Iil4.2. Класифікація видів мислення

Сучасна психологія розглядає мислення як варіа­тивний і досить неоднорідний процес, конкретні форми про­тікання якого залежать від багатьох чинників. Наведемо де­які класифікації видів мислення, кожна з яких базується на певних засадах (табл. 6). Таблиця 6. Види мислення, виділені на різних засадах

Засада класифікації	Види мислення
Форма	наочно- дійове наочно-образне словесно-логічне
Характер задач, які розв'язуються	теоретичне практичне
Рівень узагальнення	емпіричне теоретичне
Ступінь розгорнутості	дискурсивне інтуїтивне
Адекватність відображення реальної дійсності	реалістичне аутичне
Сгупіль новизни та оригінальності	репродуктивне продуктивне (творче)
Вплив на емоційну сферу	патогенне саногенне

Найпоширенішою класифікацією в сучасній психології є так звана трійка — виділення трьох видів мислення за його формою: наочно-дійове (практично-дійове), образне (наочно-образне) та словесно-лопчне (або поняттєве, вер­бальне, дискурсивне, теоретичне). Ці види мислення по­даємо в тій послідовності, в якій вони розвиваються в лю­дини як у філогенезі (тобто історично), гак і в онтогенезі (тобто в індивідуальному розвитку).

Мисленнєва задача при наочно -дійовому мисленні розв'я­зується безпосередню в процесі діяльності. Саме з цього виду почався розвиток мислення в людини (коли розумова діяльність ще не відокремилася від предметно-Іграктичної). З цього ж виду починається розвиток мислення в дитини.

иии-

Нао'шо-дшовс мислення дитини включає, як правило, зовнішні дійові спроби. Ьоно розвивається у зв'язку -

лодінням предметною діяльністю. Засвоюючи засоби вико­ристання предметів, дитина засвоює і відношення між пред­метами, можливості впливу одного предмета на інший. Особливого значення тут набуває оволодіння опосередко­ваними діями з використанням предметів — знарядь-за­собів.

Коли дитина нагромаджує досвід практичних дій, її мис­лення відбувається за допомогою образів. Замість того щоб здійснювати реальні спроби, вона виконує їх розумово, уяв­ляючи собі можливі дії й результати (процес інтеріоризації). Так виникає наочно-образне мислення. Дуже важливим у цьо­му процесі є виникнення в мисленні дитини так званої знакової функції — розуміння того, що певні речі та дії можуть використовуватися для визначення інших, служити їхніми замінниками. Цікаво, що, за даними Л. А. Венгера і В. С. Мухіної, дитина спочатку починає практично користу­ватися замінниками предметів і дій і тільки на цій основі поступово вловлює зв'язок між позначеннями і тим, що вони позначають.

Наочно-образне мислення в дошкільників та молодших школярів ще безпосереднє і тісно пов'язане з їхнім сприй­манням. Вони ще не можуть абстрагуватися від найбільш явних ознак предмета, що зумовлює так звані феномени П'яже. Так, якщо на очах у дитини змінити форму плас­тилінової кульки (з цього самого шматочка пластиліну ліп­лять «ковбаску»), то вона стверджує, що кількість пластиліну збільшилася. Мислення, що протікає у формі наочних об­разів, не дає можливості дитині зробити правильні виснов­ки й узагальнення.

Образне мислення дорослої людини співіснує з наочно-дійовим і вербальним і має досить важливе навантаження в системі інтелекту.

Образ виявляється значно багатшим, аніж сконцентро­ване в понятті логізоване пізнання. Образ насичений почут­тями, емоціями (через це таким важливим є зв'язок образу з пам'яттю). Образ у мистецтві, художній творчості — це дже­рело думки, аналізу, розуміння. Образне мислення відбиває суттєві зв'язки дійсності досить специфічно — через зміну образів уявлень, тобто через перетворення уявлень.

