11.2.4. Діяльність та особистість

Однією^ з важливих психологічних характеристик особистості є її активність, яка виявляється у формі пове­дінки та діяльності. Зв'язок між поведінкою, діяльністю й особистістю був найбільш чітко досліджений О. М. Ле-

онтьєвим, С. Л. Рубинштейном, Г. З< Костюком, В. bп Да­видовим та їхніми послідовниками. Так, О. М. Леонтьев основу особистості людини визначав як сукупність ,,'І сус­пільних за своєю природою відношень до світу, що реалі­зуються діяльністю, точніше розмаїттям діяльностей осо­бистості. Тільки завдяки діяльності особистість стає суб'єк­том пізнання та перетворення об'єктивної дійсності Сукуп­ність діяльностей, що їх реалізує особистість, творить зв'яз­ки індивіда зі світом, і це стає основним параметром осо­бистості.

Другим важливим параметром особистості, за О. М. Ле-онтьєвим, є ступінь ієрархізованості мотивів діяльностей. Серед них виділяється головний мотив або життєва мета людини. Життєві мотиви людини можуть мати різний зміст і різну об'єктивну значущість, але саме вони психологічно творять для людини сенс і щастя життя. Вершина життєвого шляху людини досягається тоді, коли провідний мотив або мета підносять людину до розуміння загальнолюдських цінностей, поєднують її життя з життям людства, а не уособлюють її, відривають від загалу.

Одним із найважливіших положень діяльнісного підходу О. М. Леонтьева до особистості є визнання того факту, що особистість не може розвиватись у межах задоволення пот­реб. Однією з головних ознак розвитку особистості, самої суті особистості визнається її здатність до творчості, про­дуктивної діяльності, досягнення суспільне і особистісно значущих результатів.

О. М. Леонтьев стверджує, що справжня основа особис­тості людини лежить не тільки у закладеній у ній генетичній програмі, не в глибинах її природних задатків та впливів і навіть не в набутих нею навичках, знаннях та вміннях, а в тій «системі діяльностей», що реалізується цими знаннями і вміннями. Діяльність виступає як універсальна основа, нас­крізний вимір уявлення про особистість, який охоплює усі підструктури соціально-психолого-індивздуального виміру особистості

Г. С. Костюк вважає, що найбільш продуктивним у про­цесі розкриття психологічної проблеми особистості є підхщ, що спирається на аналіз її діяльності. Суспільні умови ви­значають психічні властивості особистості не самі по собі, а завдяки її діям, загалом — діяльності. Він робить дуже важ­ливий висновок про те, що структура особистості повинна розглядатися не лише в горизонтальному (діяльнкноМу),'•'*

й у вертикальному (соціально-психолого-індивідуальному) плані. Вона є дуже складним ієрархічним утворенням, до якого входять підструктури різної онтогенетичної давності, котрі включаються в загальну організацію особистості як «суб'єкта діяльності різних видів — спілкування, пізнання та праці. Ієрархічний характер, зокрема, мають її мотива­ційна сфера і операційна система». За поглядами Г. С. Кос-тюка, вертикальні соціально-психолого-індивідуальш влас­тивості особистості, що належать до різних підструкгур, ма­ють, незважаючи на розбіжності між ними, загальні гори­зонтальні діяльнісні риси. В процесі аналізу можна виділити структурні компоненти діяльності — мотиви, знання, за­соби дій тощо.

Узагальнюючи відповідні погляди П. К. Анохіна, М. О. Бернпггейна, Г, С. Костюка, О. М. Леонтьева, Ф. Лер-ша, О. Р. Лурії, С. Л. Рубінштейна, В. М. Русалова та інших дослідників, можна зазначити, що діяльність становить ба­зовий вимір багатоярусної структури особистості, який до­цільно диференціювати на такі головні компоненти діяль­ності, як потребнісно-мотиваційний, інформаційно-пізна­вальний, цілеутворююний, результативний, емоційно-чут­тєвий.

