- •II. 1.8. Особистість у логотерапії в. Франкла
- •II. 1.9. Особистість у теорії с. Л. Рубинштейна
- •II. Їло.Теорія діяльності о. М. Леонтьева та поняття особистості
- •II. 1.11. Погляди б. Г. Ананьева на особистість
- •II.2.1. Індивід, людина, особистість, індивідуальність, суб'єкт
- •11.2.4. Діяльність та особистість
- •II.2.7. Свідомість і несвідоме. Самосвідомість особистості
- •II.3.1. Загальна характеристика онтогенезу психічного розвитку особистості
- •II.3.2. Соціальні та біологічні умови психічного розвитку індивіда
- •II.3.3. Рушійні сили розвитку особистості
- •11.3.5» Розвиток самосвідомості в онтогенезі
- •III. 1.1. Поняття про відчуття та сприймання як початкові ланки пізнавального процесу
- •111.1.4. Відчуття та сприймання як активні процеси пошуку й обробки інформації
- •III,2.2. Види пам'яті
- •Iil2.4. Мнемічні властивості особистості
- •III.2.5. Вивчення пам'яті
- •III.2.6. Розвиток пам'яті
- •Iil2.7. Виховання пам'яті
- •16. Норман д. Память и научение / Пер. С англ. Москва, 1985.
- •19. Хрестоматия по общей психологии. Психология памяти / Под ред. Ю. Г. Гиппенрейтер, в. Я. Романова. Москва, 1979.
- •20. Шабанов п. Д., Бородкина ю. С. Нарушения памяти и их коррекция. Ленинград, 1989
- •21. Шадриков в. Д., Черемошкина л. И. Мнемические способ ности: развитие и диагностика. Москва, 1990.
- •II 1.3.6. Вивчення властивостей уваги
- •III.4.L Поняття про мислення. Мислення як процес
- •Iil4.2. Класифікація видів мислення
- •Iil4.4. Проблемна ситуація і задача. Проблемне навчання
- •III.4.6. Особистісна зумовленість мислення. Інтелектуальні властивості особистості
- •111.51 Уява і творчість
- •111.5.1. Поняття про уяву. Види і прийоми уяви
- •Iil5.2. Фізіологічні основи уяви. Уява та органічні процеси
- •III.5.3. Уява й фантазія. Розвиток уяви
- •III.5.4. Поняття про творчість. Творчість як розв'язування творчих задач
- •IV.2.2. Емоції й почуття
- •IV.2.3. Воля
- •IV.3.2. Регулятивне значення емоцій і волі в самотворенш особистості
- •V.I.I. Активність особистості та її джерела
- •V.I.3. Потреби й мотиви
- •V.L.4. Мотиви та цілі діяльності
- •V.L.5. Класифікація мотивів поведінки, діяльності особистості
- •V.L.6. Спрямованість особистості
- •V.L.9. Воля і мотив
- •V.L. 10. Мотиви і навички
- •V.2.I. Основні положення психологічної теорії діяльності
- •V.2.2. Психомоторика в складі діяльності
- •V.2.3. Формування сенсомоторних навичок
- •V.2.4. Зумовленість дій головними ознаками праці
- •V.3.I. Інформаційна основа діяльності
- •V.3.2. Психологічні аспекти прийняття рішень
- •V.3.3. Обробка інформації в процесі прийняття рішень
- •V.4.I. Загальна характеристика регуляторних процесів
- •V.4.2. Склад саморегуляції діяльності, поведінки
- •V.4.3. Слово у складі саморегуляції
- •V.5.2. Загальні ознаки ісд
- •V.5.3. Визначальні ознаки ісд
- •VI. 1 соціалізація особистості
- •VI. 1.1. Загальна характеристика процесу соціалізації
- •VI.1.2. Ефекти соціалізації
- •VI. 1.3. Соціальні атитюди та диспозиції
- •VI.2.1. Основні параметри групи
- •VI.2.3. Закономірності функціонування малих груп
- •VI.3.1. Привабливість і взаємовплив
- •VI.3.2. Механізми взаємовпливу
- •VI.3,3. Типи міжособистісних стосунків
- •VI.4.4. Вербальна комунікація
- •VI.5.1. Види взаємозв'язку в спільній діяльності
- •Vl5.2. Сумісність та спрацьованість
- •VI.5.3. Соціально-психологічний клімат
- •VI.6.1. Стадії міжособистісного розуміння
- •VI.6.2. Адекватність розуміння поведінки інших людей
- •VI.6.3. Феномени ідентифікації, рефлексії та емпатії
- •VI. 7.1. Структура конфлікту
- •VI. 7.2. Динаміка конфлікту
- •VI.7.3. Функції та типологія конфліктів
- •VI. 7.4. Основні стилі поведінки при розв'язанні конфліктів
- •VII. 1.1. Структура ергономічних властивостей і загальних ергономічних вимог
- •VI 1.1.2. Упровадження ергономічних знань
- •9 Сталин в. В. Психологические проблемы основы семейной терапии // Вопр. Психологии 1982. № 4.
