2.1. Основні аспекти аналізу сутності управління

Дослідження проблем соціального управління викликає істотні труднощі, зумовлені його надзвичайно складним і багатоаспектним характером. Тому визначення сутності феномену управління вимагає системного аналізу сукупності найбільш важливих для її розуміння аспектів. При цьому їх слід розглядати у цілісності й єдності як самої соціальної системи, у якій здійснюється управління, так і в її єдності з системою управління. Іншими словами, ці аспекти мають вивчатись у системній єдності об'єкта і суб'єкта управління, процесу управління та всієї множини прямих і зворотних зв'язків у цій системі. Розкриття цілісної сутності управління може забезпечити підхід до її аналізу з послідовним розглядом цільового, структурного, функціонального, зміс­товного, технологічного, організаційного та соціально-психологічного її аспектів у їх нерозривній єдності та взаємозв'язку. Схема цього аналізу наведена на рис. 8.

Рис. 8. Основні аспекти аналізу сутності феномену управління

Її аналіз дозволяє дійти висновку, що сутність управління мож­на усвідомити тільки за умови урахування цих аспектів. їх же аналіз доцільно здійснювати лише з міркувань зручності, а остаточний вис­новок отримати на поєднанні результатів аналізу.

2.1.1. Цільовий аспект сутності управління

Важливого значення набуває цільовий аспект аналізу, оскільки саме мета чи сукупність цілей соціальної системи як усвідомлена потре­ба її членів чи представників пануючих сил визначають характер спіль­ної діяльності людей після їх досягнення та вибір методів управління цією діяльністю і функціонуванням системи в цілому. Тому з погляду забезпечення можливості досягнення цілей системи, управління висту­пає сукупністю процесів, спрямованих на успішне отримання заздале­гідь визначених результатів. Окремою реальністю виступають цілі управління. Справа в тім, що цілі системи і цілі управління нею, хоча і взаємозалежні та взаємозумовлені, але не тотожні. Для процесу управ­ління такими цілями узагальнено можна вважати підтримку нормаль­ного функціонування системи та її розвитку, певного стану системи, окремих її елементів і підсистем тощо.

Цілями ж самої системи виступають заздалегідь визначені орієн­тири, на досягнення яких спрямовані її функціонування і розвиток. Вже це положення містить діалектичну суперечність: підтримання будь-якого стану системи чи режиму функціонування виключає мож­ливість розвитку, який полягає у виході за межі усталеного режиму функціонування системи. Тому розвиток як якісну зміну системи слід розуміти як процес, якому іманентні такі характерні ознаки: наявність якісних змін; незворотній характер і спрямованість принаймні частини з них. Розвиток систем визначає їх наближення до визначеної мети, якою може бути якісно новий стан або збільшення ймовірності досягнення цієї мети в результаті реалізації управлінських впливів.

Цілі соціальної системи є домінантою визначення шляхів і засо­бів їх досягнення, структури системи, організації її функціонування і реалізації управління нею. Відповідно до них визначають розподіл обов'язків між виконавцями, координацію їх діяльності, контроль і способи корекції управлінських впливів при відхиленні результатів В1Д очікуваних, способи мотивації виконавців, їх матеріальної та моральної винагороди.

З цільовим аспектом управління пов'язані питання критеріїв “нормальності” функціонування системи, які визначають проблеми діагностування якості функціонування системи. Сукупність критеріїв включає межі припустимих відхилень параметрів процесу від заданих значень, які зменшують ймовірність досягнення цілей системи.

Цілі управління і цілі соціальної системи мають бути реальними, принципово досяжними, не суперечити закономірностям самооргані­зації. Це тим більш доцільно, що соціальна практика дає численні приклади їх невідповідності. Люди старшого покоління пам'ятають, як свого часу М. С. Хрущов запевняв, що в 1980 році в Радянському Союзі буде побудовано комунізм, а М. С. Горбачов обіцяв до 2000 року надати кожній сім’ї окрему квартиру. Нагадаємо й таку фантастичну мету, що безпосередньо стосувалась системи освіти, як "виховання нової людини".