Теория организации / Tom_1

Загальний менеджмент

13.Чому управлінські рішення різноманітні? Що лежить в основі їх множинності?

14.Які рішення приймає господарська організація в різних ринкових ситуаціях? На підставі чого робиться вибір?

15.Які типи керівників виявляє їх відношення до прийняття рішень?

Література

1.Гафт М.Т. Принятие решений при многих критериях /

М.Т. Гафт. – М.: Знание, 1979. – С. 3-25.

2.Виханский О.С. Менеджмент: человек, стратегия, организация, процесс / О.С. Виханский, А.И. Наумов. – М.: Изд-во МГУ, 1995. – С. 303-312.

3.Мескон М.Х. Основы менеджмента / М.Х. Мескон, М. Аль-

берт, Ф. Хедоури. – М.: Дело, 1992. – С. 194-251.

4.Герчикова И.Н. Менеджмент: учебник / И.Н. Герчикова. –

М.: Банки и биржи, 1995. – С. 111-118.

5.Брэддик У. Менеджмент в организации / У. Брєддик. – М.:

ИНФРА-М, 1997. – С. 140 -146.

6. Красовский Ю.Д. Управление поведением в фирме /

Ю.Д. Красовский. – М.: ИНФРА, 1997. – С. 161-178.

7.Менеджмент организации: учебное пособие / З.П. Румянцева, Н.А. Саломатин, Р.З. Акбердин и др. – М.: ИНФРА-М, 1996. –

С. 50-80.

8.Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка. –

М.: Рус. яз., 1981. Т. 2. – С. 323.

231

Глава 11. Управління в соціальних системах. Людина в організації

Глава 11 УПРАВЛІННЯ В СОЦІАЛЬНИХ СИСТЕМАХ.

ЛЮДИНА В ОРГАНІЗАЦІЇ План

11.1.Підходи до соціального управління.

11.2.Основні поняття соціального управління.

11.3.Об’єкт і суб’єкт соціального управління.

11.4.Система соціального управління. Соціальні системи.

11.5.Людина в організації.

11.1. Підходи до соціального управління

Науку управління на сучасному етапі розділяють на дві галузі знань. Перша представлена теоріями соціального управління, що є частиною спільних політико-економічних і соціально-філософських концепцій, які пояснюють механізм функціонування суспільства на різних історичних етапах. Друга конкретніша і забезпечує науковометодичну базу для вироблення практичних рекомендацій щодо вдосконаленню і раціоналізації управління у вигляді прикладних теорій організації і управління. Обидві області ґрунтуються на фундаментальних законах і закономірностях суспільного розвитку, а також конкретному історичному досвіді, що відображає зміни світового менеджменту.

Фундамент наукового менеджменту, як вже наголошувалося, закладений працями М. Вебера, Ф. Тейлора, А. Файоля, Г. Емерсона, Л. Урвіка, Е. Мейо, П. Драккера, Г. Саймона, Р. Майлза. Їх роботи стали стартом для практичних розробок в області нових форм організації соціального управління і гуманізації праці.

З наукової точки зору управління – це направлена координація і організація об’єкту управління суб’єктом управління. Дана сфера діяльності виникла в результаті розподілу праці. З її допомогою людина впливає на технологічні, економічні і соціальні процеси для досягнення певної мети.

Управління багатогранне. Характеризуючи навколишній світ, дослідники в області управління виділяють три компоненти: неживу природу, живу природу і людське суспільство. Це дозволяє дати класифікацію процесів управління за його основними класами:

процеси управління у неживій природі називають управлінням речами, що є предметом вивчення переважно технічних наук;

232

Загальний менеджмент

процеси управління в живих організмах відносяться до управління біологічними системами і є предметом вивчення природних наук;

процеси управління в суспільстві називають управлінням людьми або соціальним управлінням, що відноситься переважно до соціальних наук.

Соціальне управління включає два основні підкласи – управління індивідуальною діяльністю людини і управління колективною діяльністю людей. Основними видами соціального управління є адміні- стративно-державне управління, управління соціально-культурною сферою, управління матеріальним виробництвом.

Люди пізнають і використовують закони природи і суспільства в процесі виробництва, розподілу, обміну і вжитку матеріальних і духовних благ. Об’єктами вивчення при цьому виступають соціальні системи, а предметом – система управління різними сферами су-

спільства і областями організації соціального життя. Наприклад, управління суспільним виробництвом включає процеси управління економікою країни, галуззю, регіоном, об’єднанням, підприємством,

атакож управління усередині кожної соціально-економічної системи. Це – рівні управління.

