Тема 11 Методика індивідуально-виховної роботи в підрозділі

План

1. Сутність і зміст індивідуальної виховної роботи в підрозділі.

2. Основні напрямки, форми і методи індивідуальної виховної роботи посадових осіб.

Виховна робота – система організаційних, морально-психологічних, інформаційних, педагогічних, культурно-просвітницьких та військово-соціальних заходів, спрямованих на формування і розвиток у воїнів гуманістичного світогляду, правової свідомості і особистих якостей, необхідних для військової служби, а також для забезпечення високої бойової та мобілізаційної готовності органів управління з’єднань і частин, військової дисципліни та соціальної справедливості у стосунках між військовослужбовцями, начальниками і підлеглими, готовності особового складу до захисту держави.

З метою створення здорових соціально-психологічних умов військової служби та викорінення нестатутних взаємовідносин, попередження ухилень від військової служби, профілактики правопорушень військовослужбовців у позаслужбовий час із року в рік зростають вимоги до командирів, штабів, виховних структур щодо проведення індивідуально-виховної роботи в підрозділах. Але істотного її покращення не спостерігається. Чому індивідуальна виховна робота до цього часу не дає якісного результату в удосконаленні особистісних якостей?

Ми назвемо декілька причин.

• Відсутня єдина система психолого-педагогічного вивчення особистості воїна. А без знання підлеглих неможлива успішна виховна робота. Недоліки у вивченні військовослужбовців нерідко зумовлені бажанням вирішувати складні питання з ходу, відступаючи від наукових рекомендацій.

• Не вдалося подолати авторитарного стилю спілкування. Відсутня культура в діалозі начальника і підлеглого. Спілкування проходить частіше за вказівкою, ніж за потребою.

• Індивідуальна виховна робота не завжди буває конкретною. Справа частіше підміняється розмовами, гаслами, закликами про необхідність бути уважним до вояків, турбуватися про них. Для урахування індивідуального впливу поки ще не існує одиниці виміру. Легше відзвітуватися кількістю масових заходів – це краще сприймають комісії різних рівнів.

• Дефіцит впливу на свідомість особистості зумовлений слабкою озброєністю офіцерів основами і методикою індивідуальної виховної роботи. Але не тільки цим. Зустрічаються офіцери, які взагалі не бажають займатися вихованням своїх підлеглих. Вони вважають, що це повинні робити виключно офіцери виховних структур.

Особливе значення індивідуальна виховна робота має в умовах реалізації Державної програми розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 роки, реалізації вимог Концепції соціального і гуманітарного забезпечення у Збройних Силах України, необхідності проводити ефективні заходи щодо зменшення впливу негативних проявів сучасного стану суспільства на морально-психологічний стан військ.

1. Сутність і зміст індивідуальної виховної роботи в підрозділі

Починаючи розгляд першого навчального питання, доцільно з’ясувати, що ж таке індивідуальна виховна робота.

Індивідуально-виховна робота – це сукупність способів і прийомів виховної роботи з окремим військовослужбовцем, які зорієнтовані на вирішення конкретного виховного завдання.

Принципи індивідуальної виховної роботи:

• Повсякденна увага до кожного військовослужбовця у поєднанні з високою вимогливістю і батьківською турботою про його життя, побут, відпочинок;

• зв’язок виховання підлеглого з життям країни, із завданнями бойової і гуманітарної підготовки військового колективу;

• єдність індивідуального і колективного впливу на особистість воїна;

• дотримання почуття міри в критиці недоліків воїна та опора на його позитивні якості;

• конкретність, скерованість на певного військовослужбовця;

• цілеспрямованість у досягненні певних завдань виховання;

• оперативність, можливість проведення виховної роботи у будь-якій обстановці, швидке реагування на поведінку воїна в різноманітних ситуаціях;

• планомірність, заздалегідь продумана система індивіду-ального впливу на військовослужбовця.

Система індивідуальної виховної роботи включає:

• визначення цілей і завдань;

• планування;

• визначення, хто і з ким індивідуально працює;

• навчання практиці індивідуально-виховної роботи;

• вивчення і врахування індивідуальних особливостей військовослужбовців, застосування найбільш ефективних форм, методів і засобів впливу;

• організацію оперативної інформації про настрої, інтереси, запити особового складу;

• аналіз, узагальнення передового досвіду, контроль і корегування плану.

