Navch posibnik peidiatrii6 kurs

Розробка кафедри педіатрії ЛНМУ

101/225

2.Доказовість дисфункції жовчного міхура і сфінктера Одді.

3.Відсутність структурних змін в жовчному міхурі і жовчовивідних протоках, які можуть пояснити виникнення цих симптомів.

Інформативним, високо специфічним і безпечним методом є ультрасонографічне обстеження печінки та жовчовидільної системи, яке не потребує складної підготовки дитини. Це дослідження дозволяє визначити форму, розмір жовчного міхура, виявити деформації, природжені аномалії розвитку, запальні зміни, конкременти в жовчному міхурі і жовчних протоках, тип дискінетичних розладів. На відміну від холецистосцинтіграфії цей метод дозволяє виміряти об’єм жовчного міхура і отримати серію вимірів натще і після харчової стимуляції. У здорових дітей жовчний міхур визначається як абсолютно ехонегативна структура овальної або грушоподібної форми: довжина його становить 4–7 см, ширина – 2,5–3 см. Для визначення типу дискінезії жовчовивідних шляхів визначають площу жовчного міхура натще і через 1 годину після дачі жовчогінного сніданку (1–2 сирих курячих жовтки). За умови скорочення площі жовчного міхура на ½–1/3 від первинної, рухова функція його розцінюється як нормальна; при гіперкінетичному типі дискінезії жовчний міхур скорочується більше ніж на 2/3, а при гіпокінетичному типі – менше ніж на 1/3 первинної площі.

Для оцінки змін вмісту жовчного міхура може бути використана холецистосцинтіграфія з введенням технецію (99mТс), який мічений імінодіацетовою кислотою. Це з’єднання швидко захоплюється гепатоцитами, екскретується в біліарний тракт і концентрується в жовчному міхурі. Тест дає мінімальне променеве навантаження і дозволяє оцінити порушення випорожнення жовчного міхура. В якості стимулятора використовують холецистокінін.

Рентгенологічне дослідження (холецистографія) є цінним методом дослідження захворювань біліарної системи, однак променеве навантаження методу визначає обмеження його в педіатричній практиці.

Лікування. При лікуванні цього захворювання важливе значення надається дiєтотерапiї. Їсти треба 4-5 разiв на день у фіксовані години. Слід обмежити бульйони, жири, сало, смаженi, гострi блюда, жирнi сорти м'яса i риби, продукти, які містять екстрактивні речовини (перець, гірчицю, хрін, лук, часник, гострі соуси), копченостi, консерви, горох, боби, вироби з солодкого тiста, шоколад. Хворим з гiпокінетичною дискiнезiєю треба призначити продукти з жовчезбуджуючою дiєю: рослинну олiю, молочні продукти, сир, яйця, свiжi овочi та фрукти - капусту, салат, буряк, моркву, помідори, огiрки, яблука, грушi, сливи. Щадна дієта призначається до 1 місяця, пiсля чого її слід розширити до загально прийнятої.

Основні принципи лікування дискінезій наведені в таблиці 2.

Таблиця 2

	Лікування основних форм дискінезій жовчного міхура
Лікувальні	Дискінезія
міро при-	Гіпотонічна	Гіпертонічна
ємства
Дієта	Стіл №5 за	Стіл №5 за
	Певзнером.	Певзнером.
	Рекомендують	Механічно та
	продукти, які мають	хімічно щадна
	жовчогінну дію,	дієта.
	містять рослинну
	клітковину
Нейротроп	Стимулюючі:	Седативні,
ні	фенамін, кофеїн	транквілізатори,
середники		гангліоблокатори,
		новокаїн.
Спазмолі-	Не показані	Показані: но-шпа,
тики		папаверин, еуфілін
Теплові	Застосовують тільки	Застосовують

	Розробка кафедри педіатрії ЛНМУ			102/225
процедури	при загостренні
Лікувальна	Застосовують	Застосовують
фізкультур		щадну методику
а
Бальзам	Зменшує прояви	Зменшує прояви
Бітнера	диспептичного	диспептичного
(регулююч	синдрому, покращує	синдрому, здійснює
ий вплив)	відтікання жовчі,	спазмолітичну дію
	сприяє скороченню	на жовчні протоки,
	жовчного міхура,	сприяє зняттю
	підвищує тонус	спазму жовчного
	жовчного міхура	міхура і
		жовчовивідних
		протоків, покращує
		відтікання жовчі
Гомеопати	Покращує відтікання	Покращує
ч-ні	жовчі по	відтікання жовчі по
препарати:	внутріпечінкових	внутріпечінкових
Галстена	протоках, нормалізує	протоках,
	фізико-хімічні	нормалізує фізико-
	властивості жовчі,	хімічні властивості
	усуває явища застою	жовчі, регулює
	жовчі, стимулює	тонус сфінктерів
	секреторну функцію
	інших органів
	травлення, сприяє
	зменшенню
	диспептичних
	розладів.
Фізіотерап	Тонізуючого типу:	Седативного типу:
ія	фарадизація,	електрофорез
	гальванізація,	новокаїну,
	діадинамотерапія	сульфату магнію,
		ультразвук
Мінеральн	Високої мінералізації,	Низької
і води	кімнатної температури	мінералізації з
	2-3 рази на день, не	низьким вмістом
	більше 300-400 мл на	газу в теплому виді
	добу.	5-6 разів на день,
		невеликими
		порціями.

