2. Алгоритми роботи посадових осіб щодо профілактики суїцидальних проявів

1. Виявлення осіб суїцидального ризику.

З цією метою доцільно використовувати:

1. Командиру військової частини (підрозділу), офіцерам штабів, служб:

- вивчення соціально-демографічних даних підлеглих;

- аналіз документів, що характеризують особу;

- спостереження за поведінкою підлеглих у повсякденному житті;

- індивідуальні бесіди;

- листування з батьками.

2. Заступнику командира з гуманітарних питань:

- психологічне вивчення документів;

- анкетування військовослужбовців за методиками “Прогноз”, “Акцентуація характеру”, “Соціометрія”, Г.Айзенка, “Визначення ризику суїциду”, “Адаптація”; застосування проективних методик.

3. Начальнику медичної служби військової частини:

- вивчення соціально-демографічних даних підлеглих;

- спостереження за поведінкою підлеглих у повсякденному житті;

- індивідуальні бесіди.

При виявленні групи суїцидального ризику звернути увагу на військовослужбовців, які:

- виросли в сім’ях, де мали місце суїцидальні прояви членів сім’ї або родичів;

- не мали або втратили батька (матір) у ранньому дитинстві;

- виховувались у родичів;

- мають хронічні захворювання (енурез, заїкання, вроджені деформації грудної клітини, дефект мови), косметичні дефекти обличчя.

З етичної точки зору, неприпустиме розголошення отриманих даних. Інформація, отримана офіцерами-вихователями і медичними працівниками, необхідна для корегування дій офіцерів підрозділів, молодших командирів стосовно підлеглих, повинна їм повідомлятись індивідуально і стосуватися конкретних аспектів і дій офіцера, прапорщика, сержанта. Облік групи суїцидального ризику ведуть заступники командирів із виховної роботи усіх рівнів.

Орієнтація командування підрозділу у проблемі профілактики суїциду

У випадку виявлення підозри на суїцидальну поведінку або участь військовослужбовців у тривалому та інтенсивному конфлікті, необхідно виключати їх призначення у варту, інші види служби, пов’язані з доступом до зброї та боєприпасів.

Інформування командира з питань попередження та профілактики самогубств проводити зрозумілою мовою; професійну лексику використовувати у мінімальному обсязі. Офіцерам доводити зміст мотивів та конфліктів, які спричиняють самогубства.

У відповідності до функціональних обов’язків, індивідуальних якостей та досвіду роботи з людьми, офіцерами, прапорщиками та сержантами доводити інформацію стосовно їх участі в профілактиці самогубств, визначити внесок усіх категорій військовослужбовців у таку роботу.

2. Оптимізація спрямованості особи, чинників середовища та життєдіяльності.

Командирам, офіцерам гуманітарних структур оптимізацію спрямованості особи здійснювати через копітку індивідуально-виховну роботу, морально-психологічну підготовку з метою надання військовослужбовцям допомоги в питаннях визначення та деталізації життєвих цілей, у відповідності до їх індивідуально-психологічних особливостей, організувати роботу щодо нейтралізації умов, які збільшують ймовірність та продовжують суїцидальні рішення і дії.

З цією метою суворо дотримуватися вимог керівних документів з питань:

- зміцнення військової дисципліни та правопорядку;

- організації бойового чергування та вартової служби, їх морально-психологічного забезпечення;

- порядку зберігання зброї та боєприпасів;

- розпорядку дня;

- розподілу нарядів та робіт тощо;

- організації індивідуально-виховної роботи у вечірній час, вихідні та святкові дні;

- створення системи контролю за військовослужбовцями, що перебувають за межами частини.

Проведення психологічних та психопрофілактичних заходів у підрозділі здійснюється за трьома напрямками:

- формування у військовослужбовців переконаності у найвищій цінності людського життя і вміння долати перешкоди, які виникають перед ними (у ході проведення заходів виховної роботи);

- навчання особового складу навичкам психологічної саморегуляції (у процесі планової бойової та гуманітарної підготовки, інформування, підготовки і в ході виконання завдань вартової служби);

- здійснення організаторського та психологічного впливу, спрямованого на зняття емоційної напруженості та керування конфліктами (в години культурно-просвітницької та спортивно-масової роботи, проведення дозвілля, індивідуально-виховної роботи та ін.).

3. Визначення та подолання суїцидальних ситуацій.