У психології найбільше дослідженим вважається візуальне мислення, тобто мислення, пов'язане із зоровими, візуаль-тіиіуги образами. Воно відіграє велику роль у Іехнічній твор­чості, винахідництві, конструкторській діяльності тощо. В

методиках визначення і розвитку образного мислення вико­ристовується принцип «домилювання» певного образу, кар­тинки на основі вихідного малюнка. Так, добре відомі сти­мули Торренса, на базі кожного з яких треба намалювати якомога більше зображень (рис. 38).

Основним і, як правило, найрозвиненішим типом мис­лення в дорослої людини є словесно-логічне. Це мислення, що втілюється в поняттях, логічних конструкціях (суджен­нях, умовиводах) і характеризується застосуванням мовних засобів. Теоретичне мислення розвивається в підлітковому

Рис, 38. Стимули Торренса

віці (12—14 років). До цього періоду, якщо не проводити спеціальне навчання, існує так зване мислення у псевдопо-няттях. Превалювання вербального мислення в дорослої лю­дини є досить природним, оскільки ми живемо сьогодні в умовах вербальної культури (книги, преса, вербальна кому­нікація). Щоправда, спеціалісти вважають, що деякі зміни в цьому плані може внести значне поширення комп'ютера, бо він поряд з телебаченням (відеокліпи) містить окремі еле­менти комунікації в образах. Людина оперує за допомогою слова узагальненими поняттями, встановлює загальні зако­номірності, однак слово не може передати всього багатства образу (порівняйте, наприклад, музичний твір і детальний опис його змісту та звучання).

Як ілюстрацію суті вербально-логічного мислення наве­демо кілька прикладів вивчення цього виду мислення в су­часній психології. Так, для визначення рівня розвитку по­няттєвого мислення застосовуються різні методики.

Аналіз відношень понять

Завдання, Вибрати поняття, що перебувають у такому самому зв'язку, що й поняття у шифрі (ліворуч):

Школа Лікарня

навчання лікар, учень, установа, лікування, хворий

Пісня Картина

глухий кривий, сліпий, художник, малюнок, співати

Бігти Кричати

стояти мовчати, повзати, шуміти, кликати, плакати

Виключення понять Завдання. Виключити зайве слово:

Молоко, сир, сметана, сало, кефір секунда, година, рік, вечір, тиждень

Логічність (на умовиводи) Завдання. Визначити, чи правильно зроблені умовиводи:

Всі метали проводять струм. Ртуть — метал. Отже, ртуть про­водить струм. (Правильно)

Усі студенти вивчають логіку. Смирнов вивчає логіку. Отже, Смирнов —студент. (Неправильно.)

Деякі студенти — колишні військовослужбовці. Петров — сту­дент. Отже, Петров — колишній військовослужбовець. (Непра­вильно.)

Можна перевіряти логічність мислення не тільки на вер­бальному матеріалі, а й на кількісному. Наприклад, пропо­нується зробити умовивід і з'ясувати відношення (більше або менше) двох величин, що у знаменнику:

А більше Г у 9 разів Г менше В v 4 рати

А? В

А менше Г у 3 рази Г більше В v 4 рази

В? А

У психології існує також кілька парних, дихотомічних класифікацій видів мислення.

Із. її. Давидов виділяє емпіричне І теоретичне мислення емпіричний І теоретичний типи мислення базуються на ха-

рактерних для кожного з них узагальненнях та абстрагу­ванні. За емпіричного узагальнення порівнюються окремі властивості різних предметів. Для нього виділяється не тільки те, чим відрізняються предмети один від одного, а й схожі, однакові, формально загальні їхні ознаки, що повторюють­ся. Ці загальні ознаки ототожнюються із суттєвими. Вони абстрагуються від інших (несуттєвих) ознак і оформляються вербальне (тобто словесно). Таке мислення в підсумку при­водить до створення емпіричного поняття, в якому фіксу­ється емпіричне знання, що не відображає суті предметів. Головною функцією емпіричного мислення є виділення ро-довидових зв'язків предметів і об'єднання їх у різні класи й категорії.