Пiсля зникнення больового синдрому можна призначити мiнеральнi води. Використовують мінеральні води з різним іонним складом, лікувальна дія яких обумовлена наявністю в них біологічно активних мікрокомпонентів, в тому числі органічного походження. Чим менша мінералізація води, тим більший жовчогінний ефект вона має. Із збільшенням мінералізації води зменшується її жовчогінний ефект, проте збільшується стимуляція залоз шлунку, зовнішньосекреторну функцію печінки та підшлункової залози, рухову активність жовчовивідних протоків. Частіше призначають мінеральні води вiдносно низької або середньої мiнералiзацiї, без газу, в склад яких входять вуглекислота, аніони гідрокарбонату, сульфату, хлору, катіони натрію, магнію, кальцію, калію (Нафтуся, Слав'янiвська, Смирновська, Моршинська, Єсентуки № 4, 20, Трускавецька, Золочівська).

Сульфатні мінеральні води посилюють утворення жовчі та її виведення, знижують рівень холестерину в крові. Нормалізують функціональний стан печінки, поліпшують рухову активність

Розробка кафедри педіатрії ЛНМУ

103/225

кишок, попереджуючи тим ентерогенне поступлення у печінку токсичних речовин. Тому їх доцільно вживати в тих випадках, коли дискінезія жовчовивідних шляхів поєднується з запальними процесами в них або самій печінці.

Воду п’ють теплою, по 50-100 мл за 45 хвилин до та через 1 годину після їди протягом 1 місяця. Хворим з дискiнезiями жовчовивідних шляхів широко призначають тюбажі (беззондовий дренаж). При гіперкінетичній дискiнезiї жовчовивідних шляхів застосовують малота середньомінералізовані води температурою 40-44°С по 200 мл з використанням грілки. При гіпокінетичній дискiнезiї жовчовивiдних шляхiв для беззондового дренажу краще спочатку застосувати жовчогінні середники (оливкове масло, 50-100 мл 20% розчину ксиліту або сорбіту, сульфат магнію), без використання грілки. Через 30-40 хвилин після першого вживання холекінетика необхідно випити стакан мінеральної води та ще полежати протягом 30 хвилин. Добрі регулюючі та лікувальні властивості спостерігаються у комплексних рослинних та гомеопатичних препаратах, які можуть призначатись при всіх формах дискінезій.

В домашніх умовах можна застосовувати відвари лікарських рослин, що мають жовчогінну та регуляторну дiю. До жовчогiнних рослин вiдносять приймочки кукурудзи, кошики цмину піскового, барбарис звичайний, безсмертник пiщаний, плоди глоду, м'ята перцева, полин гiркий, календула лiкарська, шипшина, медунка лікарська.

Диспансеризація

контрольне обстеження лікарем 2 рази на рік;

багатофракційне дуоденальне зондування з оцінкою типу дискінезії та біохімічним аналізом жовчі – 1 раз на рік;

УЗД – по показам;

загальний аналіз крові, сечі, біохімічний аналіз крові – 1 раз на рік;

санаторно-курортне лікування – 1 раз на рік.

Захворювання підшлункової залози у дітей

ГОСТРИЙ ПАНКРЕАТИТ Гострий панкреатит - запалення підшлункової залози, в основі якого лежить активація

панкреатичних ферментів, що обумовлює аутоліз тканини залози і розвиток токсемії. Гострий панкреатит у дітей зустрічається рідко. За даними літератури, частота гострого панкреатиту в структурі захворювань органів травлення у дітей становить 5-10 %.

