Теория организации / Tom_1

Загальний менеджмент

Глава 14 ЕКОЛОГІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

14.1.Екологічне управління або екологічний менеджмент?

14.2.Об’єкт екологічного управління.

14.3.Загальні функції екологічного управління.

14.4.Зміст специфічних функцій екологічного управління.

14.5.Структура і функції органів екологічного управління.

14.6.Корпоративний екологічний менеджмент.

14.7.Стандарти якості навколишнього природного середовища.

14.8.Етапи впровадження систем ЕМ.

14.1.Екологічне управління або екологічний менеджмент?

Усвідомлення людством гостроти і напруженості екологічної ситуації в світі дало поштовх розвитку екологічного менеджменту. У науковій літературі є багато визначень менеджменту, проте характеристики деяких його складових, зокрема, екологічного менеджменту, мають серйозні розбіжності. Наведемо часто вживані визначення [1]: «екологічний менеджмент – ініціативна і результативна діяльність економічних суб’єктів, спрямована на виконання їх власних економічних цілей, проектів і програм, розроблених на основі принципів екоефективності й екосправедливості». Отже, це екологічно безпечне управління виробництвом, за якого досягається оптимальне співвідношення між екологічними і економічними показниками. «Екологічне управління – це діяльність державних органів і економічних суб’єктів, спрямована на виконання обов’язкових вимог природоохоронного законодавства, а також на розробку і реалізацію відповідних цілей, програм, проектів».

Ґрунтуючись на даних визначеннях, багато авторів [2, 3] пропонують такі критерії, за якими можна розмежувати ці поняття

(табл. 14.1).

311

Глава 14. Екологічний менеджмент

Таблиця 14.1

Відмінності в поняттях «екологічний менеджмент» і «екологічне управління»

Екологічне управління	Екологічний менеджмент
Здійснюється органами державної	Здійснюється винятково економічни-
влади та економічними суб’єктами	ми суб’єктами
Зовні мотивована діяльність, визна-	Внутрішньо мотивована діяльність,
чувана вимогами природо-	визначувана принципами екоефек-
охоронного законодавства	тивності й екосправедливості
Обов’язкова діяльність	Діяльність ініціативна і добровільна
Діяльність у межах посадових	Діяльність, яка залежить від особис-
обов’язків та інструкцій	тої зацікавленості менеджера в кінце-
	вих результатах і визначувана його
	кваліфікацією й досвідом
Переважання процесу управління над	Переважання результатів менедж-
результатом. Ігнорування негативних	менту над процесами їх досягнення.
результатів	Активне використання негативних
	результатів
Початкова формалізованість,	Початкова активність, необхідність
консервативність і обмеженість	пошуку нових можливостей і шляхів,
	творчі аспекти
Відносна легкість імітації та фаль-	Практична неможливість імітації та
сифікації ефективної діяльності	фальсифікації ефективної діяльності

Багато з наведених положень є достатньо дискусійними. Передусім у цих усталених у вітчизняній науковій літературі ви-

значеннях закладена деяка суперечність. Залишається незрозумілим, до якої категорії – управління або менеджменту – варто віднести діяльність економічних суб’єктів, якщо вони згадуються в обох наведених визначеннях? Якщо врахувати, що екологічна діяльність суб’єктів господарювання не дає прямого економічного результату (за винятком тих випадків, коли це підприємства природоохоронного призначення), то стає зрозуміло, що «власні економічні цілі, проекти і програми, розроблені на основі принципів екоефективності й екосправедливості» [1] є ні що інше, як результат примусу, що реалізовується за допомогою природоохоронного законодавства.

У чому бачать автори пропонованого підходу «особисту зацікавленість менеджера в кінцевих результатах» впровадження екологічного менеджменту? Сприйняття необхідності такого впроваджен-

312

Загальний менеджмент

ня може бути усвідомленим або «сліпим», від чого і залежатиме якість заходів, що вживаються, проте це не пояснює появи особистої зацікавленості.

На наш погляд, якомога точним є визначення екологічного управління, наведене В.І. Андрейцевим у роботі [4]: «управління в галузі екології – це врегульовані правовими нормами суспільні відносини, у яких реалізується діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, спрямована на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, екологічну безпеку, дотримання екологічного законодавства юридичними і фізичними особами, запобігання екологічним правопорушенням і захист екологічних прав громадян», тобто екологічне управління – це діяльність державних органів, яка здійснюється в правовому полі й спрямована на примушення економічних суб’єктів до переходу на екологоорієнтовані методи господарювання.

