінюються вимоги органу, який затверджує П(С)БО;

нові положення облікової політики забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності.

Кожне підприємство повинно мати свою облікову політику. Облікова політика – це сукупність обґрунтованих підприємством конкретних методів, форм, техніки ведення й організації бухгалтерського обліку, виходячи з встановлених норм і особливостей діяльності. При формуванні облікової політики слід виходити з таких міркувань:

1.обачність;

2.перевага сутності над формою;

3.суттєвість;

4.послідовність [1, с. 5].

166

Головною проблемою ведення бухгалтерського обліку є інститути регулювання. Згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» у державі немає чіткого визначення суб'єкта, за яким визначена відповідальність за стан бухгалтерського обліку. Збирає та обробляє фінансову звітність Держкомстат України, визначає методологію бухгалтерського обліку і звітності Міністерство фінансів [5].

Ще однією із проблем обліку, яка постала перед бухгалтерами підприємств на даний час, є неправильний вибір форми ведення бухгалтерського обліку на підприємстві. Працівники бухгалтерії або звикли до даної форми обліку, хоча вона не є найпростішою у застосуванні, або просто не хочуть змінювати спосіб своєї роботи, або не мають на це можливостей [1, с. 7].

Проведене дослідження дозволило визначити шляхи вдосконалення організації облікового процесу та вирішення важливих проблем:

1)запровадження раціональних схем документообігу, що дозволять із найменшими затратами трудових, матеріальних та фінансових ресурсів забезпечити своєчасне виконання поставлених завдань [4, с. 178];

2)розробка та застосування новітніх комп‘ютерних програм бухгалтерського обліку, які дозволять максимально пришвидшити процес збирання, реєстрації, групування, обробки та узагальнення обліковоекономічної інформації;

3)створення спеціального державного органу, який би займався наданням консультацій підприємствам щодо організації бухгалтерського обліку, а саме вибору оптимальних методів обліку вибуття запасів, методів амортизації, створення раціональної схеми документообігу та ін.;

Ще одним шляхом вирішення проблем організації бухгалтерського обліку є перехід на міжнародні стандарти, що допоможе нашим та закордонним бухгалтерам, менеджерам краще розуміти одне одного, що в подальшому приведе до посилення довіри та притоку фінансових інвестицій.

Отже, організація обліку відіграє стратегічну роль в управлінні діяльністю суб‘єктів підприємницької діяльності, тому існуючі проблеми потребують постійного вирішення, що можливе лише на основі глибоких теоретичних досліджень. Вирішення цих проблем допоможе вдосконалити систему державного регулювання та реформування бухгалтерського обліку, адаптуватись до ринкових змін, міжнародних стандартів та потреб користувачів у системі прийняття рішень, що буде позитивною зміною для бухгалтерського обліку загалом.

Список використаних джерел:

1. Базаров А. М. Організація облікового процесу на підприємствах України / А. М. Базаров // Управління розвитком. – 2014. – ғ 4. – С. 5-7.

2. Жук В. М. Актуальні проблеми бухгалтерського обліку і їх вирішення

/В. М. Жук // Фінанси України. – 2009. – ғ 7. – С. 100–113.

3. Ловінська Л. Г. Уніфікація термінології бухгалтерського обліку в Україні / Л. Г. Ловінська // Фінанси України. – 2010. – ғ 8. – С. 33-40.

167

4.Островерха Р. Е. Шляхи удосконалення організації облікового процесу / Островерха Р. Е. // Сталий розвиток економіки. Всеукраїнський науково-виробничий журнал. – 2010. – ғ 1. – С. 178-183.

5.Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України : Закон України від 16 липня 1999 р. ғ 996-ХІУ [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.nau.ua/doc/?code=996-14

Оксана Колісниченко Науковий керівник: Дзюба О.М., к.е.н., доцент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

МЕТОДИКА І ТЕХНІКА УЗАГАЛЬНЕННЯ ДАНИХ ФІНАНСОВОГО ОБЛІКУ ТА СКЛАДАННЯ БАЛАНСУ ПІДПРИЄМСТВА

На сьогодні усі підприємства та організації повинні на основі даних бухгалтерського обліку складати і подавати фінансову (бухгалтерську) звітність. Ця необхідність зумовлена тим, що користувачі фінансової звітності потребують систематизованої інформації про діяльність підприємства, інвесторами або власниками якого вони є або бажають стати. Економічні рішення, які приймають користувачі фінансових звітів, вимагають оцінки здатності підприємства генерувати грошові кошти та їх еквіваленти, а також часу та впевненості в їх генеруванні.

Правильна організація ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є необхідною умовою для отримання своєчасної інформації для управління, для аналізу та контролю за фінансовим станом підприємства.

Дослідження даної теми у вітчизняній та зарубіжній літературі проводили такі відомі науковці як Ф.Ф. Бутинець, Ю.А. Верига, С.Ф. Голов, В.М. Добровський, М.В.Корягін, О.І. Кислиця, В. М. Пархоменко, В.В. Сопко, Л.В. Чижевська, Л.А. Бернстайн, М.Ф. Ван Бред, М.І. Кутер, В.Ф. Палій, Я.В. Соколов, Е.С. Хендріксен та багато інших.

