Теория организации / Tom_1

Загальний менеджмент

З відкритістю соціальних систем пов’язаний і такий критерій соціальної адекватності менеджменту, як забезпечення об’єктивності, повноти й оперативності інформації, що циркулює в суспільстві. При цьому всеосяжної і різнобічної інформації потребують як органи управління, так і всі без винятку соціальні групи. Раціонально використовуючи різноманітні види і джерела інформації, органи управління одержують точну картину стану справ на місцях, у центрі й у кожній сфері управління.

Інтенсифікація й оптимізація інформаційних потоків, організація інформаційної служби утворюють основу прогнозування й планування, вимогами яких є:

1)єдність політичного, економічного й соціального планування та прогнозування;

2)сполучення галузевого й територіального планування;

3)об’єднання поточного й довгострокового планування, централізованого, регіонального й місцевого планування.

Доцільно виокремити й такий критерій, як раціональна організація апарату управління й управлінської роботи.

Зрозуміло, що наведеним переліком не вичерпується зміст усіх критеріїв макрорівня, а пропоноване вище варто розглядати як можливе на сьогодні й, деякою мірою, достатнє для розкриття основного змісту досліджуваного питання.

На мікрорівні менеджмент може бути визнаний соціальноадекватним, якщо він дає змогу усунути протиріччя між прогресивними ринковими методами господарювання й застарілими механізмами управління.

Критерієм даного рівня соціального управління треба вважати його спроможність встановлювати відповідні відносини між керівництвом підприємства й працівниками. Особливої значущості він набуває у тому разі, коли мова йде про підприємство недержавної форми власності в умовах неврегульованості відносин роботодавця і найманого працівника. Менеджери не прораховують ризики з точки зору витрат на персонал, а питання оплати праці покладаються на власників підприємств.

Через обставини, що склалися в нашій країні, вектор рівноваги в системі управління орієнтований на керівництво підприємства. У цій ситуації соціально-адекватний менеджмент буде реальністю, якщо рівновага в системі управління буде відновлена на основі діючого

301

Глава 13. Соціально-адекватний менеджмент

контролю за виконанням колективного трудового договору всіма зацікавленими у ньому сторонами и обов’язковості його укладання.

Уявлення про соціальні зміни як про певний тип динаміки соціальних явищ і процесів, у результаті яких виникають розбіжності між ними, відкриває можливості для розуміння природи різноманіття соціальної реальності [37].

Уякій би формі й на якому б рівні не здійснювалося соціальне управління, його об’єкти – це керована соціальна система, елементами якої є суспільство й соціальні групи, які взаємодіють із приводу реалізації загальних, групових і особистих інтересів.

З точки зору елементно-структурної – це люди (персонально), організації, територіальні спільноти, соціально-класові, етнічні та інші групи [38].

Узв’язку із цим, соціальне управління необхідно розглядати як один з видів управління, функцією якого виступає реалізація потреб прогресивного розвитку суспільства і його підсистем. Ознаками, за якими можна визначити соціальне управління, у такому разі є:

людина, яка виступає первинним і головним елементом соціальної системи;

людина, яка одночасно є суб’єктом і об’єктом управління;

для координації й узгодження суспільної й загальногосподарської діяльності різних спільнот людей, з метою створення умов для розвитку людини як особистості, застосовуються систематичні, цілеспрямовані й свідомі впливи на них.

Будь-яка соціальна система має визнаватися самокерованою. Зрештою, соціальне управління є ні що інше як подолання соціальних протиріч, зняття напруженості, конфліктності або кризових станів системи з метою підвищення її стійкості, стабільності.

Однак подолання одних протиріч зовсім не означає ліквідацію

суперечливості існування й розвитку взагалі. На зміну старим неминуче приходять нові протиріччя, які, у свою чергу, потребують нових зусиль для їх подолання.

Розглядаючи управління як особливий вид професійної діяльності, варто підкреслити, що він не лише зводиться до досягнення цілей системи, але і являє собою засіб підтримки цілісності будьякої складної соціальної структури, її оптимального функціонування й розвитку. За таких умов управлінська діяльність покликана обслуговувати реалізацію цілей і функцій управління, забезпечувати

302

Загальний менеджмент

підготовку і впровадження управлінських рішень. У такому разі вона може бути визначена як сукупність вироблених історичним досвідом, науковим пізнанням і талантом людей звичок, умінь, навичок, доцільних вчинків і дій людини у сфері управління [39].