Офіцер повинен розуміти, що індивідуальна виховна робота – це система цілеспрямованого виховного впливу, який здійснюється з урахуванням індивідуальних особливостей вояка шляхом застосування найбільш педагогічно доцільних засобів і методів із постійним урахуванням реакції на них і досягнутих результатів.

Індивідуально-виховна робота – це велика і складна праця. Її характеризують наступні ознаки:

• вона має конкретні педагогічні цілі;

• проводиться з урахуванням індивідуальних особливостей воїнів;

• є компонентом комплексного підходу;

• проводиться постійно і скрізь;

• здійснюється усіма методами і засобами;

• проводиться у постійній відповідності з принципами виховання.

Структура індивідуальної виховної роботи включає:

• глибоке вивчення воїна, якого виховують, як особистості;

• визначення програми виховної роботи з ним;

• використання усіх засобів, методів і форм виховання;

• спрямування зусиль усіх вихователів та колективу на воїна;

• постійний контроль за ходом і результатами виховної роботи.

Структурно зміст цієї роботи включає взаємозалежні етапи; підготовчий, цілеспрямований педагогічний вплив і результативний.

У ході підготовчого етапу прапорщику необхідно визначити, що і як вивчати в особистості підлеглого, спрогнозувати перспективи її розвитку, вибрати найбільш доцільні засоби, форми і методи досягнення поставлених цілей.

Реалізуючі план індивідуально-виховної роботи з підлеглим, командир різними засобами і методами педагогічної взаємодії з військовослужбовцем (впливу на нього) домагається його активної участі у самовдосконаленні.

По завершенні оцінюються результати вивчення і педагогічного впливу на підлеглого. У цей період відбуваються діагностика і корегування виховної діяльності самого начальника.

Які ж дані про підлеглих необхідно знати командиру? До головних з них можна віднести наступні:

• загальні біографічні дані: прізвище, ім.’я, по батькові, рік народження, соціальний та сімейний стан, умови, в яких виріс, вчився, виховувався, чим займався до служби, коло друзів, знайомих;

• моральні якості: рівень свідомості, відношення до військового обов’язку, виконання норм моралі, дисциплінованість, чесність, організованість, відношення до товаришів, колективу та до служби;

• психічні особливості: тип особистості, характер, темперамент, здібності, схильності, вольові якості, увага, пам’ять, мовлення, захоплення тощо;

• стан здоров’я: фізичний та психічний розвиток, витривалість, рівень загартування, опір організму до простудних захворювань тощо.

Звичайно, спільна служба сама по собі сприяє вивченню підлеглих, і офіцер, навіть не займаючись спеціально цим питанням, буде багато знати про них. Такий процес носить стихійний характер і потребує тривалого часу. Інтереси ж військової праці потребують, щоб командир скоріше вивчив підлеглих.

Вивчення воїна як особистості – це вихідна передумова успіху індивідуальної роботи. Воно має за мету виявити:

• позитивні риси і якості воїна, на які необхідно спертися у виховній роботі;

• якості, які необхідні у службі, але розвинуті в нього недостатньо;

• якості, які є негативними і можуть перешкоджати виховній роботі.

Можна запропонувати наступні складові вивчення особистості підлеглого.

1. Його життєвий досвід: місце народження; склад родини; де живуть і працюють батьки; у якій школі учився; успіхи у навчанні; чим захоплювався у вільний час; яку виконував суспільну роботу; яку читав літературу; про яку професію мріяв; чи сповідає релігію; відношення до неї.

2. Спрямованість. Вона виявляється: у моральних поглядах, переконаннях, ідеалах, загальному кругозорі; мотивах поведінки, навчання і служби; цілеспрямованості в досягненні цілей.

3. Особливості характеру. Показниками їх можуть бути: відношення до колективу, командиру, до себе, ратної праці; принциповість і відповідальність у питаннях військової служби, суспільної роботи.