111.1.4. Відчуття та сприймання як активні процеси пошуку й обробки інформації
Відображення світу через відчуття і сприймання досягається у взаємодії людини з довкіллям. Психічні образи не є пасивним відбитком зовнішніх впливів на людину, вони виникають у ході активного здобуття й обробки інформації з середовища. На фізіологічному рівні інформаційна взаємодія суб'єкта з довкіллям виявляється як рефлекс. Відчуття і сприймання є кільцевими рефлекторними актами з прямими й зворотними зв'язками. Для виникнення відчуття недостатньо збудження рецепторних зон органів чуття і пе-редання нервових імпульсів у відповідні відділи мозку. Досягнувши мозку й зазнавши певної обробки, імпульси повергаються до рецепторів, змінюючи їхній функціональний стан та активізуючи моторні зони. Завдяки таким корективам оптимізується процес введення інформації, регулюється рівень чутливості до діючих подразників. Інформація про характер пристосувальних реакцій разом із зовнішнюю стимуляцією надходить до центральної нервової системи. Завдяки циклічним процесам обробки та перетворення інформації на різних рівнях нервової системи людина має змогу відчути якість та інтенсивність подразника, його тривалість, місцезнаходження в просторі, тобто відобразити всю повноту його властивостей.
Вагому роль відіграють рефлекторні зворотні зв'язки у формуванні образів сприймання. Динаміка рефлекторних процесів, що забезпечують акти сприймання, є уподібненням до властивостей предметів, діючих на органи чуття. Так, рука, обмацуючи предмет, повторює його обриси. При цьому малюнок рухів руки відтворюється у станах збудження рецепторів, що знаходяться в м'язах. Ця інформація передається до нервової системи. Так само діє око, що обводить контур предмета й передає інформацію як від сітківки, так і від збуджених рецепторів очних м'язів.
Необхідність рухів очей для формування зорового образу підтверджена дослідами, під час яких зупиняли ці рухи (наприклад, за допомогою паралізуючих м'язи речовин). Нерухоме око ставало незрячим — образ втрачав константність, починав розпадатися, і людина взагалі втрачала здатність бачити. Отже, образ сприймання так само, як І відчуття, виникає в ході рефлекторної взаємодії організму з объектом і відображає результати цієї взаємодії.
Певну роль у виникненні відчуттів та сприймання віді-Ірають нейрони-детектори, що розташовані на різних рівнях нервової системи і виконують функцію вирізнення з безмежної кількості подразників точно фіксованих ознак і властивостей предметів. Наприклад, у сітківці ока жаби є детектори, які реагують лише на рухи невеликих об'єктів округлої форми (це, звичайно, комахи). Якщо в полі зору жаби немає такого об'єкта, її очі не передають до мозку суттєвої інформації. Такий характер сприймання зумовлений наявністю природжених нейронних структур, спроектованих на рецепторну периферію. Тепер є підстави говорити не тільки про природжені, а й про набуті в ході індивідуального розвитку детектори їх наявність свідчить,
цептивних дій, здобуваючи за їх допомогою необхідну інформацію.