ІІ.2.5. Генетичний аспект особистості: від задатків до здібностей

Генетичний аспект психологічної характеристики осо­бистості визначає рівень її розвитку як цілісної системи якостей, здібностей. Весь період життя людини — від народ­ження до старечого віку, тобто онтогенез, супроводжується безперервними змінами в її психіці, які визначають роз­виток особистості. Кожний момент життєвого шляху вияв­ляється у певному рівні розвитку властивостей, здібностей людини. На цей аспект особистості вказував С. Л. Ру-бінштейн. Він зазначав, що розвиток людини — на відміну від накопичення досвіду, оволодіння знаннями, вміннями, навичками — це є розвиток її здібностей. І, навпаки, роз­виток здібностей людини — це є те, що являє собою роз­виток як такий, на відміну від накопичення досвіду. Здіб­ності формуються не тільки в результаті засвоєння продук­тів діяльності людства, а й насамперед у процесі створення їх самою людиною. Участь людини у творенні на-

вколишнього предметного світу — це водночас розвиток своєї власної природи, своєї особистості. Здібності людини безпосередньо пов'язані з її діяльністю та поведінкою. Б. М. Те плов дав визначення здібностей як індивідуально-психологічних особливостей, що стосуються успішного ви­конання діяльності або діяльностей. Здібності відрізняють одну людину від іншої, але не зводяться до тих знань, умінь і навичок, що с в неї. Здібності завжди є результатом роз­витку.

Здібності не з'являються на порожньому місці. В основі розвитку здібностей лежать певні природжені особливості людини, її задатки. Тому з психологічного погляду пра­вильно буде говорити не про природженість здібностей, а природженість задатків. Людина народжується з певними генетичними, анатомо-фізіологічними особливостями, на грунті яких за певних соціальних умов у процесі діяльності та спілкування формуються здібності особистості. При цьо­му анатомо-фізіологічні особливості, як і здібності, зміню­ються, проходячи певний віковий розвиток. Тому задатки можна розглядати і як вихідний анатомо-фізіологічний мо­мент розвитку здібностей, і як анатомо-фізіологічний ві­ковий фактор становлення та прояву здібностей особистості на всіх етапах її життєвого шляху.

На думку С. Л. Рубінштейна, розвиток здібностей у су­купності з задатками здійснюється у вигляді спіралі. Реалі­зація можливостей, які надають здібності одного рівня роз­витку, відкриває нові можливості для подальшого розвитку здібностей більш високого рівня і т. д. Обдарованість лю­дини визначається діапазоном нових можливостей, котрі відкриває реалізація наявних можливостей. Здібності лю­дини — це внутрішні умови її розвитку, які формуються в сукупності з задатками під впливом зовнішніх умов у про­цесі взаємодії людини з навколишнім середовищем.

Отже, генетичний аспект особистості слід вважати од­ним із головних її параметрів, базовим виміром, що має склад­ну диференційно-інтегративну характеристику.

З одного боку, властивості, здібності особистості визна­чаються тим, яке місце серед соціально-психолого-індиві-дуальних властивостей і діяльнісних компонентів вони зай­мають. З іншого — кожна з властивостей і здібностей, маючи свою якісну та кількісну характеристику, є результа­том вікового розвитку особистості. Вихідний пункт цього розвитку утворюють парціальні (що відносяться до окремих

органів і функцій) та загальні (притаманні всьому індивіду) задатки, тобто генетичні (спадкові і природжені) анатомо­фізіологічні передумови їх становлення в процесі діяльності та поведінки, навчання і виховання, самонавчання й само­виховання, творчості і самотворення.

Особистості притаманні певні рівні розвитку властивос­тей і здібностей, конкретний цілісний «профіль» розвитку, інакше кажучи — неповторна індивідуальність.

Можна сказати, що задатки і здібності являють собою крайні полюси генетичного виміру особистості, але утворю­ють єдиний сплав. Окремо вони можуть існувати лише на початкових вікових етапах розвитку особистості (як наявні передумови та генетичні можливості) або в умовах спеціаль­ного експериментального, абстрактно-теоретичного розчле­нування та вивчення.

ІІ.2.6. Психологічна структура особистості

Особистість слід розглядати як складну систему, в якій диференціюються та інтегруються психічні властивості, що розвиваються в індивіді під впливом соціальних фак­торів в умовах здійснення ним діяльності та спілкування з іншими людьми. Тому особистість можна вважати «систе­мою систем», на що вказував Г. С. Костюк.

Синтез системного уявлення про особистість має відпо­відати ознакам системного підходу, таким як наявність цілісної структури елементів, взаємозв'язків між складови­ми елементами, ієрархічної організації елементів, системо­утворюючих факторів, вхідних та вихідних структурно-функціональних характеристик, рівня розвитку системи тощо. Разом із тим у такій системі має бути врахована соціальна, психологічна, індивідуальна своєрідність, зокрема наявність в особистості такої специфічної підсистеми, як самосвідо­мість.

