Історія кафедри внутрішньої медицини №2

У 1897 р. на медичному факультеті Львівського університету була відкрита перша кафедра (клініка) терапії. Організатором клініки став професор А. Глюзінські (1856-1929), який закінчив медичний факультет Ягеллонського університету. Він цікавився питаннями патогенезу та терапії хвороб шлунково-кишкового тракту та інших систем організму, а сумісно з професором Райхенштейном вперше описав лейкемічний варіант плазмоцитоми. У 1920 р. терапевтичну клініку медичного факультету очолив професор Р.Ренцкі (1867-1941), під керівництвом якого вивчались хвороби крові, серця, виразка шлунка і сепсис. У 1941 році професор Р.Ренцкі разом з іншими професорами був розстріляний німцями. У 1939 р. медичний факультет Львівського університету був реорганізований у Львівський медичний інститут, в якому були утворені три терапевтичних клініки: пропедевтична (проф. Я.Грек, 1867-1941), факультетська з курсом туберкульозу (проф. Р.Ренцкі) і шпитальна (проф. М.Панчишин, 1882-1943). Перший керівник пропедевтичної клініки проф. Я.Грек закінчив Львівський університет і впродовж двадцяти років працював у клініці проф. А.Глюзінського, з 1923 р. почав читати окремий курс лекцій з пропедевтичної терапії, а у 1928 р. став професором клініки проф. Р.Ренцкого. У 1941 р. разом з багатьма вченими Львова проф. Я.Грек був розстріляний німцями.

Перший керівник шпитальної клініки проф. М.Панчишин після закінчення у 1909 р. медичного факультету Львівського університету тривалий час працював під керівництвом проф. А.Глюзінського, був одним з організаторів Українського таємного університету, деканом його медичного факультету та надалі його ректором. Тоді вперше в історії української медичної школи зазвучала українська мова викладання. Проф. М.Панчишин був організатором і керівником протитуберкульозного диспансеру у Львові (1934), першого українського санаторію (1935), відділу „Народної лічниці” (1938), редактором журналу „Лікарський вісник” (1919-1939), одним із засновників журналу „Народне здоров’я” (1937). У 1939 р. М.Панчишин став завідувачем Львівського обласного відділу охорони здоров’я. У 1942 р. під час німецької окупації у Львові за його сприянням були відкриті Державні медичні і природничі фахові курси, які дали можливість вчитися українцям, зберегли безперервність медичної освіти, бо їх програма не відрізнялася від програми державних медичних факультетів у передвоєнній Німеччині. Клініку терапії на цих курсах очолював особисто М.Панчишин. Надійним помічником М. Панчишина був доктор Р.Осінчук (1902-1991), який підтримував діяльність терапевтичних клінік, турбуючись про організацію лікування, харчування хворих та викладання. Р.Осінчук був директором клінік Львівського університету/медичного інституту/медико-природничих фахових курсів у Львові (1941-1944). Основними науковими дослідженнями терапевтичної школи 1941-1944 рр. були діагностика та лікування колагенозів, фізіотерапія та бальнеологія, електрокардіографічна діагностика хвороб серця, історія галицької медицини.

Львівський медичний інститут поновлює свою роботу в 1944 р., відновлюючи роботу за принципами пропедевтичної, факультетської та шпитальної клінік. Важко відокремити історію цих клінік, бо часто проводились злиття, поділ чи реорганізація кафедр, а відомі клініцисти працювали у різних клініках.