Водночас розгляд управління у форматі суб’єкт-суб’єктних відносин дає можливість усвідомити співвідношення понять «управління» і «самоуправління». Відмінність полягає у тому, що в першому випадку керуючий (керівник, начальник, менеджер) виступає суб’єктом мети, певним чином монополістом цієї мети. Керований (підлеглий) виступає суб’єктом засобу реалізації цієї мети, тобто засобом, відірваним від мети, відчуженим від неї. У другому випадку, тобто при самоврядуванні, суб’єкт мети збігається із суб’єктом засобу її досягнення.

Досвід підказує, що соціальне управління не завжди, а точніше, найчастіше, не виконує покладену на нього місію. Трансформація українського суспільства сприймається болісно, як процес, що, значною мірою, змінив умови життя більшості членів суспільства в гіршу сторону. Причина цього в тому, що управління соціальними змінами не має достатніх ознак соціальної адекватності.

Складність у досягненні соціальної адекватності обумовлена насамперед багатогранністю феномену, що визначається поняттям «соціальне». Це поняття походить від латинського слова socialis (суспільне, пов’язане з життям і відносинами людей у суспільстві) і служить для відокремлення суспільного життя людей, відображення специфіки соціальної форми руху матерії, суперечливої єдності людини як суспільної істоти й водночас біологічного організму [40].

Також необхідно визнати правомірною спробу зосередити увагу на сутності «соціального» як надприродної й надорганічної якості спільноти [41].

Саме для оптимізації функціонування й розвитку різноманітних структур суспільних систем і має використовуватися зміст поняття «соціальне». Така дослідницька позиція обґрунтована ще в роботах П. Сорокіна, які були присвячені проблемам соціальної стратифікації та мобільності [42].

Багатогранність поняття «соціальне» виступає так само певною причиною недостатнього з’ясування і уточнення його структури та змісту.

За Т. Парсонсом, діючим елементом будь-якої соціальної системи є індивід. Він виступає як певна сутність, основна характеристика

303

Глава 13. Соціально-адекватний менеджмент

якої полягає у прагненні досягти «цілей», в емоційному або афективному реагуванні на об’єкти і явища й, більшою або меншою мірою, в усвідомленні або розумінні своєї ситуації, своїх цілей і самого себе.

Соціальна система є системою дії, що розуміється як мотивоване людське спілкування. Дія в системі координат «діюча особа – ситуація» має когнітивну орієнтацію, що підпорядковується стандартам «адекватності», знання й розуміння. Таким чином, будь-яка дія управлінського характеру в соціальній системі, насамперед соціальне управління, зобов’язана будуватися за стандартами «адекват-

ності» [43].

Соціальна структура являє собою стандартизовану систему соціальних відносин між акторами, тобто людьми, які займаються соціальною діяльністю.

Істотним аспектом соціального є система стандартизованих очікувань, що визначає адекватну поведінку особистості, яка виконує певні ролі, у тому числі й у сфері управління, засновані на власних мотивах і на санкціях інших. Тоді вимога адекватності виступає як глибинна вимога до соціального управління як інструменту соціальних змін, умови його оптимізації.

Когнітивна орієнтація соціального в цілому, і соціальної дії зокрема, дає змогу говорити про нього як про своєрідну «тканину», що поєднує в різні рівні соціального і суспільство в цілому, і окремі його фрагменти у вигляді соціальних груп або окремих людей як виконавців соціальних ролей. «Соціальне» правомірно розуміти як органічну єдність рівнів, наявних у ньому:

соціально-класового;

соціально-групового;

соціально-статусного.

Перший (соціально-класовий) позначає місце деякої групи людей у відносинах нерівності й диференціації, а також пов’язаної з нею ієрархією суб’єктів функціонування соціальних інститутів. На соціально-груповому рівні вирізняють відносно стійку сукупність людей, які перебувають у взаємодії й об’єднані спільними інтересами та цілями. А соціально-статусний рівень визначає співвідносне положення індивіда або соціальної групи в соціальній системі, обумовлене низкою характерних для даної системи ознак.