Теоретичне (змістове) абстрагування й узагальнення по­лягає в аналізі певної цілісної системи з метою виявлення закономірності становлення внутрішньої єдності цього ці­лого. На базі змістового абстрагування й узагальнення ви­никає теоретичне поняття, яке водночас є формою відобра­ження певного об'єкта й засобом його мисленої побудови, відтворення як цілісної системи.

Отже, теоретичне мислення виявляє не тільки зовнішню схожість або відмінність предметів і явищ, а й їхню внут­рішню природу, суть. Основною метою теоретичного мис­лення є пояснення походження аналізованої системи.

Психологічні дослідження, проведеш під керівництвом В. В. Давидова, дали можливість виділити в теоретичному мисленні три основні компоненти: теоретичний аналіз, змістову рефлексію і планування.

Теоретичний аналіз дає змогу визначити внутрішню сут­тєву основу, властивість предметів і явищ і абстрагуватися від зовнішніх несуттєвих особливостей. Зокрема, у навчанні теоретичний аналіз сприяє знаходженню загального прин­ципу побудови задач і, отже, загального способу їх розв'я­зання. Загальний спосіб, або принцип розв'язування, фор­мується на одній-двох задачах («з місця»), а потім пере­носиться на цілий клас таких задач.

Змістова рефлексія забезпечує пошук і розгляд суттєвої засади власних дій. Вона допомагає людині мислено аналі­зувати власні дії, зважити засоби й способи, які використо­вуються, з точки зору їхньої відповідності умовам задачі та особливостям структури.

Планування (мислене експериментування, або внутріш­ній план дій) виражається у здатності людини мислено про-

водити пошук, побудову системи можливих дій і визначати оптимальні дії, що відповідають суттєвим умовам задачі. Планування забезпечує мислену, без використання зовніш­ніх опор, зміну умов задачі з метою виявлення суттєвих відношень, воно сприяє визначенню шляхів досягнення ме­ти і співвідношення проміжних і кінцевих результатів та цілей (в емпіричному мисленні здійснюються лише плану­вання «на крок уперед» та його перевірка методом спроб і помилок).

Наукова школа В. В. Давидова розробляє проблему фор­мування теоретичного мислення як засади виховання твор­чої особистості професіонала, який в усіх сферах трудової діяльності вловлює глибинні та суттєві зв'язки між предме­тами і явищами, знаходить узагальнені шляхи розв'язання професійних задач.

Розрізняється також теоретичне і практичне мислення, або теоретичний і практичний інтелект. Ці види мислення виділяються за типом розв'язуваних задач і відповідних струк­турних і динамічних особливостей. Практичне мислення спрямоване на вирішення практичних задач, або перетво­рення практичних ситуацій. Основна мета практичного мис­лення — підготовка фізичного перетворення дійсності: пос­тановка мети, складання планів, проекту, схеми. Інакше кажучи, йдеться про мисленнєвий акт, що дає практично ефективний результат.

Інколи практичний інтелект пов'язується з вирішенням задач переважно з допомогою практичних дій (а не об­разних і вербальних, які, звичайно, не можуть бути ви­ключені цілком, але їхня вага порівняно менша). Власне, йдеться про перевагу наочно-дійового мислення у прак­тичному інтелекті, переважне використання матеріальних і матеріалізованих засобів розв'язування задач (реальних об'єктів, засобів праці, знаково-символічних об'єктів — формул, алгоритмів, планів, креслень тощо) та відповідні дії з ними.

Що ж до теоретичного мислення, то вище ми вже від-диференціювали його від емпіричного. В цій же дихото­мічній класифікації теоретичне мислення виступає як про­цес пізнання і створення законів, правил. Продукт теоре­тичного мислення, — це, скажімо, періодична сисгема Мен­делєєва.