Перцегггивні дії — особливий вид дій, що суттєво відрізняються від дій, спрямованих на задоволешія потреб людини Мета перцептивних дій — не зміна об'єктів та явищ, а одержання корисної інформації про їхні властивості й характеристики. Так, різні системи перцептивних дій застосовують геодезист, котрий вивчає рельєф місцевості, і живописець, який художніми засобами відтворює привабливий ландшафт.
Перцептивні дії не зводяться до фізіологічних реакцій, хоча за своїми механізмами є рефлекторними. Основна характеристика цих дій визначається змістом взаємодії люди-
Рис,
19. Запис рухів ока (Б) при
розгляданні фотографії скульптурного
портрета єгипетської
цариці Нефертіті (А)
що в процесі життєдіяльності змінюються критерії селекції
інформації.
Фізіологічна рефлекторна активність організму є необхідною, але недостатньою умовою відображення дійсності у відчуттях та сприйманні. Схема рефлексу не спроможна пояснити суб'єктивність чуттєвих образів, їх зумовленість установками та інтересами людини, особливостями професійної діяльності тощо.
Процеси відчуття і сприймання необхідно розглядати як дії, спрямовані на розв'язання певних завдань, що становлять пізнавальну чи практичну діяльність суб'єкта. Такі дії, названі перцептивными, забезпечують орієнтування в конкретній ситуації, виділення найважливіших для розв'язання конкретного завдання аспектів, здійснюють таку обробку інформації від органів чуття, яка веде до побудови образу, адекватного як предметові, так і завданням діяльності До перцептивних дій належать рухи руки, що з тією чи іншою метою обстежує предмет (рис. 18), очей, що відтворюють контур предмета, виділяючи найсуттєвіші його ознаки (рис. 19). Залежно від завдання людина застосовує різні системи пер-
ни з довкіллям, тобто належить до психологічної, а не фізіологічної сфери.
Перцептивні дії в процесі індивідуального розвитку дитини виникають спочатку як розгорнуті зовнішньорухові дії руки чи ока, що обстежують незнайомий предмет чи сукупність предметів і створюють їхні моторні копії. Поступово зовнішні перцептивні дії згортаються, втрачають свій зов-нішньоруховий малюнок і створюють систему внутрішніх перцептивних дій, які становлять механізм зрілого сприймання. Це сприймання має вигляд миттєвого відображення об'єкта. Ллє якщо дорослій людині доводиться знайомитися з чимось новим або даним у складних умовах спостереження, система її перцептивних дій знову стає розгорнутою, набуває характеру зовнішньорухової активності.
Процес згортання перцептивних дій зумовлений формуванням у суб'єкта численних систем еталонів, якими є фіксовані в пам'яті найбільш інформативні ознаки предметів. Величезну кількість таких еталонів людина засвоює в процесі цілеспрямованого навчання. Це суспільне вироблені системи фонем рідної мови, геометричні форми, кольори спектра тощо. Такі специфічно людські еталони підносять відчуття та сприймання на рівень вищих психічних функцій. Еталони, на яких базується чуттєве пізнання, суттєво зменшують кількість інформації, що вимагає переробки. Достатньо вловити лише кілька ознак предмета, щоб сформувався його цілісний образ. Так, ми практично не помічаємо помилок у тексті, бо сприймаємо слова такими, якими вони мали б бути. Завдяки наявності в пам'яті багатьох систем еталонів сприймання з процесу побудови образу перетворюється у менш складний і розгорнутий у часі процес пізнання.
Залежно від умов, мотивів, змісту діяльності активізуються різні системи еталонів, змінюються системи перцептивних дій і на цій основі формуються індивідуально-специфічні образи. Мета діяльності, що зумовлює виділення із ситуації певного змісту й формування необхідних для такого виділення перцептивних дій, називається перцептивною задачею. Отже, в діяльності людина постійно розв'язує різні за змістом численні перцептивні задачі.