У практиці управління рівні соціального можуть бути інтерпретовані як макросоціальний, мікросоціальний та особистісний.

304

Загальний менеджмент

При цьому соціальна адекватність управління виступає як інструмент узгодження його управлінських впливів на відповідних рівнях. Соціальне управління, що прагне забезпечити прогресивну орієнтацію соціальних змін як трансформаційних процесів, має бути соціально адекватним. Характеристика соціальної адекватності означає диференціацію управлінських впливів у межах рівневої ієрархії. Але головним чином вона розуміє узгодження тактики й стратегії, змісту й форми, векторів соціального управління на всіх рівнях.

Власне, управління – це спроба перебороти неадекватність ситуації, що виникла. У такому разі, будь-яка модель управління (менеджменту) може бути визнана адекватною, якщо вона забезпечила досягнення поставленої мети. Але тоді в чому може полягати соціальна адекватність? Напевно, у тому, що об’єктом управління як процесу виступає соціум, або в тому, що конкретизується саме соціальний спектр управлінських зусиль? І те, й інше повністю справедливо, виходячи з того, що широта цього спектра обумовлена системною природою управління. Причому управління з позитивно орієнтованими цілями суспільного розвитку і з чітко орієнтованим у майбутнє вектором.

Соціальна адекватність управління, як ми вже зазначали, є інструментом узгодження управління на рівнях і уточнення соціального спектра управлінських впливів. На якомусь із рівнів соціально-адекватне управління може бути реалізоване як соціальноадекватний менеджмент. Водночас воно може розглядатися і як своєрідний окремий випадок загального управлінського процесу. Проте, менеджмент, і це обумовлено його природою, не завжди може бути адекватним. Але завжди соціально-адекватний менеджмент зорієнтований на перспективу та інтереси громадян, до якої б соціальної групи вони не належали. Розв’язуючи повсякденні задачі, що не мають чітко визначених футуристичних ознак, соціальноадекватний менеджмент має бути націлений на завтрашній день. Якщо ця умова не виконується, навряд чи можливо говорити і про ефективність управління.

Соціальна адекватність має припускати міру, межі її прояву в кожному конкретному випадку. Інакше кажучи, вона завжди має відносно обмежений характер.

Соціальну адекватність доцільно розглядати також у контексті зв’язку, співвідношення соціальних інтересів людей (особистостей,

305

Глава 13. Соціально-адекватний менеджмент

груп, співтовариств). Ці інтереси найчастіше суперечливі. Зважаючи на це, соціальна адекватність може означати:

на особистісному рівні – відповідність інтересам окремих груп, співтовариств;

на мікро- і макрорівні – відповідність тому загальному, що поєднує інтереси багатьох людей, або тому, що являють собою наслідки досягнутого консенсусу, компромісу, розумної, певної (може бути – тимчасової й нестійкої) збалансованості цих інтересів.

Мистецтво досягнення соціальної адекватності в умовах диференціації соціальних інтересів складається, таким чином, з уміння знаходити загальні, об’єднуючі людей, цілі та алгоритми діяльності (існування і співіснування), з уміння бачити, розуміти, усвідомлювати чіткі межі цього загального.

Таким чином, соціально-адекватний менеджмент визначається як змістовна характеристика високоефективної моделі управління:

яка зорієнтована в майбутнє;

повністю адаптована до функціонування в конкретній соціальній системі з максимальним використанням її соціальноекономічного й психокультурного потенціалів;

спрямовує управлінські впливи переважно у площину самоорганізаційних процесів;

резонує на всіх рівнях управління найважливішим ментальним характеристикам соціуму і його регіональними складовим;

виступає інструментом узгодження управлінських зусиль за рівнями і уточнення їх спектра, обумовленого системною природою управління.

Необхідно також зазначити, що формулювання даного визначення є результатом застосування соціально-діяльнісного підходу й реалізації низки його принципів.

Основні поняття

Соціально-адекватний менеджмент; критерії адекватності; соціальна адекватність управління і його ефективність; методологічні підходи до розуміння змісту соціально-адекватного менеджменту; ментальність як соціально-психологічна специфіка керованої системи; трансформація суспільства й основні її індикатори; національний характер.