Етіологія У дитячому віці гострий панкреатит є поліетіологічним захворюванням. Основні причини його розвитку у дітей:

•травма;

•інфекції (віруси: паротиту, краснухи, Коксакі В, кору, інфекційного мононуклеозу, герпесу, цитомегалії, грипу; бактеріальні інфекції: мікоплазми, псевдотуберкульоз, дизентерія);

•гельмінти;

•лікарські препарати (азатіоприн, фуросемід, сульфаніламіди, тетрациклін, естрогени, 6- меркаптопурин, сульфасалазин, кортикостероїди, метронідазол, нітрофурани, препарати кальцію, індометацин, рифампіцин, ізоніазид, саліцилати, циклоспорин) запальні й обструктивні процеси жовчовивідних шляхів (вади розвитку загальної жовчної протоки та фатерового сосочка);

•системні захворювання сполучної тканини (системний червоний вовчак, вузликовий пери артеріїт;

•обмінні захворювання (цукровий діабет; вроджена гіпертригліцеридемія);

•ювенільний тропічний панкреатичний синдром;

•алергія

Патогенез

Існує кілька теорій, що пояснюють патогенез розвитку гострого панкреатиту. Головною причиною гострого ураження підшлункової залози є активація ензимів залози, насамперед трипсиногену, що призводить до процесу аутолізу тканин органа. Згідно з теорією рефлюксу, жовч та сік дванадцятипалої кишки потрапляють у протоки підшлункової залози, тим самим стимулюють

Розробка кафедри педіатрії ЛНМУ

104/225

перетворення трипсиногену у трипсин, під впливом якого проходить активація проензимів панкреатичного соку в активні ферменти: калікреїн, еластазу і фосфоліпазу. Активація ферментів викликає мікроциркуляторні розлади і призводить до розвитку некрозу підшлункової залози. Виникнення болю обумовлене гострим запаленням залози (набряком) внаслідок гіперферментемії, внутрішньопротокової гіпертензії і периневрального запалення.

Класифікація

1.Інтерстиціальний (набряково-геморагічний)

2. Некротичний (панкреонекроз)

2.1.Ускладнення панкреонекрозу ранні: шок, печінкова недостатність, ДВЗ-с-м, кровотечі, цукровий діабет.

2.2.Ускладнення панкреонекрозу пізні: псевдокисти підшлункової залози, абсцеси, флегмони, нориці, перитоніт.

Клініка

Гострий панкреатит у дітей найчастіше має перебіг по типу інтерстиціального. Больовий абдомінальний синдром є основним клінічним проявом панкреатиту. Біль інтенсивний, нападоподібний, оперізуючий, локалізується в середній частині надчеревної області і ліворуч від серединної лінії. Напад болю провокуєтьсяпогрішностямиу харчуванніабовиникає після перенесених бактеріальних і вірусних інфекцій. Тривалість больового синдрому триває 1-24 години. Біль зменшується в положенні лежачи на лівому боці чи на животі.

Диспепсичний синдром характеризується постійною нудотою, блювотою, що не приносить полегшення. При зовнішньосекреторній панкреатичній недостатності розвиваються ознаки мальдигестії: рясні, пінисті, напіврідкі випорожнення і метеоризм. Синдром інтоксикації: блідість шкіри, тахікардія, головний біль, дратівливість, підвищення температури до високих фебрильних цифр.

Під час огляду стан дитини значно порушений за рахунок інтоксикації, вираженого больового синдрому, підвищення температури до фебрильних цифр. Шкіра бліда, сірувато-ціанотична, периорбітальний ціаноз, порушення мікроциркуляції у вигляді петехіальної висипки. При пальпації живота: напруження м'язів епігастрія (симптом Керте), біль у лівому реброво-хребтовому куті (симптом Мейо - Робсона), біль у правому реброво-хребтовому куті (симптом Дежардена), напруження лівого косого м'яза живота у вигляді болючого тяжа, посилення болю фіксують у точці Кача. У багатьох хворих спостерігається біль у трикутнику Шоффара (рис. 15.3). Для проведення диференційної діагностики із захворюванням шлунка і кишечнику проводиться пальпація підшлункової залози за Гротом (три позиції).

Інтерстиціальний панкреатит

Інтенсивний біль у животі в епігастрії та біля пупка; позитивні с-ми Мейо-Робсона, Френкеля, Бергмана, стійка болючість при глибокій пальпації в зоні Шафара, метеоризм, відрижка, блювання, артеріальна гіпотонія, порушення загального стану, субфебрилітет.

Некротичний панкреатит

Інтенсивний впертий постійний біль у животі, блювання, що не полегшує болі, ознаки динамічної кишкової непрохідності, геморагічні висипання, жовтяниця, іноді – жировий некроз підшкірножирової клітковини на животі, обличчі, кінцівках; токсичне ураження міокарду, гемодинамічні розлади, порушення загального стану, через 3 дні - поява церебральних симптомів.

Причини летального завершення: шок, гнійний перитоніт, кровотечі.

