- •II. 1.8. Особистість у логотерапії в. Франкла
- •II. 1.9. Особистість у теорії с. Л. Рубинштейна
- •II. Їло.Теорія діяльності о. М. Леонтьева та поняття особистості
- •II. 1.11. Погляди б. Г. Ананьева на особистість
- •II.2.1. Індивід, людина, особистість, індивідуальність, суб'єкт
- •11.2.4. Діяльність та особистість
- •II.2.7. Свідомість і несвідоме. Самосвідомість особистості
- •II.3.1. Загальна характеристика онтогенезу психічного розвитку особистості
- •II.3.2. Соціальні та біологічні умови психічного розвитку індивіда
- •II.3.3. Рушійні сили розвитку особистості
- •11.3.5» Розвиток самосвідомості в онтогенезі
- •III. 1.1. Поняття про відчуття та сприймання як початкові ланки пізнавального процесу
- •111.1.4. Відчуття та сприймання як активні процеси пошуку й обробки інформації
- •III,2.2. Види пам'яті
- •Iil2.4. Мнемічні властивості особистості
- •III.2.5. Вивчення пам'яті
- •III.2.6. Розвиток пам'яті
- •Iil2.7. Виховання пам'яті
- •16. Норман д. Память и научение / Пер. С англ. Москва, 1985.
- •19. Хрестоматия по общей психологии. Психология памяти / Под ред. Ю. Г. Гиппенрейтер, в. Я. Романова. Москва, 1979.
- •20. Шабанов п. Д., Бородкина ю. С. Нарушения памяти и их коррекция. Ленинград, 1989
- •21. Шадриков в. Д., Черемошкина л. И. Мнемические способ ности: развитие и диагностика. Москва, 1990.
- •II 1.3.6. Вивчення властивостей уваги
- •III.4.L Поняття про мислення. Мислення як процес
- •Iil4.2. Класифікація видів мислення
- •Iil4.4. Проблемна ситуація і задача. Проблемне навчання
- •III.4.6. Особистісна зумовленість мислення. Інтелектуальні властивості особистості
- •111.51 Уява і творчість
- •111.5.1. Поняття про уяву. Види і прийоми уяви
- •Iil5.2. Фізіологічні основи уяви. Уява та органічні процеси
- •III.5.3. Уява й фантазія. Розвиток уяви
- •III.5.4. Поняття про творчість. Творчість як розв'язування творчих задач
- •IV.2.2. Емоції й почуття
- •IV.2.3. Воля
- •IV.3.2. Регулятивне значення емоцій і волі в самотворенш особистості
- •V.I.I. Активність особистості та її джерела
- •V.I.3. Потреби й мотиви
- •V.L.4. Мотиви та цілі діяльності
- •V.L.5. Класифікація мотивів поведінки, діяльності особистості
- •V.L.6. Спрямованість особистості
- •V.L.9. Воля і мотив
- •V.L. 10. Мотиви і навички
- •V.2.I. Основні положення психологічної теорії діяльності
- •V.2.2. Психомоторика в складі діяльності
- •V.2.3. Формування сенсомоторних навичок
- •V.2.4. Зумовленість дій головними ознаками праці
- •V.3.I. Інформаційна основа діяльності
- •V.3.2. Психологічні аспекти прийняття рішень
- •V.3.3. Обробка інформації в процесі прийняття рішень
- •V.4.I. Загальна характеристика регуляторних процесів
- •V.4.2. Склад саморегуляції діяльності, поведінки
- •V.4.3. Слово у складі саморегуляції
- •V.5.2. Загальні ознаки ісд
- •V.5.3. Визначальні ознаки ісд
- •VI. 1 соціалізація особистості
- •VI. 1.1. Загальна характеристика процесу соціалізації
- •VI.1.2. Ефекти соціалізації
- •VI. 1.3. Соціальні атитюди та диспозиції
- •VI.2.1. Основні параметри групи
- •VI.2.3. Закономірності функціонування малих груп
- •VI.3.1. Привабливість і взаємовплив
- •VI.3.2. Механізми взаємовпливу
- •VI.3,3. Типи міжособистісних стосунків
- •VI.4.4. Вербальна комунікація
- •VI.5.1. Види взаємозв'язку в спільній діяльності
- •Vl5.2. Сумісність та спрацьованість
- •VI.5.3. Соціально-психологічний клімат
- •VI.6.1. Стадії міжособистісного розуміння
- •VI.6.2. Адекватність розуміння поведінки інших людей
- •VI.6.3. Феномени ідентифікації, рефлексії та емпатії
- •VI. 7.1. Структура конфлікту
- •VI. 7.2. Динаміка конфлікту
- •VI.7.3. Функції та типологія конфліктів
- •VI. 7.4. Основні стилі поведінки при розв'язанні конфліктів
- •VII. 1.1. Структура ергономічних властивостей і загальних ергономічних вимог
- •VI 1.1.2. Упровадження ергономічних знань
- •9 Сталин в. В. Психологические проблемы основы семейной терапии // Вопр. Психологии 1982. № 4.