Можна виділити три основних аналітичних напрями, у річищі яких здійснювалися спроби формування базових сис­темних засад побудови цілісної психологічної структури осо­бистості, про що вже йшлося у попередніх розділах. Це соціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний та генетич­ний напрями. У дослідженнях О. М. Леонтьева, С. Л. Ру-бінштейна, Ф. Лерша, Г. С. Костюка, К. К. Платонова, В. Ф. Моргуна та інших психологів чітко виявляється тен-

денція до синтезу багатовимірної системної психологічної структури особистості.

Прикладом може слугувати функціональна динамічна пси­хологічна структура особистості К. К. Платонова (1906— 1983). Він виділяв у структурі особистості чотири підструк-тури: соціальне зумовлену підструктуру спрямованості осо­бистості; підструктуру досвіду; підструктуру психічних про­цесів; підструктуру біопсихічних властивостей особистості. Крім того, вчений розглядав і другий ряд — підструктури здібностей і характеру. Із застосуванням принципу «накла­дання» одного ряду підструктур на другий був зроблений крок до системної побудови двовимірної психологічної структури особистості.

Цікавий і перспективний проект синтезу інших двох ви­мірів психологічної структури особистості здійснив у ЗО— 50-х роках відомий німецький психолог Ф. Лерш. Він запро­понував поєднати соціально-психолого-індивідуальний і ді­яльнісний плани особистості у вигляді двовимірної гори­зонтально-вертикальної схеми. Цей варіант побудови струк­тури особистості підтримали українські психологи Г. С. Кос­тюк і П. М. Пелех.

За Ф. Лершем, горизонтальний параметр особистості ут­ворюють психічні процеси та функції, що виникають і роз­виваються в особистості на основі «закону комунікації». Го­ризонтальний вимір складається з чотирьох «членів»: моти­ваційного, чуттєвого (або емоційного), пізнавального, діяль-нісного.

Вертикальний параметр особистості розглядається як внут­рішній результат «горизонтальної» діяльності, як внутрішні сили особистості, котрі утворюють нашарування у формі диспозиції психічних властивостей, навичок, звичок тощо. Вони динамічні, бо беруть участь у «горизонтальній» діяль­ності особистості — у відчутті, сприйманні та інших пси­хічних процесах.

Вертикальна структура особистості утворюється такими диспозиціями, як: а) особистісна надбудова; б) ендотимна основа особистості — її внутрішні спонукання, прагнення, потреби та почуття як мотиви діяльності; в) зовнішній обсяг переживань особистості — її відчуття, сприймання, уява, пам'ять, фантазія, мислення, діяльна поведінка тощо; г) життєва основа особистості — сукупність органічних про­цесів живої істоти, серед яких найважливішими є фізіоло­гічні процеси у нервовій системі. Розвиток особистості у горизонтальному та вертикальному вимірах — це єдиний

процес. Будь-яка психічна функція горизонтального ряду залишає свої сліди у вертикальному ряді нашарувань, дис­позицій і навпаки.

Підсумовуючи аналіз наукових даних, можна стверджу­вати, що в основі системної психологічної структури осо­бистості лежать три базових виміри: І — соціально-психо-лого-індивідуальний — вертикальний; II — діяльнісний — горизонтальний; III — генетичний — віковий, за допомо­гою якого характеризується рівень розвитку властивостей особистості, її задатків і здібностей на певному етапі ста­новлення індивіда як особистості.

Рис. 7. Тривимірна психологічна структура особистості в узагальненій формі

Ці виміри становлять систему основ цілісної психоло­гічної структури особистості. Вони пов'язані між собою за ортогональним принципом, за яким співвідносяться три ви­міри простору. На рис. 7 умовно представлений взаємо­зв'язок між указаними вимірами у графічній формі.

Здійснюючи аналіз і синтез системної психологічної струк­тури особистості, треба усвідомлювати, на якому рівні уза­гальнення ведеться побудова цієї структури. Так, якщо го-

ворити про поняття «психологічна структура» як про аспект системної характеристики особистості, тобто складної со-ціально-психолого-індивідуальної за своєю природою сис­теми з певними властивостями, що постійно розвивається і реалізується у формі діяльності та спілкування, то його можна віднести до першого, найвищого рівня узагальнення, з яко­го має починатися процес конкретизації цього поняття.