Можливо, виключно за умов глибокого і ретельного вивчення індивідуально-психологічних якостей військовослужбовців, спостереження за їх поведінкою у повсякденному житті, їх звичайним станом, настроєм, думками, володіння відповідною інформацією, що надає реальну можливість виявити ситуації особливої напруги, причини особистих та службових проблем підлеглих.

Індивідуальна бесіда з особою, що перебуває у суїцидонебезпечній ситуації.

Мета бесіди:

- допомога в подоланні перешкод і протиріч;

- реконструкція спрямованості особи;

- виведення зі стресової ситуації, з “обстановки тупика”;

- встановлення обсягу мінімально необхідних заходів щодо попередження суїцидальної спроби.

Загальні рекомендації для проведення такої бесіди.

Підбирайте “ключі” до розгадки суїциду.

Запобігання самогубству складається не лише з турботи друзів, але й зі здатності розпізнати ознаки майбутньої небезпеки. Ваше знання принципів і прагнення мати цю інформацію може врятувати чиєсь життя. Поділившись ними з іншими, ви здатні зруйнувати міфи, через які не попереджається багато суїцидів.

Шукайте ознаки можливої небезпеки: суїцидальні погрози, що передують спробі самогубства, депресію, значні зміни поведінки чи особистості людини, а також підготовка до останнього волевиявлення. Вловіть прояв безпорадності і безнадійності і визначте, чи не є людина самотньою та ізольованою. Чим більше буде людей, що усвідомлюють ці застереження, тим збільшаться шанси, що самогубство дійсно коли-небудь зникне з переліку основних причин смерті.

Віднесіться до суїцидента як до особистісті.

Допустіть можливість, що військовослужбовець дійсно є суїцидальною особистістю. Не вважайте, що він не здатний і не зможе зважитися на самогубство. Іноді спокусливо заперечувати можливість того, що будь-хто може втримати людину від суїциду. Саме тому тисячі людей — усіх віків, рас і соціальних груп — роблять самогубства. Не дозволяйте іншим вводити вас в оману щодо несерйозності конкретної суїцидальної ситуації. Якщо ви думаєте, що будь-кому загрожує небезпека самогубства, дійте у відповідності зі своїми власними переконаннями. Небезпека, що ви розгубитеся, перебільшивши потенційну погрозу, — ніщо в порівнянні з тим, що хтось може загинути через ваше невтручання.

Встановіть турботливі взаємини.

Ви можете зробити гігантський крок уперед, якщо станете на позицію впевненого прийняття зневіреної людини. Надалі багато чого залежить від якості ваших взаємин. Їх варто виражати не тільки словами, але й ділом; у цих обставинах є час не для моралізування, а для підтримки.

Замість того, щоб страждати від самоосуду й інших переживань, тривожна особистість повинна спробувати зрозуміти свої почуття. Для того, хто почуває, що він нікому не потрібний, турбота й участь чуйної людини є могутніми підбадьорливими засобами. Саме у такий спосіб ви найкраще проникнете в ізольовану душу зневіреної людини.

Будьте уважним слухачем.

Суїциденти страждають через сильного почуття відчуження. У силу цього вони можуть бути не схильні прийняти ваші поради. Набагато більше вони мають потребу в обговоренні свого болю, фрустрації і того, про що кажуть: "У мене немає нічого такого, заради чого вартувало б жити".

Якщо хтось признається вам, що думає про самогубство, не засуджуйте його за ці висловлення. Спробуйте, по можливості, залишитися спокійним і розуміючим. Ви можете сказати: "Я дуже ціную вашу відвертість, адже для того, щоб поділитися своїми почуттями, зараз від вас потрібно багато мужності". Ви можете надати неоціненну допомогу, вислухавши слова, що виражають почуття цієї людини: сум, провину, страх чи гнів. Іноді, якщо ви просто мовчки посидите з ним, це буде доказом вашого зацікавленого і турботливого відношення.

Як психологи, так і неспеціалісти повинні розвивати в собі мистецтво "слухати третім вухом". Мається на увазі проникнення в те, що "висловлюється" невербально: поведінкою, апетитом, настроєм і мімікою, рухами, порушеннями сну, готовністю до імпульсивних вчинків у гострій кризовій ситуації. Незважаючи на те, що основні провісники самогубства часто завуальовані, проте вони можуть бути розпізнані сприйнятливим слухачем.

Не сперечайтеся.