Діагностика

1. Лабораторні методи дослідження екзокринної функції підшлункової залози:

клінічнийаналізкрові: лейкоцитоз, зрушенняформуливліво, лімфоцитоз, прискоренаШОЕ;

визначення вмісту панкреатичних ферментів у крові (амілаза, ліпаза, трипсин) та сечі (амілаза, ліпаза). При гострому панкреатиті амілаза в крові і сечі може підвищуватися в 5-10 разів;

визначення рівня трипсину у сироватці крові. Підвищення рівню трипсину в крові свідчить про гострий перебіг захворювання;

визначення еластази-1 в калі. Еластаза-1 - це протеолітичний фермент підшлункової залози, який не змінює своєї структури по мірі проходження через шлунково-кишковий тракт. Ці обставини дозволяють вважати, що концентрація еластази-1 в калових масах відображає ступінь екзокринної

Розробка кафедри педіатрії ЛНМУ

105/225

недостатності підшлункової залози. В нормі активність еластази-1 у дітей від 1 місяця складає більше 200 мкг/г калу. Показник менше як 100 мкг/г калу свідчить про тяжкий ступінь панкреатичної недостатності;

ліпідограма. Цей метод дозволяє сумарно визначити загальну кількість жиру у фекаліях з урахуванням жиру екзогенного походження. В нормі кількість жиру, який виділяється з калом, не повинна перебільшувати 10 % жиру, який надходить з їжею. Метод може бути використаний для уточнення характеру стеатореї, оцінки ефективності ферментотерапії;

копрологічне дослідження. Макроскопія - оцінка зовнішнього вигляду калових мас: поліфекалія, сірий колір випорожнень, зловонний запах. При мікроскопічному дослідженні виділяють наступні симптоми:

• Стеаторея - наявність у калових масах нейтрального жиру (стеаторея І ступеня); жирних кислот, мил (стеаторея II ступеня); нейтрального жиру, жирних кислот, мил (стеаторея III ступеня);

• Креатореянаявністьукаловихмасахвеликоїкількостім'язовихволокон(++ або+++);

• Амілорея - наявність у калових масах великої кількості крохмальних зерен.

2.Лабораторні методи дослідження ендокринної функції підшлункової залози:

визначення рівня цукру натще;глюкозотолерантний тест

3.Інструментальні методи дослідження:

•ультразвукове дослідження, чутливість якого 70%. З його допомогою виявляють збільшення розмірів залози, неоднорідність структури паренхіми, зниження ехогенності паренхіми за рахунок набряку і запалення, розширення протоки підшлункової залози за рахунок гіпертензії;

•золотим стандартом у діагностиці захворювань підшлункової залози є ендоскопічна ретроградна холецистохолангіопанкреатографія. Цей метод дозволяє виявити стеноз панкреатичної протоки, визначити структурні зміни протоки, кальцинати та білкові пробки;

•томографія (комп'ютерна, магнітно-резонансна) дозволяє виявити зміну розмірів і структури підшлункової залози, наявність кіст, вогнищ некрозу.

Диференціальний діагноз гострого панкреатиту проводиться з захворюваннями, які супроводжуються інтенсивним больовим синдромом: непрохідність кишечнику, печінкова колька, перфорація виразки дванадцятипалої кишки, гострий апендицит, гострий холецистит.

Лікування

Особливо велику роль на всіх етапах лікування хворого гострим панкреатитом відіграє дієтичне харчування. В перші 3 доби показаний голод та дозоване пиття, що забезпечує підшлунковій залозі фізіологічний спокій. Постійним назогастральним зондом відсмоктують шлунковий вміст. При поліпшенні стану дієту розширюють дуже поступово: спочатку вводять протерті каші на воді, потім на молоці, слизовий суп, чай, сухарі, омлет, потім сир, молочний кисіль, желе на молоці, білий хліб. При зменшенні виразності больового синдрому рекомендують дієту - стіл № 5 за Певзнером з обмеженням жирів до 55-60 г на добу, вуглеводів до 250-300 г на добу і збільшення білка до 80-120 г на добу за рахунок молочних продуктів, яєць, нежирних сортів м'яса і риби. Повністю виключають сокогінні та жовчогінні продукти: сирі фрукти і овочі, соки, рослинні жири, м'ясні бульйони, гострі страви, гриби, каву, шоколад. Показані страви, що містять природні інгібітори ферментів - яєчний білок, вівсяна каша, соя, картопля. Дієту варто строго дотримувати протягом 6 місяців.

Медикаментозна терапія повинна вирішувати наступні завдання: Ліквідація больового синдрому.

Пригнічення функціональної активності підшлункової залози. Зменшення ферментативної токсемії.

1.Ліквідація болю. Із цією метою використовують:

1)анальгетики: баралгін, анальгін, у важких випадках можна призначати наркотичні анальгетики - промедол 2%;

2)спазмолітики гладкої мускулатури: папаверин, но-шпа, галідор; міотропні спазмолітики: дюспаталін;

3)холінолітики з переважною спазмолітичною дією: платифілін, бускопан, метацин.

