1.3. Сутність і загальна структура системи філософських знань

Чому при спробах усвідомити глибинну сутність будь-якого складного явища, визначити місце, джерела і причини його поход­ження, різні варіанти напрямків можливого розвитку та відношення людини до цього явища, ми звертаємось до філософії? Чому при сучасних досягненнях конкретних наук і практичної діяльності, при величезній диференціації наукового знання філософія як найстаріша з наук не тільки не відмирає і не втрачає значення, а навпаки, ак­тивно розвивається й відіграє все більш значиму роль у науці й сус­пільній практиці? Відповіді на ці та інші подібні запитання (в тому числі й примітивно-обмежені, що часто виникають у студентів ви­щих закладів професійної освіти - майбутніх інженерів, лікарів, вчителів, економістів, фахівців іншого профілю, питань типу "А навіщо мені потрібно вивчати філософію?" чи "Яке відношення до моєї майбутньої професії має ця філософія?") може дати не тільки сама філософія, а й суспільна практика у досить широкому її розумінні.

Філософія виступає узагальненням теоретичних поглядів і думок щодо місця, ролі й призначення людини у цілісному, складному, мінли­вому і суперечливому світі, щодо природи і сутності загальнолюдських цінностей та ідеалів, прагнень і пріоритетів, які розглядаються на загальноцивілізаційному рівні. З цих позицій філософія постає однією з основних передумов успішного розв'язання складних світоглядних проблем і входження людини у світовий загальнокультурний контекст. Вона відіграє роль теоретичної та методологічної основи наукового пізнання світу і практичної світоперетворювальної діяльності людини, визнаючи доцільні напрямки, засоби і обмеження цієї діяльності.

Філософія як своєрідна метанаука, аж ніяк не претендує на місце якоїсь наднауки. Однак без глибокого її вивчення та усвідом­лення її сутності, її наукового апарату і методології жоден справжній фахівець не може сформувати і визначити своєї світоглядної позиції, а отже не буде здатен системно бачити місце й призначення сфери свої професійної діяльності у загальній і багатоаспектній картині сучасного розвитку людської цивілізації, не зможе визначити й усві­домити ціннісних аспектів своєї діяльності. Таке становище істотно обмежуватиме його можливості стосовно глибокого усвідомлення визначальних напрямів розвитку цієї сфери, перспективності чи безперспективності тих чи інших тенденцій.

Тому, перш ніж перейти до визначення сутності та призначення філософії і філософського усвідомлення та узагальнення конкретних наукових знань і світоглядних позицій людини, вважаємо за необхідне розкрити загальну структуру цілісної системи сучасних філософських знань та проаналізувати кожну з основних її складових частин.

1.3.1. Матеріалізм та ідеалізм

Існують різні погляди на структуру філософської науки і підхо­ди до її визначення. Спрощений підхід, який домінував тривалий час у нашій суспільній думці і фактично являв собою вульгаризацію марксистських поглядів, виходив з так званого основного питання філософії. Ним вважалось співвідношення мислення і буття, свідо­мості і матерії. Залежно від того, яка з категорій розглядалась первіс­ною, філософські системи поділялись на ідеалістичні та матеріа­лістичні. Навіть коли якась філософська система і не порушувала цього питання і, природно, не формулювала відповіді на нього, все одно пильне око комуністичних ідеологів визначало її місце тільки в цій дуальній структурі "матеріалізм - ідеалізм", бо нічого іншого для них просто не існувало й існувати не могло. Якщо якийсь конк­ретний філософ, представник певної філософської школи чи навіть певної конкретної науки визнавали марксизм найвищим досягнен­ням людської теоретичної думки і стояли (хоча б на словах) на його позиціях, вони проголошувались матеріалістами і вважались прогре­сивними мислителями. У протилежному ж випадку їх однозначно таврували як ідеалістів і вважали реакціонерами, незалежно від сут­ності їхніх поглядів на характер суспільного розвитку і на громадську діяльність.

Існує об'єктивний і суб'єктивний ідеалізм. Об'єктивний ідеалізм визнає первинним дух, ідею, а матерію - вторинною. Першоосновою всього існуючого його прихильники вважають не особистісну, а зов­нішню об'єктивну свідомість, "абсолютний дух", "світовий", "космічний" або "вищий розум", який абсолютизується і протиставляється матерії. Родоначальником цієї філософії визнається давньогрецький філософ Платон, який вважав, що поняття одвічно існують у світі ідей, а матеріальні предмети є лише блідими відблисками, тінями ідей. Гегель також був переконаний, що основу явищ природи і суспільства становить духовний розумний порядок, який він вважав активним, діяльним і називав "абсолютною ідеєю" або "світовим розумом".

Представники ж суб'єктивного ідеалізму Берклі, Кант, Юм, Фіхте та інші або виходять з позицій повного заперечення існування об'єк­тивного світу, або ж розглядають його як своєрідне породження почут­тєвої активності суб'єкта. Відповідно до цього дійсним світом, у якому живе і функціонує суб'єкт, вони вважають саме світ його уявлень, почуттів, переживань, дій, настрою, світ, що виникає у його свідомості.

Матеріалізм існує, з одного боку, як стихійна впевненість кож­ної людини в об'єктивному існуванні зовнішнього світу, а з іншого, - як філософський світогляд, що виступає науковим узагальненням і розвитком цих стихійних поглядів. Філософський матеріалізм стоїть на позиції визнання первинності матеріального і вторинності ідеаль­ного. Він вважає свідомість продуктом матерії, розглядаючи її як відображення у людській свідомості об'єктивно існуючого і незалеж­ного від неї зовнішнього світу.

Матеріалізм бере початок ще у поглядах Лао Цзи, Геракліта, Демокрита та інших стародавніх мислителів. Подальший розвиток він отри­мав у вченнях середньовічних філософів Ф. Бекона, Т. Гоббса, Б. Спінози, Дж. Локка, а пізніше Д. Дідро, Гельвеція та П. Гольбаха й дістав пев­не логічне завершення у марксистській філософії. К. Маркс і Ф. Енгельс поєднали матеріалістичний підхід до вирішення основного питання фі­лософії з діалектичною методологією, блискуче розробленою Гегелем.

У структурі сучасної матеріалістичної філософії звичайно виділя­ють діалектичний матеріалізм, який і виступає філософським сві­тоглядом марксизму, та історичний матеріалізм, який є філософською наукою про суспільство, закономірності його функціонування і розвит­ку. Як цілісне вчення, історичний матеріалізм виходить з матеріа­лістичних позицій щодо основного питання філософії й на цій основі досліджує найбільш загальні закони та закономірності історичного роз­витку людських спільнот, суспільства і цивілізації у цілому та форми їх­ньої реалізації у практичній світоперетворювальній діяльності людей. Він виступає теоретичною і методологічною основою соціології та ін­ших суспільних наук у марксистській їх інтерпретації.