2.1.4. Морально-етичний аспект сутності управління

Соціально-психологічні аспекти управління пов'язані з пробле­мами морально-етичного аспекту сутності управління. До них мож­на віднести питання етики міжособистісних відносин, можливості зловживання керівниками службовим становищем, питання мораль­ної культури та відповідальності керівника тощо. Це пов'язано з по­мітним падінням довіри людей до влади через корупцію, недотри­мання багатьма представниками владних структур етичних норм спілкування, відсутність належних механізмів відповідальності за відверту брехню.

Так, у будь-якій країні міністр, що увів у оману керівництво (і народ) стосовно рівня своєї освіти, автоматично подає у відставку після викриття ганебного вчинку. У всьому світі вчений, що вдається до плагіату, суворо засуджується колегами, а у нас не тільки зберігає одне з найвищих посадових крісел, а й обирається академіком. Все це виступає проявом недостатньої морально-етичної культури правлячих кіл. Ми не вважаємо їх елітою, хоча вони привласнили собі цей статус, оскільки еліту відрізняє перш за все висока духовність, чітка система життєвих цінностей, морально-етичних принципів і переконань.

Ставлення керівника до дотримання морально-етичних норм визначає дві найбільш поширені позиції. Перша, яку ми цілком поді­ляємо, полягає у необхідності безумовної відповідності будь-яких діянь, рішень і вчинків керівника та його поведінки і стилю спілкування з людьми нормам і принципам прийнятої у даному суспільстві морально-етичної парадигми. Взагалі, на нашим глибоким переконанням, аморальна людина в принципі не може і не повинна бути керівником. Тому сьогодні в більшості демократичних країн активно розвиваються нау­кові напрями і практична діяльність з впровадження етики менедж­менту і бізнесу. У структурі ж сучасної філософії управління морально-етичні проблеми посідають дедалі помітніше місце.

Друга позиція, лінія якої генетично походить з системи філософ­ських поглядів Н. Макіавеллі та Ф. Ніцше, значною мірою нехтує "ста­рими" моральними цінностями. "Воля до влади" виступає у її прихиль­ників основним онтологічним поняттям, смисл якого полягає у тому, що ця воля є виявом конкретної індивідуальної волі людини, і сутністю будь-якої екзистенції виступає саме воля до влади. Ніцше вважав волю навіть первинною відносно свідомості і мислення людини і безпосе­редньо пов'язував її з людською діяльністю. Виходячи з цього поло­ження, він висунув ідею "Надлюдини", що базується на концепції зрос­тання волі до влади і подолання всіх негативних, на думку філософа, якостей людини. Ціннісна орієнтація „Надлюдини", на його переконан­ня, має полягати у абсолютній її здатності до докорінної переоцінки цінностей, у духовній творчості, у повній концентрації волі до влади, у надіндивідуалізмі. На жаль, ми спостерігаємо сьогодні таке прагнення до влади (політичної чи економічної) у значної кількості керівників і політичних діячів, хоча багато хто з них навіть не знайомий з відпо­відними положеннями філософії ніцшеанства.

2.1.5. Функціональний аспект сутності управління

Важливим завданням дослідження сутності феномену управлін­ня виступає аналіз її функціонального аспекта, оскільки структура і самої керованої соціальної системи, і системи управління, і внутріш­ня структура самого управління значною мірою визначаються набо­ром і характером тих функцій, які необхідно виконувати відповід­ним підрозділам соціальної системи. Більше того, в процесі управ­лінської діяльності можна чітко визначити певну послідовність або сукупність відносно самостійних, хоча і взаємопов'язаних і взаємообумовлених функцій.

Тому з функціональної точки зору управління розглядають як ці­лісну сукупність функцій планування, організації, мотивації та контро­лю. Існують й інші думки стосовно числа і змісту функцій. Так, А. Файоль Ще в 1892 році називав п'ять функцій управління: планування, орга­нізацію, керівництво, координацію і контроль. Окремі фахівці з теорії соціального управління небезпідставно відносять до складу управління також функції цілепокладання та підготовки і прийняття управлін­ських рішень. Інші ж дослідники називають тільки три функції управ­ління: планування, виконання і контроль. На наше ж переконання, принциповою вадою такого підходу є те, що виконання функціонально виокремлене від управління, виступаючи його безпосередньою метою, і здійснюється воно зовсім іншими людьми, а не тими, хто виконує Управлінські функції. Завдяки цьому і поділяють персонал на виконавців і керівників, а у складі соціальної системи визначають керівну і керовану підсистеми.

Функціональний аспект сутності управління перетинається з цільовим і структурним аспектами. Це означає, що між множиною функцій, які доводиться виконувати керівникові та іншим праців­никам системи управління, і загальною структурою цієї системи існує взаємозумовлена залежність, яка дозволяє навіть іноді говори­ти про функціонально-структурну будову системи. З цих позицій структуру соціального управління можна представити як сукупність спеціалізованих функціональних підсистем (рис. 10).

Рис. 10. Основні функціональні підсистеми в структурі управління соціальними системами

В її центрі має бути людська особистість, оскільки, відповідно до сучасної концепції людиноцентризму, вона є головною метою функціонування соціальних систем. Тому і управління має спрямову­ватись на її соціалізацію і задоволення її потреб, прагнень та інте­ресів при належній культурі потреб.

Існує істотний взаємозв'язок між; функціональним і соціально-психологічним аспектами сутності управління. Тому, особливо в ор­ганізаціях з досить розвиненим апаратом управління, він вимагає особливої обережності й такту - як при розподілі управлінських завдань між окремими підрозділами, так і при підборі виконавців для здійснення кожної функції. Тим більше важлива раціональна ор­ганізація координації їхньої діяльності. Підвищення загальної ефек­тивності управління неминуче потребує делегування певної множини управлінських повноважень і відповідальності безпосереднім ви­конавцям.

Для успішного вирішення цього завдання потрібен вдумливий підхід до вибору множини функцій, що підлягають делегуванню, і тих, які керівник має залишити за собою. При цьому слід врахо­вувати цілі і завдання організації, професійну кваліфікацію і ділову компетентність виконавців, яким можна делегувати певну частину управлінських функцій, їх здатність належним чином виконувати ці функції, загальну і професійну культуру, рівень розвитку особистісні якості та інші чинники.

Важлива роль функціонального аспекту управління полягає і в тім, що від вибору складу і розподілу управлінських функцій та якості їх ви­конання істотно залежить ефективність управління, а отже і функціо­нування відповідної соціальної системи. Чим складнішою є ця система, чим більше людей працює в ній, тим більш високою стає "ціна" помил­кового чи неналежного виконання хоча б однієї з управлінських функ­цій. Тому виховання особистої відповідальності керівників виступає важливою передумовою нормального функціонування системи.