Кафедрою пропедевтичної терапії лікувального факультету з післявоєнного часу призначений завідувати доц. В.Чернов (1903-1963), який вивчав хвороби шлунка, легень та серцево-судинну недостатність. Після його смерті впродовж 26 років кафедру пропедевтичної терапії очолював проф. Ю.Децик (1920-1997). Його перші наукові дослідження стосувались вивчення ролі хімічних факторів нервового збудження в патогенезі гіперергічного запалення та анафілактичного шоку. В подальших роботах знайшли відображення питання нейрогуморальної регуляції при серцево-судинних хворобах, значення ензиматичних тестів у діагностиці інфаркту міокарда, ревматизму, хвороб печінки. У 1963 р. була створена паралельно ще одна кафедра пропедевтики, підпорядкована педіатричному, стоматологічному і санітарно-гігієнічному факультетам, яку очолив проф. П.Попелюк – ініціатор створення першого у західній Україні науково-методичного центру з гастроентерології. Проф. П.Попелюк вивчав особливості перебігу виразки у підлітків, механізм дії мінеральних вод та роль мікроелементів у лікуванні хворих на гастрит та виразку. І дотепер у нашому університеті функціонують паралельно дві кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб. Однією кафедрою з 1988 р. керує проф. Р.Дутка. Основними напрямками наукових досліджень є механізми хронізації патологічних процесів у клініці внутрішніх хвороб. Професор О.Яворський очолює другу кафедру пропедевтики внутрішніх хвороб з курсом сестринської справи з 1998 р. Він досліджує вплив фізичного навантаження на біохімічні процеси в організмі здорових осіб та їх зміни у хворих на ішемічну хворобу серця та артеріальну гіпертензію.

Кафедру шпитальної терапії впродовж 7 років з 1950 р. очолював проф. Т.Глухенький, який вивчав ендемічний зоб, хронічні гастрити та виразки, пункційні методи діагностики гематологічних хвороб. У 1956 р. у співавторстві з І.Марковим написав першу в післявоєнний час монографію про Трускавець. Учнями проф. Т.Глухенького були І.Марков, С.Мартинов, П.Подорожний, В.Виговський, М.Штельмах, П.Боряк, які усі згодом стали завідувачами кафедр терапії у Львові, Харкові, Полтаві. Професор І.Марков (1911-2001) очолював кафедру шпитальної терапії у 1957-1985рр., вивчав патогенез, діагностику та лікування патології шлунка, дванадцятипалої кишки та підшлункової залози, щитоподібної залози, оздоровчі чинники курорту Трускавець. Його справу продовжив проф. В.Виговський, який впродовж 21 року очолював кафедру субординатури та інтернатури, а з 1985 р. до 1995 р. – кафедру шпитальної терапії, вивчав питання діагностики та лікування зобу та цукрового діабету, гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби серця, алергозів. Його однодумцями і учнями були проф. Б.Ковалів, проф. О.Абрагамович, який очолив кафедру шпитальної терапії ЛНМУ (з 2008 р. – внутрішньої медицини № 1). Основними напрямками наукових досліджень кафедри є питання гастроентерології, ревматології, професійних хвороб, курортології.

Професор П.Подорожний був засновником і першим керівником кафедри терапії факультету удосконалення лікарів (1965-1988), створив наукову школу клінічної вітамінології. Під впливом проф. П.Подорожнього сформували свої наукові погляди проф. Я.Томашевський і проф. В.Вдовиченко. Професор Є.Заремба була ініціатором створення і першим керівником кафедри сімейної медицини (1984), яка вивчала гормонотерапію в терапевтичній клініці, удосконалювала методи діагностики та лікування ішемічної хвороби серця, порушень серцевого ритму. З 2005 р. цю кафедру очолює проф. Ю. Кияк.

Наша кафедра внутрішньої медицини №2 веде свій початок від кафедри факультетської терапії, якою у повоєнні роки (1944-1948) завідував проф. В.Василенко (1897-1987). Проф. В.Василенко під час роботи у Львові узагальнив основні порушення метаболізму в організмі людини при серцевій недостатності, вдосконалив діагностику та лікування вад серця. Проф. В.Василенко є одним з авторів класифікації серцевої недостатності (1935). З 1948 р. академік В.Василенко завідував кафедрою пропедевтичної терапії в І Московському медичному інституті, де написав відомий підручник з пропедевтики внутрішніх хвороб.

Пізніше кафедрою факультетської терапії Львівського медичного інституту завідував професор М.Кевдін (1891-1954), який розробив показання до лікування хворих з нирковою патологією на курорті Байрам-Алі. Під час роботи у Львові він працював над проблемами профілактики і лікування хвороб серця, крові, вивчав лікувальні можливості курортів західної України. Проф. М.Кевдін вперше описав доброякісні нейтропенії, які пізніше були описані проф. О.Радченко як характерна ознака загальної неспецифічної реакції неповноцінної адаптації. За активної участі проф. М.Кевдіна друкується перший збірник наукових робіт співробітників Львівського медінституту. Соратником проф. М.Кевдіна був проф. Д.Луцик, який раніше завідував кафедрами терапії Івано-Франківського медінституту, а потім працював у Львівському медінституті та Львівському інституті гематології та переливання крові над питаннями діагностики, класифікації та лікування гемобластозів, світлової та електронної мікроскопії нормальних та патологічних клітин крові.