306

Загальний менеджмент

Контрольні питання

1.Чим обумовлене виникнення соціально-адекватного менедж-

менту?

2.У чому полягає сутність соціально-адекватного менеджменту?

3.Якими критеріями варто користуватися при визначенні соціальної адекватності менеджменту?

4.Як співвідносяться соціально-адекватний і ефективний менеджмент?

5.Назвіть принципи ефективності соціально-адекватного менеджменту.

6.Що утворює основний зміст соціально-адекватного менедж-

менту?

7.Які є методологічні підходи до розуміння змісту соціальноадекватного менеджменту?

8.Розкрийте зміст національного характеру й сутність ментальності українського народу.

Література

1.Социальный менеджмент / С.Д. Ильенкова, В.Н. Журавлева, Л.Л. Козлова и др.; под ред. С.Д. Ильенковой. – М.: Банки и биржи,

ЮНИТИ, 1998. – 271 с.

2.Анатомия мудрости. 106 философов: жизнь, судьба, учение:

в2 т. / сост. П.С. Таранов. – Симферополь: Таврия, 1995. – Т. 2. – 511 с.

3.Платон. Филеб. Государство. Тимей. Критий / пер. с др. греч.; под общ. ред. А.Ф. Лосева, В.Ф. Асмуса, А.А. Тахо-Годи. – М.:

Мысль, 1999. – 656 с.

4.Мыслители Греции. От мифа к логике: сочинения. – М.: ЭКСМО-ПРЕСС; Харьков: Фолио, 1998. – 832 с.

5.Аристотель. Этика. Политика. Риторика. Поэтика. Категории / Аристотель. – Мн.: Литература, 1998. – 1392 с.

6.Спенсер Г. Синтетическая философия / Г. Спенсер. – К.:

Ника-Центр, 1997. – 512 с.

7.Соловьев В.С. Критика отвлеченных начал / В.С. Соловьев //

Философское начало цельного знания. – Мн.: Харвест, 1999. –

С. 398-868.

307

Глава 13. Соціально-адекватний менеджмент

8.Моска Г. Элементы политической науки / Г. Моска // Социологические исследования. – 1995. – № 4. – С. 138-139.

9.Парето В.О. применении социологических теорий / В.О. Парето // Социологические исследования. – 1995. – № 10. – С.137-145.

10.Танчер В.В. Теории неоэлитизма в свете демократической трансформации и украинские реалии / В.В. Танчер // Социологиче-

ские исследования. – 1999.– № 10. – С. 16-26.

11.Парсонс Т. Понятие общества: компоненты и их взаимоотношения / Т. Парсонс // Американская социологическая мысль: тексты / под ред. В.И. Добренькова. – М.: Изд-во Междунар. ун-та бизнеса и управления, 1996. – С. 494-525.

12.Вебер М. Типы господства / М. Вебер // Социологические исследования. – 1988. – № 5. – С. 139-147.

13.Дракер П. Посткапиталистическое общество / П. Дракер // новая постиндустриальная волна на Западе. Антология / под ред.

В.Л. Иноземцева. – М.: Academia, 1999. – 640 с.

14.Дракер П.Ф. Новые реальности: в правительстве и политике,

вэкономике и бизнесе, в обществе и мировоззрении / П.Ф. Дракер;

пер. с англ. – М.: Chamber International, 1994. – 381 с.

15.Питер Л. Дж. Принципы Питера или почему дела идут вкривь и вкось / Л. Дж. Питер; пер. с англ. Л.В. Степанова. – М.:

Прогресс, 1990. – 320 с.

16.Лагутін В.Д. Людина й економіка: Соціоекономіка: навч. посіб. для вузів / В.Д. Лагутін. – К.: Просвіта, 1996. – 336 с.

17.Дубровський В. Мікроекономічні, позаекономічні та системні аспекти економічних реформ в Україні: більше запитань, ніж відповідей / В. Дубровський // Економічні реформи сьогодні. – 2000. – № 31. – С. 22.

18.Экономика: краткий словарь. – Ростов н/Д.: Феникс, 2001. –

336 с.

19.Соціальна система: політологічний енциклопедичний слов-

ник. – К.: Генеза, 1997. – 400 с.

