Сценічне мистецтво Античної Греції

Театральна споруда. Актори давньогрецького театру. Театральна споруда, де під відкритим небом виставлялися всі п’єси, мала вигляд напівкруглої чаші, вирізаної у скелі, по краях якої піднімалися ступінчасті ряди з місцями для глядачів. Дно чаші уявляло собою колоподібний майданчик (орхестра) для виступів хору, з олтарем Діоніса на видному місці.

Позаду знаходився шатер („скене”) – службове приміщення, де зберігалися костюми, театральний реквізит і де актор міг міняти костюм або маску, так як у виставі один актор нерідко міг виконувати декілька ролей. Поступово стіна скене, що була повернута до глядачів, стала умовним зображенням будинку, з якого через три двері виходили актори. Штучних декорацій практично не було. Лише використовували умовні картини, які розташовували на зовнішньому боці скене і не мінялися протягом всієї вистави: колони означали храм, дерева – ліс. Головними декораціями слугували картини живої природи, що відкривалися глядачам. Така побудова театру була символічною: сценічна дія – умовна (це підкреслювалося і масками), навколишній світ – реальний. (У римському театрі навпаки). Події сюжету всіх драм займали один день. Так склалося класична триєдність – місця, часу і дії.

Місця для глядачів називалися у греків театрон („дивитися”). Спочатку глядачі дивилися виставу стоячи, розташовуючись навколо орхестри. Пізніше почали обладнувати дерев’яні лави, закріплюючи їх на ступінчастих підмостках.

Актори виступали на пагорбі перед скене, який називався „проскеній”. В середньому давньогрецький театр вміщував близько 1500 осіб. Але давні греки споруджували театри, які вміщували до 44 тисяч глядачів.

Виступали актори у масках. Це було збереженням традицій обрядової драми, хоча магічного значення вже більше не мало. Маски зображували різні почуття і стани героя. Для кожного персонажу існувало декілька видів масок.

Маска відповідала настанові грецького мистецтва на подачу узагальнених образів, причому не пересічних, а героїчних, що піднімаються над побутовим рівнем, або гротескно-комічних. Система масок була дуже докладно розроблена. Вони покривали не лише обличчя, але й голову актора. Фарбами, виразом лоба, брів, формою і кольором волосся маска характеризувала стать, вік, суспільний стан, моральні якості і душевний стан сценічного героя, що зображувався.

При різкій зміні душевного стану актор в різні свої виходи надівав різні маски. Завдяки масці, актор легко міг виступати протягом однієї п’єси у декількох ролях. Маска робила обличчя нерухомим і усувала з античного акторського мистецтва міміку, яка все рівно не доходила б до більшості глядачів при таких розмірах давньогрецького театру. Нерухливість обличчя компенсувалася багатством і виразністю рухів тіла і декламаційним мистецтвом актора.

В уявленні греків міфічні герої були більше звичайних людей на зріст і ширину плечей. Тому трагічні актори носили котурни, високий головний убір, з якого спускалися локони, і підкладали подушки під костюм. Виступали в урочистому довгому одязі, старовинному одягненні царів, які продовжували носити лише жерці. Жіночі ролі виконували актори-чоловіки.

Актори розглядалися як особи, що обслуговують культ, і користувалися деякими привілеями у сцспільстві; вони, наприклад, були звільнені від сплати податків. Актори взагалі користувалися у Греції пошаною і займали високе суспільне становище. Ремесло актора тому було доступне лише вільним. Вони брали діяльну участь у суспільному житті. Їх могли обирати на вищі державні посади і відправляти послами в інші держави.

Спочатку обов’язки драматурга і актора були тісно пов’язані. Однак протягом років у зв’язку з подальшим розвитком театрального мистецтва і підвищенням вимог до виконавського мистецтва таке сумісництво в одній особі обов’язків драматурга і актора стає обтяжливим і не завжди ефективним. Тому відбувається розподіл творчих обов’язків драматурга і актора.

Організація театральних вистав. Грецький театр, особливо класичного періоду (V ст. до н.е.), відігравав велику роль у політичному і культурному житті демократичної Греції.

У дні свят театр у Афінах збирав все вільне населення міста. Щодня вистави не гралися – вони йшли лише на свята бога Діоніса. Театр був державним запровадженням, і організацію театральних вистав брала на себе держава. Організація театральних видовищ стала однією з обов’язкових функцій посадових осіб. Це визначило найбільш характерні риси театру. Структура театру, у даному випадку, відображала структуру держави.

Театральні вистави у Афінах представляли собою форму змагань, традиційну для всіх давньогрецьких видовищ. При постановці п’єс відбувалося змагання драматургів. До змагань допускалися три драматурга. Кожен з них повинен був представити тетралогію - чотири п’єси: три трагедії і одну сатирівську драму. Самі змагання тривали три дні. До відкриття змагань відбувався так званий проагон (попереднє змагання).

Безпосередньо театральними справами в Афінах опікувався найвищий представник державної адміністрації - архонт, який щорічно переобирався. Він надавав своє ім’я року (афіняни вели рахунок часу по іменах архонтів).

Проведення таких змагань вимагало великих витрат і попередньої підготовки. У обов’язки архонтів перш за все входило призначення хорегів, які завідували постановкою хору для вистав, відбором поетів-драматургів, а з 457/6 р. до н.е. і відбором перших акторів, які називалися протагоністами.

Хорегом називався заможний громадянин, який готував хор для драматичних змагань. Хорег повинен був організувати хор, навчити його, підібрати костюми і реквізит - і все це зробити за свій рахунок.

Разом із правом брати участь у змаганнях, на авторів покладалися обов’язки за організацію всієї вистави: її літературний текст, сценічне оформлення, музику, танці, гру акторів, виступ хору.

Ті, хто брав участь в організації театральних вистав, як і хореги, вважалися служителями божества. Хореги-переможці мали право споруджувати пам’ятники на честь своєї перемоги, на якому вписували час вистави, ім’я переможця, назву його п’єси, а також ім’я її Хорега.

Гра вистави розпочиналася вранці, а завершувалася із заходом сонця. Для визначення переможців обиралися десять суддів, які і визначали найкращого. Імена поетів-драматургів, хорегів і акторів-протагоністів заносили у спеціальні акти. Всі переможці отримували грошову винагороду, але лише перших увінчували вінком з плюща.