Одна з важігаяих Характернеє пракгіг-пюги ьшсленьп — його протікання в умовах дефіциту часу. Ясно, що термін

відкриття того чи іншого наукового закону не може обме­жуватись певним часом. Однак вироблення плану ведення якоїсь практичної операції, скажімо бою, після її закін­чення втрачає сенс. Обмежено можливості практичного мис­лення щодо перевірки гіпотези.

Практичне мислення, як правило, відбувається в ситу­ації, коли прийняття рішення тісно злите, майже збігається з його втіленням у житгя. Найяскравіший приклад — прий­няття рішення полководцем, проаналізоване Б. М. Тепло­вим у його відомій праці «Розум полководця» (1943). У практичному інтелекті, за Б. М. Тепловим, виявляються єд­ність і нерозривний зв'язок мислення суб'єкта та його волі (як сукупності сили характеру, енергії й рішучості, здатності приймати «непопулярні» рішення і брата на себе відпові­дальність за них). Прикладів такої поведінки дуже багато в сучасній історії, однак ми слідом за Б. М. Тепловим наведе­мо класичний: коли Кугузов у 1812 р. залишив Москву, це було зроблено супроти думки як паря, так і більшості армії.

Для діяльності оператора великих систем управління ха­рактерний особливий lim нракгачіюго мислення —так зване оперативне мислення. Воно протікає, як правило, в напру­жених, екстремальних умовах. Під оперативним мисленням розуміється розв'язування практичних задач на базі моде­лювання оператором об'єкгів діяльності, в результаті чого формується модель наступних дій (план), шо забезпечує до­сягнення поставленої мети (В. Н. Пушкін).

Специфічними особливостями оперативного мислення виступають єдність процесів сприймання й осмислювання ситуації, яка здебільшого змінюється дуже швидко, збіг у часі прийняття рішення та його виконання, жорстко детер­міновані часові межі. Оперативне мислення пов'язане з пе­реживаннями щодо відповідальності за рішення, яке прий-маєп>ся, і тому вимагає великого емощйно-вольового на­пруження.

Як бачимо, »сі ці особливості певною мірою характерні й для практичного мислення взагалі. Принциповою рисою саме оперативного мислення є велика кількість і значущість операцій декодування. Останнє зумовлене тим, що оператор не може безпосередньо сприймати стан системи, яка під­лягає управлінню (скажімо, АЕС). Він отримує всю необ­хідну інформацію за допомогою інформаційної моделі, тобто в закодованому вшллді. Дсходуиыпия ЇІІфсряшЦіІ иямїіі'ііс від оператора великої мисленнєвої активності.

водити пошук, побудову системи можливих дій і визначати оптимальні дії, що відповідають суттєвим умовам задачі. Планування забезпечує мислену, без використання зовніщ-ніх опор, зміну умов задачі з метою виявлення суттєвих відношень, воно сприяє визначенню шляхів досягнення ме­ти і співвідношення проміжних і кінцевих результатів та цілей (в емпіричному мисленні здійснюються лише плану­вання «на крок уперед» та його перевірка методом спроб і помилок).

Наукова школа В. В. Давидова розробляє проблему фор­мування теоретичного мислення як засади виховання твор­чої особистості професіонала, який в усіх сферах трудової діяльності вловлює глибинні та суттєві зв'язки між предме­тами і явищами, знаходить узагальнені шляхи розв'язання професійних задач.

Розрізняється також теоретичне і практичне мислення, або теоретичний і практичний інтелект. Ці види мислення виділяються за типом розв'язуваних задач і відповідних струк­турних і динамічних особливостей. Практичне мислення спрямоване на вирішення практичних задач, або перетво­рення практичних ситуацій. Основна мета практичного мис­лення — підготовка фізичного перетворення дійсності: пос­тановка мети, складання планів, проекту, схеми. Інакше кажучи, йдеться про мисленнєвий акт, що дає практично ефективний результат.