Врамках соціального управління виділяють дві основні його форми – управління матеріальними ресурсами і управління людськими ресурсами. Останнє включає процеси управління соціальним розвитком, освітою, зайнятістю, працею, соціальним забезпеченням та ін. Це – підвиди соціального управління.

Таким чином, об’єктом і предметом теорії соціального управління як науки виступають соціальні системи і системи управління ними.

Класифікація видів соціального управління відповідає класифікації основних сфер організації суспільства Г. Щекина: «Політична – область національних і міждержавних стосунків, влади і соціальних груп; культурна – область духовного виробництва, розподілу і вжитку матеріальних благ; економічна – область матеріального виробництва, розподілу і вжитку матеріальних благ».

Кожен вид соціального управління містить декілька рівнів (організація – регіон – галузь – держава) і основні форми (управління матеріальними і управління людськими ресурсами), а вони, у свою чергу, – відповідні підвиди управління.

Класифікація управління представлена на рис. 11.1.

233

Глава 11. Управління в соціальних системах. Людина в організації

Класи (галузі управління)

Управління соціальними системами

Управління технічними

Управління биологічними

.Рис

(людьми)

системами (речами)

системами

.1.11

Соціальне управління

Управління індивідуальною

Управління колективною

Класифікація

Подклассы социального управления

діяльністью

діяльністю

Види соціального управління

Адмінистративно-

Управління социальним виробництвом

Управління духовним

234

типологія(

державне управління

(соціально-економічний менеджмент)

виробництвом

(соціально-политичний

ресурсами

менеджмент)

Форми (сторони) соціального управління

Управління людськими

)

Управління материальними

управління

ресурсами

Підвиди (групи) управління

Управління технікою.

Галузевий

Финансовий

Управління

робочою силою.

Управління соціальним

менеджмент

менеджмент

розвитком.

Управління проектами.

Технологічний менеджмент.

Управління профорієнтацієй.

Фінансовий менеджмент.

Управління фінансами.

Промисловий менеджмент.

Управління освітою.

Менеджмент персоналу.

Управління обліком.

Аграрний менеджмент.

Управління зайнятістю.

Маркетинговий менеджмент.

Управління постачанням.

Будівельний менеджмент.

Управління працею.

Адміністративний менеджмент.

Управління збутом

Менеджмент зв’язку.

Управління соціальним

Виробничий менеджмент.

Транспортний менеджмент та ін.

забезпеченням та ін.

Инноваційний менеджмент та ін.

організації в Людина .системах соціальних в Управління .11 Глава

234

Загальний менеджмент

11.2. Основні поняття соціального управління

Поняття менеджмент, адміністрування, керівництво відносяться лише до класу соціального управління і в цьому сенсі до поняття соціальне управління. Розрізняють три основні види менеджменту: соціально-політичний, соціально-економічний і соціальнокультурний.

Поняття керівництво відноситься до безпосереднього управління людьми, практичної реалізації управлінської дії об’єктом соціального управління. Поняття менеджмент, управління, адміністрування і керівництво можуть розглядатися як в широкому, так і у вузькому сенсі, що наочно показано у табл. 11.1 [2, с. 116].

У найбільш спільному вигляді процес соціального управління можна розділити на дві складові, взаємозв’язані частини: адмініст-

ративну і управлінську.

Таблиця 11.1

Основні поняття науки управління

Поняття	У широкому сенсі	У вузькому сенсі
Управління	Вся система класів, сто-	Технологічна організа-
	сунків і явищ управлін-	ція об’єкту управління
	ня в природі і
	суспільстві
Менеджмент	Загальний принцип со-	Управління виробницт-
	ціального управління,	вом, діяльність по орга-
	наука і мистецтво	нізації, досягнення пос-
	управління людьми	тавлених цілей
Керівництво	Ієрархічна система	Безпосереднє управлін-
	інститутів влади	ня людьми
Адміністрування	Адміністративно-	Розробка, постановка
	державне управління,	цілей, визначення полі-
	соціально-політичний	тики організації
	менеджмент

Сполучна ланка між двома частинами єдиного процесу соціального управління – безпосередній вплив на людей, що забезпечує, з одного боку, розробку і постановку завдань, а з іншої – ухвалення рішень і їх реалізацію. При такому підході менеджмент виступає як об’єднуюче поняття всього соціального управління, включаючи його складові рівні і ланки (рис. 11.2) [2, с. 118].