4. Інтелектуальні і пізнавальні якості. Вони виявляються у рівні знань, успішності по предметах бойової підготовки; здатності до аналізу, узагальнення, порівняння; схильності до будь-якого виду діяльності; інтересах та їхній спрямованості; навичках самостійної роботи; увазі; спостережливості; пам'яті й ін.

5. Емоційні якості: відповідальність; здатність керувати своїми почуттями.

6. Вольові якості показують цілеспрямованість, самовладання, рішучість, самостійність, наполегливість, ініціативність, ретельність.

7. Особливості темпераменту, що виражають динаміку психіки поведінки військовослужбовця. У залежності від типу нервової системи людини темперамент буває: холеричний, сангвінічний, меланхолійний і флегматичний.

8. Суспільна активність воїна. Виявляється в участі воїна у культурно-просвітницьких і спортивних заходах у підрозділі; у критичності і конструктивності його виступів на зборах, в оцінці своєї діяльності і товаришів.

9. Дисциплінованість характеризує рівень вихованості військовослужбовця, наскільки він здатний керувати своєю поведінкою. Показники дисциплінованості: знання загальновійськових статутів, виконання їхніх вимог; наявність і характер стягнень і заохочень; організованість, ретельність, чесність.

10. Фізичний розвиток визначає можливості щодо подолання труднощів військової служби. Він характеризується: систематичним загартовуванням свого організму; відношенням до фізичної зарядки і спорту взагалі.

11. Для вихователя дуже важливо знати позитивні звички військовослужбовця, тобто дії і вчинки, виконання яких стало потребою. До них можна віднести: акуратність, ретельність, відповідальність, непримиренність до недоліків, ін. Негативних же звичок, таких, як брутальність, лихослів'я, неохайність, незібраність та ін., потрібно допомогти позбутися.

Під час індивідуально-виховної роботи необхідне грамотне використання офіцером відповідних засобів, методів і форм. Вони складають інструментарій індивідуальної роботи. Важливо, щоб ідея їх грамотного використання була глибоко осмислена офіцерами. Інакше недбале користування цими засобами, методами, формами може не дати бажаних результатів.

Для вивчення військовослужбовців педагогічно виправдане використання наступних методів: спостереження, індивідуальна бесіда, вивчення документів, використання думки інших людей; письмовий зв’язок із батьками і колективами, де раніше працював або навчався військовослужбовець, аналіз результатів повсякденної діяльності, опитувальні методики.

Вивчення підлеглих ведеться як безпосередньо (у ході спостереження, індивідуальних бесід, індивідуальної допомоги), так і опосередковано (у процесі аналізу результатів діяльності, вивчення різних документів, узагальнення незалежних характеристик, листування з батьками, керівниками шкіл, підприємств, де вчився чи працював підлеглий). Розглянемо деякі з цих методів.

Одним із найважливіших є спостереження. Під ним розуміється систематичне, цілеспрямоване накопичення фактів про вчинки, поведінку, судження військовослужбовця, що дозволяють зробити висновки про його індивідуальні особливості.

Краще пізнати людину допомагає вивчення документів: автобіографічних даних, характеристик з місця роботи чи навчання, з військових комісаріатів; документів про освіту; матеріалів професійного відбору; медичних книжок; службових карток.

Але найбільш достовірні дані дає, звичайно ж, особисте спілкування з підлеглим. При вмілому проведенні бесіди можна виявити щирі переживання військовослужбовця, його думку про стан справ у колективі, про товаришів по службі, про командирів. Результати бесіди допомагають скласти більш повне уявлення про воїна, на підставі чого і будується індивідуальна виховна робота з ним.

Найкращий ефект дає комплексне використання різних методів вивчення індивідуальних особливостей особистості військовослужбовця.

Ґрунтуючись на знанні індивідуальних особливостей підлеглого, важливо вибирати такі способи впливу на нього, що здійснюють більший позитивний вплив.

Застосовуються нйбільш ефективні традиційні методи і прийоми індивідуального впливу на особистість: переконання, заохочення (нагорода) чи просто схвалення, похвала, вираження свого позитивного відношення до підлеглого, довіри до нього.