Інколи практичний інтелект пов'язується з вирішенням задач переважно з допомогою практичних дій (а не об­разних і вербальних, які, звичайно, не можуть бути ви­ключені цілком, але їхня вага порівняно менша). Власне, йдеться про перевагу наочно-дійового мислення у прак­тичному інтелекті, переважне використання матеріальних і матеріалізованих засобів розв'язування задач (реальних об'єктів, засобів праці, знаково-символічних об'єктів — формул, алгоритмів, планів, креслень тощо) та відповідні дії з ними.

Що ж до теоретичного мислення, то вище ми вже від-дифсренціювали його від емпіричного. В цій же дихото­мічній класифікації теоретичне мислення виступає як про­цес пізнання і створення законів, правил. Продукт теоре­тичного мислення, — це, скажімо, періодична система Мен­делєєва.

Одна з важливих характеристик" практичного :.їіїслсіїіея — його протікання в умовах дефіциту часу. Ясно, що термін

відкриття тою чи іншого наукового закону не може обме­жуватись певним часом. Однак вироблення плану ведення якоїсь практичної операції, скажімо бою, після її закін­чення втрачає сенс. Обмежено можливості практичного мис­лення щодо перевірки гіпотези.

Практичне мислення, як правило, відбувається в ситу­ації, коли прийняття рішення тісно злите, майже збігається з його втіленням у життя. Найяскравіший приклад —прий­няття рішення полководцем, проаналізоване Б. М. Тепло­вим у його відомій праці «Розум полководця» (1943). У практичному інтелекті, за Б. М. Тепловим, виявляються єд­ність і нерозривний зв'язок мислення суб'єкта Та його волі (як сукупності сили характеру, енергії й рішучості, здатності приймати «непопулярні» рішення і брата на себе відпові­дальність за них). Прикладів такої поведінки дуже багато в сучасній історії, однак ми слідом за Б. М. Тепловим наведе­мо класичний: коли Кутузов у 1812 р. залишив Москву, це було зроблено супроти ;гумки як паря, так і більшості армії.

Для діяльності оператора великих систем управління ха­рактерний ocoфjiHBHH тип практичного мислення —так зване оперативне мислення. Воно протікає, як правило, в напру­жених, екстремальних умовах. Під оперативним мисленням розуміється розв'язування практичних задач на базі моде­лювання оператором об'єктів діяльності, в результаті чого формується модель наступних дій (план), що забезпечує до­сягнення поставленої мети (В. Н. Пушкін).

Специфічними особливостями оперативного мислення виступають єдність процесів сприймання й осмислювання ситуації, яка здебільшого змінюється дуже швидко, збіг у часі прийняття рішення та його виконання, жорстко детер­міновані часові межі. Оперативне мислення пов'язане з пе­реживаннями щодо відповідальності за рішення, яке прий­мається, і тому вимагає великого емоційно-вольового на­пруження.

Як бачимо, всі ці особливості певною мірою характерні й для практичного мислення взагалі. Принциповою рисою саме оперативного мислення є велика кількість і значущість операцій декодування. Останнє зумовлене тим, що оператор не може безпосередньо сприймати стан системи, яка під­лягає управлінню (скажімо, АЕС). Він отримує всю необ­хідну інформацію за допомогою інформаційної моделі, тобто в закодованому вигляді. Декодування Інформації вимагає від оператора великої мисленнєвої активності.

Рис. 39. Схема предметної дії оператора

Суть функції декодування полягає в переведенні образу сигналу в оперативний образ об'єкта або керованого проце­су. Звідси випливає, що оперативне мислення в основному є образним. Оперативний образ — це певна образна інфор­мація про об'єкт, яка відображена у свідомості й активно взаємодіє із сигнальною інформацією, тобто з тією, яка надходить іззовні під час діяльності (Д. О. Ошанін). Опе­ративні образи мають ряд специфічних властивостей. Вони прагматичні, тому що формуються в процесі дій з об"єктами для виконання конкретних практичних задач. Вони мають бути адекватними конкретній меті дії й формуватися під кутом зору цієї мети. Оперативні образи впорядковані, тобто інформація в них структурно організована в єдиний комп­лекс. Нарешті, оперативні образи специфічні, оскільки вони відображають тільки ту інформацію, яка необхідна для роз­в'язування конкретної задачі (рис. 39).