У перші дні загострення і при тяжкому перебігу препарати вводять парентерально, при покращенні - перорально.

Розробка кафедри педіатрії ЛНМУ

106/225

2.Пригнічення функціональної активності підшлункової залози. Препаратами вибору при

призначенні антисекреторної терапії є Н2-гістаміноблокатори (ранітидин, квамател) та інгібітори протонної помпи (омепразол, лосек). Найбільшими інгібіторами секреції підшлункової залози являються регуляторні пептиди - соматостатин, даларгін, глюкагон. Вонипризначаються при важких формах панкреатиту.

Після ліквідації больового синдрому (в середньому через 7 днів) для пригнічення секреторної активності підшлункової залози також призначають панкреатичні ферменти, до складу яких не входить жовч: панкреатин, мезим-форте, панцитрат, креон. Курс ферментотерапії проводять під контролем копрограми, при розширенні дієти доцільно збільшити дозу препарату на кілька днів з поступовим її зниженням.

3.Зменшення ферментативної токсемії проводять при важкому перебігу гострого панкреатиту:

1)інгібітори протеолізу: контрикал, трасилол, гордокс, зимофен. Препарати ефективні на початку захворювання.

2)з дезінтоксикаційною метою та з метою корекції електролітних порушень у перші дні при важких формах гострого панкреатиту призначають: глюкозо-сольові розчини (5 % розчин глюкози з 0,9 % розчином натрію хлориду), альбумін 10 %, плазму, вітаміни С, В,. При нудоті й блювоті з метою ліквідації моторних порушень призначають прокінетики: церукал, мотиліум, цизаприд. Для профілактики гнійних ускладнень при важких формах панкреатиту призначають антибіотики широкого спектра дії: цефалоспорини, макроліди, аміноглікозиди. Гнійні ускладнення (абсцеси, флегмона, перитоніт) є показанням до оперативного лікування.

Диспансерне спостереження на протязі 3 років: 1-й рік - 4 рази, з 2 року - 2 рази на рік з дослідженням сечі на амілазу, копрограми та УЗД.

ХРОНІЧНИЙ ПАНКРЕАТИТ

Хронічний панкреатит - поліетіологічне, рецидивуюче захворювання, яке характеризується структурними змінами ацинарної тканини, порушенням екзокринної та ендокринної функцій підшлункової залози.

Етіологія

Хронічний панкреатит, як правило, є результатом перенесеного гострого панкреатиту, тому більшість етіологічних причин останнього повною мірою можна віднести і до причин розвитку хронічного панкреатиту. У дітей хронічний панкреатит розвивається на фоні захворювань органів травлення, передусім жовчовивідних шляхів і дванадцятипалої кишки.

Патогенез. Одним із головних механізмів розвитку захворювання є активація панкреатичних ферментів у протоках і паренхімі залози, що призводить до виникнення набряку, некрозу з наступним фіброзом і розвитком екзокринної та ендокринної недостатності. В останні роки широко обговорюється теорія "окислювального стресу" - накопичення в ацинарних клітинах продуктів перекисного окислення ліпідів, вільних радикалів, які викликають пошкодження клітин, запалення, синтез білків гострої фази. Припускається також роль природженого або набутого дефекту синтезу літостатину, який приводить до преципітації білку й кальцію, обструкції проток із наступним розвитком запалення й фіброзу.

Класифікація

Класифікація хронічного панкреатиту у дітей (О. О. Баранов, О. В. Климанська, Г. В. Римарчук, 2002 p.):

Етіологія: первинний і вторинний Клінічний варіант: рецидивуючий, больовий, латентний

Тяжкість захворювання: легка, середня, тяжка

Період захворювання: загострення, субремісії, ремісії Тип панкреатичної секреції: гіпосекреторний, гіперсекреторний, обструктивний

Ускладнення - псевдокіста, цукровий діабет, плеврит, кальцифікати, абсцес

Клініка

Загострення хронічного панкреатиту розвивається поступово і характеризується латентним перебігом, під час якого мають місце симптоми зовнішньосекреторної недостатності: метеоризм, поліфекалія, випорожнення жирні, блискучі, при копрологічному дослідженні виявляють стеаторею різного ступеня. На тлі збільшення кількості ферментів у крові, з'являється біль, що обумовлений

Розробка кафедри педіатрії ЛНМУ

107/225

внутрішьопротоковою гіпертензією, перипанкреатичним запаленням. Клінічні прояви загострення хронічного панкреатиту, а саме - больовий, диспепсичний синдроми, ознаки хронічної інтоксикації, дані зовнішнього огляду - ідентичні клініці гострого панкреатиту. При пальпації живота відмічається розлита болючість, максимально виражена у при-пупковій зоні і в ділянках проекції головки і тіла підшлункової залози. Позитивні симптоми: Мейо - Робсона, Кача, Дежардена, характерні для загострення хронічного панкреатиту.