III.5.3. Уява й фантазія. Розвиток уяви
Уява — це психічний процес, який є надзвичайно важливим для розвитку творчості, творчого мислення. Г. Сельє говорить про уяву як одну з провідних характеристик творчої особистості. Уява, на його думку, пов'язана з незалежністю мислення і мусить поєднуватися з розумінням важли-
jocTi уявлюваного. «Поєднання уяви з наступною проекцією значущих аспектів уявлюваної картини на усвідомлювану реальність являє собою основу творчого мислення... багато відкриттів, які звичайно вважають випадковими, насправді народилися завдяки великій силі уяви, яка миттєво малює різноманітні висновки з випадкового спостережен-ря» (Г. Сельє). Як приклад Г. Сельє наводить у цьому зв'яз-І£у винахід інсуліну фон Мерінгом і Мінковським, який виник з випадкового спостереження, що сеча собак з видаленою підшлунковою залозою притягує рої мух.
Крім терміна «уява» часто синонімічно використовується термін «фантазія». Однак існує думка, що за цими словами Криється трохи різна психологічна реальність. Так, відомий філософ Л. Голосовкер вважає, що людині й людству властивий виший інстинкт — культури й творчості (на відміну від низьких інстинктів — вегетативного й сексуального). Цей інстинкт здійснює свою функцію через імажинацію — уяву. Звідси й його назва — імажинативний абсолют. У цьому підході принципово розрізняються фантазія і уява. Вони не збігаються, оскільки фантазія не пізнає, вона не вгадує, а тільки грає, її основна діяльність — комбінування. І саме цим інколи зайвим комбінуванням вона може заважати уяві в її творчо-пізнавальному процесі.
Зазначаючи негативну роль фантазії, яка заважає дослідженню істини уявою, слід підкреслити, що розрізнити їхні функції дуже важко, подібно до того, як «у річці важко відділити холодну течію від загального потоку її вод» (Л. Голосовкер). Фантазія теж створює, однак насамперед те, чого бути не може. Це казки, міфи, пов'язані з естетичним почуттям, зокрема, дитини.
Одначе наукова, технічна творчість і взагалі професійна творчість пов'язані вже не з фантазією, а з уявою, фантазією стимульованою. Не фантазія, а уява підказує вченим і винахідникам нові образи, інсайти тощо. Стимульована фантазією уява створює «задуми поета» та «імажинативні світи», сила яких не в тому, що вони дублюють дійсність, а в тому, що вони роблять явним і характерним те, що сховане в предметах та 'їхніх взаємовідносинах, вони розкривають
дійсність.
Отже, йдеться про «силу уяви, яка пізнає», і «силу фантазії, яка стимулює». Зрозуміло, що в розвитку уяви досить принциповим є етап формування «фантазії, яка стимулює», особливо в дитячому, підлітковому віці. Але той факт, що
фантазія й уява життєво важливі для розвитку креативності творчості, винахідництва, не викликає заперечень.
Уява і фантазія розвиваються в нормі за звичайними законами розвитку вищих психічних функцій — від мимовільної уяви до довільної, від репродуктивної до творчої. Проте цей процес може порушуватися як унаслідок невдалих педагогічних впливів (є, наприклад, версія, згідно з якою шкільне навчання у його стандартних формах «гасить» творчий потенціал дитини), так і завдяки використанню точних психологічних прийомів формування. Так, не викликає сумніву, що розвиткові творчої уяви, зокрема дитини, сприяють казки, художня література, хороші фантастичні твори, загалом мистецтво, природа. Однак існують і безпосередні прийоми, вправи, виконання яких тренує уяву. Людині можна запропонувати тему для невеличкого оповідання, наприклад, «Театр», «Магазин», «Мандрівка за місто». Однак розкрити тему потрібно так, щоб усі події були описані у зворотному порядку — нібито на кінострічці, яка прокручується назад. Така вправа, безумовно, тренує розвиток уяви, оскільки для того, щоб повернути події назад, потрібно дуже детально уявити собі їх природний хід.