Паралельно проводила роботу інша кафедра факультетської терапії, яка підпорядковувалась педіатричному факультету. Нею завідував відомий вчений, педагог професор С.Мартинів (1910-1996) впродовж 33 років. Основними напрямками його наукової діяльності було вивчення тромболітичної дії плазміну і урокінази, роль бета-блокаторів у профілактиці аритмій при інфаркті міокарда, мікроциркуляційні аспекти лікування шоку. Проф. С.Мартинова по праву вважають патріархом гематологічної школи в Україні (професори Я.Виговська, В.Логінський, В.Монастирський).

Кафедру факультетської терапії лікувального факультету впродовж 26 років очолював талановитий вчений проф. С.Олійник (1918-1992). Його монографії «Тонзилогенные заболевания внутренних органов» (1960), «Теория сердечных шумов» (1961), «Диагностическое значение сердечных шумов» (1966), «Хрониосептические заболевания внутренних органов» (1967), «Дисбактериоз кишечника» (у співавт.) (1977), «Биология канцеролиза» (у співавт.) (1978) стали бібліографічною рідкістю. Основний напрямок наукової діяльності проф. С.Олійника – санологія, яка сформувалась як наука на санологічних конференціях, організованих та проведених у Львові. Проф. С. Олійник акцентував увагу на тому, що виникнення хвороби та особливості її перебігу залежать передусім від здатності організму захищатись. В численних роботах проф. С.Олійник обґрунтовує доцільність ранньої фізичної активності хворих при інфаркті міокарда; етіотропної терапії хронічних тонзилітів, широкого використання природних стимуляторів; описує хроніосептичні хвороби та об’єднує їх основною симптоматикою недостатності захисту проти інфекції. Його монографія «Хрониосептические заболевания внутренних органов» залишається актуальною і дотепер служить прикладом вдумливого та глибокого спостереження лікаря. Зусиллями проф. С.Олійника в клініці було відкрите перше інфарктне відділення, організовані спеціалізовані кардіологічні бригади швидкої допомоги у Львові, вперше в Україні та СРСР започаткована фізична реабілітація хворих на інфаркт міокарда. Через нестандартне мислення оточення часто не розуміло проф. С.Олійника.

З 1985 р. по 2008р. кафедру факультетської терапії очолювала професор М.Панчишин. З 1966 р. М.Панчишин пройшла на кафедрі факультетської терапії шлях від старшого лаборанта до завідувача кафедрою. Науковий пошук її включав атеросклероз та атерогенез, дисбактеріоз, ІХС та гіпертонічну хворобу, хронічні обструктивні хвороби легень та пневмонії, хронічні гепатити, гелікобактер-індуковану патологію, анемію та серцеву недостатність, проблеми оптимізації магнітотерапії та загальний адаптаційний синдром у клініці внутрішніх хвороб, вузликову еритему та вегетативну кардіорегуляцію, автоімунний тироїдит. Але провідне місце займало вивчення метаболізму холестеролу при різних клінічних станах. Проф. М.Панчишин акцентувала увагу на ролі низького рівня холестеролу у виникненні та прогресуванні багатьох хвороб внутрішніх органів. Її учнями є професори О.Радченко та О.Томашевська, доценти Ю.Панчишин, О.Комариця, З.Гук-Лешневська, асистенти О.Сорокопуд, І.Жакун.

З 2008 р. кафедра факультетської терапії перейменована в кафедру внутрішньої медицини № 2 і її очолила д.мед.н. проф. О.Радченко, яка захистила кандидатську та докторські дисертації під керівництвом проф. М.Панчишин. Сучасними напрямками наукової діяльності нашої кафедри є вивчення прогностичного значення гіпохолестеролемії, загальних неспецифічних адаптаційних реакцій, деяких біохімічних маркерів патології внутрішніх органів.