Визначальною рисою людського сприймання є те, що воно не зводиться до пошуку й переробки інформації лише на основі індивідуального досвіду. Сприймання людини суспільно зумовлене. Сприймаючи конкретний предмет чи
подію, людина звичайно усвідомлює їх як вияв загального і відносить до певної категорії об'єктів чи подій. Будь-яке сприймання є включенням сприйнятого змісту в певну систему понять, що є продуктом суспільно-історичного досвіду. Чим більш різноманітними й глибокими знаннями володіє людина, тим багатшим є її сприймання світу. Музична освіта розкриває перед нами світ музики, знання таємниць живої природи змінює нашу поведінку під час прогулянки в лісі, дає можливість насолоджуватися спілкуванням Із природою. А розвинуте сприймання, новий чуттєвий досвід є імпульсом для розвитку мислення і почуттів, оволодіння новими сферами людської практики.
Рівень узагальненості сприймання, його змістовності визначає мовне оформлення сприйнятого. Іменування предметів та явищ при їхньому сприйманні допомагає вирізняти їх серед подібних, зближати за загальними ознаками з іншими, відмінними, повніше й точніше відбивати їхні якісні, кількісні та просторою-часові характеристики й відношення. Суттєві ознаки речей дитина починає виділяти, лише оволодівши мовою, яка є матеріальним засобом закріплення узагальнених понять. Добре сприйнятим є те, що ми можемо назвати.
У практичній діяльності, процесах розвитку мови й поняттєвого мислення людини системи її перцептивних еталонів стають більш узагальненими та взаємопов'язаними. Вони оформлюються в цілісні схеми й моделі, в межах яких прогнозуються очікувані властивості та зміни дійсності. Завдяки процесам випереджаючого відображення підвищуються швидкість і змістовність обробки інформації, що надходить сенсорними каналами.
Процес перебудови механізмів сприймання яскраво виявляється, наприклад, у розвитку навичок читання. Оволодіваючи читанням, дитина сприймає текст за допомогою літер, складів, зливаючи звуки у склади й слова. Сприймання тексту протікає дуже повільно і характеризується значною кількістю помилок, зумовленою бідністю еталонів сприй-пятія, їх низькою узагальненістю. Розуміння тексту дитиною відірване від його сприймання: сприймання слова передує його осмисленню. У подальшому еталони сприймання стають дедалі узагальненішими. Дитина навчається схоплювати слова повністю, але робить це не без труднощів, бо розуміння тексту відстає від його сприймання. Доросла людина, Що володіє технікою читання, сприймає текст не літера за
літерою а схоплює цілі слова. Це помітно з того, що під час швидкої експозиції (0,1—0,2 мс) ми сприймаємо 4—5 літер не пов'язаних у слово, і до 20 літер, що складають слово Не сприймаючи всіх літер слова, читач схоплює найхарактерніші, щоб його впізнати. Досвідчений читач не рідко сприймає і речення не слово за словом, а схоплює його цілком, спираючись на слова, у яких концентрується основний зміст фрази (рис. 20). ;•••,<
Рис. 20. Запис рухів очей у процесі читання
та перцептивних дій, що сприяє виділенню найбільш важливого чи цікавого в об'єкті.
Спостереження потребує опису сприйнятою, а це, з одного боку, допомагає виділити більше його ознак та властивостей, а з іншого — узагальнити матеріал, віднести його до певної категорії чи класу об'єктів та явищ. Отже, сприймання у процесі спостереження невідривне від мислення і мови. Вони поєднуються у спостереженні в єдиний процес розумової діяльності.
Важливим моментом спостереження є план його проведення. Він слугує узагальненою схемою процесу спостереження, передбачає, що в об'єкті може бути виділене, дає хронологічну послідовність етапів спостереження. Якщо об'єкт складний і спостереження його має тривалий характер, воно розподіляється за планом на окремі частини, підпорядковані кінцевій меті.
У спостереженні людина часто озброює свої органи чуття знаряддями, що розширюють її пізнавальні можливості: мікроскопами, телескопами, радіолокаторами, сейсмографами тощо. Застосування підсилюючих органи чуття приладів забезпечує розширення можливості чуттєвого пізнання і водночас допомагає логізувати його, піднести до рівня творчої, перетворюючої навколишній світ діяльності.
Не тільки сприймання, а й відчуття людини можуть становити зміст пізнавальної діяльності, опосередковуватися іншими психічними процесами. Окремі відчуття можуть свідомо виділятися людиною з цілісного образу сприймання. Усвідомлюючи особливості предмета, людина виконує аналітичну діяльність, визначаючи їх словом, вона надає відчуттю певної визначеності й чіткості.