Важливу роль грає виховання на прикладах. Зміст методу полягає в тому, щоб допомогти військовослужбовцю знайти приклад для наслідування. Нерідко підлеглі свідомо і несвідомо копіюють свого командира, особливо у важких життєвих ситуаціях. Це підвищує моральну відповідальність начальника за свої дії і поведінку.

Найрозповсюдженим і, напевно, самим доступним методом є бесіда. Це – один із простих і одночасно комплексних засобів впливу на військовослужбовця. Бесіда дозволяє командиру (начальнику) без трудомісткої і тривалої за часом підготовки вирішити виховне завдання. Наприклад, у ході бесіди можна викликати у військовослужбовця певний емоційний стан (відчуття радості, гордості або провини, усвідомлення своєї гідності або сорому, емоційного підйому або пригніченості).

Умовно бесіду можна розділити на три основних етапи:

1-й етап - вступ. Головне завдання тут - зняти напругу і сторожкість (психологи вважають, що при зверненні до людини по важливими для неї питаннями вона споруджує перед собою захисний психологічний бар'єр). Для зниження цього бар'єра можна застосувати кілька способів:

- назвати підлеглого по імені і по батькові;

- сказати кілька теплих слів на його адресу;

- запитати про справи, проблеми воїна, про здоров'я й успіхи членів його родини (якщо знаєте їх чи знайомі з ними);

- виразити вдячність співрозмовнику за те, що він погодився відверто обговорити виниклу проблему;

- визнати, що раніше також помилялися, або що припустилися помилки у взаєминах із ним.

2-й етап - основний. Він являє собою активний діалог, у процесі якого командир прагне досягти поставленої виховної мети з переконання або переконання підлеглого, щоб вплинути на його поведінку чи дії.

У діалозі співрозмовники здійснюють один на одного вербальний (словесний) і невербальний (жести, міміка, пози) вплив.

3-й етап - заключний. Головна його мета - створення гарного враження від проведеної бесіди, емоційного настрою на якісне рішення завдань служби.

Практика свідчить про те, що бесіда як метод індивідуально-виховної роботи не завжди досягає позитивного результату. Причини цього різні. Одна з них полягає в тому, що цей метод повинен застосовуватись вихователем професійно.

Вихователь повинен знати деякі правила ведення бесіди з виховною метою або правила виховної бесіди. Перше правило говорить про те, що бесіда тоді досягає мети, коли підлеглий усвідомлює її необхідність. Якщо бесіда сприймається воїном як така, що не має відношення до його сьогоднішнього стану, то і відношення буде або нейтральним, або зовсім негативним. Друге правило полягає в тому, що бесіда буде тоді результативною, коли вихователь підготує умови для взаєморозуміння, зуміє привабити до себе співрозмовника, встановити з ним міцний контакт взаємодії.

Встановленню непримусової, доброзичливої, спонукаючої до відвертої розмови обстановки сприяє правильна методика постановки запитань. Необхідно ставити лише ті запитання, які дозволяють краще пізнати духовний світ воїна, його індивідуальні психологічні особливості; запитання формулювати зрозуміло, щоб вони не викликали лаконічних або двозначних відповідей; уникати запитань, які можуть виставити воїна в негативному вигляді і викликати негативний психічний настрій; більше задавати непрямих запитань; по можливості не вести в ході бесіди ніяких записів або робити їх якомога менше, бо це може насторожити співрозмовника; не вести бесіду поспішно або у збудливому стані.

Трете правило: готуючись до бесіди, не слід забувати про те, що підлеглий може по-різному бути орієнтований на її розвиток і результат.

Досвід показує, що частіше з все зустрічаються два варіанти орієнтації:

• підлеглий не бачить у майбутній бесіді сенсу і заздалегідь впевнений в її безрезультативності. Причини такої орієнтації можуть бути різними, в тому числі і така, наприклад, що воїн рахує, що цей спосіб спілкування з командиром (начальником) неадекватний очікуванням або ж не бачить в особистості вихователя засіб (умови) вирішення його проблеми;

• підлеглий у командирі (начальникові) бачить особу, інстанцію, яка обов’язково повинна вирішити його проблему, переконати, наставити, навчити і т.п.

