1.4. Вокально-хорові вправи

Значне місце в системі хорового навчання посідають вокально-хо­рові вправи. їх мета — формування співацьких навичок, розвиток ди­тячого голосу. Вокально-хорові вправи можна розділити на дві основ­ні категорії. До першої належать ті, що застосовуються поза зв'язком із певним музичним твором. Вони сприяють послідовному ОВОЛОДІН­НЮ засобами вокально-хорової виразності, досягненню вищого рівня художнього виконання.

Вправи другої категорії спрямовані на подолання конкретних труд­нощів під час розучування твору. Ці вправи виконують вужчі завдання і не можуть бути систематизованими з більшою чіткістю та послідовністю.

Застосовуючи в хоровому навчанні ті чи інші вправи, важливо звертати особливу увагу на виховання в учнів свідомого відношення до них. Необхідною умовою дієвості вправ є послідовне ускладнення навчальних завдань, які вимагають від дітей певних зусиль. Послі­довність в ускладненні вправ впливає на збереження зацікавленості й уваги дітей до занять, а також наполегливості в подоланні вокаль­но-хорових труднощів.

Для вправ можна використовувати нескладні поспівки, забавлянки, музичний матеріал із репертуару, що вивчається, мелодії з творів, призначених для слухання. Усі вправи Мають включати­ся в урок 3 урахуванням принципів послідовності, систематичності та доступності.

1.5. Деякі прийоми диференційованого навчання співу

На уроках музичного мистецтва вчитель постійно вирішує два взаємопов'язані завдання: виховувати колектив класу як хор, висува­ючи йому єдині художні та технічні вимоги, а також допомагає кож­ному учню оволодіти своїм співацьким голосом. Тому для успішного вокального виховання колективу слід керуватися принципом індиві­дуального підходу до учня.

Принцип індивідуального підходу виявляється в різних формах: періодичному прослуховуванні учнів для перевірки стану співа­цьких голосів, динаміки їх розвитку (проводиться на музичному матеріалі, добре вивченому в класі); індивідуальних завданнях дітям, які пасивно ставляться до співу і які, не вміють зосередитися., Завдання можуть бути такими: , прослухати мелодію пісні у виконанні вчителя і «намалюва­ти» напрямок її руху-в повітрі, впізнати за ритмом пісню і виконати її про себе, зіставити закінчення двох фраз пісні і виз­начити, яка з них закінчується на короткому, а яка на довгому звуці.

Майже в кожному класі є діти, які співають фальшиво. Щоб ви­значити, чому вони так співають, учителю перш за все необхідно ви­значити їх музично-слухові та голосові дані. Найчастіше діти співають невірно через слабо розвинений музичний слух, відсутність координа­ції між слухом і голосом. Проте відомо, що в процесі музичної діяль­ності інтонування покращується.

У роботі з дітьми, які співають фальшиво, корисні, наприклад:

• співацькі завдання, складені з урахуванням примарної зони (по­вторити спів птаха, виконаний учителем, надати йому нової ін­тонації та ін.);

• створення ситуації, де діти, які «не співають», активно слуха­ють музику;

• прийоми атаки звуків верхнього регістру (заспівати, як дзвіно­чок, як маленький горобчик) для того, щоб виключити перене­сення низького розмовного голосу у спів;

• приспівування окремих звуків про себе на склади « ля», «го», за­вдяки яким у голосовому апараті відбуваються невеликі зрушен­ня і здійснюється підготовка до співу вголос;

• виконання мелодії пісні на склади «ля», «го» із закритим ротом, тихо і відривчасто, нарешті, зі словами.

Поряд із цими прийомами важлива послідовна робота щодо виправлення інтонації в дітей, які фальшиво співають. Вона здійс­нюється поетапно. Спочатку даються вправи на оволодіння співаць­кими навичками (легато, м'яка атака, вііьна артикуляція). На дру­гому етапі (5—10 занять) здійснюється диференційоване навчання по групах (наприклад, ті, хто співає фальшиво, слухають чистий ви­разний спів товаришів, потім виконують про себе і вголос, імітуючи спів дітей, які добре інтонують). На цьому етапі діти, які співають фальшиво, підключаються до розучування пісні. Спочатку перший куплет учитель виконує вголос, а всі діти — про себе з активною ар­тикуляцією, потім співають уголос ті, хто добре інтонує, а інші ви­конують про себе. Наприкінці весь клас співає куплет на склад, на­приклад «лю».

Успіху в роботі з дітьми, які фальшиво співають, сприяє також те, що їх садять поруч з тими, хто чисто інтонує, використовують гра­фічне зображення мелодії пісні, елементи рухів.

Отже, вокально-хорова робота була і залишається одним із провід­них видів діяльності в процесі опанування учнями мистецтва. І най­кращим результатом цієї діяльності є отримання від виконання му­зичних творів справжньої естетичної насолоди.

Рекомендована література

1. Дмитріева Л. Г., Червоненко Н. М. Методика музичного виховання у школі: Підр. длястуд. серед, пед. закладів.— М.: Видавничий центр «Академія», 2000.— С. 100—124.

2. Огородное Д. Виховання співака у самодіяльному ансамблі.— К.: Музич­на Україна, 1980.

3. Ростовський О. Я. Методика викладання музики в початковій школі.— Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2000.

4. Струве Г. А. Шкільний хор.— М., 1981.

5. Якимчук С. Н. Методика музичного виховання: Навч. посібник.— Рівне, 2003.— 160 с.