Зіштовхуючись із суїцидальною загрозою, друзі часто відповідають: "Подумай, адже ти ж живеш набагато краще за інших людей; тобі слід дякувати долі". Ця відповідь відразу блокує подальше обговорення; такі зауваження викликають у нещасної і без того людини ще більшу пригніченість. Бажаючи допомогти таким чином, оточуючі сприяють зворотному ефекту.

Можна зустріти часто й інше знайоме зауваження: "Ти розумієш, яке нещастя і ганьбу ти накличеш на свою родину". Але, можливо, за ним ховається саме те, що бажає здійснити суїцидент. Ні в якому разі не виявляйте агресію, якщо ви присутні при розмові про самогубство, і постарайтеся не виражати потрясіння від того, що почули. Вступаючи в дискусію з пригніченою людиною, ви можете не тільки програти суперечку, але і втратити її саму.

Задавайте питання.

Якщо ви задаєте такі непрямі питання, як "Я сподіваюся, що ти не замишляєш самогубства?", то в них мається на увазі відповідь, яку вам хотілося б почути. Якщо людина відповість "Ні", то вам швидше за все не вдасться допомогти у вирішенні кризи.

Кращий спосіб втрутитися у кризу – це дбайливо поставити пряме запитання: "Ти думаєш про самогубство?". Воно не призведе до подібної думки, якщо в людини її не було, навпаки, коли він думає про самогубство і, нарешті, знаходить когось, кому небайдужі його переживання і хто згодний обговорити цю заборонену тему, то він часто почуває полегшення і йому дається можливість зрозуміти свої почуття і досягти порозуміння.

Слід спокійно і дохідливо запитати про тривожну ситуацію, наприкладі, "Відколи ви вважаєте своє життя настільки безнадійним?", "Як ви думаєте, чому у вас з'явилися ці почуття?", "Чи є у вас конкретні думки про те, яким чином покінчити із собою?", "Якщо ви раніше міркували про самогубство, що вас зупиняло?". Щоб допомогти суїциденту розібратися у своїх думках, можна іноді перефразувати, повторити найбільш істотні його відповіді: "Іншими словами, ви кажете...". Ваша згода вислухати й обговорити те, чим хочуть поділитися з вами, буде великим полегшенням для зневіреної людини, що боїться , що ви її засудите.

Не пропонуйте неможливого.

Одним з важливих механізмів психологічного захисту є раціоналізація. Після того, що ви почули від когось про суїцидальну погрозу, у вас може виникнути бажання сказати: „Ні, ви насправді так не думаєте". Для цих висновків найчастіше немає ніяких підстав, за винятком вашої особистої тривоги.

Причина, з якої суїцидент посвячує вас у свої думки, складається з бажання викликати стурбованість його ситуацією. Якщо ви не виявите зацікавленості і чуйності, то депресивна людина може сприйняти судження типу: "Ви насправді так не думаєте", як прояв байдужості і недовір‘я. Якщо вести з ним бесіду з турботою, то це значно знизить погрозу самогубства. У протилежному випадку його можна довести до суїциду банальними розрадами, саме тоді, коли він має потребу в щирій, турботливій і відвертій зацікавленості в його долі.

Суїцидальні люди із презирством відносяться до зауважень типу: "Нічого, нічого, в усіх є такі ж проблеми, як у тебе" та аналогічних кліше, оскільки вони різко контрастують із муками, які вони переживають. Ці висновки лише мінімізують, принижують їхні почуття і змушують відчувати себе ще більш непотрібними.

Запропонуйте конструктивні підходи.

Замість того, щоб говорити суїциденту: "Подумай, який біль принесе твоя смерть близьким", попросіть поміркувати про альтернативні рішення, що, можливо, ще не приходили йому в голову.

Якщо кризова ситуація й емоції виражені, то далі слід з'ясувати, як людина вирішувала подібні ситуації в минулому. Це називається "оцінкою засобів, що можуть вирішити проблему". Вона включає вислуховування опису попереднього досвіду в аналогічній ситуації. Для ініціювання можна поставити запитання: «Чи не було у вас раніше подібних переживань?». У вас є унікальна можливість спільно розкрити способи, якими людина справлялася з кризою в минулому. Вони можуть бути корисними для вирішення і наявного конфлікту.