Четверте правило полягає в тому, що бесіда може забезпечити очікуваний виховний ефект тоді, коли в ній буде повністю реалізована можливість основного методу виховання – переконання, який складає фундамент бесіди. У залежності від обставин командир (начальник) може скористатись різними прийомами цього методу: роз’ясненням, спростуванням, доказом, демонстрацією своєї позиції, зразків позитивного досвіду співслужбовців тощо.

У випадку, коли доцільність розвитку певної якості підлеглого не викликає сумнівів, але він не впевнений в тому, що зможе його розвинути у себе, можна застосувати метод навіювання, тобто вплинути словом, інтонацією на вихованця. При навіюванні під час бесіди слід орієнтуватись на створення такої психологічної атмосфери взаємодії з підлеглим, яка сприяла б некритичному сприйняттю змісту установок, які повідомляє йому вихователь. Це досягається за рахунок сприятливого емоційного фону бесіди, відкритої доброзичливості і сильно вираженого намагання вихователя надати практичну допомогу підлеглому, спираючись на безумовний авторитет джерела інформації, самого командира (начальника).

Важливим етапом індивідуально-виховної роботи є аналіз досягнутих результатів, який повинен здійснювати командир підрозділу кожен день і при необхідності вносити корективи в свою роботу з підлеглими. Для цього необхідно мати об’єктивну інформацію про стан справ у підрозділі і поведінку військовослужбовців. З цією метою використовуються доповіді підлеглих командирів, чергових і днювальних, результати індивідуальних і групових бесід, вечорів запитань і відповідей та інших виховних заходів, а також поведінка військовослужбовців на заняттях, в їдальні, у казармі, автопарку тощо.

Результати аналізу обговорюються з молодшими командирами, прапорщиками і офіцерами при підведенні підсумків бойового навчання за тиждень, місяць. Тут важливо вислухати думку підлеглих, разом обговорити успіхи і невдачі, дати оцінку роботі підлеглих, а потім прийняти рішення щодо удосконалення індивідуально-виховної роботи.

У процесі індивідуальної роботи командир (начальник) спирається на своїх помічників – прапорщиків та сержантів. Вона проводиться у межах того колективу, членом якого він є, з опорою на громадськість.

Вона здійснюється з воїнами у ході проведення занять із усіх видів бойової і гуманітарної підготовки, у процесі всієї служби.

Так, індивідуальна робота під час гуманітарної підготовки включає: врахування рівня підготовленості кожного воїна і його бойового вишколу, визначення соціально-психологічних рис воїнів і груп в цілому. Це сприяє активізації виступів воїнів. Допомагає почувати себе впевнено, коли вони висловлюють свої думки у присутності товаришів.

У процесі вивчення бойової техніки і зброї індивідуально-виховна робота полягає в тому, що, враховуючи їх індивідуальні особливості і підготовленість, вихователь організує додаткові заняття і тренування, культивує наставництво, збуджує зацікавленість до занять, спирається на досвід солдата, враховує його інтереси, демонструючи при цьому взірець майстерності і любові до своєї справи.

У ході тактичної підготовки індивідуалізація виховних зусиль командира досягається належною обізнаністю про обстановку і майбутні заняття, формуванням у кожного воїна установки на індивідуальні дії, ретельною підготовкою його за темою заняття і перевіркою готовності, різним заохоченням активності воїна у поєднанні з керівними вказівками, предметним розглядом кожного заняття, діловим розглядом недоречних дій та позитивною оцінкою рішень, які успішно виконані. В ході занять вихователь повинен переконатися, що воїн глибоко зрозумів сутність, зміст майбутніх дій.

Безумовно, що індивідуально-виховна робота проводиться в процесі вогневої та стройової підготовки, озброєння воїнів знаннями військових статутів, організації життя і побуту, повсякденної військової діяльності.

Отже, можна зробити висновок про те, що в цілому індивідуальна виховна робота - справа складна, творча, тривала і важка, яка потребує серйозної підготовки і досвіду, і відповідно, індивідуально-виховну роботу з воїнами в процесі їх військової діяльності командир (начальник) повинен проводити постійно і всюди.