Законодавчо поставлені в жорсткі умови підприємства починають шукати такі важелі управління, які дали б змогу не лише компенсувати збитки, понесені ними за рахунок обов’язкових екологічних платежів, але й отримати вигоду шляхом впровадження енергота ресурсоощадних технологій, використання менш дефіцитної сировини, переведення виробництва на маловідходні технології. Цей підхід якомога повно передано у такому визначенні [5]: «екологічний менеджмент (ЕМ) – це ринково зорієнтована складова загальної системи управління, яка гармонізує управління і спрямована на екологізацію загальних функцій управління. Метою ЕМ є досягнення екологічної вигоди при використанні ринкових механізмів».

У даному контексті ЕМ не зводиться до простого використання стандартів якості ISO 14000, як це розглядається деякими фахівцями. Ототожнення екологічного менеджменту з процедурою впровадження системи якості ISO 14000 істотно звужує предмет, обмежує можливості й позбавляє систему менеджменту багатьох функцій (стандартизації, паспортизації, оцінки впливу на навколишнє середовище тощо), без яких досягнення екоефективності й екосправедливості як на рівні суб’єктів, так і на рівні держави видається неможливим.

Тому ми пропонуємо розглядати екологічний менеджмент як складову загального процесу управління підприємством, систему відносин структурних підрозділів підприємства, що діють в умовах, запропонованих контролюючими природоохоронними органами, які використовують різні методи з метою зменшення негативного впливу на навколишнє природне середовище.

313

Глава 14. Екологічний менеджмент

Відповідно до цього залежно від масштабів розв’язуваних екологічних проблем можна виокремити різні рівні екологічного управління (рис. 14.1).

14.2.Об’єкт екологічного управління

Унауковій літературі наявні два основні підходи до визначення об’єкта екологічного управління. Так, В.В. Петров вважає, що об’єктом екологічного управління є НПС, яке може розглядатися як самостійна система або як елемент складніших систем в інтегрованому

ів диференційованому аспекті [6].

Національна структура екологічного управління

Система державного

екологічного управління

Система корпоративного

екологічного управління

Система місцевого

екологічного самоуправління

Система громадського

екологічного управління

Державні

функції

Корпоративні

функції

Громадські

Місцеві

функції

функції

Рис. 14.1. Загальна структура екологічного управління в Україні

В інтегрованому аспекті природне середовище охоплює екологічні системи з різним рівнем порушення динамічної рівноваги і трансформації природних утворень, тобто враховує природні ресурси як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в даний час. Ці системи характеризуються розгалуженими прямими і зворотними зв’язками, складними реакціями на зміни в природному, техногенному і соціальному середовищі.

У диференційованому аспекті природу як об’єкт управління можна поділити на окремі складові: об’єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ), природно-господарські об’єкти, природні комплекси,

314

Загальний менеджмент

тобто елементи управління. Як керовані параметри можуть розглядатися окремі компоненти природного комплексу – повітря, водні ресурси, ґрунтовий покрив, біокомпоненти, видобуток і використання корисних копалини тощо.

Поширений також інший погляд, згідно з яким не можна плутати об’єкти управління і об’єкти охорони НПС. Дійсно, управляти безпосередньо водою, повітрям і т. ін. неможливо. Впливати на якість окремих елементів біосфери і на біосферу в цілому можливо лише опосередковано, через управління певними видами впливу на них. Тому, на думку В.Я. Шевчука, об’єктом екологічного управління є діяльність суб’єктів господарювання, яка впливає на навколишнє середовище та її елементи (землю, воду, повітря, ландшафти, надра, рослинний і тваринний світ тощо). При цьому дію варто розглядати в двох напрямах: 1) «від природи до людини» (ресурсовикористання) і 2) «від людини до природи» (забруднення НПС). Безумовно, чітко розмежувати ці складові не можна, особливо за такими видами ресурсів, як вода і атмосферне повітря. Наприклад, водокористування (з вилученням води або без нього) безпосередньо торкається якості ресурсу, тобто водокористування охоплює напрями впливу.

Критерієм ефективності екологічного управління можна вважати якість елементів біосфери, яка визначається рівнем дії та екологічністю управлінського впливу.

14.3. Загальні функції екологічного управління

Будь-який управлінський процес, у т. ч. і управління природокористуванням і охороною НПС, припускає виконання певних функцій. Загальними функціями управління в даній сфері є:

планування і прогнозування – постановка цілей і задач у сфері управління, визначення напрямів і методів реалізації поставлених цілей, розробка екологічних програм різного рівня, отримання науково обґрунтованих прогнозів якості НПС, рівнів ризику виникнення надзвичайних ситуацій. Ця функція регламентується статтею 22 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»;

організація – створення структурних елементів управління для реалізації намічених планів, забезпечення реалізації основних напрямів екологічної політики, забезпечення екологічної безпеки населення, ефективної природоохоронної діяльності;

координація, регуляція – забезпечення взаємодії елементів системи, узгодженості дій, в процесі реалізації природоохоронних

