Основні терміни дисципліни

Правнича лінгвістика – прикладна наука, що вивчає роль та функції мови і мовлення в юрисдикційному процесі у синхронному та діахронному планах. Правнича лінгвістика утворилася на стику лінгвістики та юриспруденції.

Мова права – функціональний різновид літературної мови, її підсистема, яка задовольняє потребам комунікації та правовій сфері життя суспільства. Мова права є надзвичайно важливим засобом втілення в життя державної волі, якою та розмовляє з народом.

Законодавча стилістика – церозділ, щовивчаєунормування стилю законодавчихактів, способиїхтлумаченнязалежновідпобудови тексту.

Національна мова – мова, що є засобом писемного та усного спілкування нації. Вона охоплює загальнонародну мову як літературну, так і діалекти, професійні й соціальні жаргони, розмовну лексику. Національна мова існує: у вищій формі загальнонародної мови – сучасної української літературної мови та у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних діалектах.

Державна мова – закріплена законодавством мова, вживанняякоїобов'язкове в органах державного управління та діловодства, установах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики.

Мовна група - групаосіб, щопроживає в Україні, яка маєспільнуріднумову.

Мовна меншина - група осіб, що проживає в Україні, яка має спільну рідну мову, що відрізняється від державної мови, та яка за своєю чисельністю менша, ніж решта населення держави.

Регіональнамовнагрупа - групаосіб, щопроживає у певномурегіоні (населеномупункті), яка маєспільнуріднумову.

Регіональна мова або мова меншини - мова, яка традиційно використовується в межах певної території держави громадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави, та/або відрізняється від офіційної мови (мов) цієї держави.

Ріднамова - перша мова, якою особа оволоділа в ранньомудитинстві.

Мовинаціональнихменшин - моваменшини, щооб'єднанаспільниметнічнимпоходженням.

Міжнародна (світова) мова – цемова, що є засобомспілкуваннянародіврізних держав.

Знаки-символи – це абстрактні, умовні знаки, що фізично ніяк не пов’язані з об’єктами, які вони позначають (всі слова природної мови буквами чи ієрог­ліфами, терези як емблема правосуддя, дорожні знаки, пломби на замках, прикордонні стовпи тощо). Символи часто є найбільшзручнимідоступним для розуміннязасобомрегулюваннясуспільнихвідносин.

Правові символи– це закріплені державою умовні образи/знаки, що використовуються для вираження певного юридичного змісту та зрозумілі оточуючим. Вони являють собою правове опосередкування знакових, кодованих регуляторів суспільних відносин, що історично склалися на рівні звичаїв і традицій.

Державні символи — закріплені в за­конодавстві країни офіційні знаки (графічні й кольорові зображення, предмети) чи звукові вираження, які стисло передають ідею/ідеї національного, історичного, політичного чи соціального характеру та символізують суверенітет держави

Юридичними термінами є словесні визначення державних і правових понять, за допомогою яких виражається зміст нормативно-правових приписів держави.

Багатозначність (полісемія) – це наявність у слова двох чи більше значень, між якими існує певний семантичний зв’язок (акт, захисник, опонент, стаття, справа).

Синоніми– слова однієї частини мови, які повністю чи частково збігаються у лексичному значенні, але відрізняються значеннєвими відтінками, емоційно-експресивним забарвленням, сферою стилістичного використання (правознавство – юриспруденція, завдавати шкоду – заподіювати шкоду – спричиняти шкоду).

Пароніми– це спільнокореневі слова, які подібні за структурою й вимовою, мають загальні граматичні ознаки, належать до однієї частини мови, але відрізняються своїм значенням (обшукати – ошукати, погроза – загроза).

Омоніми – це однакові за звучанням, але різні за значенням слова, які семантично не пов’язані між собою (мотив (мелодія) – мотив (причина –мотив злочину).

Текст – ряд речень, об’єднаних семантичними і синтаксичними відношеннями, що виражаються лексичними, граматичними, лексико-граматичними засобами; склад­не синтаксичне ціле, цілісний уривок мовлення, що має ознаки змістового й синтаксичного зв’язку між реченнями й абза­цами.

Юридичним текстом є пові­дом­лен­ня, об’єктивоване у формі письмо­вого документа, оброблене відповідно до типу цього документа, що складається з низки особливих єдностей, які сполучені між собою різними типами лексич­ного, граматичного, логічного й графічного зв’язку.

Текст нормативно-правового акта – словесно виражене, завершене, цілісне, інформаційно насичене владне веління, об’єктивоване у вигляді писемного документа.

Юридична техніка– це система принципів, засобів, прийомів, правових, логічних, мовностилістичних, структурних правил-вимог щодо підготовки текстів правових актів, що застосовуються при виробленні і систематизації актів для забезпечення їх досконалості.

Правотворчапомилка– результат недотриманняправотворчим органом будь-якихзагальноприйнятих правил, стандартів, вимог.

Мовлення– діяльність людей, які використовують засоби мови для спілкування, для передачі певної інформації, для спонукання до дії. Мовлення є втіленням, реалізацією мови, яка виявляє себе тільки в мовленні і тільки через нього виконує своє комунікативне призначення.

Усне і писемне мовлення – дві форми вияву мови, два різновиди реалізації системи мови у різних видах мовної матерії, які можуть бути сприйняті на слух або через органи зору. Усне мовлення – важлива форма реалізації мови, що являє собою “говоріння”, тобто мовний акт.

Мовна норма – це прийняті у суспільно-мовленнєвій практиці людей правила вимови, граматичні та інші засоби мови, правила слововикористання.

Комунікативнадеонтика– цесукупністьнормативнихприписів, яківизначаютьповедінкулюдини при користуванні словом для досягнення будь-якої мети.

Лінгвістична експертиза – розгляд питань з мовним оформленням тих чи інших юридичних документів (законів, постанов, указів тощо) та аналіз певних текстів з метою установлення їхнього авторства. Перевірці підлягають як зміст, так і форма проекту закону, постанови, указу тощо.

Фоноскопічна експертиза – це різновид криміналістичної експертизи, під час якої досліджується зафіксоване усне мовлення (ідентифікація та діагностика осіб за усним мовленням, тлумачення діалектизмів, жаргонізмів, арготизмів, жаргонних висловлювань, що використовуються, встановлення емоційно-психологічного стану особи, яка говорить, та дослівний зміст усного тексту тощо).

Судово-почеркознавча експертиза – це судова експертиза, основним завданням якої є ідентифікація виконавця рукопису тексту, цифрових записів або підпису.

Авторознавча експертиза– це різновид криміналістичної експертизи, під час якої досліджується текст документів (рукописних, друкарських, поліграфічних тощо) для встановлення його автора.