20.Философия. Краткий тематический словарь / под ред. Т.П. Матяша и В.П. Яковлева. – Ростов н/Д.: Феникс, 2001. – 416 с.

308

Загальний менеджмент

21.Соціологія: короткий енциклопедичний словник. – К.: Укр. центр духовної культури, 1998. – 736 с.

22.Маркс К. Капитал. Теории прибавочной стоимости Т. IV / К. Маркс // Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. – 2-е изд. – Т. 23. – 703 с.

23.Маркс К. Капитал. Критика политической экономии. Т. І / К. Маркс // Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. – 2-е изд. – Т. 23. – С. 43.

24.Согомонов А.Ю. Судьбы и пророчества Питирима Сорокина / А.Ю. Согомонов // Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество. –

М.: Политиздат, 1992. – С. 5-23.

25.Авраамова Е. Приватизация как социально-экономический феномен / Е. Авраамова, И. Гурков, Г. Булычкина // Общественные науки. – 1995. – № 6. – С.18-28.

26.Авилов А. Новый взгляд на деятельность руководителя / А. Авилов, О. Розманов, Н. Сидоров [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.ptpu.ru/Issues/3 98/PU3 12.HTM.

27. Дракер П. Следующая информационная революция / П. Дракер [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://koi.cfin.ru/ chuvakin/nir.shtml

28.Гэлбрейт Дж. К. Справедливое общество. Гуманистический взгляд / Дж. К. Гэлбрейт // Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология / под ред. В.Л. Иноземцева. – М.: Academia, 1999. –

С. 223-244.

29.Дмитренко Г. Жестокий менеджмент в микроэкономике / Г. Дмитренко // Персонал. – 1998. – № 5. – С. 4-10.

30.Гошко А. Теория и практика менеджмента: формирование украинской модели менеджмента / А. Гошко, Г. Дмитренко // Обще-

ственные науки. – 1998. – № 7. – С. 16-26.

31.Тоффлер Э. Адаптивная корпорация / Э. Тоффлер // Новая постиндустриальная волна на Западе: антология / под ред. В.Л. Ино-

земцева. – М.: Academia, 1999. – С. 448-464.

32.Мертон Роберт. Социальная теория и социальная структура (фрагменты) / под общ. ред. В.В. Танчера. – К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1996. – 112 с.

309

Глава 13. Соціально-адекватний менеджмент

33.Козер Л.А. Функции социального конфликта / Л.А. Козер // Американская социологическая мысль: тексты / под ред. В.И. Добренькова. – М.: Изд-во Междунар. ун-та бизнеса и управления, 1996. – С. 542-546.

34.Королько В.Г. Основи паблик рілейшнз: посібник / В.Г. Королько. – К.: Ін-т соціології НАН України, 1997. – 334 с.

35.Бурега В.В. Менеджмент: этносоциальный аспект / В.В. Бурега. – К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1999. – 146 с.

36.Кузьмин И. Психотехнологии и эффективный менеджмент / И. Кузьмин. – М.: Технолог. шк. бизнеса, 1994. – 192 с.

37.Волович І. Соціальні зміни / І. Волович // Соціологія: короткий енциклопедичний словник. – К.: Укр. центр духовної культури, 1998. – С. 505-506.

38.Социальный менеджмент: учебник / под ред. Д.В. Волового. – М.: Бизнес-школа «Интел-Синтез», Академия труда и социальных отношений, 1999. – 384 с.

39. Основы социального	управления:	учебное	пособие /
А.Г. Гладышев, В.Н. Иванов,	В.И. Патрушев	и др.;	под ред.
В.Н. Иванова. – М.: Высш. шк., 2001. – 271 с.

40.Социология. Наука об обществе: учебное пособие / под общ. ред. В.П. Андрущенко, Н.И. Горлача. – Харьков: Фолио, 1996. – 688 с.

41.Тарасенко В.І. Соціальне / В.І. Тарасенко // Соціологія: короткий енциклопедичний словник. – К.: Укр. центр духовної культу-

ри, 1998. – С. 490.

42.Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество / П. Сорокин; под общ. ред. А.Ю. Согомонова; пер. с англ. – М.: Политиздат, 1992. – 543 с.

43.Парсонс Т. О структуре социального действия / Т. Парсонс. – М.: Академический проект, 2000. – 880 с.

310