готський виділяє три основних закони розвитку особис­тості.

Перший закон стосується розвитку і побудови вищих психічних функцій, які є основним ядром особистості. Це закон переходу від безпосередніх, природних форм пове­дінки до опосередкованих, штучних, що виникають у про­цесі культурного розвитку психологічних функцій. Цей пе­ріод в онтогенезі відповідає процесові історичного розвитку людської поведінки, вдосконалення існуючих форм і засобів мислення та вироблення нових, що спирається на мову або іншу систему знаків.

Другий закон формулюється так: відношення між вищи­ми психологічними функціями були колись реальними від­носинами між людьми. Колективні, соціальні форми пове­дінки у процесі розвитку стають засобом індивідуального пристосування, формами поведінки і мислення особистості. Вищі психологічні функції виникають із колективних со­ціальних форм поведінки.

Третій закон може бути названий законом переходу функ­цій із зовнішнього у внутрішній план. Психологічна функ­ція в процесі свого розвитку переходить із зовнішньої фор­ми у внутрішню, тобто інтеріоризується, стає індивідуаль­ною формою поведінки. У цьому процесі можна виділити три ступені. Спочатку будь-яка вища форма поведінки опа­новується дитиною лише з зовнішнього боку. Об'єктивно вона містить у собі всі елементи вищої функції, але для дитини ця функція є чисто натуральним, природним засо­бом поведінки. Однак люди наповнюють цю натуральну форму поведінки певним соціальним змістом, що пізніше набуває для дитини значення вищої функції. У процесі роз­витку дитина починає усвідомлювати будову цієї функції, керувати і регулювати свої внутрішні операції. Тільки тоді, коли функція піднімається на свій вищий, третій, ступінь, вона стає власне функцією особистості.

За Л. С. Виготським, основою особистості є самосві­домість людини, що виникає саме в перехідний період під­літкового віку. Поведінка стає поведінкою для себе, людина усвідомлює себе як певну єдність. Цей момент являє собою центральний пункт перехідного віку. Психологічні процеси у підлітка набувають особистісного характеру. На основі самоусвідомлення особистості, оволодіння психологічними процесами для себе підліток піднімається на вищий ступінь керування внутрішніми операціями. Він відчуває себе дже-

релом власного руху, приписує власним учинкам особис-тісний характер.

У процесі соціогенезу вищих психологічних функцій ут­ворюються так звані третинні функції, що грунтуються на новому типі зв'язків та відношень між окремими проце­сами, наприклад, між пам'яттю і мисленням, сприйманням, увагою і дією. Функції вступають одна з одною у нові склад­ні відношення.

У свідомості підлітка ці нові типи зв'язків і співвідно­шень функцій передбачають рефлексію, відображення пси­хічних процесів. Характерною для психологічних функцій у перехідному віці є участь особистості у кожному окремому акті: мислить не мислення — мислить людина, запам'я­товує не пам'ять, а людина. Психологічні функції входять у новий зв'язок одна з одною через особистість. Закон побу­дови цих вищих третинних функцій полягає в тому, що вони є перенесеними в особистість психічними відношен­нями, які раніше були відношеннями між людьми.

Отже, вивчення особистості у класичній психології спри­чинилося до створення низки фундаментальних теоретич­них положень, які відкрили можливість для розгортання подальших психологічних досліджень.

II. 1.8. Особистість у логотерапії в. Франкла

Австрійський психолог і психіатр В. Франкл (нар. 1905) вважав, що рушійною силою людської поведінки і розвитку особистості є пошук Логосу, смислу життя, що має здійснюватися конкретною людиною за її власною потре­бою. Людина не вибирає смисл свого існування, а швидше виявляє, знаходить його.

Якщо потяг до смислу життя не може задовольнитися, внаслідок «екзистенціальної фрустрації» може виникнути ну-согенний невроз, пов'язаний з «духовним ядром» особис­тості.

Нусогенні неврози, на відміну від звичайної терапії, пот­ребують спеціальної логотерапії, тобто терапії, яка вносить у людське існування духовний вимір. Логотерапія має своєю метою допомогти пацієнтові у пошуку смислу свого життя, в реалізації смислу, в актуалізації цінностей, а не в просто­му задоволенні потягів та інстинктів, як це пропонує фрей­дизм.

Пошук смислу і цінностей швидше викликає напружен­ня, ніж призводить до рівноваги, «гомеостазису». Саме таке нусогенне (духовне) напруження є передумовою психічного здоров'я. Людині більше потрібний не стан рівноваги, а боротьба за певну мету. Цей стан В. Франкл пропонує на­звати нусодинамікою, тобто духовною динамікою у межах полярного напруження, коли один полюс утворює смисл, мету, а інший — людину, котра досягає духовної мети.

Нусогенні неврози нерідко виникають як наслідок гак званого екзистенціального вакууму — коли людина усві­домлює беззмістовність свого життя, порожнечу існування. В основі таких поширених явищ, як депресія, правопору­шення, алкоголізм, наркоманія, агресивність, моральні па­діння, лежить екзистенціальний вакуум. Брак смислу життя може бути частково компенсований потягом до влади, утіх, сексу, бажанням грошей, однак це не вирішує проблеми.

Логотерапевт має допомогти пацієнтові знайти не абст­рактний сенс життя взагалі, а специфічний для цієї осо­бистості смисл життя в даний момент часу. У кожній осо­бистості є своє призначення і своє місце в житті, і кожна людина має знайти й реалізувати їх.

За В. Франклом, істинний сенс буття Всесвіту перебуває поза розумінням людини, в духовному вимірі людського існування. Виходячи з цього логотерапія допомагає шукати смисл життя шляхом: а) діяння (подвигу); б) переживання цінностей в любові і в ) страждання.

Перший шлях пов'язаний переважно з пошуком та здійс­ненням духовно спрямованих дій, учинків. Другий шлях пе­редбачає розуміння іншої людини, глибинної суті її осо­бистості на основі єдино можливого засобу — любові. Тре­тій шлях пошуку смислу життя пролягає через усвідомлення смислу страждання — коли людина потрапляє у глухий кут, у безвихідь. Однак і тут є вихід — якщо виявляється сенс страждання. Тоді страждання перестає бути стражданням.

Головний принцип логотерагш полягає у твердженні, що сутність людини — не в отриманні задоволення або уник­ненні болю, а в розумінні й реалізації сенсу життя. Людина готова йти на страждання за умови, що її страждання має сенс. Особистість не повністю обумовлена і не детермішь вана обставинами життя. Вона не просто існує, а сама ви­рішує, яким буде її існування і якою має стати. Вона здатна' перебороти себе, піднятися над наявними умовами, переч ступити їх, визначити себе, зробити з себе те, чого вона? бажає досягти, і в цьому плані вона є самодетермінуючою. ^л