Рецидивуючий варіант хронічного панкреатиту характеризується чергуванням періодів загострення і ремісії.

Діагностика

1.Лабораторні методи дослідження екзокринної функції підшлункової залози:

•визначення вмісту панкреатичних ферментів у крові (амілаза, ліпаза, трипсин) та сечі (амілаза, ліпаза). Нормальна активність ферментів у крові та сечі не виключають загострення хронічного панкреатиту. У цьому випадку для діагностики використовують провокаційні тести. Тести проводяться із застосуванням лікарських препаратів, що стимулюють діяльність підшлункової залози: секретину, панкреозиміну, прозерину, глюкози.

Прозериновий тест - визначення вмісту амілази в сечі після стимуляції діяльності підшлункової залози прозерином.

Тест із глюкозою (подвійне навантаження із глюкозою) полягає в реєстрації рівня амілази при введенні глюкози, що стимулює синтез панкреатичного соку.

Рентгеноплівковий тест - орієнтовний метод визначення активності трипсину в калі. Йодліполовий тест. Принцип методу полягає в тому, що прийнятий всередину йодліпол, що складається з жирової речовини (ліполу) і йоду, під дією панкреатичної ліпази перетворюється у вільний йод, що виділяється із сечею;

•визначення рівня трипсину в сиворотці крові. Зниження рівню трипсину в крові свідчить про хронічний перебіг захворювання;

•визначення еластази-1 в калі. Оцінка рівня фекальної еластази-1 допомагає тільки у визначенні тяжкої форми недостатності екзокринної функції, що не корелює з тяжкістю морфологічних змін при хронічному панкреатиті;

•ліпідограма. Цей метод дозволяє сумарно визначити загальну кількість жиру у фекаліях з урахуванням жиру екзогенного походження. В нормі кількість жиру, який виділяється з калом, не повинна перебільшувати 10 % жиру, який надходить з їжею. Метод може бути використаний для уточнення характеру стеатореї, оцінки ефективності ферментотерапії;

•копрологічне дослідження. Макроскопія - оцінка зовнішнього вигляду калових мас: по-ліфекалія, сірий колір випорожнень, зловонний запах. При мікроскопічному дослідженні виділяють наступні симптоми:

Стеаторея - наявність у калових масах нейтрального жиру (стеаторея І ступеня); жирних кислот, мил (стеаторея II ступеня); нейтрального жиру, жирних кислот, мил (стеаторея ІІІ ступеня);

Креаторея - наявність у калових масах великої кількості м'язових волокон (++ або +++);

Амілорея - наявність у калових масах великої кількості крохмальних зерен.

•"Золотим стандартом" оцінки стану підшлункової залози є секретин-панкреозиміновий тест (SPT). При цьому визначається рівень бікарбонатів і ферментів після внутрішньовенного введення секретину й панкреозиміну (пряма стимуляція підшлункової залози). Крім того, для оцінки стану підшлункової залози, особливо для діагностики важких станів (муковісцидоз), використовується панкреолауриловий тест (PLT) – непряма стимуляція підшлункової залози.

2.Лабораторні методи дослідження ендокринної функції підшлункової залози:

• визначення рівня цукру натще;

• глюкозотолерантний тест

3.Інструментальні методі дослідження:

• ультразвукове дослідження. При хронічному панкреатиті виявляють неоднорідність роз поділу ехосигналів у тканині підшлункової залози, розширення панкреатичної протоки, збільшення розмірів, підвищення ехогенності паренхіми, нерівності зовнішніх контурів, наявність кальцифікатів або кіст;

Розробка кафедри педіатрії ЛНМУ

108/225

•томографія (комп'ютерна, магнітно-резонансна) дозволяє виявити зміну розмірів і структури підшлункової залози, наявність кіст, вогнищ некрозу, ендоскопічна ретроградна панкреатохолангіографія дозволяє виявити стеноз панкреатичної протоки, визначити структурні зміни протоку, кальцинати та білкові пробки. Диференційний діагноз проводять із хронічними захворюваннями органів травлення: хронічний гастродуоденіт, хронічний холецистит, захворювання кишечнику.

