1. Гострий бронхіт — це гостре запалення слизової оболонки бронхів, яке характеризується збільшенням об'єму бронхіальної секреції, що супроводжується виділенням харкотиння і кашлем, а у разі ураження дрібних бронхів — задишкою.

Етіологія. клімато-погодні чинники і умови праці, зокрема переохолодження і висока вологість; паління; зловживання міцними алкогольними напоями; інфекція носоглотки; порушення носового дихання; застійні явища в легенях при серцевій недостатності та ін.

Серед етіологічних чинників гострого бронхіту можна виділити такі: фізичні (сухе, гаряче або холодне повітря); хімічні (вплив хімічних сполук типу кислот і основ, діоксид сірки, окисли азоту, кремнію і т.ін.); інфекційні (віруси, бактерії та інші мікроорганізми); алергічні (органічний пил, пилок рослин і т.і.).

Класифікація. За етіологією розрізняють гострий бронхіт інфекційного походження (вірусний, бактеріальний, вірусно-бактеріальний); зумовлений фізичними і хімічними чинниками; змішаний (наприклад, поєднання фізичних, хімічних чинників та інфекції); невстановленої етіології.

За патогенезом виділяють первинний (самостійне захворювання) і вторинний (ускладнює інші патологічні процеси) бронхіти.

За рівнем ураження гострий бронхіт можна розподілити таким чином: трахеобронхіт; бронхіт з переважним ураженням бронхів середнього калібру; бронхіоліт.

За характером запального процесу розрізняють катаральний і гнійний бронхіти.

За функціональними особливостями гострі бронхіти ділять на необструктивний (з відносно сприятливим прогнозом) і обструктивний (супроводжується втягненням у запальний процес дрібних бронхів і бронхіол; має відносно несприятливий прогноз).

За перебігом розрізняють гострий (звичайно не більше 2 тиж), затяжний (до 1 міс) та рецидивуючий (до 3 і більше разів протягом року) бронхіти.

2. Хронічний обструктивний бронхіт (ХОБ)— дифузне, повільно прогресуюче запальне ураження бронхіального дерева, що виникає внаслідок тривалого подразнення бронхів полютантами (насамперед— тютюновим димом), в осіб із спадковою схильністю та характеризується порушенням утворення слизу і дренувальної функції бронхіального дерева, проявляється кашлем, виділенням мокротиння і задишкою з неминучим розвитком невиліковних ускладнень— обструктивної емфіземи легень і хронічного легеневого серця.

Класифікація. Розрізняють кілька клінічних форм хронічного бронхіту.

1. Простий неускладнений хронічний бронхіт, що може перебігати з виділенням слизового харкотиння або без нього. Вентиляція не порушується.

2. Гнійний хронічний бронхіт, що супроводжується виділенням гнійного харкотиння (постійно або в фазу загострення).

3. Обструктивний хронічний бронхіт, що перебігає з виділенням слизового харкотиння і стійкими обструктивними порушеннями вентиляції.

4. Гнійно-обструктивний хронічний бронхіт, який супроводжується виділенням гнійного харкотиння і стійкими обструктивними порушеннями вентиляції.

5. Особливі форми хронічного бронхіту — геморагічний і фібринозний.

Клініка і діагностика. Основними скаргами при ХОБ є задишка, кашель, мокротиння. Задишка розвивається на певному етапі хвороби і поступово прогресує. На початку захворювання вона може з'являтися лише при фізичному навантаженні як дихальний дискомфорт, відчуття стиснення грудної клітки. У міру прогресування ХОБ задишка виникає під час сну, у спокої і різко обмежує життєдіяльність хворого. Підкреслимо, що ключові клінічні ознаки ХОБ не є патогномонічними і лише визначають сферу диференційно(діагностичного пошуку. При загостренні ХОБ з переважним ураженням великих бронхів (проксимальний бронхіт) прослуховується грубий жорсткий подих з великою кількістю розсіяних, сухих хрипів порівняно низького тембру. Подовження види ху при спокійному чи форсованому диханні з появою свистячих сухих хрипів високого тембру на видиху спостерігається при ураженні дистальних відділів бронхів (дистальний бронхіт).

Лікувальна програма при ХОБ спрямована на усунення факторів— етіологічних і провокуючих загострення, включаючи відмову від паління— і відновлення прохідності дихальних шляхів. При ХОБ I стадії призначають М(холінолітики, при II стадії рекомендується сполучити β2(агоністи з М(холінолітиками. Базисна терапія ХОБ II стадії зводиться до призначення беродуалу і теофіліну пролонгованої дії (теопек). Лікувальна програма при ХОБ III стадії включає призначення М(холінолітиків, β2(агоністів, теофілінів пролонгованої дії і глюкокортикоїдів (системних чи інгаляційних, у деяких хворих— їхньої комбінації). Основа терапії ХОБ— М(холінолітик іпратропіуму бромід (атровент; аерозоль об'ємом 15 мл містить у кожній дозі 0, 2 мг діючої речовини і призначається по 2(4 вдихи 4 рази за день), що поступово зменшує продукцію бронхіального секрету, кашель і схильність до бронхоспазму. Використовується також тиотропіуму бромід. Розвиток стійкого терапев тичного ефекту препарату відбувається до кінця другого тижня регулярного застосування.

