1.1.3. Морально-етичні проблеми сучасності

Відносно новою проблемою стає втручання людини у складні природні процеси, яке викликає серйозну занепокоєність громад­ськості, причому вже не тільки з точки зору порушення гармонії відносин людини і суспільства з природою та необхідності її віднов­лення, а й з позицій відповідності таких дій загальнолюдським цінностям і морально-етичним принципам. Так, нормою стали пере­садка органів, генетичне модифікування рослин, використання ін­ших біотехнологій, в тому числі методів генної інженерії та клону-вання. Окремі країни, як наприклад Нідерланди, йдуть навіть на законодавчий дозвіл евтаназії, хоча це й зустрічає рішуче запере­чення різних суспільних інститутів, зокрема, церкви. Ці питання також; вимагають глибокого філософського аналізу та широкого обго­ворення, а проблеми правового регулювання та управління теж: потребують нових теоретичних, насамперед світоглядних підходів.

Однією з дискусійних морально-етичних проблем сучасності стає підхід до оцінки співвідношення між правом народів на само­визначення і створення незалежної держави та сепаратизмом. Це ж стосується й існування істотно різних підходів до розуміння й оцінки сутності державного суверенітету і втручанням у внутрішні справи, політичного чи економічного тиску під приводом боротьби за права людини, за демократію тощо.

Розглянуті проблеми виявляються надзвичайно складними ще й тому, що вони формуються і розвиваються під істотним впливом різноманітних і різновекторних сил. Процеси цього впливу далеко не завжди лежать на поверхні відповідних явищ, бо вони стосуються не тільки екологічних, демографічних чи етичних, а часто й суто еконо­мічних або політичних чинників. Для ілюстрації цієї тези наведемо кілька показових фактів.

Сьогодні активно ведуться дискусії стосовно генетично модифі­кованих рослин і споживання продуктів харчування з них. Відомо, що в світі вирощується 36% трансгенної сої, 16% бавовни, 11% рапсу, 7% кукурудзи, до 2% картоплі й томатів. Однак періодично засоби масо­вої інформації організують широкомасштабні кампанії проти цих технологій. До активної боротьби за заборону трансгенів залучаються політичні партії, насамперед, так звані "зелені". Розглянемо ж гли­бинну сутність і причини такого суперечливого ставлення до застосу­вання цих технологій та вживання трансгенних продуктів харчу­вання. Адже його прихильники всерйоз і небезпідставно вбачають у цьому один з надійних шляхів успішного вирішення продовольчої проблеми в умовах постійно зростаючої чисельності населення Землі.

Неодноразово і переконливо було доведено, що трансгенні сорти картоплі за харчовими і смаковими якостями нічим не поступа­ються традиційним, і в той же час вони стійкі проти колорадського жука, який завдає величезної шкоди і змушує витрачати значні сили і кошти на боротьбу з ним. При цьому, до речі, внаслідок застосу­вання хімічних засобів істотно погіршується екологічне становище і якість природної картоплі. Здавалося б, одна ця істотна перевага повинна забезпечити групі сортів "Монтана" значне поширення, однак проти них виступають потужні сили. Цікаво, що такі виступи значною мірою фінансуються хімічними компаніями, які випуска­ють засоби захисту картоплі проти колорадського жука! Тож: зрозу­міло, що вони заохочують і біологів, і політиків, і фахівців з етики активно виступати проти трансгенів.

Ще один яскравий приклад. У 2001-2002 pp. у Зімбабве була сильна засуха, яка спровокувала голод в країні. У зв'язку з цим світове співтовариство надало значну продовольчу допомогу населенню краї­ни, в тому числі й зерном. Однак президент Р. Мугабе рішуче відмо­вився від цієї допомоги, а кораблі з пшеницею відправив назад. З'ясовується, що згідно із законодавством країн ЄС, які раніше імпор­тували зімбабвійську пшеницю, заборонено ввозити трансгенні росли­ни. Тож; Мугабе й побоювався, що хтось із селян може залишити трансгенне зерно з гуманітарної допомоги на насіння, і країна втра­тить європейський експортний ринок.

Показовими є й численні виступи громадськості, особливо так званих "зелених", проти ядерної енергетики. У той же час, наприк­лад, у Франції до 75% виробництва електричної енергії припадає на атомні електростанції, в СІЛА експлуатується понад сто ядерних енергоблоків, навіть Японія, розташована у зоні підвищеної сейсмоактивності, інтенсивно розвиває цю галузь. Однак під тиском "зеле­них" Бельгія планує після 2010 року виводити з експлуатації енерго-24

блоки АЕС і не будувати нових. В Австрії споруджений і готовий ще 15 років тому до пуску ядерний енергоблок так і не був уведений в експлуатацію. Відомо, яких відчутних економічних втрат зазнала Україна через популістське рішення про мораторій на уведення в експлуатацію нових енергоблоків на Запорізькій, Рівненській та Хмельницькій АЕС. Якщо на момент прийняття мораторію готовність цих блоків становила від кількох місяців до року, то після його скасу­вання два останніх ми змогли добудувати і ввести в експлуатацію тільки через шість років. Виявляється, що коли нашим "політикам" бракувало здорового глузду та елементарних економічних знань, то на Заході активними спонсорами зелених виступають власники теплових електростанцій, які зовсім не бажають появи потужних конкурентів.