Другому рівневі конкретизації властивий розгляд трьох вимірів — соціально-психолого-індивідуального, діяльніс-ного та генетичного — як базових параметрів психологічної структури особистості.

На третьому рівні ведуться диференційований та інтег­ративний аналіз і синтез подструктур (спілкування, спрямо­ваності, характеру, самосвідомості, досвіду, інтелекту, пси­хофізіологічних властивостей), компонентів (потребнісно-мотиваційного, шформаційно-шзнавального, цілеутворю-ючого, результативного, емоційно-почуггєвого) та рівнів роз­витку (задатки, властивості, здібності) в межах основних параметрів (рис. 7).

Четвертий умовний рівень конкретизації аналізу і син­тезу психологічної структури особистості утворюють пси­хічні властивості, функції і процеси. У табл. З наводиться матриця, де представлені елементи підструктур і компонен­тів перших двох вимірів — соціально-психолого-індивіду-ального та діяльнісного, а третій, генетичний, лише окрес­лений без диференціації на задатки, здібності та рівні роз­витку.

На п'ятому умовному рівні конкретизації аналізу і син­тезу психологічної структури особистості стає можливою кла­сифікація конкретних властивостей і власне здібностей осо­бистості до певних видів діяльності (наприклад, до науково-технічної, управлінської, економічної, педагогічної тощо) або виконуваних людиною ролей (начальника, підлеглого, чо­ловіка, жінки та ін.). Такий підхід цілком узгоджується із загальновживаним визначенням здібностей як «індивідуаль­но-психологічних особливостей людини, що сприяють ус­пішному виконанню нею тієї чи іншої діяльності». Такого розуміння здібностей дотримуються Б. М. Теплов, Г. С. Кос-тюк та інші дослідники.

Варто зазначити, що перші чотири рівні конкретизації психологічної структури особистості можна розглядати як такі, що характеризують її макроструктуру, а інші рівні (по­чинаючи з п'ятого) — як такі, що належать до

мікроструктури. Перехід від макроструктури до мікро­структури пов'язаний з вимогами, що висуваються до осо­бистості конкретними видами діяльності та поведінки, ро­лями, соціальним статусом, позицією, рангом, які обирає, застосовує й реалізує людина в конкретних соціальних умо­вах життя.

Ступінь розвитку сучасної психології дає змогу здійс­нити системний психологічний аналіз і синтез моделей осо­бистості на шостому рівні конкретизації.

У перспективі, на n-му рівні конкретизації системної моделі особистості, стануть доцільними поєднання зусиль представників різних наук (біологів, генетиків, фізіологів, кібернетиків, психологів, соціологів) і розробка комплекс­ної програми вивчення особистості, яка за своїм масштабом може бути зіставлена з міжнародною програмою «Геном людини».

Наступним кроком у розробці системного психологіч­ного уявлення про особистість має стати дослідження вза­ємодії між підструктурами, компонентами і рівнями роз­витку психологічної структури. Принагідне застосовувати ті дані, що вже існують у психологічній науці — у працях Б. Г. Ананьева, Г. С. Костюка, О. M. Леонтьева, Ф. Лерша, С. Л. Рубінштейна та ін. Так, на думку Б. Г. Ананьева, структурно-функціональш взаємозв'язки між елементами психологічної структури особистості будуються одночасно за двома принципами: 1) субординаційним, або ієрархічним, коли складніші та загальніші соціальні й психологічні влас­тивості особистості підпорядковують собі елементарніші й часткові соціальні та психофізіологічні властивості; 2) коор­динаційним, за яким взаємодія здійснюється на паритетних началах, що допускає певну свободу, тобто відносну авто­номність кожної з них.

Особистості властива самосвідомість, тому їй прита­манний і третій тип взаємовідносин. Цей тип можна на­звати егоординаційним — він виявляється в самопізнанні, самоорганізації та самовдосконаленні особистості в процесі діяльності та поведінки на основі Я-шдструктури як ядра особистості.

Для особистості характерні зовнішній і внутрішній (сто­совно індивіда) плани регуляції, складні субординапшні, координаційні та егоординаційні взаємозв'язки як в інтер-індивідному, так і в міжіндивідному плані діяльності й по­ведінки. Водночас особистості як системі психічних влас-

тивостей притаманні певні рівні відображення дійсності. Се­ред таких рівнів .у психології виділяють свідомість та не­свідоме, самосвідомість.