Лікування загострення хронічного панкреатиту проводять аналогічно лікуванню гострого панкреатиту: ліквідація больового синдрому створення функціонального спокою підшлунковій залозі зменшення її секреторної активності

•корекція екзокринної недостатності

Диспансерне спостереження. У фазі ремісії після виписки зі стаціонару дитина передається під нагляд гастроентеролога. Особлива увага надається дієтичному режиму - дієта № 5 на протязі 6-12 місяців після загострення. На першому році після загострення дитину обстежують кожного місяця. Один раз на 3 місяці необхідно проводити біохімічний аналіз крові та визначення амілази в крові і сечі. Обов'язковим компонентом диспансеризації є протирецидивна терапія, яка проводиться 2 рази на рік, на протязі 4-6 тижнів і полягає у проведенні замісної ферментотерапії (під контролем копрограми), фізіотерапії (парафінові, озокеритові аплікації, індуктотермія), фітотерапія. Успішний результат у запобіганні рецидивів хронічного панкреатиту дає курортне лікування (Трускавець, Моршин, Миргород), яке проводиться в періоді ремісії при нормальних показниках екзокринної та ендокринної функції підшлункової залози.

Хронічний вірусний гепатит В (ХВГ–В).

Хронічний вірусний гепатит В – це запальне захворювання печінки, яке викликане вірусом гепатиту В, триває 6 місяців або більше, характеризується прогресуючим перебігом, розвитком фіброзу та здатністю сформувати цироз, або може бути асоційованим з цирозом.

Критерії діагностики

1. Анамнестичні критерії: наявність в анамнезі факторів розвитку хронічного вірусного гепатиту В: інфузійна терапія, гемотрансфузії, хірургічні втручання, стоматологічні маніпуляціії, гемодіаліз, татуювання, наркоманія, контакти з хворими гепатитом В або вірусоносієм.

2. Клінічні критерії: астеновегетативний, диспептичний синдроми, прояви яких залежать від фази інфекційного процесу, тривалості захворювання, ступеня активності патологічного процесу; больовий абдомінальний синдром, як правило, при супутній патології органів травлення (хронічні захворювання гастродуоденальної зони, хронічний холецистит) (таблиця 3).

Фаза реплікації вірусу гепатита В.

Таблиця 3. - Вираженість клінічних проявів ХГВ в залежності від ступеня активності запального процесу.

(Про активність процесу можна судити за активністю трансаміназ (АлАТ, АсАТ): 1,5-2 норми - мінімальна, 3-5 норми - слабко виражена, 5-9 норм - помірна, більше 9 норм - висока).

	Клінічні синдроми та	Ступінь активності патологічного процесу
		Мінімальна	помірна	висока
	об’єктивні ознаки	, низька
1.	Астеновегетативний:
-	Слабкість	-	+	+++
-	Втомлюваність	+	++	+++
-	Роздратованість	+	+	++
-	Головний біль	+ або (-)	+	+
2.	Диспептичний:
-	Зниження апетиту або	-	(±)	(±)
відсутність		-	+ або (-)	+
-	Нудота	-	+	+

	Розробка кафедри педіатрії ЛНМУ			109/225
				+
-	Гіркота в роті	(±)	+
-	Непереносимість жирних	+ або (-)	+	+++
страв

-Метеоризм

3.	Абдомінальний:	+ або (-)	+	+
Болі:			+
-	Постійні або періодичні, які	+ або (-)		+
виникають:		+ або (-)	+	-
	після прийому їжі,			++
	або після фізичного	-	(±)
навантаження		-	(±)	(+)-(++)-
-	Ниючі	+ або (-)	+	(+++)
-	Інтенсивні	-	-	(+)-(++)-
4.	Геморагічний:			(+++) +
-	Носова кровотеча	+	+
-	Кровотеча із ясен	-	+ або (-)	+
-	Шкіряні крововиливи	+ або (-)	+	+
Об’єктивні ознаки:		+ або (-)	-	+
-	Гепатомегалія	+ або (-)	+ або (-)	+
-	Спленомегалія			(+)-(++)

-Пальмарна еритема

-Телеангіектазії

-Жовтяниця

Примітка: + – прояви незначні;

++ - виражені

++ + – значно виражені;

+або (–) – прояви можуть бути постійними або періодично зникати.

3.Лабораторні дослідження:

Серологічні - маркери реплікації в сироватці крові: HBV ДНК, HВeAg, HBsAg, antiHBc IgM,. Тривалість реплікації вірусу коливається від декількох місяців до декількох років.

Параклінічні:

-підвищення ШОЕ при високій активності запального процесу;

-диспротеінемія при помірній та високій активності ХГ;

-підвищення показників АлАТ, АсАТ, ГГТП, ЛФ, загального білірубіну та його фракцій, загального холестерину при синдромі холестазу, тимолової проби;

-Зниження рівня Т-лімфоцитів, дисбаланс субпопуляцій Т-лімфоцитів, підвищення рівня в крові імуноглобулінів, циркулюючих імунних комплексів переважно – при високій та помірній активності процесу..