235

Глава 11. Управління в соціальних системах. Людина в організації

		Менеджмент
			Керівництво
Адміністративна					Управлінська діяльність
діяльність
			Персоналом

Рис. 11.2. Менеджмент як загальний принцип соціального управління

Менеджмент – це процес планування, організації, мотивації і контролю, спрямований на розробку і ефективне досягнення цілей соціальної системи.

11.3. Об’єкт і суб’єкт соціального управління

Кожен клас і вид управління передбачає глибоке знання як об’єкту, так і суб’єкта управління. У соціальному управлінні об’єкт одночасно виступає і його суб’єктом, оскільки і в тому, і в іншому випадку йдеться про людей. За допомогою управлінської праці здійснюється взаємодія між суб’єктом і об’єктом управління. Щоб така взаємодія була ефективною, необхідне виконання ряду умов:

по-перше, суб’єкт і об’єкт управління мають відповідати один одному і бути сумісні психологічно один з одним в процесі функціонування;

по-друге, у межах єдності суб’єкт і об’єкт управління мають володіти відносною самостійністю;

по-третє, суб’єкт і об’єкт управління мають здійснювати двобічну взаємодію, засновану на принципах зворотного зв’язку;

по-четверте, як суб’єкт так і об’єкт управління мають бути зацікавлені у чіткій взаємодії: один – у віддачі необхідних в даній ситуації команд, інший – у їх своєчасному і точному виконанні. І це складає найголовнішу проблему управління у тому випадку, коли його суб’єкт і об’єкт не зв’язані стосунками власності.

236

Загальний менеджмент

Кожна людина соціальної спільноти має певну основу, вік, здібності, темперамент і характер, що знаходить віддзеркалення і в характеристиках відповідних соціальних систем. Дослідження Г. Хофстеде показують, що європейські країни відрізняються одна від одної за етнопсихологічними параметрами: дистанції влади, здатності йти на ризик, орієнтованості на індивідуалізм або колективізм та ін.

Ці особливості впливають на модель соціального управління в окремих країнах. Велика дистанція влади сприяє централізації, а невелика відстань між рівнями соціального управління висуває на перший план децентралізацію. Колективізм сприяє спільним зусиллям і родинним підприємствам, індивідуалізм стимулює пошук особистої винагороди і професійну мобільність. Відмова від ризиків йде поряд зі схильністю до регламентації і владності, тоді як протилежне поняття заохочує опортунізм і підтримку незвичайної поведінки.

Тому проблеми формування і реалізації моделі соціального управління потрібно вирішувати диференційовано як на макрорівні, так і на мікрорівні. Виходячи з цього, модель соціального управління, застосовна до однієї країни (регіону), може виявитися неспроможною для іншої через культурні і етнопсихологічні особливості.

На думку Г.Щекина, «зміст науки соціального управління поля-

гає у виявленні законів і закономірностей, розробці принципів, функцій, форм і методів цілеспрямованої діяльності людей в процесі управління суспільством». Звідси теорія соціального управління – це комплексна галузь знань, що використовує галузь знань різних соціальних наук для розробки принципів і методів дії на людей в соціальних системах на основі встановлення законів і закономірностей управління суспільством.

11.4. Система соціального управління. Соціальні системи

Зміст соціального управління визначає формування і функціонування цього класу управління як системи. Система соціального управління включає механізм управління, структуру управління, об’єкти управління, управлінські кадри, процес управління. Всі ці компоненти будуть детально розглянуті, проте необхідно особливо відзначити фундаментальну складову системи соціального управління – механізм управління.

237

Глава 11. Управління в соціальних системах. Людина в організації

«Механізм управління створюється і цілеспрямовано змінюється людьми, які здійснюють регламентацію всієї сукупності функцій, форм, методів, важелів і стимул-реакцій соціального управління, щоб досягти найбільшої його ефективності в даних конкретно-історичних умовах» [2, 119].

Успільному механізмі управління виділяють економічний, організаційний і соціально-культурний механізми, основу взаємозв’язаного механізму яких складають вимоги системи об’єктивних законів соціального розвитку (рис.11.3).