Постарайтеся з'ясувати, що залишається, принаймні, позитивно значимим для людини. Що він ще цінує? Відзначте ознаки емоційного пожвавлення, коли мова зайде про ''найкращий" час у житті. І тепер, коли життєва ситуація проаналізована, чи не виникло будь-яких альтернатив? Чи не з'явився промінь надії?

Вселяйте суїциденту надію.

Психотерапевти давно дійшли висновку, що дуже важливим є зосередження на тому, що люди говорять чи почувають. Коли сховані думки виходять на поверхню, лихо здається менш фатальним і більш розв'язуваними.

Надія допомагає людині позбавитись думок про самогубство. Надії повинні бути обґрунтованими: коли корабель розбивається об каміння, є різниця між надією доплисти до найближчого берега і досягти протилежного берега океану.

Оцініть ступінь ризику самогубства.

Крім надії в людині, постарайтеся визначити серйозність можливого самогубства. Адже наміри можуть відрізнятися, починаючи зі скороминущих, розпливчастих думок про такі "можливості" і закінчуючи розробленим планом суїциду шляхом отруєння, стрибка з висоти, використання вогнепальної зброї чи мотузки. Дуже важливо виявити й інші фактори, такі, як алкоголізм, вживання наркотиків, ступінь емоційних порушень і дезорганізації поведінки, почуття безнадійності і безпорадності.

Незаперечним фактом є те, що чим більше розроблено методів самогубства, тим вище його потенційний ризик. Дуже мало сумнівів у серйозності ситуації залишається, наприклад, якщо депресивний юнак, не ховаючись, дарує комусь свій улюблений магнітофон, з яким він нізащо б не розлучився. У цьому випадку ліки, зброю чи ножі варто забрати подалі.

Не залишайте людину сам на сам у ситуації високого суїцидального ризику (нестабільного МПС).

Для того, щоб показати людині, що навколишні піклуються про неї, і створити почуття життєвої перспективи, ви можете укласти з нею так званий “суїцидальний контракт”. Мається на увазі попросити про обіцянку зв'язатися з вами перед тим, як вона зважиться на суїцидальні дії в майбутньому для того, щоб ви ще раз змогли обговорити можливі альтернативи поведінки. Як це не дивно, така угода може виявитися дуже ефективною.

Зверніться за допомогою до фахівців.

Для тих що переживають суїцидальні тенденції, можливим помічником може виявитися священик. Багато священнослужителів є чудовими консультантами — розуміючими, чуйними і гідними довіри.

Іноді єдиною альтернативою допомоги суїциденту, якщо ситуація виявляється безнадійною, стає госпіталізація у психіатричну лікарню. Проте, лікарні, звичайно, не є панацеєю. Самогубство може бути зроблене, якщо хворому у короткій відпустці дозволять відвідати домашніх, незабаром після виписування з лікарні чи безпосередньо під час лікування. Дослідження показали, що істотним є те, як суїциденти сприймають ситуацію лікування, чи не розглядають вони лікарню як "в'язницю". Встановлено, що ті, хто негативно відноситься до лікування у психіатричному стаціонарі, мають найвищий суїцидальний ризик після виписування з лікарні. Після виписування з лікарні ті, хто має високий суїцидальний ризик, дуже погано пристосовуються до життя в оточенні. Деякі з них надалі покінчують із собою, інші повторюють суїцидальні спроби, у силу чого знову потрапляють у лікарню.

В умовах високої динаміки психологічних процесів, які проходять у військових колективах в період реформування, скорочення військ, змін організаційно-штатної структури частин і підрозділів, що відповідно не завжди позитивно відбивається на морально-психологічному стані особового складу, вивчення індивідуально-психологічних якостей військовослужбовців необхідно проводити постійно, використовуючи всі методи та інструментарії психології.

Застосування запропонованих заходів повинно бути творчим і поміркованим в діяльності кожного офіцера. Ця робота повинна проводитись у організаційній єдності з бойовим навчанням, виконанням завдань бойової готовності.

Правильний підхід до профілактики самогубств військово-службовців націлює командирів, військових психологів і медиків на детальне вивчення всього комплексу психотравмуючих факторів, з якими стикається воїн, на розробку заходів для їхньої нейтралізації і на формування ефективних заходів зняття психологічної кризи. Впевненість у можливості скорочення кількості самогубств серед військовослужбовців базується насамперед на тім, що вирішення цього завдання не вимагає будь-яких істотних організаційних перебудов і матеріальних витрат. Уважний аналіз причин й умов самогубств переконує, що їм можна і треба запобігти.