Сприймання та відчуття, що базуються на узагальнених схемах, які відображують об'єктивні структури та відношення дійсності, являють собою опосередковані високоінтелек-туалізовані процеси пізнання навколишнього світу. Яскравим виявом інтелектуалізованого сприймання є спостереження. Спостереження — цілеспрямоване, планомірне сприймання предметів і явищ, у пізнанні яких зацікавлена людина. Спостереження характеризується наявністю мети, завдання виділити певні риси й ознаки того, що сприймається, взаємозв'язки його складових тощо. Відповідно до мети спостереження активізуються різні системи перцептивних еталонів
Запитання
для
самоперевірка
Яку роль відіграють відчуття та сприймання в життє діяльності людини?
Що спільного й відмінного у відчуттях та сприйманні як процесах психічного відображення дійсності?
Які основні властивості відчуттів?
Що таке пороги чутливості аналізатора, які фактори можуть їх змінювати?
Які основні властивості сприймання?
У чому виявляється активний характер відчуттів і сприй-
мань у взаємодії людини із середовищем?
Теми рефератів
Розвиток сенсорної культури особистості.
Проблема моделювання процесів сприймання.
Розвиток чуттєвої сфери людини в сучасних умовах
науково-технічного прогресу.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Ананьев Б. Г. Теория ощущений. Ленинград, 1961.
Бардин К. В. Проблема порогов чувствительности и психофи зические методы. Москва, 1976.
Восприятие и деятельность. Москва, 1976.
Восприятие: механизмы и модели. Москва, 1974.
Грегори Р. Л. Глаз и мозг. Москва, 1970.
Грегори Р. Л. Разумный глаз. Москва, 1972.
Запорожец А. В. и др. Восприятие и действие. Москва, 1977.
Линдсей Г., Норман Д. Переработка информации у человека: Введение в психологию. Москва, 1974.
Найссер Г. Познание и реальность. Москва, 1981.
Познавательные процессы: ощущение, восприятие. Москва, 1982.
Психология восприятия. Москва, 1989.
Смирнов С. Д. Психология образа: проблема активности пси хического отражения. Москва, 1985.
Хрестоматия по ощущению и восприятию. Москва, 1975.
Шехтер М. 3. Зрительное опознание: закономерности и меха низмы. Москва, 1981.
Шостак В. И. Природа наших ощущений. Москва, 1983.
ПІ.2 ПАМ'ЯТЬ
Усе, що людина безпосередньо відображає за допомогою процесів відчуття і сприймання, фіксується, упорядковується, зберігається в її мозку, утворюючи індивідуальний досвід, і за потреби використовується в подальшій діяльності. Досвід є раціональним елементом пізнання, який забезпечує цілісне сприймання об'єктів дійсності (апперцепція) та надає процесові відображення динамічної характеристики. Без збереження слідів попередніх вражень кожне відчуття і сприймання переживалось би як таке, що виникло вперше.
Нагромадження індивідуального чуттєвого й раціонального досвіду, опора на шформаційний досвід суспільства є важливою умовою прогресивного розвитку психіки людини, поступового збагачення її діяльності. Опора на досвід дає змогу вирішувати дедалі складніші завдання, краще орієнтуватися в нових умовах, діяти більш передбачливо й упевнено. Щоб успішно оперувати поняттями й уявленнями на рівні мислення, необхідно зберігати їх в упорядкованому й мобільному стані, бо нові зрушення в розвитку психіки завжди грунтуються на результатах попереднього розвитку. Діяльність людини великою мірою залежить від багатства її пам'яті.
Пам 'ять — це відображення предметів і явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на органи чуття. Вона являє собою ряд складних психічних процесів, активне оволодіння якими надає людині здатності засвоювати й використовувати потрібну інформацію. Пам'ять включає такі процеси: запам'ятовування, зберігання, забування та відтворення. Запам'ятовування пов'язане із засвоєнням і накопиченням індивідуального досвіду. Його використання вимагає відтворення запам'ятованого Регулярне використання досвіду в діяльності суб'єкта сприяє його збереженню, а невикористання — забуванню.