Оперативний образ, побудований на базі порівняння ета­лонного образу з наявною інформацією, лежить в основі прийняття оперативного рішення. Саме тому роль опера­тивного образу в оперативному мисленні є надзвичайно важ­ливою, вирішальною. Помилки в прийнятті рішень (ціна яких інколи є пезмірно високою — згадаймо Чорнобиль) пов'язані саме з неадекватністю образу або неправильним декодуванням моделі.

У наш час одним із могутніх засобів декодування є побу­дова комп'ютерних моделей. Можливості сучасного комп'ю­терного моделювання дуже великі, однак прийняття рішень в усіх випадках — прерогатива людини-оператора, результат оперативного мислення — одного з важливих типів прак­тичного мислення.

Якщо практичний інтелект тісно пов'язаний з вольо­вими якостями людини, то наступна класифікація підкрес­лює зв'язок мислення з емоціями та переживаннями. Йдеться про нещодавно запроваджені поняття — саногенне та пато­генне мислення (дослідження Ю. М. Орлова). Маємо на увазі розумовий, мисленнєвий вплив на афективну сферу лю­дини, тобто мисленнєву регуляцію емоцій і почуттів. З точ­ки зору Ю. М. Орлова, будь-яка емоція є згубною, стресо-генною, якщо вона повністю керує поведінкою людини, цілком опановує її. Однак емоції — продукт розуму, тому від розумової поведінки може залежати й вплив негативних емоцій на психіку.

За так званого патогенного мислення стрес, напруженість можуть посилюватися й підвищувати ймовірність виник­нення психічних розладів. Роздуми, думки, уявлення, пов'я­зані з образою, соромом, заздрістю, невдачею, страхом, рев­нощами та іншими негативними емоційними переживан­нями людини, становлять зміст патогенного мислення. Па­тогенному мисленню властиві цілковита свобода уяви, від­сутність контролю над вільним перебігом образів і думок, відсутність рефлексивного аналізу свого мислення та неусві-домленість тих розумових операцій, які породжують емоцію. Отже, патогенне мислення має певні риси, через які можуть породжуватися розлади психіки — як її коливання в межах норми, так і патологічні відхилення.

Саногенне мислення, навпаки, сприяє подоланню нега­тивних емоцій та психологічному оздоровленню людини. Для caiicrciiiici'ь мислення характерний пштампм Іті'ялку особистості зі світом образів, у якому відображуються жиг-

тєві ситуації. В процесі цього виду мислення суб'єкт відо­кремлює себе від власних переживань і спостерігає за ними; він відтворює стресову ситуацію на тлі спокою та концент­рації уваги, пристосовується до неї. Важливим є також розу­міння людиною тих психічних станів, які контролюються (скажімо, розуміння природи страхів, сорому, образи тощо), інакше кажучи, саногенне мислення вимагає досить висо­кого рівня розвитку психологічної культури особистості.

Саногенне мислення є одним з ефективних засобів роз­в'язування психотравмуючих проблем, який базується на свідомій їх постановці та розгляді, свідомому рефлек­сивному аналізі власних емоцій та емоціогенних (стресо-генних) факторів. Згідно з «принципом єдиного інтелекту» Б. М. Теплова, всі проблеми, які вирішує людина, незалеж­но від їх специфіки розв'язуються за допомогою єдиного інтелекту. Отже, саногенне мислення — важливий компо­нент інтелекту людини, який відіграє принципову роль у розв'язанні власних, внутрішніх проблем особистості.