3. Пневмонії— група різних за етіологією, патогенезом і морфологією гострих інфекційно запальних захворювань легень із переважним залученням у патологічний процес респіраторних відділів і обов'язковою наявністю внутрішньоальвеолярної запальної ексудації.

Етіологія пневмонії інфекційна. Мікроорганізми проникають у легені інгаляційним (аерогенним) шляхом з навколишнього повітря, при аспірації— з носоглотки, верхніх дихальних шляхів (найбільш актуально для бактеріальної пневмонії), рідко— гематогенним шляхом чи per continuіtatum.

Розповсюджений до останніх років розподіл пневмонії: осередкову, крупозну, інтерстиціальну. Сучасна класифікація:

1. Позалікарняна (позагоспітальна, community(acquired pneumonie).

2. Нозокоміальна (госпітальна, hospital(acquired pneumonie).

3. Аспіраційна.

4. Пневмонія, пов'язана з тяжкими дефектами імунітету (вроджений імунодефіцит, ВІЛ (інфекція, ятрогенна імуносупресія (лікування цитостатиками й ін.)).

Основні клінічні прояви пневмонії— кашель, виділення мокротиння, біль у грудях, задишка, підвищення температури тіла. Ці симптоми не є патогномонічними, що утруднює діагностику захворювання. Крім перерахованих симптомів, при пневмонії має місце інтоксикаційний синдром, герпетичні висипання на губах. У частини хворих зустрічається ціаноз. Перкуторно може виявлятися локальна болючість грудної клітки і вкорочення перкуторного звуку, характерні для ущільнення легеневої тканини і наявності плеврального ексудату. Аускультативно легень визначається крепітація (на висоті вдиху), що свідчить про заповнення альвеол ексудатом, а також— бронхіальний подих, характерний для ущільнення тканини легені. Крепітація починає вислуховуватися на 2(3 день від початку захворювання і зникає по мірі заповнення альвеол густим ексудатом. Пізніше, по мірі розсмоктування ексудату, крепітація може з'явитися знову. При супутньому бронхіті вислуховуються сухі і вологі хрипи.

Лікування. макроліди— спіраміцин (роваміцин), рокситроміцин (рулід), азитроміцин (сумамед); до препаратів другого вибору належать тетрацикліни (доксициклін), призначувані за неефективності макролідів.

Призначаючи харчування, треба враховувати втрату організмом білка і необхідність його поповнення Призначають дієту N 15 за Певзнером, а у разі легенево-серцевої недостатності — N 10.

Антибактеріальна терапія групи пеніциліну (по 500 000 ОД 6 разів на добу протягом 7—9 діб). Сульфаніламідні препарати застосовують у разі алергії до антибіотиків або в поєднанні з антибіотиками. Одночасно можна використовувати гідрокортизон у інгаляціях (по 25—100 мг). До імунорегулюючих засобів належить декарис (по 150 мг у капсулах після їди протягом 2—3 діб, потім 4—5 діб перерва). З метою бронходилатації використовують еуфілін — як інгібітор фосфодіестерази цАМФ, ефедрин. Останній належить до групи адреностимуляторів. Адреностимулятори — це 1 % розчин ефедрину. Терапія глюкокортикоідами також дає бронходилатуючий ефект. Однак цей ефект спостерігається у разі лікування протягом 2—3 таж. Середня добова доза преднізолону в таблетках — 40—60 мг, в ін'єкціях — 30—60 мг.

4. Плевральний випіт— це аномальна акумуляція рідини між листками плеври.

Наявність плеврального транссудату зумовлена недостатністю лівого шлуночка і формуванням застійної недостатності серця.

Етіологія. До причин появи транссудату в плевральній порожнині належать застійна серцева недостатність, цироз з асцитом, нефротичний синдром, обструкція верхньої порожнистої вени.

Причинами появи ексудату в плевральній порожнині є пневмонія (парапневмонічний випіт), рак, тромбоемболія гілок легеневої артерії, емпієма, туберкульоз, системні захворювання сполучної тканини, панкреатит, азотемія (ХПН), хілоторакс, постінфарктний синдром. Найчастіше винуватцями появи запального вмісту в порожнині плеври є пневмонія і рак. Ексудат формується внаслідок ураження плеври із збільшенням її проникності (як при пневмонії) чи зниження лімфатичного дренажу (карцинома з обструкцією лімфатичних дренажних систем).