Одним з ефективних прийомів розвитку уяви є «робота з уявними предметами». Групі'школярів або дорослих пропонується уявити, нібито вони завітали на виставку останніх новинок техніки (скажімо, японської). Тут демонструються чудові предмети побуту — вони невидимі, хоча ними можна користуватися. Керівник дістає з кишені «коробку сірників». Потім він робить кілька виразних рухів, нібито перекладаючи уявну коробку з однієї руки в іншу, відкриваючи й закриваючи її. Потім запалює і гасить неіснуючого сірника, передає уявну коробку комусь з учасників.
Далі уявна коробка проходить через руки всіх членів групи. Кожний має щось зробити з нею або з сірниками, бажано те, чого ще ніхто не робив. Дії мають легко читатися й трактуватися, тобто бути послідовно зрозумілими, однозначними рухами, бо уявні речі іншого, «розмитого», ставлення не сприймають. До моменту, коли уявна, вже порожня, коробка повертається до керівника, а «спалені» сірники зібрані й викинуті, рухи стають ясними і чіткими, цілком вірогідними. Уявлювані дії мають бути чіткими, а уявні сірники — давати справжнє відчуття тепла й горіння, якщо їх вчасно не загасити, уявна голка — колотися та ін. Цей прийом розвитку уяви базується на тісному її зв'язку з дія-
ми й відчуттями, а також емоціями людини. Так можна зображувати, тренуючись, роботу з багатьма уявними предметами — як широковживаними, скажімо голкою, ручкою, так і предметами та приладами, які використовуються у професійній діяльності, техніці тощо (руль автомобіля, дошка з приладами, клавіатура фортепіано, комп'ютера, друкарської машинки).
Серед форм уяви, які треба розвивати, варто назвати таку глибинну й емоційну її форму, як емпатія. Розвинена уява сприяє емпатичному розумінню — важливій якості особистості. Емпатичне розуміння іншої людини об'єд-иує здатність слухати й передавати почуте іншому. Точне ^мпатичне розуміння включає процеси адекватного предс-дгавлення (тобто сприйняття того, що і як людина переживає) і комунікації (тобто переконання інших у своєму розумінні їхніх почуттів, поведінки й досвіду). Воно є важ-щивим для будь-якої спільної діяльності (зокрема, творчої спільної діяльності).
У технічній творчості дуже вагомою є здатність емпатії неживих предметів, уявного перевтілення в механізм, прилад або його деталь. Такий метод широко застосовується в синектиці — одному з підходів до активізації винахідництва.
На цьому ж умінні заснований «метод маленьких людей» (Г. Альтшуллер), згідно з яким емпатія певного технічного елемента (або технічної системи) не повинна відбуватися цілісно (скажімо, людина уявляє себе криголамом), а потрібно, навпаки, «оживляти» цю систему, уявляючи на її місці групу «маленьких людей», які тримаються за руки. Такий емпатичний прийом допомагає розділити систему на частини («розімкнугі руки»), знову зібрати її та ін. «Люди» можуть перегруповуватися, розривати свій потік у будь-якому місці, ставати ближче або далі тощо. Відповідно до цього модифікується технічний пристрій.
Для розвитку емпатії можна запропонувати, скажімо, таку вправу. Учасники тренінгу розповідають про якийсь предмет або зображують його (а ще краще — роблять це одночасно). Це може бути ліфт, стілець, дерево, гітара та ін. Зрозуміло, що для хорошої відповіді потрібно «уявити себе« цією річчю, зрозуміти, що її оточує, як вона «живе», чи можна якось поліпшити її «життя». Ось як, наприклад, один з учасників занять із розвитку уяви описує життя ліфта: «Я — перевожу людей і речі вгору-вниз, вгору-вниз... Весь час.
Відпочинку немає ні вдень, ні вночі, немає вихідних і відпусток. Рабське, важке життя, голова болить, тиск високий Ламають мене постійно, ріжуть, б'ють дверима. Ой, важко мен( погано, вмираю! (Зображує падіння.) Ходіть тепер пішки!»