Саногенне мислення можна вважати одним з варіантів більш широкого поняття, такого як позитивне мислення (М. Мольц). Ідеться про створення й постійну підтримку, підкріплення позитивного образу власного «Я» внаслідок впливу успішних учинків і загалом життєвих успіхів. На думку М. Мольца, всі наші дії, почуття, вчинки, навіть здібності узгоджуються з цим образом власного «Я» через як свідомі, так і підсвідомі механізми саморегуляції. Саме тому так важливо, щоб цей образ був позитивним і не руйнувався в разі невдачі або інших «помилок» у поведінці, діяльності, навіть у житті.

Завдяки принципам позитивного мислення ніколи не буває пізно змінити уявлення про себе, створити цілісний позитивний образ власного «Я», і тоді життєві проблеми, в тому числі психотравмуючі, узгоджуючись із цим новим об­разом, розв'язуються легко, без надмірних зусиль. Однак для створення й підтримки позитивного образу власного «Я» необхідні такі риси інтелекту, як творче мислення й творча уява, тобто творчий механізм (М. Мольц).

Дискурсивне, аналітичне (або логічне) мислення відріз­няють від інтуїтивного за такими трюма ознаками: часова (період протікання процесу), структурна (поділ на етапи) та рівень протікання (усвідомленість або неусвідомленість). Ана­літичне мислення розгорнуте в часі, має тітко вира жоні «та­ли, шачною мірою представлене у свідомості мислячої лю-

дини. Інтуїтивне мислення протікає досить швидко, згорну­то, не має чітко виражених етапів, мінімально усвідомлене. Висока швидкість мисленнєвих процесів за інтуїтивного мис­лення принципово змінює і якісні його особливості, ви­користовувані психологічні механізми.

За ступенем новизни одержуваного в ході мисленнєвої діяльності продукту відносно вихідних знань суб'єкта роз­різняються мислення творче (або продуктивне) та мислення репродуктивне. Творче мислення разом із творчою уявою — це психологічна основа людської творчості, джерело інно­вацій у всіх сферах діяльності людини.

Існує думка, що будь-яке мислення є продуктивним, творчим процесом, який завжди відкриває і прогнозує шось суттєво нове. Такої думки дотримується, зокрема, А. В. Бруш-лінський. Його обгрунтування пов'язане з розумінням функції психічного як відображення безперервних змін зовнішнього світу, які неможливо заздалегідь і цілком передбачити.

Нарешті, дослідження на межі психології й психіатрії, необхідність вирішення психотерапевтичних проблем, яки­ми, на жаль, так насичене сучасне життя, дали поштовх до ще одного поділу видів мислення на реалістичне й аутичне. Перше спрямоване на зовнішній світ, відображає його й керується його реальними законами, а друге майже не зале­жить від дійсності, логічних законів і керується не ними, а бажаннями людини, або, інакше, її афективними потре­бами. Під афективними потребами розуміють звичайно праг­нення людини отримувати насолоду й уникати неприємних переживань. Ослаблення логічного мислення приводить до перевага аутичного, з іншого боку, аутичне мислення в ди­тини є природженим, а логічне, як уже зазначалося, набу-вається завдяки досвідові.

ІІІ.4.3. Принцип єдиного інтелекту та професійне мислення

Усі наведені види й типи мислення неодмінно спів­існують в інтелекті дорослої людини, взаємодоповнюючи один одного. Залежно від конкретної мети діяльності й за­дачі, що розв'язується, той чи інший тип мислення може превалювати, переважати або в даний конкретний момент, або ь певній професійній дшишгіОсті. Однак мислить суб'єкт, і всі задачі, які стоять перед ним, він вирішує завдяки своєму

інтелектові. Вже згадуваний «принцип єдиного інтелекту» Б. М. Теплов формулює таким чином: «інтелект у людини єдиний і єдині основні механізми мислення, однак відрізня­ються форми мисленнєвої діяльності, оскільки відрізняють­ся задачі, які стоять у тому або іншому випадку перед розу­мом людини».