За наявності каламутної чи гнійної рідини діагностується емпієма, яка є різновидом ексудату і пов'язана з прямим проникненням інфекції до плевральної порожнини,— найчастіше внаслідок травми.

Клініка. Для фібринозного («сухого») плевриту характерний плевральний біль, що виникає завдяки подразненню парієтальної плеври,— локалізований, гострий, підсилюється при кашлі, глибокому диханні, зміні положення тіла; можлива іррадіація в плече. Невеликий плевральний випіт часто асимптоматичний; за великого його об'єму розвивається задишка. Дані фізичного дослідження неінформативні, якщо кількість випоту менше 200— 300 мл. Для великої кількості рідини в порожнині плеври характерні відсутність голосового дрижання, тупий звук при перкусії, ослаблення, аж до відсутності, дихальних шумів над патологічним умістом. Поява шуму тертя плеври вказує на сухий (більш грамотно— фібринозний) плеврит. Масивний випіт може викликати зсув органів середостіння в протилежний ураженню бік. Кількість рідини в порожнині плеври, що перевищує 250 мл, визначається традиційною рентгенографією органів грудної порожнини. Латеральний знімок у положенні лежачи використовують для розпізнавання малих об'ємів вільної рідини в порожнині плеври. Плевральна рідина може бути осумкована спайками, що створюють незвичайні тіні на протязі грудної стінки чи фісур / міжчасткових щілин. Наявність незначного випоту допомагає уточнити УЗД чи комп'ютерна томографія.

Лікування повинне спрямовуватися на усунення причини, що призвела до виникнення випоту (лікування основного захворювання), і на ліквідацію власне плеврального вмісту. Для полегшення болю застосовують нестероїдні протизапальні (антипростагландинові) препарати (індометацин по 25 мг 3 чи 2 рази за добу, і т. д.). Препарати кодеїну пригнічують кашель, пов'язаний з ураженням плеври як причину підсилення болю і доцільні у випадках, коли затримка евакуації секрету дихальних шляхів не може призвести до ускладнень. Іноді полегшенню болю допомагає блокада міжреберних нервів.

5. Бронхіальна астма (БА)— хронічне рецидивуюче запальне захворювання органів дихання, патогенетичною сутністю якого є гіперреактивність бронхів, пов'язана з імунопатологічними механізмами, а головним клінічним симптомом хвороби є напад ядухи внаслідок запального набряку слизової оболонки бронхів, бронхоспазму і гіперсекреції слизу.

Клініка і діагностика. Основною клінічною ознакою БА є напад оборотної бронхіальної обструкції (експіраторної ядухи), що супроводжується свистячими хрипами в легенях. Найбільш популярним під час обговорення астми в літературі останніх років є термін «напад» без уточнення характеру порушень, оскільки еквівалентами ядухи можуть бути пароксизмальний кашель, відчуття скутості грудної клітки, дихальний дискомфорт.

Спірометром визначають життєву ємність легень (ЖЄЛ), форсовану життєву ємність (ФЖЄЛ) і обсяг форсованого видиху за 1 секунду (ОФВ1). Пікфлоуметром вимірюють максимальну швидкість руху повітря через дихальні шляхи при форсуванні видиху— пікову об'ємну швидкість видиху(ПОШвид); за цим показником із достатньою точністю судять про ОФВ1. Пікфлоуметри компактні і зручні у використанні (у тому числі, в амбулаторних умовах). Пікфлоуметрія дозволяє оцінювати тяжкість перебігу БА, варіабельність бронхіальної обструкції, а також діагностувати погіршання на ранніх етапах (до появи суб'єктивних клінічних симптомів), дозволяючи здійснювати своєчасну профілактику загострення.

Клінічна класифікація БА.

За перебігом БА розподіляється на:

— інтермітуючу (епізодичну);

— персистуючу (постійну), що додатково розділяється за ступенями тяжкості перебігу

БА: легка, середньотяжка, тяжка.

І ст.. короткочасні симптоми рідше 1 разу на тиждень, нічні симптоми не частіше 2 разів на місяць, ОФВ більше 80%.

ІІ ст.. короткочасні симптоми 1 раз на тиждень, нічні симптоми частіше 2 разів на місяць, ОФВ 60-80%.

ІІІ ст.. щоденні короткочасні симптоми, нічні симптоми частіше 1 разів на тиждень, ОФВ 60-80%.

ІV ст.. постійні короткочасні симптоми, нічні симптоми, ОФВ менше 60%.

Лікування: короткочасні бета2агоністи короткої дії (серевент) чи теофіліни, бета2агоністи тривалої дії та глюкокортикостероїди.