Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Antichnist-Romantizm.doc
Скачиваний:
347
Добавлен:
07.02.2016
Размер:
1.35 Mб
Скачать

Сценічна практика Римського театру

У Римі, як і у Греції, театр був пов’язаний з державними святами. Вони були одним з видів „ігор”, що улаштовувалися під час різних свят. Поряд із сценічними іграми давалися циркові, головним чином скачки і їзда на колісницях, до яких приєднувалися і гімнастичні змагання: біг, боротьба, кулачні бої тощо.

Однак у Римі театр не мав такого тісного зв’язку з релігією. Він по суті був чисто світським закладом, хоча зовні певний зв’язок з релігійними святами можна простежити.

Регулярний характер мали щорічні „державні ігри”: Римські ігри, Плебейські ігри, Аполлонові ігри та ін. Ігри проводилися або на виконання обітниці богам, або з приводу освячення храмів та інших споруд, нарешті, під час тріумфів і при погребінні видатних осіб. Всі вони включали у свій склад драматичні вистави.

Натомість театральні вистави давалися не лише у дні загальнодержавних свят, а і з ініціативи іменитих осіб. П’єси виставлялися на честь перемоги, здобутої полководцем; кандидатами на здобуття громадських посад, при похованні когось із знатних громадян, а також при освячені храму. В останнє сторіччя республіки улаштування пишних ігор стало одним з засобів набуття популярності, зброєю для просування по сходинках державних посад. Кількість і розкіш видовищ ще більше зросла у період імперії.

Відвідування ігор було безкоштовним і загальнодоступним

Римські сценічні ігри, принаймні під час Плавта і Теренція, не мали характеру поетичних змагань, але трупа, що відзначилася отримувала від магістрату премію. Залежало це у значній мірі від прийому, який робив п’єсі глядач, і у Римі швидко розповсюдився звичай клаки.

Римські актори спочатку обмежувалися гримом і лише у кінці ІІ ст. Стали використовувати маску грецького типу.

Жіночі ролі трагедій і комедій виконувалися, як і у греків, чоловіками; актриси виступали лише у мімах. Соціальне положення акторів було невисоким. Для римського громадянина акторське ремесло вважалося безчестям. Акторство, як професія, було пов’язане з позбавленням багатьох громадянських прав. За погане виконання п’єси актора-раба піддавали пороттю.

Лише близько І ст. до н.е. деяким акторам вдавалося добитися почесного положення у суспільстві, а інколи, завдячуючи високим гонорарам за свою гру, стати володарями крупного статку. У такому випадку актор міг собі дозволити розкіш відмовитися від грошової винагороди за свою участь у виставах і тим самим зняти з себе клеймо акторського безчестя.

До І ст. до н.е. актори виступали без масок, тому римські глядачі, на відміну від грецьких, могли спостерігати за мімікою виконавців.

Костюм трагічних акторів римляни отримали від греків. Але притаманне римлянам стремління продемонструвати зовнішню величавість трагічних персонажів, спонукало підкреслювати зріст за рахунок збільшення котурнів, більш високого онкоса і перуки над маскою, коли остання була введена у театрі.

Так котурни римських акторів збільшилися до 20 см. Римська трагічна маска мала широкі отвори для рота і очей; красиві зачіски з локонами; борода чоловіків також завита локонами.

Костюм комічних акторів – палій – грецький плащ, що спадав широкими фалдами. Молоді люди носили хламиду або туніку. На ногах комічні актори носили соккі – низькі легкі черевики.

Важливою подією у театральному житті Риму була поява у 55 році до н.е. першого театрального приміщення, побудованого з каміння. Він вміщав 40 тисяч глядачів. До кінця І ст. до н.е. було побудовано ще два камінних театри, рештки одного з них – театру Марцелла, збереглися до нашого часу.

Архітектура римського театру рядом особливостей відрізнялася від грецького. Так як не було хору - орхестра римського театру була менше ніж у грецькому театрі. Місця для глядачів розташовувалися у вигляді півкола. Орхестра також мала форму півкола і на ній розміщувалися місця для сенаторів, крім того римський театр мав декілька ярусів. Сценічна площадка була піднята на 1,5 метри, її ширина складала 6 метрів. Римський театр вже мав завісу, яка перед початком вистави піднімалася, відкриваючи сценічний майданчик, а у фіналі опускалася вниз.

Акторами у Римі були раби або вільновідпущені. Як і у Греції акторам приходилося багато працювати над виконавською технікою. До нас дійшли відомості про деяких римських акторів І ст. до н.е. В першу чергу, це трагічний актор Клодій Езоп і комічний – Квінт Росцій.

Ім’я Росція стало синонімом акторської майстерності. Він не допускав на сцені жодного руху і жесту без того, щоб поперед не продумати і не перевірити його вдома. Вся гра його була спрямована на те, щоб до найдрібніших подробиць відповідати створюваному образу. Росцій полюбляв копіювати цікаві образи, що зустрічалися йому при побутовому спілкуванні, і потім вводити їх до своєї акторської гри. Його акторська майстерність відрізнялася живістю і стрімкістю рухів. Відомо, що мистецтво Росція високо було оцінено римським оратором і політичним діячем Цицероном.

Саме Росцію приписують введення масок у римський театр. Є свідоцтво, що він був косооким, а це було доречним не для кожного сценічного образу, і тому він посприяв введенню маски. Але навряд чи лише фізичний недолік підштовхнув римського актора на таке нововведення. Скоріше це було пов’язане по-перше, з бажанням наблизити римський театр до грецького, по-друге, із збільшенням розмірів римського театру, щоб посилити враження для тієї частини публіки, що розміщувалася на далеких від сцени місцях.

Таке пізнє проникнення маски на римську сцену було позитивним для розвитку акторської майстерності. У найкращі роки розквіту римського театру, коли там ставилися комедії Плавта і Теренція, маски ще не були у вжитку, і тому актори могли показати всю розмаїтість міміки обличчя.

Гра трагічного актора Езопа відрізнялася величністю. Він також, як і Росцій, ретельно обмірковував свої рухи і узгоджував їх з роллю, яку виконував. Свої рухи Езоп також дуже суворо узгоджував із маскою, і, начебто він подовгу роздивлявся маски, перш ніж зупинитися на тій, яка найбільш точно відповідає його задуму. Розповідають, що виконуючи роль царя Атрея, він так сильно був захоплений образом цього неприборканого царя, що у захопленні вбив скіпетром раба, який випадково опинився поряд.

Римське театральне мистецтво завершує великий період античної сценічної культури. Захоплений і зруйнований варварами Рим занепав, але найкращі зразки античності надихали майстрів наступних часів, зокрема Відродження і Класицизму. Антична драматургія і театр послужили джерелом і основою подальшого розвитку театрального мистецтва Європи.