Матеріальною основою процесів пам'яті є здатність мозку утворювати тимчасові нервові зв'язки, закріплювати й відновлювати сліди минулих вражень. Ці сліди створюють можливість актуалізації ситуації й відповідного збудження, коли подразника, який його викликав свого часу безпосередньо, немає. Запам'ятовування і зберігання грунтуються на утворенні та закріпленні тимчасових нервових зв'язків, забування — на їхньому гальмуванні, відтворення — на їхньому відновленні.
III.2.1. Теорії пам'яті
Поглиблене вивчення пам'яті поставило перед дослідниками ряд нових проблем, і серед них механізми запам'ятовування, хоч саме вони, як здавалося раніше, були найбільш дослідженими. Єдиної концепції щодо цього не існує. Ряд теорій дають можливість уявити стан відповідних наукових розробок.
Психологічні теорії підкреслюють роль об'єкта або активність суб'єкта у формуванні процесів пам'яті. Асоціативний напрям в основу психічних утворень кладе зв'язок. Якщо певні психічні угворення виникли одночасно або безпосередньо одне за одним, то між ними виникає асоціативний зв'язок. Відповідно до різних умов виділяють три типи асоціацій (за суміжністю, за схожістю, за контрастом), які визначаються зовнішніми умовами. Теорія асоціаиізму розкриває залежність утворення зв'язків від особливостей об єкта й водночас недооцінює роль суб'єкта у вибірковому утворенні. Погляди асоціаністів щодо рефлекторних механізмів формування індивідуального досвіду дістали обгрунтування в теорії біхевіоризму. Біхевіористи трактували асоціації як елементи досвіду, засновані на функціональних зв'язках між операціями, що визначали результати навчання й поведінки суб'єкта.
На противагу асоціанізму теорія гештальтизму (від нім. Gestalt —образ) виходить із принципу цілісності відображу-вальної функції психіки, активної ролі свідомості в процесах пам'яті. Відповідно до цієї теорії головним у створенні зв'язків є організація матеріалу, яка й визначає аналогічну структуру слідів у мозку за принципом ізоморфізму, тобто подібності за формою.
Обидві теорії займають полярні позиції: асоціаністи на перший план висувають значення об'єкта в процесі психічного відображення дійсності й утворення зв'язків у корі головного мозку, а гештальтисти —суб'єкта, раціонального компонента його діяльності й організаційної ролі свідомості (активності вольових зусиль, спрямованості намір'їв тощо). Обидві теорії є однобічними у своїх вихідних положеннях і то.уу не могли дати вичерпного пояснення механізму запам'ятовування.
Нині дедалі більше визнання дістає теорія дішьності особистості. За цією концепцією поняття діяльності розглядається як фактор, що зумовлює процеси пам'яті. Сама па-
м'ять виступає як мнемічна діяльність, котра включає в себе певну систему дій, підпорядкованих розв'язуванню мнемічних задач на запам'ятовування, збереження й відтворення інформації в різних формах.
У контексті цієї теорії процеси пам'яті визначаються місцем, яке належить їм у діяльності суб'єкта, тим, що і як він запам'ятовує, зберігає, пригадує та яке значення це має для навчальної чи продуктивної діяльності, а також тим, як суб'єкт ставиться до запам'ятовуваного матеріалу та з чим його пов'язує у своїй діяльності. Якісні й кількісні характеристики пам'яті людини складаються в процесі діяльності, великою мірою залежать від уключення запам'ятовуваного в процес виконання завдань та його ролі в досягненні мети.
Концепція діяльнісного підходу до вивчення процесів пам'яті дістала розвиток у культурно-історичній теорії походження вищих психічних функцій. У цьому контексті більш ґрунтовне пояснення дістали уявлення про пам'ять, яка спирається на свідомо поставлену мету і використання суспільне вироблених знакових засобів. Визначено етапи розвитку пам'яті у філогенезі та онтогенезі, з'ясовано особливості довільної й мимовільної, безпосередньої й опосередкованої пам'яті, залежності становлення вищих форм пам'яті від соціокультурних чинників та норм.
