2.1.9. Об'єктивний характер управління

Філософський аналіз аспектів сутності управління буде непов­ним, якщо не показати об'єктивний характер цілей соціальних систем та управління ними. Це стосується структури соціальних систем і систем управління ними, функцій і змісту управління, його техно­логічних, морально-етичних і соціально-психологічних особливостей. Однак об'єктивність не слід розуміти як якесь зовнішнє, незалежне від людей існування вказаних явищ. Цілі соціальних систем визна­чаються людьми, наділеними певними владними повноваженнями, на основі усвідомлення ними своїх реальних потреб і потреб відпо­відного соціуму.

Організації також формуються людьми, які визначають харак­тер міжособистісних ділових відносин, інші зв'язки у структурі цих організацій. Влада, як підстава для здійснення управлінських функ­цій, також встановлюється людьми (інша річ, легально чи ні, відпові­дає потребам суспільства чи ні) і ними ж використовується відпо­відно до цілей, прагнень та інтересів носіїв влади і соціальних груп, що виступають її носіями.

Управління соціальними системами має щонайменше три принци­пових відмінності як від управління в природних системах, у тому числі і в живих організмах, так і від управління технічними пристроями і системами. Перша з них полягає в деякій розмитості поняття суб'єктно-об'єктних відносин, звичних для загальної теорії управління і чітко вираженої в системах управління технічними об'єктами і пристроями. Звичайно, ці відносини у соціальному управлінні також присутні. Однак, крім управлінського впливу керівника на підлеглих, що виступає основ­ним змістом управління та відображає ділові відносини керівника як суб'єкта управління з виконавцями як об'єктом управління, завжди існують і численні різноманітні впливи, що здійснюються, свідомо чи несвідомо, спеціально чи випадково, цілеспрямовано чи стихійно, з боку підлеглих на особистість керівника та на характер його діяльності й поведінки. Ці впливи інколи можуть бути настільки істотними, що викликають зміну керівником розуміння сутності управлінської діяль­ності, своєї поведінки, стилю керівництва або характеру управлінського та міжособистісного спілкування взагалі тощо.

Стосовно цього Г. Мінцберг, Б. Альстренд і Дж. Лемпел наводять образне і дотепне порівняння, запозичене ними з книги Дж. Еліота "Фелікс Холт, радикал". Уявіть собі, пишуть автори, "що б являла собою гра в шахи, якби дерев'яні фігури мали пристрасті і розум, нехай обмежений, але виверткий; якби ви не знали не тільки те, як поведеться "військо" супротивника, але і ваше власне; що якби ваш кінь найпідступнішим чином перестрибував з однієї клітини на іншу; якби ваша тура, незважаючи на рокіровку, знову перемістилася б на вихідну пози­цію; а ваші пішаки, ненавидячи вас просто за те, що вони всього лише пішаки, раптом всі разом підставились би під бій супротивника, так що врешті-решт ви неждано-негадано одержуєте мат? Можливо, ви найвисокочоліший, найобережніший, найзавбачливіший гравець, але де га­рантія, що вас не поб'ють ваші ж пішаки? Навіть дуже імовірно, що ви будете биті, раз ви самовпевнено покладаєтесь лише на математичну кмітливість і без належної поваги ставитесь до своїх емоцій" [61, с. 194].

Дійсно, уявіть себе шахістом у ситуації, коли ваші шахові фігури не тільки здатні мислити, але коли їм ще властиві й емоції, коли вони можуть не погоджуватися з тими чи іншими вашими рішеннями, робити певні дії всупереч цим рішенням. Але ж, за вели­ким рахунком, приблизно в таких умовах і здійснюється соціальне управління. Кожний працівник має свої погляди і переконання, свої цілі, прагнення та інтереси, свої морально-етичні позиції, по-різному ставиться до своїх обов'язків, до вас, ваших дій і рішень. Тому й результати виконання одного й того ж розпорядження одного й того ж керівника різними людьми нерідко істотно відрізняються між собою. Така ж істотна відмінність може мати місце і при виконанні одним і тим самим працівником одного й того ж завдання, отри­маного від різних керівників, залежно від його ставлення до них.

Друга характерна відмінність соціального управління від управ­ління в природних і технічних системах полягає у тому, що, крім ін­формаційних, енергетичних і матеріальних процесів, воно обов'язково включає певну сукупність духовних, психологічних та емоційних процесів. Тому часто якість виконання того чи іншого наказу керів­ника залежить не тільки від характеру самого наказу, а й від емоційно-психологічної обстановки, у якій він отриманий, від настрою виконавця та його ставлення до особистості керівника чи людини, яка або здійснює керівний вплив, або просто передає йому розпо­рядження керівника.

Нарешті, третьою характерною відмінністю соціального управ­ління від управління в природних і технічних системах є високий рівень взаємної адаптації суб'єкта і об'єкта управління до умов, у яких здійснюється функціонування системи і процес управління ним, та їхньої адаптації один до одного. Результатом такої адаптації може бути як істотне поліпшення взаємодії об'єкта і суб'єкта управ­ління в процесі спільної діяльності та відповідне підвищення ефек­тивності функціонування організації, так і загострення чи навіть повне припинення управлінських та інших міжособистісних відно­син між ними.

Можна навести багато випадків з життєвої практики, коли ке­рівник не зміг чи не захотів знайти належного взаєморозуміння з ко­лективом і змушений був залишити свою посаду. Ще більше прикладів, коли виконавець "не спрацювався" з керівником і змушений звільня­тися та шукати нове місце роботи. Для переважної ж більшості ви­падків, коли спочатку відсутній належний рівень взаєморозуміння між керівником і виконавцем, характерним виявляється порівняно швидке взаємне пристосування без переростання цих відносин у конфліктні. Часто це відбувається за умов дотримання вимог морально-етичної парадигми та існування високої корпоративної культури в організації. У природних же системах адаптація до зміни, наприклад, зовнішніх Умов відбувається протягом досить тривалої еволюції, а в технічних системах адаптація взагалі забезпечується самою ж людиною в процесі к проектування або експлуатації.

Аналіз різних аспектів сутності соціального управління і його об'єктивного характеру переконливо свідчить про складну структуру цього феномену, тому розглянемо основні підходи до його розуміння та філософської інтерпретації.