2.5. Сутність феномену управління

Під сутністю будь-якого феномену прийнято розуміти його основні, визначальні відношення, властивості, риси і ознаки, від яких залежать всі інші відношення, властивості, риси і ознаки цього фено­мену. Явищами ж у філософському розумінні вважаються властивості, ознаки і відношення певної системи, зумовлені її сутністю. Будь-яким матеріальним системам, які містять причинно-наслідкові зв'язки, при­таманні зумовлене і зумовлююче. Не існує жодної системи, у якої б було одне з них і не було іншого. Не може бути сутності без її прояву, як і не буває явищ без сутності. Іншими словами, сутність і явище нероз­ривно пов'язані одне з одним. В той же час, коленому явищу, крім необ­хідного, істотного і загального, завжди притаманна низка випадкових, індивідуальних, тимчасових рис і ознак. Відносно різномаїття, обсягу властивостей „явище багатше за сутність, але відносно глибини сут­ність багатша за явище. Явище виражає одну зі сторін сутності, ніколи цілком не співпадаючи зі всією сутністю" [45, с. 382].

В процесі пізнання будь-якого феномену важливо виявити його головні, найістотніші властивості та ознаки, тобто його сутність, визна­чити її загальну, провідну структуру, яка виражається у основному законі цього феномену. Це повною мірою стосується й сутності такого складного і дещо навіть таємничого феномену, як управління, в тому числі й сутності феномену управління соціальними системами.

Визначення сутності управління сьогодні тим більш необхідне, що в процесі становленням і розвитку нового постіндустріального суспільства в управлінні соціальними системами, у його розумінні та у самих підхо­дах до його здійснення відбуваються істотні зміні. Далеко не всі з них є дійсним виявом глибинної сутності феномену управління, деякі мають випадковий характер. Розвиток суспільства являє собою складну сукуп­ність суперечливих і далеко не завжди послідовних процесів.

Суспільству, в цілому та окремим його структурним чи функціо­нальним сферам, як і будь-яким іншим складним системам, з одного боку, іманентна властивість самоорганізації, яка забезпечує збереження і підтримання його цілісності, структурної визначеності, стабільності та усталеності функціонування. В той же час механізми суспільної само­організації, по-перше, значною мірою пов'язані із зовнішнім природним середовищем, а по-друге, діють занадто повільно. Людство у своєму ево­люційному розвитку досягло такого рівня пізнання і усвідомлення себе і навколишнього світу, що його вже не влаштовують ні характер, ні швид­кість самоорганізаційних процесів. Тому поряд з ними і значною мірою випереджаючи їх, люди все більше беруть на себе управління функціо­нуванням і розвитком суспільства, а згодом і управління природними процесами. На жаль, недостатнє знання механізмів суспільної самоор­ганізації та їх слабке урахування в процесах управління часто не дає очі­куваних результатів, призводить до небажаних соціальних катаклізмів.

2.5.1. Самоорганізація і управління

Недостатня усвідомленість сутності управління і неналежна узгод­женість з об'єктивними механізмами самоорганізації, особливо з при­родними законами, в тому числі й відсутність розуміння необхідності цього узгодження, стають причинами частих, інколи надзвичайно гли­боких і тривалих кризових ситуацій. їх результатами можуть бути як „видужування" і подальший розвиток відповідного соціуму, так дегра­дація і безслідне зникнення. Можна згадати хоча б такі відомі історичні приклади, як створення й подальша загибель могутніх імперій Олек­сандра Македонського, Чингізхана і Батия, Римської або Перської імпе­рій. На наших очах розвалилась донедавна справді могутня й велика держава, якою був Радянський Союз. В той же час, тисячоліттями жи­ве, зазнаючи періодів розквіту і занепаду, підкорення і приниження, велика держава китайського народу.

Невипадково, що теорія і практика соціального управління у Ки­таї вже протягом більше як двох з половиною тисячоліть тією чи іншою мірою спирається на філософське вчення Конфуція. Невипадкова і глибока повага, яку китайці і сьогодні відчувають до нього, вважаючи його „батьком китайської нації" та називаючи „вчителем десяти тисяч поколінь". Філософське ж вчення Конфуція за своєю спрямованістю являє собою переважно етично-соціальну систему. її центром є людина, яку філософ прагнув зробити моральною, та суспільство, яке він праг­нув зробити досконалим. Тому й державу, і управління він розглядав як систему дій і впливів на людину і суспільство для спрямування їх шляхом істини, злагоди, добробуту і процвітання.

Швидкий за історичними масштабами і вражаючий за результата­ми соціально-економічний розвиток післявоєнних Японії, Німеччини, Італії та Франції, трохи пізніше Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу і Сінгапуру, а сьогодні й того ж Китаю переконливо свідчить про визна­чальну роль, яку відіграє усвідомлення державним керівництвом цілей і завдань управління та його сутності, вибір належної філософії і техно­логії управління та послідовна їх реалізація. І навпаки, відсутність на­лежного розуміння сутності управління і його філософських основ не дає змоги керівництву сучасної України не тільки забезпечити необхідний їй політичний і соціально-економічний розвиток, а й навіть визначитись зі стратегічними цілями і напрямами цього розвитку. Тому уявляється до­цільним розглянути детальніше глибинну сутність феномену управління.

Як специфічний вид суспільних відносин, соціальне управління є не тільки невід'ємним атрибутом будь-якої сфери життя і діяльності всякого соціуму, а й однією з його визначальних функцій, яка забезпечує саму можливість існування, нормальної життєдіяльності та розвитку цього соціуму. Воно визначає характер всіх інших суспільних відносин, ефективність і результати спільної діяльності людей, режим функціо­нування суспільства і кожної з його підсистем. Соціальне управління яв­ляє собою лише один, хоча й надзвичайно важливий, прояв більш широ­кого феномену управління, внаслідок чого йому значною мірою властиві загальні закономірності і риси управління взагалі.

За результатами наведеного вище аналізу можна дійти важливого висновку про те, що сутність управління будь-яким об'єктом полягає у обґрунтованому виборі та здійсненні таких впливів на нього, які узгоджені з механізмами його самоорганізації і спрямовані на підтримання певної цілісності і структурної визначеності цього об’єкта та бажаного характеру його функціонування і розвитку з метою успішного досягнення обраних цілей.

Незалежно від природи, характеру і призначення конкретного об'єкта, можливість успішного вирішення вказаних завдань забезпечує відповідний вибір цілей управління об'єктом та системи чітких критеріїв міри їхнього досягнення, кількісних параметрів і якісних характеристик стану об'єкта управління і процесу його функціонування.