315

Глава 14. Екологічний менеджмент

планів суб’єктів господарювання незалежно від виду їх діяльності й форм власності;

стимулювання спрямоване на підвищення ефективності діяльності системи управління;

контроль, аналіз, облік – робота державних органів і спеціальних екологічних громадських об’єднань, яка регламентується законодавством (стаття 24 і розділ 8 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»), систематичні спостереження за діяльністю посадових осіб, об’єктами, які негативно впливають на стан НПС, змінами НПС, ступенем виконання намічених рішень. Метою екологічного контролю є забезпечення екологічної безпеки, досягнення умов ефективного природокористування, охорона НПС. Контролю підлягають усі види природних ресурсів, у т. ч. ґрунти, надра, поверхневі й підземні води, атмосферне повітря, лісові масиви, об’єкти природно заповідного фонду, тваринного і рослинного світу, морське середовище і природні ресурси територіальних вод, континентального шельфу і виняткової (морської) економічної зони України. Крім того, контролюються дії у сфері поводження з відходами і виконання вимог щодо забезпечення екологічної безпеки.

В Україні реалізуються державний, громадськийі виробничий екологічний контроль, до методів якого належать: перевірка, обстеження, спостереження, інспекція, аудит і звітність.

14.4. Зміст специфічних функцій екологічного управління

Є також специфічні функції екологічного управління (табл. 14.2).

Таблиця 14.2

Специфічні функції екологічного управління

Функція	Змістовна характеристика
1	2
Спостереження за	Припускає ведення постійного обліку природних ресур-
станом природних	сів, розробку природноресурсних кадастрів, проведення
об’єктів і природ-	постійного спостереження за екологічно небезпечними
них ресурсів	об’єктами й територіями
Екологічна	Має на увазі проведення екологічної експертизи техніко-
експертиза	економічних, нормативно-технічних, методичних доку-
	ментів, проектів, регламентів господарської діяльності,
	об’єктів і галузей економіки, матеріалів, речовин, про-
	дукції, норм безпеки, міри впливу об’єктів і видів діяль-
	ності на стан здоров’я населення

316

		Загальний менеджмент
		Продовження табл. 14.2
	1	2
	Екологічне	Встановлює відповідальність страхувальника за ризики,
	страхування	пов’язані з понаднормативним забрудненням НПС
	Збереження	Припускає впровадження заходів щодо збереження й
	біорізноманіття	розширення природно-заповідного фонду; інвентаризації
		наявних природних об’єктів і комплексів, організації
		систематичного контролю за ними; створення і ведення
		кадастру природно-заповідного фонду; вдосконалення
		режиму охорони заповідних територій, виконання між-
		народних домовленостей
	Лімітація	Припускає затвердження для підприємств й організацій
		лімітів використання й видобуток природних ресурсів, а
		також лімітів викидів і скидань забруднювальних речо-
		вин у НПС і лімітів утворення й розміщення відходів
	Ресурсо-	Передбачає здійснення територіального устрою природ-
	впровадження	них ресурсів: землеустрою, лісовпрорядкування, паспор-
		тизації водних об’єктів, встановлення територій, які по-
		требують особливого режиму користування й охорони.
		Передбачає визначення обсягів природних ресурсів; про-
		ведення геодезичних, топографічних й інших видів дос-
		ліджень; визначення територій для відтворення та від-
		новлення природних ресурсів; розробка програм вико-
		ристання природних ресурсів; підготовка правових і тех-
		нічних документів, що регламентують діяльність,
		пов’язану з використанням природних ресурсів; встанов-
		лення територій з особливим режимом охорони; автор-
		ський нагляд за реалізацією проектів ресурсокористу-
		вання
	Нормування	Припускає визначення системи екологічних нормативів,
		тобто сукупності гранично допустимих величин можли-
		вого фізичного, хімічного, біологічного та інших видів
		впливу на стан НПС, які не викликають істотних змін
		його якості, погіршення здоров’я людей; нормативи ви-
		кидів і скидань забруднювальних речовин, нормативи
		плати за забруднення НПС і розміщення відходів
	Вирішення спорів у	Функціяуправління, спрямовананаврегулювання розбіж-
	галузі екології й	ностей між суб’єктами екологічних правовідносин і захист
	забезпечення	порушених екологічних прав. Забезпечує можливість чин-
	відповідальності за	ним органам складати протоколи й розглядати справи про
	екологічні	порушення у сфері охорони НС й використання природних
	правопорушення	ресурсів, подавати позови про відшкодування збитків і ви-
		трат, заподіяних у результаті порушення законодавства
		про охорону НПС, обмежувати чи призупиняти діяльність
		підприємств, експлуатація яких здійснюється з порушен-
		ням екологічного законодавства

