Висновки

Віднесення тієї або іншої поведінки до відхильної в першу чергу грунтується на соціальних, а не на клінічних нормах. Навіть стійка антигромадська поведінка індивіда ще не є ознакою психічної патології, а відхилення в поведінці, що спостерігаються при патологічних психічних станах, не обов'язково характеризуються антигромадською спрямованістю. При рішенні питання про причини відхильної поведінки альтернативний підхід (або психічні розлади, або соціально-психологічна деформація) далеко не завжди виправданий. Йдеться про складну взаємодію чинників, що визначають девіантність і делінквентність, а саме: спосіб життя, безпосереднє соціальне оточення (соціальна група), певні вимоги до поведінки суб'єкта в конкретній ситуації (соціальна роль) і, нарешті, особистісні настанови і сама особа. Проте до теперішнього часу сформувалося чітке уявлення про те, що антигромадські дії можуть здійснювати як здорові, так і хворі у психічному відношенні люди. При цьому правопорушення може бути здійснене: а) психічно здоровою людиною (девіантна форма поведінки); б) людиною, що має психічні розлади, що не виключають осудність; у) людиною, що страждає психічним розладом, що виключає осудність.

Контрольні питання

1. Розуміння сутності відхильної поведінки.

2. Диференційований підхід до вивчення причин відхильної поведінки.

3. Типи поведінки.

4. Клінічні форми девіантної поведінки.

5. Сутність деліквентної поведінки у неповнолітніх.

Список використаної літератури

1. Указ Президента України № 981/98 від 4 вересня 1998 року „Концепція виховної роботи у Збройних Силах та інших військових формуваннях”.

2. Копаниця а.В. Рекомендації щодо системи заходів та контролю органами військового управління, командирами об’єднань, з’єднань, військових частин та підрозділів за станом військової дисципліни.

3. Алещенко В.І. Морально-психологічне забезпечення застосування військ (сил): становлення та сутність: Навчально-методичний посібник. – К.: Національна академія оборони України, 1999. - 32 с.

4. Алещенко В.І. „Методичні рекомендації командирам військових частин (підрозділів) щодо організації профілактики порушень статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями” – Київ, 2003р.

5. Процепка О.Г. Морально-психологічне забезпечення бойової підготовки з’єднань, військових частин та підрозділів Збройних сил України: Методичний посібник. – К.: Національна академія оборони України, 2000. - 30 с.

6. Ягупов В.В. Морально-психологічне забезпечення: Курс лекцій. –К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2002. – 250 с.

7. Ягупов В.В. Військова психологія: Підручник.– Київ: Тандем, 2004. – 656с. – Бібліогр.С. 623-627.

8. Змановская Е.В. Девіантологія (Психологія відхильної поведінки).– М.:2004.

9. Психология и педагогика. Военная психология / Под ред. А.Г. Маклакова. – СПб.: Питер, 2004. – 464с.: ил – (Серия «Учебник для вузов»).

10. Варій М.Й., Козяр М.М., Коваль М.С. Військова психологія і педагогіка: Посібник / За заг.ред. М.Й.Варія. – Львів: Вид-во «Сполом», 2003. – 624с.

11. „Военная психология и педагогіка”. Под редакцией А.В. Барабанщикова, 1986 р.

12. „Основы военной психологи и педагогіки”. Под редакцией А.В. Барабанщикова, 1981 р..

13. „Военная психология и педагогіка”. Под редакцией П.А. Корчемного, 1998 р;