Принцип єдиного інтелекту має важливе значення для з'ясування сутності професійного мислення. Поняття «про­фесійне мислення» широко застосовується в другій поло­вині XX ст. у зв'язку з об'єктивною інтелектуалізацією пра­ці, потребою у формуванні в професіонала (інженера, ліка­ря, вчителя, агронома, економіста та ін.) мислення, яке дає змогу оновлювати знання, підвищувати кваліфікацію, кри­тично мислити й знаходити нові оригінальні засоби розв'я­зування професійних задач, добре орієнтуватися в потоці різноманітної інформації, переборювати «нештатні», екстре­мальні ситуації. Дуже важливою є здатність суб'єктивно ін­телектуально насичувати власні трудові процеси, тобто вба­чати, виділяти проблеми в трудовій діяльності й творчо роз­в'язувати їх. Останнє властиве новаторам, раціоналізаторам, винахідникам, котрі, як правило, бачать проблеми там, де їх не помічають інші професіонали.

Залежно від характеру діяльності відбувається подальша диференціація професійних типів мислення. Так, у худож­ньому мисленні розрізняють мислення музичне, сценічне, поетичне, композиційне та ін. У галузі інженерно-технічної діяльності, де функціонує технічне мислення, воно реалізу­ється і як оперативне мислення щодо керування великими системами, і як конструктивне мислення, і як інженерне. Виділяють також юридичне, педагогічне, медичне (клінічне) мислення тощо.

Отже, професійне мислення — це інтелектуальна діяль­ність щодо розв'язування професійних задач. Оскільки спе­цифіка професійної діяльності зумовлена особливостями за­дач, що їх розв'язують різні спеціалісти, то якість професій­ної діяльності, або рівень професіоналізму, залежить від типу мислення. Високий рівень професіоналізму пов'язаний з теоретичним (не емпіричним), творчим, часто інтуїтивним мисленням і розвиненим практичним інтелектом. Підготов­ка професіонала вимагає обов'язкового аналізу специфіки професійних задач і стратегії їхнього розв'язування, оскіль­ки процес мислення полягає в розв'язуванні тих або інших задач.

Специфічність професійного мислення здебільшого по­в'язана з орієнтуванням фахівця у предметі своєї діяльності, а також з використовуваними знаряддями, засобами впливу на цей предмет, тобто технологічним боком професійної діяльності. Дослідники підкреслюють зв'язок предметного змісту й технології професійної дії з формами й логікою професійного мислення. Специфічний предмет ніби «дик­тує» спосіб його осмислення.

Велике значення для професійного мислення має «по­чуття» матеріалу, партнера, супротивника, дії, більше того, «почуття» проблемної ситуації, яка ще не виникла, але може виникнути в професійній діяльності. Ясно, що це «почуття», незважаючи на таку назву, базується не на сприйманні або емоціях, а на комплексній скоординованій роботі всіх інте­лектуальних структур, згорнутому, автоматизованому мис­ленні, яке миттєво обробляє всі дані, що отримують органи чуттів, пропонує пам'ять, виділяє увага відповідно до потреб особистості (особистісних смислів). Тому в даному разі можна безумовно говорити про професійний інтелект.

Зазначене вище почуття слугує основою для вибору адек­ватних засобів і способів розв'язування професійних задач. Так, професіонали високого класу часто відчувають пред­мети й знаряддя діяльності як «свої власні органи», як про­довження свого тіла. Хірург, який зондує раїгу, сприймає зонд як продовження своєї руки, і кінець зонда, яким він шукає кулю, для нього є «відчутним». Досвідчений маши­ніст відчуває поїзд у русі весь, до самого останнього вагона. Професіонали не тільки відчувають, а й на основі якихось не завжди усвідомлених ознак прогнозують, передбачають виникнення проблемної ситуації (незвичний запах або шум у машині, літаку, якісь риси поведінки хворого, учня та ін.).