Усамій соціальній системі і в її крупних складових (керованою і системах, що управляють) є видимими такі підсистеми:

технологічна – перелік правив і норм, що визначають послідовність операцій у процесі матеріального і духовного виробництва і управління ними;

технічна – пропорційне поєднання окремих технічних засобів;

організаційна – за допомогою розробки структури управління, відповідних положень і інструкцій дозволяє раціонально використовувати технічні і технологічні засоби, майдани і трудові ресурси;

економічна – єдність господарських і фінансових процесів і зв’язків;

соціальна – є сукупністю соціальних стосунків, що утворюються в результаті спільної діяльності.

Вимога об’єктивних законів соціального розвитку і законів соціального управління

Державна політика

Механізм управління суспільством

Механізм економічного				Механізм соціально-			Механізм організаційного
управління (реалізація				культурного управління			управління (реалізація ад-
соціально-економічної				(реалізація соціально-			міністративно-державного
політики)				культурної політики)			керівництва)

Рис. 11.3. Роль і зміст механізму управління суспільством

238

Загальний менеджмент

Всі ці підсистеми взаємодіють, але при цьому технічна, технологічна і організаційна в сукупності утворюють організаційнотехнічну сторону управління, а економічна і соціальна – соціальноекономічну.

У різні історичні періоди панує одна з підсистем. При цьому відбувається зміна провідних представників різних управлінських професій і відбувається превалювання то однієї, то іншої групи сис-

тем (рис. 11.4).

На думку експертів, майбутні адміністратори – це «вихідці» з сфери управління людськими ресурсами.

		Інженери			Економісти,		Юристи	Соціологи,
		(техніко-			фінансисти		(організац.		психологи
		технолог.			(економ.		система)		(соціальна
		система)			система)				система)
		ОТСУ			СЕСУ		ОТСУ		СЕСУ
СЕСУ			ОТСУ			СЕСУ		ОТСУ

Рис. 11.4. Циклічна зміна провідних систем і сторін управління

Наука управління у різні періоди свого розвитку пройшла декілька важливих етапів: спочатку інженери обіймали вищі управлінські пости, потім був період, коли на ці пости призначалися особи, що вийшли зі сфери економіки і маркетингу, далі «вгору» піднімалися юристи і фінансисти. Тепер ми наближаємося до періоду, коли фахівці з управління людськими ресурсами почнуть обіймати вищі управлінські пости.

Це аж ніяк не означає, що знизиться значення нових технологій, освоєння нових ринків, продуктів і ефективного використання капіталу. Ці чинники визначальні, такими вони залишаться і в майбутньому, але можна передбачити, що управління людськими ресурсами може виявитися критичним чинником, що приносить успіх або невдачу організації, особливо у найближчі 10-20 років у зв’язку зі значним посиленням глобальної конкуренції.

239

Глава 11. Управління в соціальних системах. Людина в організації

11.5. Людина в організації

Люди є основою будь-якої організації. Організація існує і функціонує, поки в цьому зацікавлені люди, які ставлять цілі і взаємодіють для їх досягнення. Члени організації створюють її продукт, від них залежить імідж компанії, вони формують її цінності, культуру, взаємини, як усередин організації, так і у зовнішньому оточенні, тому є для менеджменту елементом номер один. Так, багато організацій, бажаючи підкреслити свою вагу і розмах діяльності, говорять не про розмір їх виробничого потенціалу, обсяг виробництва або продажів, фінансовій стійкості і тому подібне, а про кваліфікацію і досвід своїх працівників. Організація прагне максимально ефективно використовувати їхній потенціал.

Все це один з проявів взаємодії людини і організації. Але є й інший бік, що відображає те, як людина ставиться до виробничої структури, яку роль відіграє в її житті і який сенс працівник вкладає у взаємодію з нею. Одне з головних завдань науки менеджмент – органічне поєднання цих двох сторін взаємодії людини і організації, оскільки її реалізація забезпечує основу ефективного управління організацією.

Для того, щоб зрозуміти будову взаємодії людини й організації, необхідно з’ясувати суть проблеми цієї взаємодії, які характеристики особи визначають її поведінку в організації і які характеристики організаційного оточення впливають на залучення людини до діяльності організації.

Поведінка людини в організації є наслідком складного поєднання індивідуальних характеристик особи і чинників, що впливають на поведінку та успішність діяльності (рис. 11.5).

Розумові і фізичні

Цінності і

здібності

погляди

Індивідуальна

Сприйняття

Очікування

поведінка і успішність

діяльності

Обдарованість

Потреби

Рис. 11.5. Чинники, які впливають на індивідуальну поведінку і успішність діяльності

240