Метою є дослідження теоретичних засад та практичного застосування даних фінансової звітності підприємства та висвітлення методики складання балансу підприємства.

Загальні вимоги щодо складання та подання фінансової звітності здійснюється згідно з П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності».

Фінансова звітність – бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства [4].

Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо придбання, продажу та володіння цінними паперами; участі в капіталі підприємства; оцінки якості управління; оцінки здатності підприємства

168

своєчасно виконувати свої зобов'язання; забезпеченості зобов'язань підприємства; визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу; регулювання діяльності підприємства; інших рішень [1].

Фінансова звітність повинна задовольняти потреби тих користувачів, які не можуть вимагати звітів, складених з урахуванням їх конкретних інформаційних потреб.

На сьогодні в Україні запроваджено такі форми звітності, що відповідають міжнародним стандартам:

Форма ғ 1 «Баланс» – звіт про фінансовий стан, що відображає активи, зобов‘язання і капітал підприємства на встановлену дату;

Форма ғ 2 «Звіт про фінансові результати», що містить дані про доходи, втрати і фінансові результати діяльності підприємства за звітний та попередній періоди;

Форма ғ 3 «Звіт про рух грошових коштів», що відображає надходження та витрачання коштів у звітному періоді за операційним, інвестиційним і фінансовими напрямами діяльності підприємства;

Форма ғ 4 «Звіт про власний капітал», що відбиває зміни у складі власного капіталу протягом звітного періоду;

«Примітки до звітів» – сукупність показників і пояснень, які забезпечують деталізацію та обґрунтованість статей фінансових звітів, розкривають іншу інформацію.

Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану підприємства є бухгалтерський баланс. Баланс — це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає його активи, зобов‘язання та власний капітал у грошовому виразі на певну дату [4].

Зміст і форма балансу та загальні вимоги до розкриття його статей визначено П(С)БО 1 " Загальні вимоги до фінансової звітності ". Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату [2].

За зовнішньою формою бухгалтерський баланс складається з двох частин:

Частина, яка відображає ресурси, контрольовані підприємством у результатів минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до надходження економічних вигід, називається активом;

Частина балансу, в якій показано джерела утворення господарських засобів та їх цільове призначення, називається пасивом.

За умов, коли ліва частина балансу є активом, а права пасивом - форма балансу називається горизонтальною. Є країни, зокрема Японія та ін., де актив і пасив розміщуються в колонці один за одним. Така форма балансу називається вертикальною. В Україні складається горизонтальна форма балансу.

Визначення "балансу" включає три терміни: "активи", "зобов‘язання", "власний капітал", які характеризують складові частини балансу. Отже,

169

господарські засоби - це активи, а джерела утворення господарських засобів - це власний капітал та зобов‘язання.

Активи - ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до збільшення економічних вигод у майбутньому [4].

Головним критерієм відображення певних цінностей в активі балансу є те, що підприємство контролює вигоди, отримані від використання майна, та переймає ризики, пов‘язані з активом.

Джерелами формування господарських засобів (активів) підприємства є власні (власний капітал) і позикові кошти (зобов‘язання).

Зобов‘язання – заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.

Власний капітал - це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.

Власний капітал відображається в балансі одночасно з відображенням активів або зобов‘язань, які призводять до його змін.

В основі побудови бухгалтерського балансу знаходиться одне й те саме рівняння, яке називається балансовим рівнянням. Балансове рівняння має такий вигляд:

Активи = Власний капітал + Зобов'язання Рівняння свідчить про те, що активи підприємства формуватися як за

рахунок власних коштів (власного капіталу), так і залучених (зобов'язань). Отже, на підприємствах України незалежно від форм власності

запроваджено різні форми фінансової звітності. Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану підприємства є бухгалтерський баланс. Особливістю бухгалтерського балансу, є вміст інформації про господарські засоби і джерела їх утворення як на початок звітного періоду (на початок року), так і на кінець звітного періоду (кварталу, півріччя, дев'яти місяців, року).

Фінансова звітність розглядається як інструмент для об‘єктивної та достовірної оцінки фінансово-майнового стану, результатів діяльності та руху грошових коштів підприємства. Удосконалення принципів складання, змісту форм фінансової звітності, можливість додаткового розкриття інформації забезпечить підвищення її інформативності та значення.

Список використаних джерел:

1.Будько О. В. Фінансова звітність як джерело інформації для прийняття управлінських рішень / О. В. Будько // Ефективна економіка. –

2013. – ғ 1. – С. 40–44.

2.Бутинець Ф. Ф. Бухгалтерський фінансовий облік : [підруч. для студ. спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів] / Ф. Ф. Бутинець.

–8-ме вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП Рута, 2009. – 912 с.

3.Добровський В. М. Звітність підприємств: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / В.М. Добровський. – К.: КНЕУ, 2001. – 195 с.

4.Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» затверджене наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 ғ 73.

170