317

Глава 14. Екологічний менеджмент

	Закінчення табл. 14.2
Стандартизація	Передбачає розробку й встановлення комплексу
	обов’язкових правил, вимог, норм і нормативів у галузі
	використання природних ресурсів, охорони НПС від
	шкідливого впливу господарської діяльності, забезпе-
	чення екологічної безпеки
Облік	Передбачає облік кількісних і якісних показників при-
природних ресурсів	родних ресурсів, об’єктів і територій, їх обсягів і харак-
	теру використання
Інформування	Передбачає забезпечення систематичного й оперативно-
	го інформування населення, органів державної влади,
	підприємств, установ, організацій про стан НПС, зміну
	його якості, вплив НС на здоров’я населення

Крім означених функцій, у системі екологічного управління мають здійснюватися:

1.Розробка і реалізація програм (національних, регіональних) з використання природних ресурсів.

2.Уточнення вартості природних ресурсів, визначення передбачуваної суми доходів, яку можна отримати від використання природних ресурсів.

3.Розробка принципів розподілу доходів, отриманих від використання природних ресурсів, беручи до уваги необхідність витрат на їх відновлення і відтворення.

4.Розробка принципів фінансування діяльності, спрямованої на відновлення й відтворення природних ресурсів.

5.Провадження міжнародної діяльності у галузі охорони НПС і створення умов для відтворення природних ресурсів.

6.Уточнення й реалізація принципів державної політики у галузі управління природоохоронною діяльністю й забезпечення екологічної безпеки.

7.Розробка економічнихпринципівприродоохоронноїдіяльності.

8.Удосконалення методів екологічної освіти.

9.Міжнародна співпраця у галузі реалізації екологічної політики, розробки наукових основ організації природозахисних комплексів, впровадження нових технічних і технологічних можливостей охорони НПС.

318

Загальний менеджмент

14.5. Структура і функції органів екологічного управління

Виконання управлінських функцій відбувається за допомогою ієрархічної структури органів управління, що володіють засобами управління. Суб’єктом управління є сукупність органів управління, які здійснюють функції регуляції, контролю, планування і прогнозування природокористування і природоохоронної діяльності, екологічної експертизи, інформування і координації науково-дослідної діяльності і, як будь-яка підсистема, має ієрархічну структуру. Суб’єктний склад органів управління можна уявити як декілька груп, серед яких виокремлюють:

органи державного управління (органи загального і спеціального державного управління);

органи місцевого самоврядування, у складі яких є органи регіонального і локального самоврядування;

органи громадського управління, створені на місцевому, регіональному, міжрегіональному і Всеукраїнському рівнях.

До органів загального державного управління належать центральні законодавчі й виконавчі структури, регіональні органи влади: Президент України, Верховна Рада, КМ України, Представництво Президента в АР Крим, Рада міністрів АР Крим, Верховна Рада АР Крим, обласні й міські державні адміністрації, Київська та Севастопольська міські адміністрації, районні держадміністрації в АР Крим, містах Києві та Севастополі.

Центральні законодавчі й виконавчі структури, крім функцій загальнодержавного управління, виконують функції, пов’язані із забезпеченням відносин, з охороною НПС і раціональним природокористуванням, забезпеченням екологічної безпеки, здійснюють контроль за виконанням екологічного законодавства.

Органиспеціальногоекологічногоуправліннянаведенінарис. 14.2. Міністерство екології і природних ресурсів (Мінекології) є координуючим центром і головною ланкою у системі виконавчої влади

за такими питаннями:

охорона навколишнього природного середовища;

раціональне використання природних ресурсів, надр;

забезпечення екологічної безпеки;

відтворення і охорона заповідних зон;

формування і використання екологічної мережі;

ефективна переробка і утилізація відходів.

319

320

Глава 14. Екологічний менеджмент

Органи спеціального державного екологічного управління

Органи надвідомчого управління й контролю у сфері екології

Міністерство екології і природних ресурсів України

Міністерство охорони здоров’я України

Державний комітет України з гідрометеорології

Органи спеціального ресурсного управління

Державний комітет України земельних ресурсів

Державний Комітет України з водного господарства

Державний комітет України з геології та використання надр

Державне агентство рибного господарства України

Державний комітет лісового господарства України

Органи спеціалізованого функціонального управління

Даржавна автомобільна інспекція Міністерства внутрішніх справ України

Міністерство

надзвичайних ситуацій України

Державний комітет Українизістандартизації, метрології та сертифікації

Державна адміністрація морського та річкового транспорту України

Державна екологічна інспекція

Органи спеціалізованого галузевого управління

Державний Комітет України з нафти і газу

Міністерство

вугільної

промисловості

Рис. 14.2. Органи спеціального державного управління

менеджмент Екологічний .14 Глава

320