4.Інструментальні дослідження і критерії діагностики:

-ультрасонографія – ущільнення паренхіми печінки, внутрішньопечінкових жовчних ходів та стінок судин печінки;

-доплерометрія – збільшення показників максимальної та середньої швидкості кровотоку, об’ємного кровотоку у хворих з високою та помірною активністю процесу;

-радіоізотопні дослідження (білісцінтіграфія) - зменшення індексу печінкового захвату,

відсотка накопиченого РФП, зниження показника ретенції РФП в крові;

-кон’юнктивальна біомікроскопія – наявність судинних, внутрішньосудинних, позасудинних порушень, які відповідають ступеню ураження печінки. Найбільш важкі порушення мікроциркуляції мають місце у дітей з високою активністю патологічного процесу – значні внутрішньосудинні, судинні та позасудинні порушення (крововиливи, периваскулярний набряк).

Розробка кафедри педіатрії ЛНМУ

110/225

- пункційна біопсія печінки - помірна гідропічна дистрофія гепатоцитів, лімфоцитарна інфільтрація портальних трактів. Наявність матовоскловидних гепатоцитів з “пісчаними ядрами”, тілець Каунсильмена; ГІС від 4 до 10 балів, індекс фіброзу – 0-2.

Ф а з а і н т е г р а ц і ї в і р у с а г е п а т и т а В.

Відсутність скарг або підвищена втомлюваність, періодичний головний біль; прояви диспептичного та абдомінального больового синдромів (ниючий біль в епігастрії, відчуття важкості в правому підребер’ї) реєструються у хворих з супутніми захворюваннями шлунково-кишкового тракту в період загострення ХГ. Нормальні розміри печінки, або незначна гепатомегалія, малі печінкові знаки не виражені. Нормальні показники біохімічних проб, або незначне підвищення АХТ до 2 норм при нещодавній сероконверсії.

Серологічні критерії – наявність НВsAg, antiHBcIgG, antiHBe. Доплерометрія – підвищення об’ємного кровотоку при помірній активності запального процесу. Кон’юнктивальна біомікроскопія – мікроциркуляторні порушення відповідають активності запального процесу в печінці. Помірноактивні форми характеризуються внутрішньосудинними (агрегація еритроцитів, намистоподібний кровоплин в мікросудинах) та судинними порушеннями (зменшення артеріоло-венулярного коефіцієнту 1:5). Мінімальноактивні форми проявляються

внутрішньосудинними (агрегація еритроцитів тільки в венулах), та судинними (зменшення артеріоло-венулярного коефіцієнту до 1:3 – 1:4, наявність сітчатої структури) порушеннями.

П е р і о д р е м і с і ї х р о н і ч н о г о г е п а т и т а В.

1.Відсутні скарги. Ознаки хвороби виявляються лише результатами гістологічних досліджень біоптатів печінки – зменшення в 2 рази індекса гістологічної активності і відсутність подальшого фіброзування;

2.Відсутність маркерів реплікації (HВeAg, ДНК HBV, anti HB cor IgM) протягом 6 місяців;

3.Рівень АлАт і АсАт відповідає нормі.

Основні принципи лікування. Мета лікування

1.Повна ерадікація НBV, або сероконверсія НВе Ag в анти НВе.

2.Ліквідація активного запального процесу в печінці.

3.Попередження прогресування та розвитку ускладнень.

Режимні заходи для хворих на хронічний вірусний гепатит В (Д):

-охоронний режим;

-дієта № 5 та з урахуванням супутньої патології шлунково-кишкового тракту при її наявності;

-обмеження прийому медикаментів;

-усунення факторів, які можуть провокувати загострення хронічних гепатитів (інсоляція, часті респіраторні захворювання, контакт з токсичними речовинами);

-медикаментозна терапія відповідно періоду, стадії захворювання, активності патологічного процесу.

Х р о н і ч н и й г е п а т и т В, ф а з а р е п л і к а ц і ї (В):

1. α-Інтерферони (Інтрон А, лаферон та ін.) – 5-6 ММО/м² 3 рази на тиждень при HBe Ag (+) ХГР 6-12 місяців або ламівудин (дітям від 3 міс до 12 років – 3 мг/кг маси тіла 2 рази на добу, але не більше 100 мг/добу).

Критерії відбору для проведення противірусної терапії:

-фаза реплікації

-наявність підвищеного рівня АЛТ> 2N

-відсутність протипоказань

при N рівні трансаміназ лікування призначають з урахуванням результатів пункційної біопсії печінки (гістологічна активність, наявність фіброзу). Контрольне серологічне дослідження крові 3