Театр і драматургія античного риму Витоки римського театру

Витоки римського театру пов’язані з аграрними оргастичними святами, що нагадували давньогрецькі. Такі свята були багаті на карнавальні елементи. Наприклад, на народні свята Сатурналій на честь італійського божества Сатурна, в обрядових ігрищах був присутній момент „перевертання” звичних суспільних відносин, коли пани ставали „рабами”, а раби – „панами”.

Одним з прадавніх джерел римського театру можна вважати і сільські свята збору врожаю. На цих святах розспівувалися веселі жартівливі пісні, які називалися фесценіни (скоріш за все, ця назва походить від назви етруського міста Фесценіум). Як і у Греції, виступали дві веселі ватаги (це вже зародкова форма драматичного діалогу) з жартами і насмішками, інколи вельми ущипливого характеру. За свідоцтвом Горація фесценінські насмішки не щадили і знаті. Фесценіни зародилися ще при родовому устрої, але ще довго існували і у наступні століття.

Сільські свята з виконанням на них фесценін були зародком драматичних вистав у давньому Римі. Але не можна вважати лише їх безпосереднім джерелом художньої драми.

Подальший розвиток зачатків драми, що був наявним у фесценінах завдяки діалогічному елементу, також пов’язаний з впливами Етрурії (колонія Греції). Римляни запозичили від етрусків виступи гістріонів (від етруського слова „гістер” – актор). Спочатку виступи етруських гістріонів обмежувалися ритмічними танцювальними рухами тіла. Згодом етруських акторів почала наслідувати і римська молодь, додавши до танців співи, діалог і жестикуляцію.

Так виникає сатура – ще один з примітивних видів театрального мистецтва давніх римлян, коли грубі вірші гістріонів йшли у супроводі музики, як правило флейти, і супроводжувалися відповідними граціозними рухами.

Сатура складалася з діалогу, музики, міміки і танцю. Судячи з усього, сатури були невеличкими, сюжетно об’єднаними сценками комічного характеру, що уявляло собою перехід від древніх фесценін до примітивної драми. Доречно навести переклад слова „сатура”, яке означає щось на зразок нашого вінегрету.

Наступний етап у розвитку театрального мистецтва Давнього Риму був пов'язаний з розвитком особливого виду народної римської комедії – ателлани (скоріш за все прийшов від племен осків з Кампанії близько 300 р. до н.е.). Римська молодь захопилася цим фарсом. Характерною особливістю її було те, що ателлана завжди розігрувалася при участі діючих осіб у масках, що постійно повторювалися.

Постійними героями ателлани були чотири комічних персонажі, які обов’язково носили маски:

Макк – уявляв собою дурня, якого всі били і обманювали. Він був ненажерою і одночасно був дуже влюбливий. Його зображували лисим з гачкоподібним носом, ослиними вухами і у короткому одязі.

Буккон – був хлопцем з роздутими щоками і відвислими губами. Він любив гарно поїсти, але губи у нього відвісли не стільки за рахунок любові до їжі, скільки від любові до надмірного базікання. Але на відміну від Макка, він не представляв собою дурака.

Папп - це старик–багатій. Йому не щастить у сімейному житті.

Досен – злий, настирливий, хитрий горбун. Це невіглас і вчений-шарлатан, але через своє вихваляння викликав повагу у темних неосвічених людей.

По мірі розвитку ателлана набуває вигляду комічних сценок, що нагадували грецький мім, її зміст нерідко був позначений грубістю і непристойністю. Твердого тексту для виконання ателлан не було, тому відкривався широкий простір для імпровізації. Дія розвивалася дуже швидко, а розв’язка носила несподіваний характер.

У порівнянні із сатурами ателани були подальшим кроком у розвитку ранньої драми. Цей своєрідний жанр виявився дуже живучим і продовжував існувати і тоді, коли у римлян з’явилися театральні видовища грецького типу.