Значний внесок у розробку процесів пам'яті з позицій діяльнісного підходу зробила в Україні наукова школа харківських психологів. Грунтовно досліджено процеси мимовільного запам'ятовування залежно від мети, мотиву й способу виконання завдань навчальної діяльності, зокрема в ході класифікації наочного і словесного матеріалу, та запропоновано заходи значного підвищення продуктивності пам'яті (П. І. Зінченко). Спеціально вивчалась ефективність взаємозв'язків мимовільного й довільного запам'ятовування в умовах шкільного навчання і керування мнемічною діяльністю учнів (Г. К. Середа). Доведено, що в управлінні мимовільним і довільним запам'ятовуванням учнів доцільно спиратися на ті умови, за яких кожне з них є найпродуктивнішим. Так, умовою продуктивності мимовільного запам'ятовування в процесі виконання пізнавального завдання виступає активне розуміння матеріалу, умовою продуктивності довільного запам'ятовування — усвідомлення й підпорядкування матеріалу виконанню мнемічного завдання.
Фізіологічні теорії механізмів пам'яті пов'язані з ученням 1 П. Павлова про утворення тимчасових нервових зв'язків.
Акт утворення зв'язку між новим і вже закріпленим змістом являє собою фізіологічний механізм запам'ятовування. Завдяки пластичності кори нервове збудження в мозку, викликане дією подразника, зберігається у вигляді слідів. Сліди мають свої біохімічні основи. Необхідно, щоб подразнення аналізатора були пов'язані із задоволенням потреб, досягненням мета. Пам'ять людини Ірунтується на взаємодії першосигнальних і другосигнальних зв'язків, тому домінуючого значення набувають смислові причинно-наслідкові асоціації. Завдяки мові процеси пам'яті макггь довільний
характер.
Нейрофізіологічні дослідження з'ясовують перебіг нервового імпульсу й фізичні зміни в провідних шляхах (аксонах, синапсах та дендритах), що полегшують повторне проходження імпульсу знайомим шляхом. Теорія нейронных моделей грунтується на просторово-часовій структурі з відкритими групами нервових клітин, що моделюють об'єкт відображення, та реверберуючими колами циркуляції збудження різної складності як механізмів короткочасної й довгочасної пам'яті.
Біохімічні теорії пов'язані з нейрофізіологічними, розкривають механізми пам'яті на клітинному рівні. Процес запам'ятовування прихильники цього напряму уявляють як двоступінчастий. На першому ступені після дії подразника виникає електрохімічна реакція, наслідки якої викликають короткочасні зворотні зміни в клітинах — це і є фізіологічний механізм короткочасної пам'яті. На основі першої виникає друга стадія, більшої тривалості, яка зводиться в основному до біохімічної реакції, пов'язаної з утворенням нових білкових речовин — протеїнів як носіїв довгочасної пам'яті.
Досліди з тваринами, яких навчали чогось нового, але переривали навчання на рівні електрохімічної реакції до того, як вона мала переходити в біохімічну, показали, що тварини не могли згадати, чого їх навчали. Сліди стиралися до того, як вони могли закріпитися у ході відповідної біохімічної зміни, котра вимагає значно більшої тривалості.
Хімічні теорії розглядають механізми пам'яті як хімічні зміни в нервових клітинах під дією подразників. Ідеться про різні перегрупування білкових молекул нейронів і насамперед нуклеїнових кислот, причому дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) пов'язується з генетичною, спадковою пам'яттю, а рибонуклеїнова кислота (РНК) — з онтогенетичною,
індивідуальною пам'яттю. РНК дуже непостійна, може змінюватися з великою частотою й утримувати неймовірну кількість кодів інформації. Подразнення нервових клітин різко змінює вміст РНК, залишає тривалі біохімічні сліди, що надає їй здатності резонувати на повторні дії знайомих подразників і не відповідати на інші впливи.
Структурні та хімічні зміни в клітинах мозку внаслідок попередньої діяльності стають необхідною умовою подальших, більш складних дій, включаючи механізми їх виконання. Хоча процеси людської пам'яті характеризуються дуже складною взаємодією на всіх рівнях, їх детермінація йде згори донизу, від цілого до частин.